онлайн-резиденція

Як онлайн резиденції сприяють популяризації української культури за кордоном

25.05.2023

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Одне зі значень слова «резиденція» – це «проживання». Тому онлайн формат подібних проєктів може викликати певну недовіру. Однак події останніх років змушують нас адаптуватися до нових викликів, і зрештою визнати, що онлайн резиденції цілком життєздатні та мають свої переваги. Чому диджиталізація може бути корисною для України і як використовувати цифрові здобутки для літератури? 

Онлайн резиденції й промоція України

Перехід в онлайн у культурній сфері набуває популярності. В першу чергу, це пов’язано з пандемією. Але окрім питань безпеки цифровий формат дозволяє виходити на новий рівень у популяризації української літератури за межами нашої країни. 

 

Наприклад, у 2020 році Український ПЕН організував німецько-український проєкт «Онлайн-резиденція для німецьких перекладачів і перекладачок». Він був реалізований за підтримки партнерської програми «Культура для змін» Українського культурного фонду та програми «MEET UP! Німецько-українські зустрічі молоді» Фонду «Пам‘ять, відповідальність та майбутнє». Результатом резиденції стала збірка есеїв «Майбутнє, якого ми прагнемо» з перекладами творів українських письменників німецькою мовою. 

 

А просто зараз триває проєкт «Письменник на цифровій резиденції»: Володимир Рафєєнко бере участь у низці семінарів та обговорень Університету Чичестера онлайн. Ця цифрова резиденція гуманітарного факультету університету має перспективу перетворитися на тривалий проєкт, у межах якого буде досліджуватися роль цифрових резиденцій при академічних установах як спосіб поширення знань та міжнародної залученості. 

 

Окрім онлайн резиденції, Університет Чичестера спільно з Фондом Стівена Спендера розробляє освітню програму, яка буде сфокусована на українській мові, літературі та перекладах творів з української у Великій Британії.

 

Після повномасштабного вторгнення одним з успішно втілених проєктів стала онлайн резиденція «Українська лабораторія» для письменників, які пишуть нонфікшн, з України та Британії, що працювала протягом липня-серпня 2022 року. Її організував Український інститут Лондона у партнерстві з Українським інститутом, Українським ПЕН та за підтримки Британської Ради. Як відбувалася робота над резиденцією, чому результат перевищив очікування і чи буде продовження проєкту «Українська лабораторія»? Розкажемо далі. 

Про ідею «Української лабораторії»

За словами кураторки резиденції Саші Довжик, ідея проєкту виникла ще на початку 2021 року. Тоді війна в Україні, що триває з 2014 року, була чимось далеким і неосяжним для британських культурних та академічних кіл. 

 

«Річ у тому, що я писала докторську дисертацію та працювала на кафедрі англійської літератури у коледжі Біркбек Лондонського університету, де не було інтересу до нашого регіону чи відповідної експертизи. Тож я мала великий стаж говоріння про Україну зі спільнотами, для яких наша країна являє собою білу пляму. Мені було важливо знайти спосіб показати екзистенційну важливість українського досвіду для світу в царині глобальних викликів: екологічних, інформаційних та безпекових», – розповідає Саша Довжик.

 

Власне, так і сформувалися три тематичні блоки «Української лабораторії»: довкілля, війна, дезінформація. 

 

Над ідеєю проєкту працювала команда Українського інституту в Лондоні, отримавши фінансування від Британської Ради в рамках Сезону культури Велика Британія/Україна наприкінці 2021 року. А потім українці прокинулися від вибухів, і довелося адаптуватися до нових реалій.

В умовах виживання

Перший місяць після повномасштабного вторгнення команда Українського інституту, так само як і всі, займалася питаннями виживання. Однак трохи згодом прийшло розуміння, що проєкт обов’язково має бути реалізованим, адже за нових умов він став ще актуальнішим. Партнери проєкту – Український ПЕН, Український інститут (Київ) та Британська Рада – підтвердили готовність до співпраці. Так і розпочалася активна фаза роботи.

 

В перші місяці повномасштабного вторгнення ми вперше працювали в умовах географічної розірваності команд, зум колів у потягах і бомбосховищах, непередбачуваного таймлайну. Наприклад, я займалася відбором учасників і учасниць резиденції, подорожуючи з іноземними журналістами щойно звільненими містами Київської області і допомагаючи висвітлювати воєнні злочини Росії.

.

– Саша Довжик, кураторка резиденції. 

 

Для неї це перший досвід кураторства саме онлайн резиденції, до якого її підготувала пандемія Covid-19 і викладання в університеті в зумі. Резиденцію довелося перевести в онлайн формат саме з міркувань безпеки.

 

Попри екстремальні умови та нові виклики, було опрацьовано 104 заявки та відібрано шість резидентів і резиденток: Катерина Яковленко та Джонатон Торнбулл (довкілля), Софія Челяк і Кріс Михалович (війна), Олена Козар і Фібі Пейдж (дезінформація). 

Як працювала онлайн резиденція?

Протягом шести тижнів резиденти мали онлайн зустрічі зі своїми наставниками та лекторами: Тамарою Гундорова (довкілля), Олесею Хромейчук (війна), Пітерем Померанцевим (дезінформація), Джулією Белл (креативна нонфікшн), Девідом Савіллом (емпатія), Іриною Шуваловою (про Україну з-за її меж), Хобіром Уайзман-Гольдштейном (психодинамічний практикум).

