Креативні практики про те, як зняти вивіски із фасадів радянської інфраструктури

Торік в Україні стартував курс «Підтримка креативної економіки» від Cultural Associates Oxford (CAO) створила цю програму спільно з Британською Радою та адаптувала її для України у співпраці з експерткою Катериною Кравчук. Програма відбулася уже вдруге і цьогоріч поєднала учасників в трикутнику «держава – громадський сектор – креативний бізнес», тобто творців політик і креативних практиків. Читомо виокремлює п’ять найбільш обговорюваних питань курсу:

• доведення важливості креативних індустрій до влади;
• побудова довіри та ефективної комунікації задля розвитку ККІ;
• професійні, міжгалузеві об’єднання та роль креативних хабів; 
• фінансування у галузі креативних індустрій;
• обличчя культури на місцевому рівні.

Хочемо, щоб цей матеріал виніс розпочату учасниками дискусію у ширші кола, в тому числі – у форматі нових зустрічей, дій, і зрештою подальшого стратегування. 

1. Як довести свою важливість?

Важко сказати, кого хвилювало більше доведення цінності креативних індустрій – креативних практиків, чи представників влади. Але як основоположну цю проблему виокремлювали досить часто, і навіть злегка заздрили британському досвіду.    

Вплив ККІ інтуїтивно видається креативним практикам «важливим». По-перше, не видається. 

По-друге, навіть британські експерти ділилися непростим досвідом тривалої роботи з урядом, що вимірювалася десятиліттями системного лобіювання, доведення та системної співпраці з урядом. 

Якщо коротко, то цей досвід лежить у площині ретельно продуманих досліджень (адже саме з ними лобісти починали діалог із владою, часто шукаючи фінансування на ці дослідження самотужки); об’єднання у спроможні і дієві асоціації, а також у розробленні простих рішень. 

Алекс Хоуп, співдиректор beloFX, компанії візуальних спецефектів і технологій наступного покоління називає об’єднання одним із перших кроків: «Що ми досить давно зробили у Британії — сформували торговельну асоціацію, тому що політику важливо відчувати, що він говорить із представником галузі, […] що буде висловлювати погляди цілої низки різних установ». 

Аргументи для лобіювання варто шукати самостійно у власній галузі й в межах своєї країни. 

Проте ось декілька готових рішень та ідей, які не варто ігнорувати:

Аргумент глобальних трендів

З першої ж лекції курсу британські експерти спробували дати варіанти відповідей. Джона Ньюбігін, переконаний, що ККІ важливі, бо вони зростають в кожній країні світу. Згідно з розрахунками ООН, опублікованими ще до пандемії, до 2030 року креативні та культурні індустрії складатимуть 10% від глобальної економіки. Це нерозривно пов’язане зі зростанням середнього класу, кількості людей, що мають доступ до вищої освіти, що можуть дозволити собі цікавитися придбанням товарів і послуг у сфері культури. 

Аргументи з фінансовими показниками

Цінність креативних індустрій полягає не лише в збільшенні ВВП, де в українському контексті важко змагатися з іншими галузями, але й у створенні доданої вартості для продуктів інших галузей. Еліс Гамбарін, провідна економістка Oxford Economics, пропонує використовувати два підходи для оцінки. Перший з них, звісно, враховує показники ВВП, працевлаштування та обсяг податків, але також використовує множники, які показують зміни, коли попит в одній індустрії веде до збільшення попиту в інших. 

Марк Спілсбері, дослідник-економіст, пропонує обчислювати не лише вплив креативних професій у креативних індустріях, але й креативних працівників у некреативних компаніях – наприклад, дизайнерів у виробництві.

Аргумент добробуту

Еліс Гамбарін також пропонує  використовувати соціальний аналіз витрат і переваг, який розглядає, як відповідна ініціатива дає соціальні переваги для суспільства в широкому сенсі. І такий підхід використовує як ринкові, так і неринкові показники. Як впливає на добробут, наприклад, храм чи музей, у який можна й не ходити? Вони можуть вплинути на вартість нерухомості, але й на відчуття комфорту та наявності можливості відвідати цю установу. До речі, показники добробуту також можна виміряти в грошовому еквіваленті.

