Діджиталізація, книжки та вазони: 7 (не) серйозних питань президентам УБА

Українська бібліотечна асоціація (УБА) як один з головних професійних осередків, довкола якого вже не перший рік гуртуються українські працівники бібліотечної справи, існує ще з 1995-го. За цей час вона встигла організувати сотні конференцій, семінарів і тренінгів, опублікувати понад 20 науково-практичних видань у своїй галузі, долучитися до створення Центру безперервної інформаційно-бібліотечної освіти та цілої низки інших проєктів, що працюють на вдосконалення бібліотечної справи в Україні. Цього року УБА виповнюється 25 років, тож Читомо не могло пройти повз цю вагому, ювілейну позначку. Ми поставили декілька серйозних та не дуже питань функціонерам асоціації, щоби дізнатися, чим УБА та бібліотекарі живуть сьогодні.

Оксана Бруй: директорка науково-технічної бібліотеки ім. Г. І. Денисенка Національного технічного університету України «КПІ імені Ігоря Сікорського», Чинна президентка УБА, кандидат наук із соціальних комунікацій.

Ірина Шевченко: віце-президентка УБА, директорка Центру неперервної культурно-мистецької освіти Національної академії. У 2009-му, 2012-му та 2015-му роках обиралася президенткою УБА. 

Василь Дригайло: президент УБА 2001-2015 років, заслужений працівник культури, багаторічний член науково-методичної бібліотечної комісії Міністерства освіти і науки України.

Що ви вважаєте найбільшим досягненням УБА за усі роки її існування?

Ірина Шевченко: «25 років діяльності громадської організації – час не малий, і вже можна оцінити певні досягнення. Думаю, що  громадська активність до міри консервативного бібліотечного середовища вже є успіхом. Була правильною і виправданою ставка на індивідуальне членство і прагнення спонукати до активності тих працівників бібліотек, які були небайдужими до своєї справи. Саме спільно із зацікавленими особистостями засновники УБА створювали умови, аби наша громадська організація стала майданчиком для розвитку і зростання. Тим майданчиком, де можна реалізовувати ідеї, інновації, сміливі проєкти та навіть свої мрії. 

Завдяки цьому УБА активно долучалася до творення законодавчої та нормативної бази для бібліотек, створила наукове та методологічне підґрунтя сучасної адвокаційної діяльності, підкріплене потужним навчальним сегментом, а також стала ініціатором та фактично розробником єдиної у галузі культури Стратегії розвитку бібліотечної справи до 2025 року “Якісні зміни бібліотек для забезпечення сталого розвитку України”, Вона схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року (№ 219-р.)». 

Усі ці заходи дозволили досягти того найбільшого, про що йдеться у Вашому запитанні. Вони дозволили УБА розвинути потужності та стати відомими, бути авторитетними, згуртувати однодумців і прихильників, викликати зацікавленість і розширювати коло партнерів. 

Оксана Бруй: «Це, напевно, найскладніше запитання… Можна дуже довго говорити про 6 тисяч членів та 100 партнерів, 14 регіональних відділень, перераховувати наші здобутки, успішні проєкти, говорити про впровадження інновації в український бібліотечний контекст. І все це буде правдою. 

Та якщо коротко, то найбільшим досягненням УБА за 25 років її існування я вважаю те, що ми відбулися і стали локомотивом професійної бібліотечної спільноти, який активно долучається до розвитку громадянського суспільства».  

Василь Дригайло: «УБА за роки свого існування завоювала незаперечний авторитет як громадська організація не тільки серед бібліотекарів. Це відома згуртована спільнота активних людей, об’єднаних для того, щоби зробити цей світ кращим і цікавішим».

Читайте також: Публічна бібліотека в Парижі: відеоігри, кінозали, автомати з їжею та черги на вході

Мінцифри за співпраці з УБА планує перетворити 6 тисяч українських бібліотек на культурні хаби. Що це означає і чим буде відрізнятися від звичайної бібліотеки?

