Як мандрувати Римом слідами українських письменників?

Любите ви подорожі з друзями чи solo-мандрівки, завжди зручно мати напоготові пораду досвідченого чичероне-провідника. Особливо ж, якщо це хтось добре знайомий. 

Рим — місто, де вчилися, працювали, молились і відпочивали відомі українці різних епох. У їхніх травелогах та епістолярії можна підглянути секрети, а то й цілі сценарії того, як краще влаштувати свої римські канікули. Наприклад, Микола Гоголь — найповажніший експерт у приготуванні пасти з перцем і пармезаном, Марко Вовчок може вчасно застерегти залазити на «окно» Колізею, а Іван Франко розповість, як блукати музеями Рима з дірявими кишенями. Читомо ознайомилося з їхнім досвідом римських вакацій і склало особливий список справ для повного занурення в атмосферу вічного міста.

Посповідатися з Василем Григоровичем-Барським у соборі святого Петра

Рим гарний тим, що кожен мандрівник може вибрати заняття собі до смаку. Персонажка роману «Їсти, молитися, кохати» Елізабет Гілберт вважає, що столиця Італії найкраще надається до фудретриту: вона їсть пасту й піцу, цитуючи лист Персі Біші Шеллі, в якому поет злякано дивується тому, що молоді італійські жінки настільки вільні у ставленні до їжі, що їдять навіть часник! Римські кухня та філософія їжі можуть допомогти перезавантажитися незгірше за харч духовний. Проте так думають далеко не всі подорожани: Василь Григорович-Барський, наш перший чичероне, розмістив би свої римські мандри в розділ «Молитися», а не «Їсти». 

На його думку, знайомитися з Римом найкраще розгрішеним. Якщо ви не надто добре знаєтеся на ритуалах відпущення гріхів, просто слідуйте за ним. У Римі мандрівник побував у 1724 році, проте у вічному місті можна з легкістю довіряти 300-літнім маршрутам, адже так? Та й досвід у нього величезний: був пілігримом аж 24 роки. 

Шлях до Рима у Григоровича-Барського був вельми приємним: він мало що купував дорогою, бо його безкоштовно годували в конвентах (монастирях), а миряни, які якраз збирали врожай, пригощали виноградом і смоквами. Діставшися самого міста, він вирушає до госпіталю de S. Trinita обіч церкви Живоначальної Трійці. Там прочанам омивають ноги, мастять рани цілющою маззю зі скриньки і пригощають вином. До речі, Василь Григорович-Барський наполегливо радить за потреби розводити трунок водою, бо римські вина дуже міцні, особливо білі. 

Перше святе місце, яке відвідує чичероне після відпочинку — собор святого Петра. Найбільше його вражають спижева ікона Петра, яку цілують усі прихожани, та гробниці з частиною мощів апостолів. На численних тронах у соборі сидять духівники — перед одним із яких сповідається і Василь Григорович-Барський. Зокрема для того, щоб згодом потрапити до числа 12 висповіданих прочан, які в час вігілії (служби, — ред.) перед святом Чесного Хреста відвідали трапезу Папи Римського. Після обіду всі гості Бенедикта XIII отримали по білій паляничці, мусянжевій медальці з Христом і Богородицею, а також по два образки з білого воску. 

Прикметно, що базиліка святого Петра — чудове місце для залагодження не тільки особистих релігійних справ, а й тих, що мають національний масштаб. Саме тут у 1965 р. іменували кардиналом Йосифа Сліпого. А під час Другого Ватиканського собору у цій же базиліці він підніс прохання про визнання Патріархального устрою Української Католицької церкви. 

Тож досвід гостей Рима підказує: їжте, що заманеться (а хоч би й часниковий соус!), та замовте в святих місцях слово за українську справу!

Читайте також: Подорож довкола світу? Спитай Лисянського, як 

Випити келих фраскаті з Миколою Бажаном коло фонтана Треві

Усім, хто відвідує Рим, обов’язковий до прочитання цикл «Італійські зустрічі» Миколи Бажана. Гете вважав, що той, хто добре роздивився Рим і набувся в ньому, вже ніколи не може бути абсолютно нещасним. У цьому Гете й Микола Бажан безсумнівно були однодумцями.

