Як дитсадки та бібліотеки в США заохочують дітей до читання

«Діти дошкільного і передусім молодшого шкільного віку вбирають у себе все, як губки. Це той “чарівний” вік, коли дитина може полюбити читання або ні. Та для початку потрібно показати їй, що таке книжка та як із нею взаємодіяти», — зазначає українська письменниця і перекладачка Наталя Ясіновська, яка живе в США. У своїй колонці на Читомо Наталя розповідає, як дитсадки та бібліотеки в Штатах заохочують дітей до читання, та міркує, які з цих практик варто було б запозичити.

Перед кожним поколінням батьків стоїть це питання: як заохотити дитину читати? У наш супертехнічний час книжки змагаються вже не так з телевізором, як із ґаджетами, і виграти в них ой як непросто. То що ж робити? Здаватися? У жодному разі! Але зі складнішими викликами й шляхи вирішення не прості.

Часто можна почути, що найкраще працює власний приклад, мовляв, де батьки читають, там і діти книжки обирають. Це так, хоча також працює не завжди, бо й у батьків-книголюбів можуть рости діти, не охочі до читання. Та я зараз пропоную поговорити про інше.

Дітей, які мають книжки вдома, з якими батьки ходять до книгарень і бібліотек, усе ж легше заохотити до читання, бо вони знають, що книжка – це не лише шкільний підручник чи щось «нудне», що потрібно читати на урок. Це захопливий світ пригод, мандрів, фантазій і жартів.

Але ж є багато родин, де не читають зовсім. Як дитина має дізнатися, що книжка — це щось цікаве? Що можна сісти, розгорнути — і пропасти на годину, а то й кілька? Хто має показувати дітям цей фантастичний світ?

Розкажу про те, як це відбувається у США. Мене захоплює цей підхід, бо так шанс полюбити книжки є й у дітей, яким не читають удома.

Бібліотекарі приходять у дитсадки

У садочок до 3- і 4-річок двічі на місяць приходить бібліотекар. Бібліотекарі зазвичай вибирають щось інтерактивне, щоб діти також були залучені — стрибали, кричали, імітували звуки тварин, дивувалися чудернацьким запитанням персонажів. Чотирирічки серед принесених бібліотекарем книжок можуть вибрати одну й узяти додому на два тижні.

Тобто діти, яких батьки не водять до бібліотеки, а таких, певне, більшість і в США, і в Україні (вихователька трирічок якось мені розповідала, що деякі діти зовсім не вміють слухати історії, бо їм удома ніколи не читали), знайомляться з ідеєю позичати книжки й вибирати самому. Оцей момент — самостійний вибір — дуже важливий. Не батьки і не вчителі вибирають тобі, що читати, а ти.

Мій син після таких садочкових читань біг до мене зі словами: «Ми маємо піти в бібліотеку! Ми сьогодні таку-у-у-у книжку читали! Я хочу, щоб ми почитали її разом!» Звісно, ми йшли й питали про «ту саму» книжку.

Андрійко страшенно тішився, коли зустрічав там містера Тома – фактурного бібліотекаря, схожого на Санту чи чарівника з казок, який найчастіше приходив до них у садок.

У школі, звісно, діти вже вчаться читати (kindergarten, або нульовий клас) або читають, тож й увага до самостійного читання значно більша. Молодші класи щотижня мають урок, який так і називається — «Library». Діти йдуть до бібліотеки, де або бібліотекарка їм щось читає, або вони майструють щось тематичне по книжці до найближчого свята (День подяки, Різдво, День Валентина тощо), або дивляться буктрейлери чи інтерв’ю з письменниками. Ну і, звісно ж, вибирають собі книжки. Знову ж таки, самі. Єдине обмеження — рівень читання. Якщо дитина може подужати книжку-картинку, то складнішу книжку з розділами (chapter book) їй не дадуть. За тиждень, якщо вони повертають книжки, можуть вибрати дві наступні. Мій першокласник зазвичай бере одну книжку нон-фікшн (найчастіше — із серії Animal Battles) і одну художню (або із серії про Біллі й мінімонстриків, бо в нас є п’ять, а їх щось штук п’ятнадцять, усіх не скупиш, або кумедну книжку-картинку на зразок «Dragons are the worst» Alex Willan).

