Джеймс Корі: Люди, які зараз живуть в Україні, – справжні герої книжок

Творчий дует Джеймс Корі найбільш відомий за серією романів у жанрі космоопера «Експансія». У 2020 році Світове товариство наукової фантастики (Worldcon) визнало серію найкращою у жанрі. Більша частина романів була покладена в основу однойменного ТВ-шоу від каналу Syfy та стрімінгового сервісу Amazon. 

В Україні романи Корі виходять у видавництві «НК-Богдан».

Під час стріму з американськими фантастами Деніелом Абрахамом і Тайем Френком, які і є справжніми авторами книжок Корі, спілкувалися українські письменниці-фантастки, одні зі співзасновниць проєкту Фантастичні talk(s) Дарія Піскозуб та Світлана Тараторіна, а також відомий український письменник, мандрівник та популяризатор науки Макс Кідрук. 

Дарія Піскозуб: «Експансія» – це серія про людську расу, яка вийшла за межі Землі, досягла космосу і при тому зберегла усі свої бажання, страхи, усі свої темні боки. Про що для вас, як для авторів, цей цикл?

Тай Френк: Ви праві: наріжною темою всієї історії є ідея про те, що люди йдуть далі, але несуть із собою свої проблеми, страхи, недоліки. Але для мене основним є те, що як би погано все не було, єдині, хто може нас врятувати – це ми самі. І це головна ідея. 

Дарія Піскозуб: Мабуть, моя улюблена складова цього циклу – різноманітні та різнопланові герої. Від Голдена, який є ідеалістом і справжнім гуманістом майбутнього, до максимально впевненої у собі Каміни. Від Авесарали, яка не боїться показувати, наскільки детально все продумує, і зрештою до Еймоса, який є складним персонажем, з великою кількістю внутрішніх демонів. Що було першим: сюжет, який створив персонажів, чи персонажі, які створили сюжет? 

Деніел Абрахам: Мені трошки дивно відповідати на це питання, тому що я не можу уявити, як сюжет існує без персонажів чи персонажі без сюжету. Вони завжди взаємопов’язані. Сюжет не може рухатися без персонажів, а персонажі не можуть виконувати дії, які потім не стануть сюжетом. Все це переплетено між собою. Якщо ж говорити саме про те, як ми писали, то це відбувалося так: ми збиралися й обговорювали якісь значні події, що стануться в кожній книзі, і потім обдумували, які саме персонажі, які саме люди будуть представляти ці події, з точки зору якого персонажа буде найкраще подати їх у книзі таким чином, щоб це було ілюстративно для читача, щоб він перейнявся подіями. 

Світлана Тараторіна: Як показує обговорення у чаті, що відбувається прямо зараз, найбільш зрезонував читачам персонаж Джеймс Голден. Як сказала Дарія, справжній ідеаліст майбутнього. Ви не побоювалися писати Голдена таким позитивним Дон Кіхотом майбутнього, який з готовністю рятує інших, бере на себе відповідальність за цілий світ? Адже в центрі сьогоднішніх текстів переважно неоднозначні персонажі, як, наприклад, “Джокер” Хоакіна Фенікса, які здатні як на героїчні вчинки, так і на злочини?

Тай Френк: нам потрібні ідеалісти, люди, які намагаються бути кращими, ніж всі решта. Як на мене, Джокер Хоакіна Фенікса не дуже складний персонаж. Насправді нам приємно спостерігати за такими персонажами на екрані, бо вони дещо навіжені, викликають у нас вир емоцій. Але чи насправді ви зустрічали велику кількість таких людей наживо? Я не зустрічав, і я думаю, що таких людей мало. Натомість я зустрічав багато ідеалістів, людей, які готові допомагати іншим, витрачали на це свою енергію та зусилля, боротися задля захисту ідеалів. Не хочеться заглиблюватися в ту ситуацію, яка зараз в Україні, але мені здається, що люди, які стоять за своє, готові зберегти свої цінності й відстоювати їх, – вони мають значення. На них все тримається, і тому таких героїв, таких персонажів нам треба більше. 

Читайте також: Поринути у довгу фантастику: про що перші книжки із циклів Джордана і Корі

Деніел Абрахам: на етапі прописування історії, розмов про те, що буде далі, між собою ми називали Голдена блаженним, святим дурником. Це людина не надто розумна, він не мудрець, не хитрун, не будівничий якихось планів. Це такий простак, в чомусь наївний, але готовий захищати свої інтереси й допомагати іншим. Мені цей персонаж близький тим, що десь у чомусь я асоціюю його із собою. Я також не можу назвати себе мудрою, хитрою людиною, але я стараюся робити те, що для мене важливо, захищати те, що для мене є цінним.

Якщо говорити про Джокера, то ні – нам не потрібно багато таких персонажів. Нам потрібно більше Голденів. І мені здається, в душі кожен з нас більшою мірою Голден, ніж ми самі собі у тому зізнаємося. 