Оксана Бруй: «11 січня 2020 року Міністерство цифрової трансформації України та ВГО Українська бібліотечна асоціація підписали Меморандум про співпрацю в тому, щоб спільно сприяти розвитку цифрової грамотності. 

У цьому випадку йдеться не про «перетворення» бібліотек, а про те, що бібліотеки долучаються до програми, яка передбачає навчання людей цифровій грамотності. Зокрема через онлайнову платформу «Дія. Цифрова освіта» Бібліотекарі популяризують цю платформу, консультують людей, як навчатися на ній. Тепер це ще одна послуга бібліотек. 

Це логічний крок Мінцифри й приклад державницького підходу влади. Адже саме бібліотеки є тими місцями, де люди мають змогу навчатися і навчаються протягом життя, отримують нові знання, вміння та навички, які необхідні в сучасному світі. А бібліотеки мають вже хороший досвід у навчанні своїх користувачів саме цифровим навичкам. Багато років у бібліотеках люди різного віку освоюють комп’ютер, інтернет, різні веб-сервіси. Часто бібліотека в селі може бути єдиним місцем, де є комп’ютер та інтернет. У бібліотеках функціонують університети третього віку, спрямовані саме на навчання людей поважного віку. 

Далі, коли ми вже говоримо про «державу в смартфоні» і про те, що адміністративні послуги максимально можна буде отримати он-лайн, то досвід бібліотек в цьому також є неоціненним. З 2009 року УБА у партнерстві з Програмою сприяння Парламенту України (ПСП) та за підтримки Агентства США з Міжнародного розвитку (USAID) реалізувала на базі бібліотек проєкт «Пункти доступу громадян до офіційної інформації».

Близько 1000 бібліотек по всій Україні утворюють мережу пунктів доступу до інформаці. На їхній базі бібліотекарі також популяризують, навчають та консультують відвідувачів, пояснюють, як працювати із сайтами органів влади та які послуги там можна отримати.

Щодо хабів. Ну, люблять у нас іноземні слова. Я сама люблю. Іноді одним іноземним словом можна одразу передати суть складного поняття. У цьому випадку, я інтерпретую його як “вузлове (основне) місце”, яке пов’язує, об’єднує людей з навчальною онлайновою платформою.  

Чому ми говоримо про 6 тисяч бібліотек? Бо приблизно стільки публічних бібліотек зараз комп’ютеризовані й можуть долучитися до проєкту, щоби стати офлайновими хабами “Дія. Цифрова освіта”. Долучатися можуть будь-які біблотеки, не лише публічні, тому ця цифра дуже приблизна. Скільки насправді бібліотек долучиться до програми – залежить від самих бібліотекарів. 

Зараз вже можна побачити, що бібліотеки дуже активно включилися. Якщо ви наберете у Fecebook хештег #cyfra_library, то зможете в цьому переконатися.

Ну і я не можу не сказати про те, як круто працювати із командою Валерії Іонан, заступниці міністра цифрової трансформації. Команда справді спрямована на результат. Також хочу подякувати членам Президії УБА, нашим партнерам, зокрема Національній бібліотеці імені Ярослава Мудрого, усім членам нашої асоціації, які активно долучилися до проєкту. Особлива подяка Тетяні Миськевич, бібліотекарці з Національної бібліотеки України імені Вернадського. Саме вона помітила цілі, які ставить Мінцифри до 2024 року».

За якими книжками справді приходять читачі бібліотек?