Читайте також: Запитання і відповіді про любов: 11 книжок для підлітків про перші почуття

Бібліотеки в класах

Окрім шкільної, у кожному класі також є своя бібліотека, звідки діти беруть книжки для щоденного «вільного читання», коли кожен сидить і читає свою книжку. Хтось — про роботів, хтось — про футболістів, хтось — про драконів і єдинорогів. Можна знайти читання на будь-який смак і зацікавлення.

Звідки беруться книжки в класній бібліотеці? Щось замовляють самі вчителі (у них є певний бюджет на рік на кожен клас, хоча нерідко вчителі за власні гроші купують на знижках після свят щось на наступний рік — чи до Різдва, чи до Великодня тощо), щось приходить разом із замовленнями через книжковий клуб Scholastic.

Тут зупинюся детальніше, бо, мені здається, така практика надалася б і в Україні для популяризації читання в усіх куточках країни. Scholastic — американська видавнича й освітня компанія, яка видає та розповсюджує книжки й навчальні матеріали.

Щодо навчальних матеріалів я не обізнана, тому розповім саме про книжкові ярмарки та книжковий клуб.

Книжкові ярмарки в школах

Двічі на рік — восени та навесні — у школах проходять книжкові ярмарки. Кожен клас має свій час, коли вони організовано йдуть розглядати, вибирати й купувати книжки. Перед тим ретельно готуються: дивляться буктрейлери, каталоги, складають свої списки. Ті списки показують батькам, а батьки вже вирішують, чи давати гроші та скільки.

Книжкові ярмарки проходять у ті тижні, коли й зустрічі вчителів із батьками (в американських школах не практикують батьківських зборів, натомість двічі на рік відбуваються 15-хвилинні зустрічі учителів із батьками кожного учня окремо), тож діти можуть відвідати книжкові ярмарки ще й з батьками.

Для всіх моїх трьох дітей ці ярмарки щоразу були книжковим святом. І я залюбки ходила і ходжу туди з ними. Спостерігаю, як дітлахи (не тільки мої) роздивляються книжки, як загоряються їхні очі, коли вони знаходять «свою» книжку. А ще це важливий урок з фінансової грамотності: якщо ти маєш 10 доларів, то чи можеш взяти книжки за 4 і 8? Тут мушу зізнатися, що не завжди вкладаємося в бюджет, бо якщо дитина хоче книжку, хіба можна відмовити?

На ярмарках зазвичай є знижки й цікаві пропозиції: стенди з двома книжками за ціною однієї, книжки по $2-3 тощо. Тобто, знову ж таки, можна щось знайти на будь-який гаманець.

Те, що перед ярмарками бібліотекарі й учителі розповідають про книжки та авторів, неоціненно, бо як інакше діти мають про них дізнатися?

Як розповсюджувати книжки

Ярмарки проходять лише двічі на рік, а книжки на сайті Scholastic можна замовляти будь-коли. Там також завжди є якісь акції, а крім того, якщо ввести код школи й класу, то вчитель отримає книжку до класної бібліотеки.

Що більше дітей замовляє книжки — то більше книжок опиняється на поличках класної бібліотеки. А вчителі стежать, щоб у їхніх бібліотеках були новинки, саме ті книжки, які діти люблять і хочуть читати. Тому нерідко буває, що саме в класних бібліотечках є ті книжки, яких ще немає в міських. А взагалі бібліотеки — це просто палаци скарбів, особливо коли йдеться про юних читак, які просто сідають і читають книжки одна за одною — ну не накупуєшся ж!

Коли ми із сином ідемо до бібліотеки, приносимо додому 12-15 книжок, а за кілька днів — знову вертаємося, бо вже все прочитано. Звісно, неможливо купувати книжки в таких кількостях, тож я щоразу наголошую на важливості бібліотек, особливо для юних читачів, голодних на книжки. Тільки бібліотеки можуть вгамувати їхній голод. І саме тому в бібліотеках, зокрема й шкільних, має бути величезний вибір книжок для читачів молодшого шкільного віку, бо це фундамент, без якого далі буде важче. Якщо дитина у свої 6-9 років матиме охоту і звичку до читання, то, швидше за все, книжки будуть з нею і надалі.

Українські видавництва зараз переживають спад купівлі дитячих книжок. І це дуже сумно.

Багато дітей виїхало за кордон і, навіть якщо раніше купували й читали багато, пересилання значно здорожчує книжки. Наслідок – книжки дорожчають, купівельна спроможність знижується. Зараз би дуже вчасно й доречно було підтримати бібліотеки, зокрема й шкільні.