Бажан в «Італійських зустрічах», формулюючи враження від Рима, пише, що повсякчас розтуляє очі і «мов неситий скнара» некліпно всотує мармурно-срібне миготіння храмів, затиснуті в темні закути фрески й музику сердець виноградарів, вчених і моряків. У Римі його найбільше вражають Римський форум і фонтан Треві.

Останній він описує як «шумну падь» із буйними конями, тритонами й кричущими рибами, пущеними вчвал поперед «вимчалого Нептуна», — від цієї потуги, супроводженої покликом сурмача, розступаються доми, а з вікон злітають віконниці. Шумовиння фонтана — це, за Бажаном, «наповнений шумким фраскаті дзбан».

Фраскаті — метрополійне місто Рима й однойменне вино з цього регіону. Найкраще було би побачити Фраскаті на власні очі, проте можна й просто випити келих. Бажано десь в околицях фонтану. 

Посидіти на «окні» Колізею з Марко Вовчок і потурбуватися про тих, кого любиш

У 1861 році Марія Маркович сиділа на «окні» Колізею і сама не спам’яталася, як їй вдалося звідти спуститися. Тоді ж вона відвідує і Ватикан, шкодуючи, що поруч немає хворого Тараса Шевченка. Як розраду пропонує йому фотографію і турбується в листі, як краще доправити цю листівку до нього.

Так само не вдалося побувати в Римі і Лесі Українці, яка довгий час лікувалася в Сан-Ремо. У листах до близьких вона шкодує, що лікарі не рекомендують їй цю поїздку, однак вона би наважилася, якби був годящий компаньйон. Таким компаньйоном у 1902 р. міг стати Іван Труш, який мав заїхати по неї і супроводити в подальшій подорожі. Проте Труш надсилає картку з Рима, де повідомляє, що, на жаль, мусить їхати до Косова «гагілки малювати» (гагілки — українські старовинні весняні обряди, — ред.), а отже, до Лариси Петрівни в Сан-Ремо не заїде.

Коли ж до Італії приїжджає Лідія Драгоманова-Шишманова із хворим сином Мікою, Лариса Петрівна, переймаючись їхнім відпочинком, радить їй залишитися переночувати саме в Hôtel de Rome (бо, як зазначає в листі, там відносно недорого: 8–10 frs — це пансіон із одного). А надалі вже вона потурбується про зручне житло для якнайшвидшого одужання племінника. 

Рим — це місто, в якому добре думати про близьких: потурбуватися про їхній комфорт чи просто надіслати листівку або подарунок-сувенір. Але й про себе не варто забувати.

Так, Юрій Рославець, герой роману «Володарка Понтиди» Юрія Косача, приїжджає до Рима, щоб розшукати свою кохану княжну. Та в перервах між пошуками він не відмовляє собі в хобі та приємнощах: його охоплює «археологічна фебра», тож він заглядає в антикварні магазини й навіть купує собі мармуровий бюст Тиберія Гракха. Тож, вибираючи сувеніри близьким, подивіться щось і собі на згадку.

Зануритись у спокійне блаженство із Миколою Гоголем і випити міцної кави в «Antico Caffè Greco»

Звісно, не залучити до цієї добірки Гоголя було би просто злочином. Хто ж іще знався на римському блаженстві краще за Миколу Васильовича, який прожив тут майже 5 років?

Якщо ви прагнете пережити гоголівське зачудування Римом, пропонуємо вам бодай на декілька годин перевтілитись у головного героя недописаного роману «Аннунціата». Щойно ви минете міську браму Ponte Molle, вас одразу ж заобіймає «красуня площ Piazza del Popolo», а відтак ви зможете насолодитися Monte Pincio «з терасами, сходами, статуями і людьми, які прогулюються нагорі». Відчуйте, як закалатає ваше серце та прямуйте вглиб міста.

Щоб дослідити «батьківщину душі» Миколи Васильовича, варто спершу прогулятися центром Рима і напіввипадково примандрувати до вузенької вулички San Isidoro. Особливо уважно зазирніть у вікна будинку № 16, де жив письменник: можливо, вам пощастить відчути запах пасти з перцем і пармезаном, яку він так любив готувати. 

