Гра в слова: як працювати з авторським стилем і нікого не образити

Уявімо ситуацію: ви написали роман і нарешті наважилися надіслати текст у видавництво. Або не так: ви – редактор, і вам надіслали текст роману, щоби ви зробили його кращим. Як вберегти психічне здоров’я автора і редактора, але зробити це так, щоб книжка вийшла друком? Безцінні поради з обох сторін барикад від Олександра Стукала, редактора, лектора курсу «Редагування» від Litosvita.

Ні кроку без ТЗ!

Чимало нервових клітин і автора, і редактора допоможе зберегти документ з редакційною політикою видавництва. Звідси можна дізнатися рішення щодо суперечливих моментів правопису, транслітерації іншомовних власних назв та поводження з деякими іншими реаліями (система мір і ваг тощо), діалектизмів в українській мові, ключові моменти типографіки. І решту, про що люди зазвичай не замислюються. Наприклад, звідки ми цитуємо класичні штуки на кшталт Біблії.

Наступний крок – формування технічного завдання. Чим відрізняється ТЗ автора від ТЗ редактора?

Коли ви пишете текст, ви самі його володар. Можете ставити собі скільки завгодно завдань стосовно кожного персонажу і кожної сюжетної лінії. Але потім текст потрапляє в редакторські руки.

Яке ТЗ редактора? Найнижча деталізованість – «зробити хороший текст», виправити помилки. При чому не вказується, які саме помилки, яка міра втручання в текст. У такому випадку, якщо ви редактор, робите все, що від вас залежить і все, що ви вкладаєте в поняття «хороший текст». Інколи кажуть: виправте граматичні помилки, оце можна чіпати, а оце – ні. І дуже рідко буває таке, що редактору приносять текст і кажуть: перепишіть його наново.

Помилка – поняття розмите

Коли ми редагуємо текст, ми завжди оперуємо категорією «помилка». Ми навчаємось так мислити зі школи, адже саме там нам виправляють помилки в диктантах і творах. Те саме в університетах. Але потім, після завершення навчання, літературна мова втрачає свою домінантність. Наприклад, у медіа можна писати розмовною мовою, використовувати жаргон, просторіччя, сленг та все багатство мови. Просто треба знати, навіщо ми це робимо.

Що ж таке помилка? Помилка – порушення певної норми. Там, де є норма, є і відхилення від неї. І навпаки. Але норма буває різна: кодифікована (закріплена в правописах, словниках, картах тощо) і уявлена. Уявлена норма – це коли людина або група людей думають, що ось це правильно, а це – ні. Наприклад, коли людина говорить не так, як в іншому селі/місті, або використовує слова в  іншому значенні/контексті. Тому стилістичні довідники суперечать поняттю літературної мови. І тому те, що є в стилістичних довідниках (наприклад, «Як ми говоримо» Б. Антоненка-Давидовича), – це результат індивідуальної норми. Коли людина сама собі кодифікувала норму і викладає її в контекстуальному вигляді.

Працювати з уявленими нормами дуже складно, адже посилатися на нормативний документ неможливо. Можна лише сказати «мені так здається» або «я дізнався про це в школі».

Типи норм, які важливі для авторів і редакторів: лексичні (слововжиток), морфологічні (словотвір), синтаксичні (будова речення, його зрозумілість, чіткість, недвозначність), стилістичні (добір слів), орфографічні (правопис слів), пунктуаційні (розділові знаки). З них найбільш проблемні – лексичні та стилістичні, адже їх не можна перевіряти за однозначними джерелами.

«Facebook» чи фейсбук?

(лексичні норми)

Чи є певне слово у лексиці української літературної мови? Як передати українською мовою іноземну власну назву? Чи є ось це слово в субстандартних прошарках мовних прошарках (діалект, жаргон, сленг)? На ці запитання можна знайти відповіді на таких ресурсах:

–         Правопис (він є онлайн). Щоправда, в ньому ще багато неврегульованих моментів.

–         Словники й довідники. Наразі колосальна база є на сайті litcentr. Тут зібрано всі словники, які можна знайти в інтернеті.

–         Постанови Мінагрополітики про передачу українською мовою географічних назв і термінів певних країн.

–         Практичні міжмовні транскрипції, що допоможуть передати звучання китайського прізвища або маловідомого міста.