Аргумент про суперзлиття

Дослідження Філа Джонса, експерта з інновацій, засновника FuseBox innovation hub, показало, що компанії, що поєднують креативність і технології як основу ціннісної пропозиції, є більш успішними, швидше зростають і створюють більше цінності.

Доводити свою ціннісну пропозицію важко, особливо без спроможних об’єднань, що можуть забезпечити і аргументи, і прості рішення. Але урядам складно взаємодіяти з фрагментованими бізнесами, і це стосується не лише України, але й будь-яких урядів світу. 

Висновки

Потреба об’єднуватися, створювати майданчики для професійної співпраці і комунікації, проводити релевантні дослідження, виробляти конкретні рішення. 

«Ми дійшли дна і для нас це шанс переосмислити культуру», – зазначає одна з робочих груп. 

Але є проблема. Навіть у тоні комунікації під час курсу звучить недовіра до влади, і водночас – покладання вирішення проблем на абстрактну «державу». Тож хоч теза «Культурні індустрії можуть стати швидким інструментом для економічного зростання і перескочити від індустріальної економіки до постіндустріальної», здавалося б, засвоєна, її донесення без вибудови діалогу та довіри між усіма стейкхолдерами — видається неможливою. 

2. «Держава – це не щось абстрактне»: що винна вона, і що винні їй?

Основне питання, що стоїть перед усіма учасниками диискусії – як індустрія та уряди можуть працювати разом для підтримки ККІ. Чого ж чекають від держави представники індустрій?

Стратегічний підхід до втілення проєктів і співпраці

Така ідея має суттєву перешкоду у вигляді річного бюджетного планування. Тому стратегічні гравці дивляться більше в бік бізнесу, а з державою не хочуть мати справи. Проте хто має очолити цей процес – поки незрозуміло.

Правова база

«Головне для держави — створювати правову базу і не нашкодити», – зазначає одна з груп. Водночас додають, що не можна повністю віддавати державі розробку правової бази: «Творення правової бази повинно бути створена у співпраці, а не так, як у нас – надішліть нам за 2 тижні коментарі до закону у 50 сторінок».

Довготермінові інвестиції в навчання

«Довготермінові» у розумінні британських експертів – це 15 років. Впровадження знань про креативну економіку у сферу вищої освіти потребує часу, але виведе на суттєво новий рівень. 

Водночас учасники бачать необхідність діяти вже зараз: «Дуже простий крок розробити з хоча би з 10% будинків культури, в яких буде хоч якась студія анімації, і ми перевершимо Польщу точно. В будь-якому з цих приміщень просто потрібен спеціаліст, який буде навчати простих речей три місяці».

Формування споживчого попиту

Майже одноголосно висвітлена через освіту для споживача ККІ всередині країни. 

Фінансова підтримка сектору 

Податкові кредити для кіноіндустрії та масового телебачення у Великій Британії дуже сильно допомогли у плані зростання, кажуть британці. Українці ж в основному згадують про грантову підтримку. 

Сприяння легалізації малого креативного бізнесу, виходу з тіні. Якими засобами – питання до вивчення.

Визначення ролі креативних індустрій у ролі політики збереження пам’яті

Це ж стосується ійвтілення пам’яті про війну. Хоча, можливо, спершу потрібно розробити цю політику. Частина креативних компаній взяла на себе ініціативи з документування руйнувань, проте це – завдання держави.

Побудова довіри

Найболючіша точка. «У сектору ККІ є недовіра до державних інституцій та фаху людей, які там працюють. Це заважає організаціям працювати. Більше довіри іноземному досвіду, ніж локальному. Сектор має підтягуватись – підвищувати власні стандарти роботи, працювати офіційно, платити податки. Натомість деякі представники ККІ вважають, що держава їм винна», – кажуть представники влади.

