Географія українського відьомства у книжці «Легендарій дивних міст»

Легендарій дивних міст / Н. Довгопол, Я. Каторож, А. Куликова, Н. Матолінець, І. Пасько, Д. Піскозуб, К. Сокульська, С. Тараторіна. — Харків: Вид-во «Ранок», 2023. — 336 с.

Видавництво «Ранок» звернулось до популярного у світі фантастики формату збірки й презентувало власну варіацію на тему колективної творчості — «Легендарій дивних міст». Книжка обʼєднала авторок, які представили оповідання-переспіви у жанрі міського фентезі.

Кожна письменниця обрала певний добре відомий сюжет народної чи літературної казки, переосмисливши його на власний розсуд, додавши українського контексту. Що з цього вийшло? Цікаве розмаїття, яке оцінять як поціновувачі жанру, так і ті, хто лише відкриває для себе світ українського фентезі. 

Львів і магія, що розтоплює серця

Відкриває збірку оповідання Наталії Матолінець «Ольґерда проти ночі». Тут варто зауважити, що збірка «Легендарій дивних міст» позиціюється видавцем як книжка для підлітків, але за змістом і стилем більшість її текстів мають цілком дорослий характер. Але саме «Ольґерда проти ночі» є оповіданням, в якому найбільш відчутна орієнтація на згадану читацьку аудиторію. Авторка реалізовує її за допомогою молодіжного сленгу та англо-українського «суржику», до яких тим, хто такою лексикою не послуговується, треба звикнути. Отже, ми попередили. А тепер про сюжет. Він розвивається довкола стосунків Ольґерди та Казимира, скорочено – Ґерди та Кая. Колись вони були найкращими друзями, але щось заморозило почуття хлопця і він, найдорожча людина для Ґерди, зник і припинив їхнє спілкування. За кілька років, на студентській гулянці, дівчина побачить Кая, який в ролі кур’єр доставить піцу та «сніжинки» – засіб додати веселощів вечірці. Ґерда вирішує знайти колишнього друга і з’ясувати стосунки. Історія ненова. Але вся штука в тому, що Ольґерда володіє магічними здібностями, які за велінням батьків придушує. 

…Достеменно відомо: у родині завжди-завжди було оце чуття. Уміння бачити чародійне й потойбічне, недоступне іншим. Чи примару у вікні дому на підйомі до Цитаделі, чи спалах прокляття на прикрасах за музейним склом, чи позирк палючих очей у нічній темряві під аркою на Вірменській.

Їй доведеться не лише рятувати Кая від духів, що не дають хлопцю нормально жити, а й зробити вибір – прийняти своє магічне єство чи й надалі його відштовхувати. Додамо, що події оповідання відбуваються у Львові, де, як відомо, не так вже й складно зустріти кровопивцю чи такого-сякого привида. 

Київ і скелети у шафах

Оповідання «Голос у моїй голові» Наталії Довгопол пропонує сучасну версію «Казки про дивну сопілку» чи «Калинову сопілку», літературні версії якої у різний час створили Оксана Забужко та Галина Пагутяк. 

У переспіві зі збірки «Легендарій дивних міст» акцент зі стосунків між двома казковими сестрами та внутрішнього конфлікту однієї з них зміщено. Наталії Довгопол, зберігши чари сопілки, зробленої з калини, що проросла з тіла загиблої людини, створює не фентезі, скільки детектив. Отже, Тошик, Міра, Роксана та Володька, студенти консерваторії, проти своєї волі опиняються у вихорі події. Все тому, що якось перед їхніми посиденьками у Міри вдома, Тошик зірве гілку калини у подвір’ї багатоповерхівки, де колись мешкала її суперуспішна мама, та зробить сопілку. Загравши, хлопець почує жіночий голос, який накаже вбити ту, що колись занапастити свою сестру. Так Тошик, закоханий по вуха у Міру, опиниться у дворі дівчини з молотком в руках, щоб вбити її матір. Приблизно те саме станеться пізніше з Володькою і навіть самою Мірою. 

Грає сопілка, грає, серденько крає.

Та, що сестру свою вбила, померти має.