Ірина Шевченко: «Про це, мабуть, краще було б запитати безпосередньо у бібліотекарів. Якщо люди справді приходять, то ж звісно за книжками. А за якими? Певно, кому яка потрібна. Мій онук, наприклад, вчиться у 2 клас. Він приніс зі шкільної бібліотеки казки Андерсена, бо їх задали читати за шкільною програмою. Колега по роботі, професорка Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, розшукувала в академічній бібліотеці матеріали про нематеріальну культурну спадщину і задовольнилася виданнями Українського центру культурних досліджень. Ну а сусідка, щось почувши про Макса Кідрука, пішла до публічної бібліотеки ім.Лесі Українки у Києві шукати книжку цього автора. Це те, що було насправді.. Узагальнено можна сказати , що різні читачі (діти різного віку, молодь, яка працює або вчиться,  дорослі – різних професій, віку, соціального статусу та читацьких потреб і уподобань) приходять до різних бібліотек (дитячих, юнацьких, публічних, наукових, університетських, академічних, спеціалізованих – технічних, патентних, медичних, сільськогосподарських чи бібліотек для сліпих), аби взяти видання для свого навчання, дозвілля, роботи чи її пошуку, розвитку, самоосвіти та вдосконалення».

Закордонний досвід бібліотечних систем яких країн може бути цікавим та корисним для України та чому?

Василь Дригайло: «Вважаю, що багато європейських країн створили дуже хороші приклади організаційних бібліотечних систем. Серед незаперечних – Німеччина і Велика Британія. Цікаві трансформації демонструє нам зараз Польща. На них варто звернути увагу, адже подібностей в минулому у нас вистачає».

Ірина Шевченко: «У світі лідерами розвитку бібліотечної справи є північні країни (Данія, Швеція, Фінляндія), і їхній досвід варто вивчати та відстежувати пріоритети, на які вони орієнтуються. Починаючи від соціальних орієнтирів, програм діяльності, позиціювання до технологій, будівель та освіти персоналу. До Речі, ми в УБА у попередні роки організовували професійні програми з виїздами бібліотекарів у ці країни, і це було корисне навчання. 

Наразі нам в Україні варто вивчати та запозичувати досвід Польщі з розвитку публічних бібліотек, що в умовах територіальної реформи буде доречним. Керівникам органів управління варто передбачати побудову модельних бібліотек в окремих територіальних громадах, і до процесів моделювання мережі таких бібліотек УБА може долучитися, оскільки це питання перебуває у сфері професійних інтересів наших регіональних відділень».

Читайте також про найцікавіші бібліотеки Польщі

Що точно не можна робити у бібліотеці – влаштовувати кінопокази вночі, пити каву і їсти печиво, знімати рушники з портрета Шевченка?

Ірина Шевченко: «У бібліотеці можна робити все, що не заборонено. Можна і рушник з портрета Шевченка зняти, якщо, наприклад, виникло бажання замінити той рушник на кращий, чи дизайн бібліотечного приміщення того вимагає … Якщо ви любите свою бібліотеку, приходите туди, аби взяти книжку, попрацювати з інформацією, зустрітися з друзями чи влаштувати вечірку. Можете робити у бібліотеці все, що захочете, наприклад, вирощувати квіти на підвіконні, намалювати портрет бібліотекарки, зібрати однодумців і читати вірші уголос, наприклад, щось із Ліни Костенко». 

Чому більшість бібліотекарів жінки?

Оксана Бруй:«Жінкам легше вижити на таку зарплатню, бо вони мало їдять». 

Чому у бібліотеках зазвичай так багато вазонів?

Оксана Бруй: «Бо більшість бібліотекарів – жінки. А жінки люблять квіти». 

Василь Дригайло: «Не завжди, але дійсно – серед бібліотекарів вистачає людей, які захоплюються флористикою, що зовсім непогано, коли цим людям не зраджує смак і почуття міри. Рослини в бібліотеці не зайві, якщо вони не дратують користувача, не заважають технологічним процесам, коли вони лаконічно вписуються в інтер’єр і не вимагають особливих умов, наприклад, тропічної вологості».

Читайте також: Від тихого до живого — як у Німеччині змінюють бібліотеки

Фото: УБА