 

Для резидентки Катерини Яковленко участь у резиденції була певним викликом:«Ми працювали як з наставником, так і з кураторкою, яка передовсім читала наші тексти, курувала нашу роботу. Окрім того, ми ще читали, редагували та робили відгуки на тексти одне одного. У мене була тема Environment, яка є абсолютно точно в зоні компетенції Тамари Гундорової. А також у мене був дуже професійний партнер Джонатон Торнбулл, який пише дисертацію і взагалі вивчав тему Чорнобиля. Тож коли я подавалася та була зарахована до цієї секції, мені здавалося, що я мало що можу сказати. Однак я набула впевненості після того, як отримала відгуки і кураторки, і наставниці, і напарника». 

 

За словами Катерини, найцікавішим було спостерігати, як трансформуються тексти та їхні автори. А для самої учасниці найбільшим викликом стала робота з жанром нон-фікшн, вмінням розмежувати літературність і документальність. 

 

Джонатон Торнбулл, британський учасник, зазначив, що резиденція враховувала як інтелектуальні виклики, так і особистісне зростання. 

 

На онлайн сесіях ми пропрацьовували наш емоційний стан з моменту повномасштабного вторгнення, переходячи до письменницької творчості під час війни. Найцінніше в «Українській лабораторії» це спеціально створені простір і час, який дозволив письменникам сфокусуватися на одному есеї/проєкті серед однодумців

.

– Джонатон Торнбулл, учасник резиденції

 

Для Джонатона це була перша в житті резиденція, однак він далеко не новачок у темі довкілля та українського питання. Він розпочав досліджувати тему Чорнобиля у 2018 році, аби зрозуміти, чому різні дослідники роблять абсолютно полярні висновки щодо наслідків катастрофи. У 2019 році Джонатон приїхав до Києва на дев’ять місяців, де продовжив свою дослідницьку діяльність у Києво-Могилянській академії. І зрештою залишився в Україні ще на три роки, зацікавившись темою зелених зон усередині міста, так званих «київських хащ»: «Мені пощастило працювати в письменницькій парі на тему «довкілля» з Катею Яковленко, творчістю якої я дуже захоплююся. Мати можливість розмірковувати на тему моїх зацікавлень із нею, а також з іншими британськими та українськими резидентами, було унікальним привілеєм».

Про очікування та результати

Результатом роботи шеститижневої онлайн резиденції стали двомовні публікації у британських («The Ecologist», «MIR Online», «openDemocracy») та українських («Українська правда», «Тиждень», «Еспресо») медіа. Над візуальною інтерпретацією працював український фотограф Мстислав Чернов, який нещодавно став лауреатом Пулітцерівської премії, а над двомовними перекладами – британська письменниця Ніна Мюррей. 

Мстислав Чернов, Пожежа на заводі після російської атаки на околиці Харкова, Україна, 15 квітня 2022 року. Візуальна інтерпретація для Ukraine Lab

Мстислав Чернов, Вид з висоти пташиного польоту на центр Харкова, другого за величиною міста України, 29 січня 2022 року. Візуальна інтерпретація для Ukraine Lab

 

Успішною стала презентація «Української лабораторії» в Британській бібліотеці, адже звела дві аудиторії проєкту (британську та українську) на одному майданчику. А восени 2023 року вийде збірка з текстами резидентів у німецькому видавництві «ibidem Press».

 

Саша Довжик зауважує: «На виході ми очікували отримати тексти, а натомість отримали спільноту. Учасники й учасниці утворили стійкі зв’язки, які вони підтримують досі. Досвід лабораторії перетворив британських учасників і учасниць на активістів і активісток, які продовжують адвокацію українських інтересів на різних майданчиках. Джонатон Торнбул став співорганізатором Ukrainian Environmental Humanities Network. Фібі Пейдж почала працювати комунікаційницею в Українському інституті Лондона. Кріс Міхалович перебрався жити до Львова». 

 

Успіх «Української лабораторії» дозволив команді Українського інституту Лондона мріяти про продовження та розширення проєкту, адже перша резиденція лише частково висвітлює питання українського спротиву.

 

«Заклик вчитися в України сьогодні відгукується для більшої кількості людей по всьому світу. Сподіваюся, що найближчим часом ви почуєте про нові ітерації цього проєкту», – підсумовує кураторка. 

Переваги та недоліки онлайн формату

Але повернемось до питання: чи справді діджитал резиденція є резиденцією в класичному розумінні слова? Відповідь ми вирішили відшукати в учасників «Української лабораторії».

 

«Звичайно, цифрові проєкти – не те саме, що живі конференції. Ви втрачаєте можливості спілкуватися в більш спокійній манері. Вони також можуть бути більш інтенсивними, оскільки ви повинні бути ввімкнені весь час. 

 

Я ніколи не брав участі в інших онлайн резиденціях, але був учасником багатьох онлайн конференцій. Важливо, що «Українська лабораторія» проходила онлайн, оскільки це дозволяло людям бути там, де їм потрібно в Україні чи деінде під час війни. 

 

Я також організовував онлайн-конференції та семінари, і це дозволяє людям з усього світу приєднатися. А це означає, що подібні заходи більш інклюзивні». 

 

«Досвід онлайн від офлайн дійсно сильно зазвичай відрізняється. Але я пам’ятаю, що рік тому навіть онлайн формат дуже відрізнявся від того, як зазвичай проходять програми. Я пам’ятаю, що мене тоді ці зустрічі дуже сильно мотивували та підтримували. Я зазвичай не є прихильницею зумів, але тоді це мені допомагало триматись. Тому однозначно цей формат спрацював. 

 

Дійсно є момент того, що саме слово «резиденція» тут можливо не є настільки правильним, але знов-таки, мені здається, що та атмосфера, яка в нас була – якраз відповідає по духу тому, що має відбуватися на резиденціях».

 

Можна довго сперечатися, чи є онлайн формат вдалим саме для письменницьких резиденцій. Але він точно має право на існування. 

 

Публікація відбувається за підтримки Британської Ради та Українського інституту у межах Сезону культури Велика Британія/Україна.