Опісля обов’язково пройдіть повз Museo e Cripta dei Frati Cappuccini: поруч із цією криптою розташована либонь найвідоміша римська адреса Гоголя — квартира, де він жив у Римі найдовше, із 1838 по 1842 рік. Сучасна назва вулиці, на якій розташоване це Гоголеве помешкання, — Via Sistina. За часів Миколи Васильовича вона символічно називалася Strada Felice, тобто дорога щастя. 

Упевнені, що перейменування ніяк не вплинуло на здатність вулиці генерувати щастя, тож це може бути гарним приводом трохи прогулятися тут і зазирнути до Teatro Sistina, де ставилися п’єси Гоголя. Дуже зручно, що жив він у сусідньому від театру будинку — № 125. Нині там функціонує музей (щоправда, створений росіянами). 

Якщо трішки підняти голову, можна побачити пам’ятну дошку, де запевняють, що тут «il grande scrittore russo» писав «Мертві душі». Від таких написів лишається лиш розлючено порипіти зубами. Однак не давайте цій прикрій каменюці зіпсувати вам настрій. Краще придивіться до вікна, розташованого на третьому поверсі. Павєл Аннєнков писав, що ввечері коло шибок у Гоголя завжди горіла римська лампа, яка заміняла свічки.

Далі радимо попрямувати до надважливого місця, без якого не може обійтися римська подорож, — одного з найстаріших закладів Італії «Antico Caffè Greco». Уявіть, як синьйор Ніколо випивав тут міцну чорну каву. Між іншим, найдешевшу в районі! Іронічно, що зараз навіть римляни трошки жахаються від тутешніх цін. Цей заклад — богемне місце, куди навідувалися Джордж Байрон, Фрідріх Ніцше, Артур Шопенгауер, Адам Міцкевич, Стендаль, Йоганн Вольфганг фон Гете й інші люди зі шкільних підручників. 

Також зовсім поруч, на Via del Croce, на вас чекатиме остання римська адреса Гоголя. У будинку № 81 він прожив пів року. Тут немає ні пам’ятної дошки, ні музею — але навіщо вони потрібні, якщо у вічному місті цілком імовірно і через майже двісті років мимохідь побачити невисоку силюету з каре?

І не дивуйтеся, якщо раптом у Римі вас спіткає безсоння — це означає лише одне: ви надзвичайно тонка натура! Іван Золотарьов розповідав, що коли він поділився з Миколою Васильовичем інформацією про те, що він не міг спати у Римі, Гоголь був вражений і зауважив, що причиною цьому вірогідно була артистична природа Золотарьова, яку так сильно зачепив Рим!

Прикметно, що й сам синьйор Ніколо любив вражати величністю Рима своїх знайомих і бажав би, щоб усі переживали захоплене неспання! Зазвичай він вів їх до Колізею, змушував лягати на землю та дивитися на небо. Адже так можна побачити те ж саме, що бачили римляни дві тисячі років тому. Напевно, зараз вам не дозволять там прилягти, але завжди можна присісти поруч із Колізеєм та насолодитися відчуттям плинності часу.

Насамкінець варто заглянути до Villa Borghese і прогулятись алейками одного з найкрасивіших парків Європи. Однак заздалегідь психологічно підготуйте себе до того, що можете побачити поруч із пам’ятником Гоголю і пам’ятник Пушкіну. Ми ж бо ще коло пам’ятної дошки на Via Sistina попереджали, що легко не буде. 

Можливо, натхненна Гоголем прогулянка з посмаком міцної кави і вас спонукатиме на написання чогось позачасового.

Пороздивлятися римські руїни й мармурові статуї разом із Іваном Франком та Михайлом Грушевським

Завше добре мати завзятого друга, який підіб’є стати спільником у черговій мандрівці. Так, Михайло Грушевський намовляє Івана Франка гайнути на великодні свята до Італії — бо в Криму, кажуть, ще холодно — щоб заспокоїти перезбуджені нерви посеред старого римського каміння та бронзи. Франко погодився (дарма, що поїздка перешкодила його писанням і перебила всі реченці). Тож якщо ви, як і Іван Якович, сторожко ставитеся до імпульсивних рішень і схиблені на ефективному часопровадженні, плануйте все заздалегідь.