Макс Кідрук: Чи виникали у вас під час написання «Експансії» суперечки про те, в якому напрямку рухати сюжет серії, чи як розвивати того чи іншого персонажа? Якщо виникали, то як ви їх розв’язували? І взагалі, як ви розподіляли між собою, яку частину хто з вас пише?

Тай Френк: У нас ніколи не буває серйозних суперечок щодо сюжету, бо ми обидва погоджуємося у тому, якою має бути історія, персонажі. Коли ми маємо кілька варіантів розвитку подій, то ми завжди їх обговорюємо й обираємо найкращий. Це не про его, а про бачення того, що буде найкращим для історії. Крім того, ми маємо схоже бачення, як має розвиватися сюжет.

Деніел Абрахам: у кожного творчого союзу є свої методи співпраці. В нашому випадку було добре те, що ми мали спільне бачення і були обговорення того, як все має бути. Ми проговорювали сюжет, персонажів, а потім доходили до компромісу та спільної позиції.   

Питання від глядачів: Чому, на думку авторів «Експансії», впродовж кількох десятиліть космоопери продовжують зацікавлювати? Це завдяки передчуттю наближення до описаного майбутнього у реальності, чи тому, що ми хочемо втекти від сьогодення?

Тай Френк: Космоопера – це широке поняття, яке складається з багатьох речей, про які по-різному говорили впродовж історії розвитку жанру. Наприклад, “Ленсмен” (серія науково-популярних романів, написаних американським фантастом  Едвартом Елманом «доком» Смітом у 1930-1940 роках) вже не має нічого спільного з сучасною космооперою, але ми досі називаємо її космооперою. «Зоряні Війни» теж називають космооперою, але там також немає нічого, що ми очікуємо від цього жанру. Тож існує багато різних версій жанру, і може, саме тому ми досі ним цікавимося, досі вигадуємо історії, які варто розказувати. Але всі тексти, які ми називаємо космооперою, дають надію, надихають на те, що ми можемо потрапити в інші світи, побачити там щось нове.

Так, ми принесемо із собою свої страхи та недоліки, але водночас і отримаємо шанс побудувати краще життя.

Саме тому – через оце натхнення – жанр досі дуже популярний. 

Питання від глядачів: Чи ви вірите, що людство зможе змінитися у разі розселення в інші місця у Космосі? Якщо уявимо, що першими колоністами стануть найсміливіші й найбільш ідеалістичні люди, чи має людство шанс не повторити помилок?

Деніел Абрахам: Ні, ми залишимося тими самими, ким ми є на Землі, незалежно від того, куди ми ще вирушимо. З іншого боку, ми непогано справлялися й такими, які ми є. Попри всі помилки й страшні вчинки, які ми робили, загалом прогрес, якого ми досягли, долаючи всі виклики та загрози, є очевидним. Ми виконали непогану роботу, як для розвинутих мавп. Але якщо ми увірвемося на інші планети, ми цілком можливо будемо воювати, бомбити й робити всі ті страшні речі, що робимо і тут, і цілком можливо будемо розвиватися у тому ж напрямку, що і тут. Можливо, нам вдасться побудувати щось краще, а можливо й гірше. 

Питання від глядачів: Вам не здається, що ваші антагоністи занадто розумні, хитрі й такі, що здатними стратегічно мислити? Адже коли ми дивимося на сучасність, то бачимо, що справжнє насилля чинять так, наче ті, хто це робить, амеби: прямолінійні, прості, примітивні. 

Тай Френк: В наших книжках насправді дуже мало реальних поганців. Кожен думає, що чинить добре. Навіть такі як Джул П’єр Мао, чиї дії призвели до масових смертей, думав, що рятує людство від більших загроз. Це потім з ретроспективи можна сказати, що це було зло. Але у момент вчинення майже кожна людина переконана, що робить правильно, що вона герой в історії. Водночас ми з Деніелом говорили про банальність зла. Що зло не завжди величне. Воно дрібне і жалюгідне як бюрократи, що своїми штампами у папірцях відправляли ешелони у концентраційні табори. Самі про себе вони теж не думали як про злочинців. Вони вважали себе гвинтиками системи, що лише виконують свою роботу. 

Світлана Тараторіна: В одному інтерв’ю ви сказали, що наукова фантастика не може передбачити майбутнє, перш за все у тому, що стосується технологій. Але, як мені здається, описуючи майбутній стан Сонячної системи, ви дуже правдоподібно показали проблеми взаємин метрополій та колоній, які не тільки залишаться у майбутньому, а й поглибляться. До нападу росії на Україну ми вірили, що досягли того стану розвитку цивілізації, коли країни можуть бути рівними, незалежно від розміру їх територій та багатства ресурсів, що повага до суверенітету є базовою. Але війна в Європі все змінила, показала, що це ілюзія, і сильніший може зазіхати на те, що йому не належить. Як ви думаєте, чи люди здатні перерости цю проблему у майбутньому? Чи ми приречені бігати по колу: метрополія, створення колоній, боротьба колоній за незалежність від імперії, але вже у космічному масштабі? І які у вас прогнози на найближче майбутнє – чи зможемо ми зберегти той світовий порядок, який існував до нападу росії на Україну? Чи вірите ви у це? 