Хоч і в креативних компаній також закид у бік влади, вони згадують про тоталітарний спадок і недовіру до низових ініціатив.‌ 

Учасники курсу зрештою, виснували, що «комунікація є одним з інструментів побудови довіри. І цієї довіри часто не існує навіть не просто між державою і креативними індустріями, а її не існує навіть в горизонталі». І зрештою, прийняли відповідальність: «Це, власне, наше завдання маленькими кроками вибудовувати цей суспільний договір на засадах довіри»; «Держава – це не щось абстрактне, від чого ми маємо щось вимагати та очікувати, а ми самі маємо ставати частиною владних механізмів або ініціювати діалог і озвучувати свої запити».

Практична порада

Один з інструментів побудови довіри — скандинавський формат «Коло знань». Додатково можна подивитися відео Сергія Кошмана, де він детально описує, як цей формат працює.

Уже майже наприкінці курсу фасилітаторка запитує, чи є серед присутніх посередники, що підтримували б креативні бізнеси. «Є потреба в посередниках поміж державою і креативним сектором, ‌— сектор має вчитись і зростати компетентно, – ‌потреба в мережуванні, екосистемі», — кажуть учасники. Проте серед учасників майже не знайшлося ані агенцій розвитку ані креативних хабів – і це дуже чітко виявило відсутність (або дефіцит) цілої ланки в екосистемі креативних індустрій.

Читайте також: Цифри, які перетворюються у зміни: як в Україні досліджують й аналізують культуру

3. Об’єднання задля розвитку та розбудова інфраструктури

Лейтмотив об’єднань звучить дуже багато років, але це починається з низових ініціатив. Це те, що на що держава має досить мало впливу, окрім як створювати ефективну політику та майданчики для стимулювання об’єднання. Серед таких кроків називають спробу реформування будинків культури на ЦКП:

«В багатьох громадах будинки культури, бібліотеки тощо, уже функціонують як молодіжні центрі, які схожі за концепцією на «хаби», проте з меншим акцентом на креативну частину», – звучить під час обговорення. «Проте є різниця між хабом і молодіжним центром», – додають учасники. Потенціал, озвучений як мережа: 16 тис. бібліотек плюс 16 тис. будинків культури, перетворені на Центри надання культурних послуг (ЦКП). Так, ці цифри дуже завищені, проте навіть поділивши навпіл – це досить хороша мережа. Головний виклик: як вдихнути в неї життя? Хто буде наповнювати ці місця сенсами?

«Від заміни таблички бібліотека чи будинок культури на хаб не перетвориться», – кажуть учасники. 

Хаб має допомагати реалізовувати конкретні бізнесові проєкти. Досвід Європи демонструє, що в менших громадах монофункціональні культурні центри (наприклад, кінотеатри) підсилювалися додатковими культурними й економічними функціями, залежно від потреб громад. Важливо, щоб це були не просто копії будинків культури.

«Навіть при великих цифрах щодо ЦКП, в Україні не так багато місць, які пристосовані бути культурними осередками. Якщо є можливість якийсь простір розвивати для того, щоб він перетворився на культурний хаб, то спільнота в цьому дуже зацікавлена», – зазначають у Довженко-центрі, що й сам є прикладом такого хабу.

В Україні вже існують досить успішні креативні хаби, проте їх надто мало. «Якщо ви хочете процвітання своїй країні, хочете, щоб економіка зростала, ви маєте почати створювати продукти з дуже високою маржинальністю. Такі продукти створюються особливими людьми та особливими компаніями — інноваторами», – каже Даніяр Аманалієв, співзасновник і генеральний директор креативних хабів ololo у Киргизстані. І схоже, його лекція особливо резонує українцям у часи війни та після пандемії. 

Фізичні точки тяжіння стали дуже важливими

«Під час пандемії онлайн все ж таки був дуже переоцінений, мабуть, і залишатися в цьому онлайні дуже часто буває різнозначним в тому, що це не просто додавати можливостей, як раніше, але і віднімати ці можливості у досягненні певних цілей».

Гейл Кейг характеризує креативні бізнеси як такі, що не схильні бути віддаленими: «Це гнучкі бізнеси, але вони схильні розташовуватися поруч, щоб отримати переваги від кластеризації, яка покращує процес передачі знань і продуктивність».