Мандрувати у вагоні третього класу й ночувати в дешевих готелях Франкові також не сподобалося, надто коли його компаньйон не відмовляв собі в приємностях першого класу й доброму житлі. 

За словами доньки письменника, найбільше його вразила статуя Мойсея Мікеланжело Буанаротті. Певно, через те, що ще зовсім нещодавно він студіював Святе Письмо. 

Згадок про подорож Франко лишив небагато. Найрозлогішим травелогом, певно, є німецькомовні «Римські враження», де він в іронічному тоні оповідає про двох, які, вибравшись із галицького пралісу, варварськими очима оглядають вічне місто, розпивають дешеве вино фраскаті (або чинзано) й облегшують свої гаманці.

А грошей у них таки має бути доста, бо залишати житло без певної суми мідяків у кишені — ідея не з найкращих (вони пригодяться щонайменше як зброя, такі вже вбивчо важкі), тим паче у ватиканських музеях, де окрім вхідного квитка, по монетці доведеться роздати ще й охоронцям, які чигають у кожному кутку.

Розглядати експонати варто поволі, звичайно, якщо вас не знесе вихор туристів. Для розваги можна повидивлятися, яких рис більше має статуя: германських, слов’янських, а чи то фінських.

Можете як Франко постояти в задумі перед статуєю «Галла Лудовізі» й поміркувати над значенням твору й долею митця, бо в ті часи не могло зображення ворога бути аж таким захопленим. Гарно, вперто й навіть відважно програвати за римською традицією можна було хіба що богам.

Прикрістю для Франка й Грушевського було бачити видзьобані діри у Колізеї й спаплюжені у пошуках металу споруди й колони. Колишній Флавіїв амфітеатр радше навіював на мандрівників тишу та спокій, і годі було відгадати, що колись трибуни повнилися ошалілою публікою, а сцена була просякнута кров’ю. Усе випарувалося, поросло мохом, а час, як писав Грушевський, приніс не тільки забуття, а й помирення.

Читайте також: Іван Франко – вулкан неможливого 

Дещо повніше свої враження від італійських вакацій виклав Михайло Грушевський у циклі «По світу». Хоч він і пише про відсутність наміру робити свої записки інформативними, все ж іпостась науковця на сторінках проступає більше за іпостась пересічного свідка — і посеред простосердного споглядання вчувається ґрунтовне знання чоловіка, що випив повну чашу «класичної освіти» і зберігає до неї певний сентимент.

Forum Romanum справляє на нього враження розритої могили республіканського Риму, такого собі старого цвинтарища із залишків колон, сходів і храмів. Тут добре звернути увагу на колону Фоки з 608 р. та відносно вцілілі «прозаїчні» Via Sacra та стару Cloaca Maxima, які «показали себе більш тривкими, ніж пишні будови, розкішні пам’ятки і вікопомні статуї».

Коли ж вам захочеться подивитися на щось хоч трохи ціле, то йдіть до Пантеону й сповнюйтеся захватом попід старою ротондою храму неба. Або ж слідами християнства завітайте в катакомби, що постали через заборону ховати мерців у самому місті (за віруваннями поган, останки профанували простір), тож римські християни почали робити це в печерах і підземеллях поза мурами. 

Якщо ж вам трапиться бути в Римі на Страсний тиждень, то неодмінно побувайте на церковній службі, бо співи й обряди там спонукають не лише до богомільности/духовности, а й до краси. За прикладом Грушевського й Франка попостуйте хоч дні зо два й із чистим сумлінням на Великдень (або й у який інший день) вирушайте до першої в Італії української церкви Сергія та Вакха. Це буде найкращою квінтесенцією римсько-української красивості.

І доки цикади сюрчать на екзотичних деревах, а найменший уламок струменіє теплом палючого сонця й древністю, гарно думати про те, що кожен подорожній, що звертається до маршрутів українських чичероне, які подорожували тут до нього, продовжує добру традицію українських мандрів.

Читайте також: Травелоги, або Як писати про подорожі | Читомо 

Авторка фото — Ольга-Юліта Погореляк