Звідки я знав, що та — це Мірина мама? Чому виламав двері в гуртожитку, поперся аж у Бровари? Чому погрожував незнайомій жінці швейцарським ножем? Я мав час подумати, замкнений у камері разом із сонним безхатьком і підозрілим на вигляд качком. Грає сопілка… А перед очима мов відеоряд. Бачу Мірину маму, яку знав хіба з фотографії. Розумію, що то Мірина мама. Розумію, що маю її вбити».

Друзі візьмуться за розслідування, розкривши давній злочин на ґрунті ревнощів. Буде весело й дуже динамічно. 

Знову столиця й чари вищого рівня

Ксенія Сокульська в оповіданні «Кет у чоботях» цілком справедливо зауважує, що столичний спальний район Троєщина – ідеальне місце для тих, кому треба заховатись подалі від допитливих очей. Йдеться про магів та перевертнів, які опинились в наших широтах з Чарокраю і не можуть повернутись назад. Та коли маєш певні унікальні здібності, у Києві не пропадеш. Кет з Лі та Ффермуром створили компанію «Чарівне рішення», яка допомагає особливим клієнтам долати різноманітні життєви негаразди. Наприклад, вгамувати русалок на Оболоні чи завадити шлюбу мавки із жадібним столичним забудовником, який заради нового хмарочоса здатен піти на знищенні ботанічного саду. Виконуючи замовлення, Кет таємно збирає артефакти, які можуть допомогти знову опинитись у Чарокраї та повернути втрачені чари… 

А знаєш, я дуже сумніваюся в тому, що ти зможеш викривити морфологічне поле настільки, аби повернути собі здатність перекидатися. Тут не лише в магії Чарокраю справа, сам цей світ так відвик від чарів, що всіма силами опирається.

Ксенія Сокульська створила симпатичний фентезійний світ, за розвитком якого було б цікаво спостерігати й надалі. 

Нікополь та прокляття, що стають долею

Анастасія Куликова у своєму творі зі збірки стверджує, що «злими відьмами не народжуються». Її оповідання так і називається. Поєднавши мотиви кількох казок, як мінімум про «Дівчину Преццемоліну та лиху відьму» й про «Марійку й бабу-відьму», авторка створила оповідь з кількома сюжетними лініями. Перша оповідає про зведених сестер Дарину та Мілану. Колись їх прокляла відьма і тепер дівчата не можуть відступити одна від одної більше ніж на двадцять кроків. До того ж все, що потрапляє в кишені чи сумки Мілани, перетворюється на змій… Сестри шукають ту, що своїм магічним словом зіпсувала їхні життя. 

Мандруючи, сестри допомагали, кому могли, і людям, і примарам. Звільнили з полону чотирьох відьом із забутих казок. Жодна не змогла допомогти, хоч як вдячні намагалися. Що білі, що темні. І ніхто не знав, куди поділася Явдоха — відьма з їхньої казки, перед якою так завинила Мілана.

У Нікополі на них чекає особливе завдання, під час виконання якого Мілана та Дарина знайдуть давній сховок місцевого багатія та алхіміка, а ще допоможуть місту позбутися тих, хто псує асфальт на дорогах. Чи вдасться їм зняти прокляття? Можливо. Але не факт, що після нього дівчатам захочеться розбігтись. 

Луцьк та полювання на відьом

Якось темної ночі загадковий, але владний голос прикликав невелику групу дуже різних за віком та зовнішністю жінок у ліс на околиці Луцька. Однієї з них була й студентка Ядвіга. Під час цієї зустрічі явилась жінкам давня богиня, щоб подарувати майбутнім посестрам магічну силу. 

Коли Мара світом живих ходить, магія із землі сочиться! Що прийшло з землі, землю має захистити! — заскреготіла вона в образі стариці й перемінилась у дівицю. — Ви станете моїми доньками, моїми обраницями! Візьмете дари моїх жил та станете на захист землі.

Відьми з оповідання Дарії Піскозуб «Залізоноса» певний час жили собі не тужили, поводились чемно. Аж поки до Луцька не приїхав пан Телесенко, щоб взяти під контроль магію або знищити тих, хто нею володіє. Між його людьми та відьмами відбудеться битва у стилі екшн. Але щоб перемогти, Ядвізі доведеться випалити себе дуже сильною магією богині. Так вона перетвориться на ту неприємну бабуню з казок, на ім’я Яга, але свого Телесика, чи то пак Телесенка, встигне знешкодити. 

