Як написати хороший нон-фікшн: 7 порад від Ростислава Семківа

«У Радянському Союзі нон-фікшну не було, – стверджує літературознавець Ростислав Семків, – бо сама засада достовірності була порушена». Зараз же в українському книговидавництві справжній нон-фікшн бум. За останні три роки Семків і сам видав дві книжки нон-фікшну; обидві – про літературу: «Як писали класики» і «Як читати класиків».

Та облишмо класиків – як Семківу вдалося написати про них? І як узагалі братися за нон-фікшн? Своїми вісьмома порадами літературознавець поділився на «Book Forum» 21 вересня у Музеї етнографії та художнього промислу НАН України.

Сформулюйте ідею книжки, що підсумовує ваш досвід

Три речі, без яких не варто починати нон-фікшн, – це досвід, ідея та уміння. Як не усі три, то бодай щось із цього у вас повинно бути. У мемуаристиці, репортажі, біографіях та тревелогах ключовий, звичайно, досвід. Засадничою може бути й ідея – як, наприклад, у книжці «Майбутнє розуму» Мічіо Кайку (Наш формат, 2017), у якій автор розкриває ідею майбутнього довгожителів через власний досвід інтерв’ю зі спеціалістами.

На самому початку вам потрібно якомога коротше сформулювати ідею книжки і спробувати передати її у заголовку. Добрий приклад назви – книжка Кріса Андерсона «Успішні виступи на TED. Рецепти найкращих спікерів» (Наш формат, 2016). Назва особливо важлива, якщо автор невідомий – тоді її, ймовірно, надрукують на півобкладинки. Якщо ж автор відомий, то досить великими літерами написати, скажімо, «Жадан», і книжку вже купуватимуть.

У заголовку пообіцяйте читачеві отримання нового уміння

Назва «Успішні виступи на TED. Рецепти найкращих спікерів» прозоро сповіщає, що можемо почерпнути з книжки: навчитися бути добрим промовцем.

Деяка нон-фікшн література наскрізь полягає у передачі нового уміння. Прикладом є книжка «Invisible photo business» (Пабулум, 2016), у якій автор на прикладі власного досвіду розповідає, як заробляти фотографією. Сюди також входить бізнес- та мотиваційна література, яка, утім, часто буває досить спекулятивною.

Справжній бестселер з повітря – і наочна ілюстрація того, як добре писати книжки, маючи вкрай прості ідеї, – це книжка «Маленька книга хюґе. Як жити добре по-данськи» (Клуб сімейного дозвілля, 2017). Книжка отримала шалений успіх, просто розповідаючи, як ходити в теплих шкарпеточках і отримати море кайфу, просто випивши чашку чаю. І більше нічого не треба, навіть книжки. Цілковите задоволення без грама зусиль? Що ж, це справді спокусливо.

Читайте також: Як опублікувати свій перший твір: три кейси від молодих авторів

Деталізуйте структуру

Структура нон-фікшну нічим особливо не відрізняється від дипломної роботи – за принципом Гарвардського есе ділимо розповідь на вступ, основну частинку та висновки. Єдина перевага – можемо не ставити посилання, а це і відрізняє есеїстичне письмо від наукового. Читачі мають нам вірити.

Перед тим, як почати писати, важливо добре уявляти структуру, і деталізувати її якомога розлогіше. У змісті моєї книжки «Як читати класиків» (Пабулум, 2018) є лише підпункти, але насправді кожен з них я ділив на ще кілька підчастин. Подрібнення має сенс на етапі письма: воно дає розуміння, що за чим розповідати. У межах підчастин дотримуйтеся правила трьох абзаців – нон-фікшн це достатньо лаконічна штука.

Наприкінці не забудьте про скорочений виклад сказаного та окреслення перспективи. У висновку слід обов’язково ствердити обіцянку, яку ви дали на початку. Обіцяли розказати про нову Зеландію? То й розкажіть.

Подбайте про інтригу в кожному розділі

Як тепер почати писати? Просто заповніть структуру! Один американський автор нон-фікшну якось сказав: «Я підходжу до письма як солдат: в мене є структура, і щодня я маю її заповнювати».

Але як заповнювати? Слід писати так, аби постійно тримати увагу читача, поки він пробиратиметься текстом. Для цього у кожному розділі та підрозділі маємо зацікавлювати наступними. У книжці «Як писали класики» (Пабулум, 2016) я старався інтригувати питаннями, до прикладу, такими: «Чому Вірджинія Вулф стала відомішою за свою сестру, яка почала писати раніше? І чи не тому це сталося, що Вірджинію покинув чоловік, а її сестра продовжувала доволі комфортне життя?». Інтригу слід відображати й у назвах підрозділів. Ось кілька прикладів з моїх книжок: «Сміюся, отже існую, або Троє у човні — за двома зайцями», «Золя і смак Франції. Навіщо читати реалістів?».

Читайте також: Тільки вперед: 5 нових нон-фікшн книжок про майбутнє

Розказуйте історії: приклади додатково ілюструють досвід

Що у художній літературі, що у нон-фікшні, ми насправді продовжуємо розповідати історії. Але мета відрізняється. Завдання нон-фікшну – зробити якесь явище зрозумілішим. Розповідаючи історію, пам’ятайте: достовірність – основа цього жанру. «Поезія розповідає про те, що могло би бути, а історія про те, що було» – слова Аристотеля з «Поетики» окреслюють цю засадничу відмінність.

Утім, стверджувати, що художня література – це неправда, помилково. Так, це вигадка, але вона не розриває з реальністю. Це право щось додумати. Натомість нон-фікшн завжди базується на документальності і логіці: пишемо або про те, що самі бачили, або те, що докладно вивчили.

Пишіть провокативно

Відповідайте на виклики, ламайте стереотипи, намагайтеся переконати. Однак, з гострими темами будьте обережні. Питання ЛГБТ, заробітчан, національних конфліктів, проблем сімейного насильства легше піднімати в художці.

Звісно, з часом у романах Юрія Винничука все менше сексизму, але дорікнути йому ранніми творами не так легко. Він сто разів захиститься, мовляв, це ж вигаданий текст. У нон-фікшні так не можна, тому що ми з самого початку задекларували, що це нон-фікшн, отже, це достовірно.

Пишіть яскраво

Ваша книжка буде цікавішою, якщо ви увиразните текст метафорами, порівняннями, епітетами та художніми зворотами. Однак, у порівнянні з художнім письмом, де місце для літературних засобів невичерпне, у нон-фікшні з цим слід акуратніше.

Пишіть з гумором!

Світ буде кращим, якщо всі все будуть робити з гумором. Неправда, що в когось його немає – просто у кожного він досить специфічний.

Читайте також: Де шукати автора українського нон-фікшну?