А якби запустити проєкт, щоб з каталогу можна було через школи замовляти книжки (як згаданий вище книжковий клуб Scholastic) — це б підтримало і видавництва, і зробило б книжку більш доступною для дітей у селах і містечках, де немає книгарень (зрештою, он у видавництва КСД цей процес відпрацьований). І всі б виграли — і видавці, і школи, і, головне, діти би могли самі вибирати книжки.

Період, коли можна закохати в читання, досить короткий — це якраз ці 6-9 років, молодші класи. Потім, звісно, теж можливо, але вже складніше. А 6-9 — період відкритості до світу, коли діти поглинають усе, до чого можуть дістатися. І чи це буде планшет, чи книжка — залежить і від дорослих поруч також.

Що вибирають для читання малюки в США

Андрійко та його однокласники обожнюють книжки-експерименти, книжки-ігри, де є якісь незвичні елементи чи інтерактив (треба перевертати, щоб когось витрусити чи, навпаки, кудись запхати, промовляти чарівні слова чи нісенітниці). Ось кілька прикладів.

«Книжка без малюнків» («The Book with no pictures» B. J. Novak) — видання для дітей, у якому справді немає малюнків, а замість анотації попередження «Ця книжка здається серйозною, але насправді вона АБСОЛЮТНА БЕЗГЛУЗДА! Якщо дитина намагається змусити вас прочитати цю книжку, дитина вас розігрує. Ви говоритимете дивні речі і змушуватимете усіх СМІЯТИСЯ і РЕГОТАТИ!»

«У цьому домі мешкає привид» (There’s a Ghost in This House» Oliver Jeffers) — книжка-картинка з чорно-білими ілюстраціями й додатковими сторінками, як в альбомах. Дівчинка розповідає, що в її будинку живе привид, але вона ніколи його не бачила. І просить читача допомогти шукати. І саме накладаючи ці додаткові напівпрозорі сторінки, читачі додають до ілюстрацій привидів — і дивуються, як же дівчинка їх не бачить!

Навперебій розбирають книжки із серії «Битва звірів» («Animal Battle»). Андрійко приносить їх зі школи й любить читати нам із чоловіком, запитавши попередньо, хто, на чию думку, переможе. Хто проти кого там тільки не боровся! І росомаха проти медоїда, і лось проти зграї вовків, і лев проти гієни, й орел проти сови, і анаконда проти ягуара, і скорпіон проти тарантула, і краб проти рака. І, зізнаюся, не завжди очевидно, хто кого переможе. Та й насправді важлива не стільки ця гіпотетична перемога, скільки те, що дитина дізнається цілу купу цікавих фактів про різних тварин. Де живуть, що їдять, у чому їхня сила і слабкість. З цих читань я багато дізналася і про китів, і про медуз, і про черепах, і про інших морських і сухопутних тварин.

Інша популярна серія – про команди з американського футболу (New York Giants, Baltimore Ravens, Minesota Vikings тощо). Круто було б, якби були такі пізнавальні серії про українських спортсменів! І йдеться не лише про якісь цікаві факти з біографії, це ж рольові моделі для юних українців! Боксери, гімнасти, фехтувальники, тенісисти, а скільки неймовірних паралімпійців й учасників «Ігор нескорених»!

Ну і, звісно, молодша школа обожнює silly books, або ж «дурненькі книжки», коли можна і нареготатися, і почудуватися. Ми ж пам’ятаємо, що це той вік, коли діти фантазують на повну, і що все чудернацькіше, то краще. У їхньому світі нема неможливого, тому вони не питають, як же функціонує той Людопес. Пришили поліціянтові собачу голову — то й ок (серія про Людопса, Дейв Пілкі). Або супергерой картоплина (серія «Superpotato» Артура Лаперла)? Так круто ж! Дайте ще!

Люблять і книжки з динамічною графікою, на межі графічного роману й коміксу, наприклад, серія «Шалений гармидер» («Total Mayhem» Ralph Lazar), у якій головний герой щодня мусить бороти лиходіїв. Для цього в нього чи не з кожного класу є таємний прохід, плюс купа суперкрутих пристроїв.

Книжки, якими можна заохотити дитину до читання, мають бути простими й веселими, не переобтяженими складними конструкціями й повчаннями. Головне, щоб дітям вони приносили задоволення й дарували гарний настрій. Якщо діти полюблять читати, то згодом доберуться й до більш розмаїтої літератури.

Читайте також: Триває благодійна акція для шкільних бібліотек Чернігова