Винники та повернення загублених душ

До збірки «Легендарій дивних міст» увійшло відразу два оповідання Ярини Каторож – «Вишня та її крила» й «Соловей і його любов» – твори ніжні, поетичні й романтичні. Можливо тому, у пошуку першоджерел, що були переспівані авторкою, на думку спадає, швидше творчість Оскара Вайльда з його «Соловейком і трояндою», ніж щось фольклорне. 

«Вишня та її крила» оповідає про жінку, чий дух повернувся на землю завдяки битві ангелів з демонами, і яка відмовилась від власного щастя заради спокою душі іншого. Цей твір більше нагадує красиву літературну легенду чи навіть притчу про самопожертву. «Соловей і його любов» жанрово дещо ближче до магічного фентезі з локальним колоритом. Тут є чарівниця із садом дивовижних троянд, яка допомагає людям позбутись гризот, і навіть мольфар, що мав силу позбавляти здатності кохати. Обидва твори переносять не стільки в мальовничі Винники, скільки у світ благородних вчинків і прагнення любові.   

Донецьк, апокаліпсис і мрії про перемогу

«Бункер» Світлани Тараторіної помітно вибивається із загальної стилістики збірки. В цьому оповідання домінують риси наукової фантастики – постапокаліпсису з певними здобутками прогресу, наприклад, клонуванням. Між іншим, у творі є певні образи, назви, що перегукуються не лише з казкою «Синя Борода», а й з новим романом авторки «Дім солі». Але зараз не про це. 

Її засліпило яскраве світло, яке лилося з лампи під стелею. Їй захотілося затулитися, вона спробувала підняти важкі руки й усвідомила, що прив’язана. Те саме було з ногами. Ланцюги давали відносну свободу, тож з другої спроби вона змогла торкнутися обличчя.

У бункері приходить до тями молода жінка Аліса. Вона нічого не пам’ятає, не розуміє, хто її ув’язнив і чому. Аж поки не з’явиться він – її чоловік, рятівник, той, хто ладен смажити млинці навіть в умовах апокаліпсиса, аби Аліса була щасливою. Вони мешкали у Донецьку. Аліса була журналісткою, яка проводила розслідування про діяльність компанії, що займалась генною інженерією, й не лише нею. Та потім почалась війна. Стався Спалах, який знищив все живе, а те, що залишилось, перетворив на мутантів. Її чоловік дивом знайшов бункер, дізнався, як повернути кохану до життя й не дати розвинутись мутації. Та Аліса відчуває, що є якась таємниця. Вона її розгадає, але дуже дорогою ціною. До чого в цій історії перемога, звісно, України над росією, краще дізнатись безпосередньо з тексту. 

Дніпро і передчуття війни

Ірина Пасько обрала для переспіву казку «Кобиляча голова», чи не найстрашнішу в українському фольклорі. Та попри це оповідання «Пересади мене через поріг» не стільки жахає, скільки захоплює розвитком сюжету й розчулює його розв’язкою. 

У центрі твору – афроукраїнка Ніна, яка мучиться на філфаці, має молодшу сестру Марину, яка бісить своєю ідеальністю, прагне дізнатись, ким був її батько, та головне – відчуває у собі особливу силу бачити майбутнє. Станеться так, що її через яскраву зовнішність використає у своїх брудних справах моторний парубок Олег. Але Ніна дасть собі раду. 

Я народжувалася зі смерті — інша я, та, що говорила до мене всі ці роки. Вона ступила крок назустріч — і ми злилися в одне.

У дівчині пробудиться сила, якою володіють жінки її роду. Ніна витягне з халепи Марину, відшукає правду про батька, і, побачивши найближче майбутнє з чергою людей біля військкомату, зрозуміє, як сильно любить вітчима. «Ми їх усіх проклянемо», – думатиме героїня оповідання, покидаючи рідне місто через обстріли ворога. І, мабуть, це саме той випадок, коли дуже хочеться, щоб спрацювала письменницька здатність корегувати невигадану реальність й передбачати те, що ще не настало.    

Купити книжку