І ще в пригоді буде «Академічна граматика української мови» (упорядники – І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська), в якій я не можу знайти відповіді на конкретні запитання. Однак ви знайдете в ній багато корисного.

На які запитання могли б відповідати ці ресурси, але не відповідають?

Як правильно: Facebook, «Facebook», “Facebook”, Facebook, Фейсбук, «Фейсбук», «фейсбук» чи фейсбук? Або: велику чи маленьку літеру ставити у словах на позначення новітніх явищ науки й техніки, чи писати там дефіс, чи можна натуралізувати (наприклад, тікток, вайбер або ковід).

Від нормативних документів люди чекають постійної оновлюваності, реакції на технічний прогрес і лексичну мову. Українські нормативні документи цього ніколи не давали й навряд чи дадуть найближчим часом. Тому доводиться шукати рішення. Пропоную:

–   керуватися видовими аналогіями;

–   користуватися дрібками нормативності з правопису;

–   бути послідовними (обрати щось одне і писати так з початку до кінця);

–   консультуватися із Forvo (сайт, де носії однієї мови вимовляють слова для носіїв інших мов), Вікіпедією, гуглом, картографічними довідниками й онлайн-картами.

Мешти українськіші за туфлі?

(стилістичні норми)

У автора й редактора можуть бути різні уявлення про стилістичну мовну норму. Один може виступати за запозичення, а другий – за опитомлення. Одному нормально вживати слово принтер, а другому конче треба замінити його на українськіше друкарка. Також суперечка може виникнути щодо так званих позірних русизмів. Це українські слова, схожі на російські й через це нібито неправильні. Наприклад, туфлі, чашка, город, дітвора, поміч, спасибі. І це абсолютно природно, адже в української та російської 60% спільного лексичного фонду.

Ще один момент – двоїстість мовної норми у популярній свідомості. Є уявлення про те, що західний варіант мови правильніший. Хоча сучасна мовна норма складається з серединних варіантів.  

ВАЖЛИВО: якщо ТЗ не містить стилістичних уточнень, стилістична мовна норма в рамках тексту – плід домовленостей автора і редактора.

Авторський стиль і як його не порушити

І щоби ці відхилення були виправданими, треба відповісти на кілька запитань:

Що додасть текстові цей довгий опис? Чи справді тут треба аж так відхилятися від нормативності? Чому фокус постійно переміщується, і ми всі 300 сторінок ніби бігаємо за камерою, передаючи її з рук у руки? Чи відповідає ваш стиль і характеристики персонажів епосі/освіті/контексту? Ви справді не забули, що пишете для підлітків?

Ці та інші запитання ви точно будете обговорювати з хорошим редактором. Поганий редактор мовчки виправить помилки, які ґрунтуються на уявленій нормі. А з уявленою нормою боротися неможливого.

Джерела стилю

Отже, які можуть бути джерела авторського стилю?

1. Лексика, а часом і синтаксис, несуть відбиток регіонального варіанту української мови. Наприклад, хтось хоче писати виключно діалектом, бо вивчив конкретну лексику. А хтось використовує діалект меншою мірою. Є західноукраїнські видавництва й автори, а є умовний центр. І якщо ми подаємо текст умовно в західне видавництво, то треба бути готовим до того, що там дуже часто бувають автори із Західної України зі своїми поглядами на мовну норму, яку вони вважають загальною.

2. Або лексика може відображати бажання автора писати якомога українськіше. Це знову ж таки максимально неконкретна і несформована настанова. Ті, що хочуть так писати, мають багато провисань з боку логіки, бо вони обирають ту лексику, яка їм здається українськішою. І це буває лексика з дуже різних діалектних прошарків. І якщо вона сусідить в репліках одного персонажа, то це змазує його індивідуальність.

Що робити редакторам?

Найперше – розрізняти стиль і випадковий добір лексики. Відрізняти позицію від випадковості. Працювати з автором над мовними портретами у межах доступних лексичних засобів. Бажаний результат у цьому випадку – це індивідуальність персонажів, адже в текстах початківців часто можна бачити, як всі герої розмовляють згладженою літературною мовою. І це нудно, адже стилістика – це основа хорошого тексту.

Для цього треба користуватися допоміжними засобами, такими як словники сленгу, корпуси (регіональна розмітка або усний корпус), матеріалами сучасних ЗМІ.

Матеріал створений у співпраці. 

Зареєструватись на новий набір курсу «Редагування» можна тут