Саме її бракує українському креативному підприємництву – синергії, поєднання галузей, міждисциплінарних проєктів з метою взаємопідсилення.

«Це горизонтальна взаємодія між секторами. На жаль, минули роки привчили до взаємодії лише по вертикалі», – пояснюють дефіцит кадрів практики. 

Ми вже обговорили, що ККІ не здатні говорити про себе в категоріях, які є зрозумілими для місцевих політиків чи державних урядовців. «А підприємці дбають часто лише про власні дивіденди. Тому важливі не галузеві “продуктові” обʼєднання, а також міжгалузеві, що охоплюють різних гравців – задля спільного блага», – і саме на хаби учасники покладають особливі надії. 

Окрім того, знову з’явився запит на об’єднання дієвців культури, проте така ініціатива у 2021-22 перестала функціонувати уже в перший рік створення, відтак питання спроможності організуватися в будь-яке із зазначених вище утворень – свідчить і свідчитиме про стан галузі якнайкраще.

Висновок

«Кроссекторальність – ‌культура діалогу, яке потребує зрощення».

4. Де знайт фінанси і як побудувати бізнес-модель

Комерціалізації та бізнес-моделям на курсі присвячено мало, адже мова – не про локальні точкові ініціативи та бізнеси, але про галузь у ширшому значенні. Відтак частина лекцій зосередилась на імпакт-інвестиціях. 

«Інвестиції соціального впливу — зараз така потужна сила у США. Сьогодні кожен третій долар інвестується з урахуванням довкілля, працівників і громад. Це 17 трильйонів соціально-орієнтованого капіталу», – зазначає Лора Калланан, співзасновниця Upstart Co-Lab, експертка з імпакт-інвестицій.

Не можна покладатися на одне джерело фінансування – так, для хабів рекомендують покладатися хоча б на три різні джерела. Хоча для інших креативних практиків така порада видалася дуже доречною незалежно від типу компанії, яку вони представляють. Проте якщо з грантами майже всі знайомі – ніхто не поділився досвідом залучення інвестицій.

Проте цікавим прикладом став Довженко-центр зразка 2019 року: мистецький центр оптимізував свої процеси та штат, розширив спектр послуг і зміг сформувати комерційно орієнтовану державну інституцію, яку фінансують також бізнеси та спільноти. Проте головний прибуток компанії – це social benefit (соціальний внесок), оскільки його головним активом є культурна спадщина і його неможливо повністю обчислити лише фінансово. 

Щойно ставши успішною, організація потрапила під утиски, що повертає до роздумів про довіру до влади. Боротьба за Довженко центр, що має залишатися місцем культурного тяжіння, триває. Важливо зберегти призначення інституції, оскільки вона не створена для бізнесу або перетворення на рекламний майданчик. 

Дехто з лекторів пропонував створення фінансово стабільних умов для митців, що можуть не думати про постійний пошук коштів для виживання, а перемкнутися на творчість, що буде мати виняткову цінність для свого регіону. Проте в країні, де триває війна, ніхто не ризикнув зробити висновку про запровадження такої підтримки на постійній основі, проте майже всі зазначали, наскільки важливою є державна підтримка у вигляді грантів.

Під час розгляду майже всіх питань часто виринала тема неспроможності рухатися далі без фінансової стабільності, і вирішення «стабілізаційних питань» лежало також і в площині спроможностей організацій. Так, зокрема, серед нефінансових програм підтримки пропонують залучати проєктних менеджерів з бізнесу у проєкти креативних індустрій – і навпаки. Програма обмінів, що дасть можливість побудувати зв’язки та змінити бізнес-моделі. Навряд креативний бізнес може собі дозволити проєктного менеджера з IT, наприклад. І навпаки, IT не має уявлення часто, що саме креативні маленькі бізнеси можуть дати для них. По суті – це також ідея для розробників програм підтримки.