Деніел Абрахам: Це універсальна проблема, з якою людство почало зіштовхуватися з дуже ранніх періодів розвитку. При написанні «Експансії» ми надихалися часами Вавилону, доантичним періодом. Описана вами проблема має постійну динаміку, ми це бачимо знову і знову, тож немає передумов, чому це зміниться у майбутньому. Щодо ближчих прогнозів, то я думаю, світ не зможе повернутися до старого світового порядку, який існував до війни. Я взагалі не вірю, що до чогось можна повернутися, я думаю, ми завжди йдемо вперед. Йдемо до нових перемовин, нових режимів, нової надії. Ми безперечно прийдемо до якогось нового балансу, і в цьому рухові вперед є певна надія. Повернення назад – завжди програш.   

Читайте також: Міжзоряні лицарі, геніальні науковці та звільнені чарівниці

Макс Кідрук: Ми всі, фантасти, пишемо про колонізацію Марса так, ніби це лише питання часу. Втім, є скептики, які переконані, що людство ніколи не вибереться за межі близьких до Землі орбіт і що ми в принципі не здатні колонізувати Сонячну систему. Попри запевняння Ілона Маска, політ на Марс усе ще залишається надскладним інженерним завданням, не кажучи про те, що я, наприклад, не уявляю економічного підґрунтя, яке б уможливило виникнення по-справжньому великої колонії на Марсі. Тож питання: чи справді ви вірите в те, що на Марсі колись існуватимуть міста, подібні до міст на Землі? Чи справді ви вважаєте, що те, про що пишете в “Експансії”, колись стане реальністю? 

Тай Френк: Ні. Це поширена думка, що письменники, які пишуть наукову фанстастику, – погані провидці, а їхні передбачення не збуваються. Я пишу наукову фантастику, не наукпоп. І пишу не тому, що хочу передбачити майбутнє, а тому, що це весело, мені подобається те, що я роблю. Але сьогодні подорожі на Марс, за своєю технологічною складністю, можна порівняти з тим, з чим зіштовхувалися люди, що кілька тисячоліть тому прагнули перетнути Атлантичний океан. Колись це так само було небезпечно. Але люди це робили – сідали у маленькі човни, хтось виживав і досягав Північної Америки, як, скажімо, вікінги.

Люди шукали способи пройти неймовірні випробування, щоб досягти своєї мрії. Тож я не думаю, що ми можемо передбачити майбутнє, але переконаний, що те, що нам зараз здається нереальним, через якийсь час буде буденним. І наші нащадки будуть сміятися, знаючи, що ми вважали це неможливим.

Це завжди так працює. Ми підсміюємося з людей, які вірили в неможливість польотів, чи з тих, хто не вірив у вихід у космос, а зараз це рутина. Але дивлячись на те, що ми маємо зараз, точно передбачити, що буде у майбутньому, не вдасться. 

Питання від глядачів: Наскільки було важко адаптувати книжки до екранізації?

Деніел Абрахам: Робота над книжкою та над адаптацією – це дві великі різниці. Прагнення досягти того ж ефекту, що ми досягаємо в прозі, використовуючи камеру, акторів, монтаж, – всі ці інструменти, – змінює багато індивідуальних деталей. Нам пощастило мати команду, яка зберегла дух історії. Для нас стало великим викликом вигадати спосіб того, як переказати історію у межах телевізійного жанру. Але нам у пригоді знову стала наша злагодженість і вміння шукати компроміси. 

Питання від глядачів: Які поради ви даєте Ілону Маску?

Деніел Абрахам: Ми не так багато часу проводимо з Ілоном Маском. Набагато більше з Джеффом Безосом.

Макс Кідрук: Ви справді працюєте з Джеффом Безосом?

Деніел Абрахам: Він купив наше шоу, був на парочці вечірок, але це не те щоб ми були приятелями. 

Дарія Піскозуб: то переказуйте йому вітання з України, а також попросіть передавати нам більше зброї й технологій, бо ми маємо якнайшвидше перемогти й побачити його у нас в гостях. 

Тай Френк: Обов’язково. Після вашої перемоги ми обов’язково до вас приїдемо. Ми багато говорили про ідеалістів і героїв. Для нас, друзі, це саме ви – люди, що зараз живуть в Україні. Тому обов’язково зустрінемося.

Під час стріму на потреби добровольчого батальйону парамедиків «Госпітальєри» було зібрано 14440 гривень.

Повний запис відео можна подивитися тут: https://www.youtube.com/watch?v=AdyCfLJcDYM&t=350s

Фантастичні talk(s) – YouTube-канал про фантастику, який ведуть п’ятеро українських письменниць: Дарія Піскозуб, Ірина Гарбовська, Світлана Тараторіна, Наталія Матолінець, Наталія Довгопол.