Практична порада

Ознайомтеся з надзвичайним репозиторієм інформації, що вже існує, за допомогою деяких глобальних груп, що очолюють ініціативи з соціальних інвестицій, наприклад Глобальна мережа соціальних інвесторів, вона ж GIIN. Інша група, Аспенська мережа підприємців задля розвитку, ANDE, з акцентом на інших регіонах, крім Північної Америки та Європи. 

Висновок

Потреба в інвестиціях у секторі існує, проте як їх залучати – відповіді поки нема.

5. Магія місця (і міста)

«Відповідно до законодавства від 2022 року в Україні кожна громада повинна мати стратегію», – починають дискусію учасники, у відповідь на лекцію Джона Ньюбігіна, де він згадує про важливість міст. «Немає такого явища як стратегія креативних індустрій. Кожне місто, кожен район має розробити власну стратегію, що відображає його потреби, культурний спадок, сильні сторони та спроможності», – цитує він звіт ООН, наголошуючи на аналізі активів, а не потреб.

В Україні креативні практики легко навели приклади місцетворення, зокрема Косів (Косівська кераміка, ринок виробів, коледж прикладного мистецтва), Івано-Франківськ (Тепле Місто, Промприлад), Кам’янець-Подільський як центр крафтового виробництва, с. Поморяни та відбудова старовинних хат. Проте навіть у хороших прикладах, «не весь місцевий потенціал врахований у стратегії розвитку», зазначають вони. 

Очевидно, для розвитку міст ці стратегії важливі – і можна із захопленням спостерігати, як, наприклад, працює над своєю стратегією Івано-Франківськ, залучаючи Євгена Глібовицького. Проте чи знайдеться стратег для кожного із міст? Чи існує спроможність у громадах не лише розробити стратегію – як включити в неї культуру та креативні індустрії? І хто може в цьому стати допомогою, якщо люди їдуть із маленьких міст у більші, або й за кордон?

Одним із висновків курсу стало заземлення учасників у більш локальні ініціативи з об’єднання місцевих спільнот: «Дуже сильно розрізненою є культурна спільнота навіть всередині малого міста. З’явились якісь нові організації, десь щось трошки зринає, але люди навіть не знайомі між собою. Відповідно, є влада відірвана від спільноти, і спільноти розрізнені, тому що в малих місцях існує дуже велика проблема відтоку креативних кадрів. Оскільки в місті нічого не відбувається, люди їдуть або в Київ, або у Львів, або в якісь інші місця. Це теж велика проблема, і це теж ми зрозуміли, що робити з цим величезним розривом між культурними середовищами великих і малих міст».

Окрім того, на місцях бізнеси часто не мають розуміння, як достукатися до влади: «Місцеві бізнеси більше наближені до місцевої влади ніж ККІ. Тож питання до кого стукатися насамперед — до бізнесу, чи до управлінь культури?», – запитують локальні креативні компанії. 

У цьому контексті британський досвід видається аж надто «навиріст». Так, наприклад, Філ Джонс, експерт з інновацій, засновник FuseBox innovation hub  пропонує комерційний приклад, спрямований на розвиток міст: «Міста і містечка запрошують до себе великого гравця креативних індустрій, який вже існує. Така собі стратегія одного великого поштовху, і часто це тому, що ви знаєте процес, велика компанія каже: “Ми шукаємо базу”. І ви презентуєте себе їм. Якщо у вас виходить, то вони ваші». 

Приваблення великих гравців, поза сумнівом, цікаве місцевій владі, проте часто ані вона, ані тим більше креативні компанії, не спроможні підготувати таке запрошення і пропозицію.

Замість висновків

На жаль весь курс, народжує дедалі більше запитань, аніж дає відповідей. Проте їх легше знайти, якщо правильно сформулювати це запитання і шукати відповіді разом у діалозі, вибудовуючи довіру один до одного, задля «розвитку самозарадності та резилієнсу представників ККІ», як сказав хтось з учасників курсу. Адже бути творцями політик окремо – неможливо. 

До речі, анонс про новий курс можна побачити на сторінках Читомо вже незабаром. І ні, це не реклама – але прагнення додати обертів до цієї направду важливої дискусії. І побачити результат.