Як тестостерон формує поведінку та характер чоловіка

Станіслав Комарек. Чоловік як еволюційна інновація? — Київ: Апріорі. 2018. — 432 с.

Книжка Станіслава Комарека присвячена природі та сексуальності чоловіків, їхній поведінці у найрізноманітніших ситуаціях війни та миру, виникненню та організації чоловічих колективів та багатьом іншим темам, зокрема й глибоко табуйованим. У Чехії це видання, як і багато інших книжок професора Комарека, стало науково-популярним бестселером завдяки глибокій ерудиції автора у біології та суспільних науках, свіжості й неупередженості його погляду на світ і особливому «комареківському» стилю – дещо провокативному і сповненому гумору та іронії. 

У сьогоднішньому уривку ми дізнаємося про те, як тестостерон впливає на життя та поведінку чоловіків.

Todestrieb, фройдівський «потяг до смерті», у чоловіків розвинений сильніше, і смерть їм якось ближча: вони охочіше й частіше заграють з нею. Смерть, хоч ми її і не любимо, – це така ж частина світу, як і життя. Згадаймо стару чеську казку «Як добре, що є смерть на світі», в якій хитрий швець врешті-решт добровільно відпускає зубату з косою, яку перед цим упіймав і знешкодив. Світ, у якому є лише виникнення і немає зникнення, перебуває в ситуації немовляти, якого годують, але не міняють йому підгузки.

Рівень агресивності у піддослідних тварин легко можна піднімати, збільшуючи дозу чоловічого статевого гормону, що спричиняє не лише низку морфологічних змін під час індивідуального розвитку (більше про це – у блоці «Кастрація»), а й суттєву трансформацію внутрішнього психологічного стану. В усіх країнах, незалежно від поглядів на ґендерну проблематику, у в’язниці опиняється приблизно вдесятеро більше чоловіків, ніж жінок, – це точно не випадковість і не справа рук «вагінократичних» жінок-суддів (взагалі, правильним грецьким антонімом до слова «фалократія» була б «гістерократія»). Противникам генетичного детермінізму тут можна поставити запитання: яка хромосома у десять разів збільшить імовірність того, що ви потрапите за ґрати, зокрема за насильство (напр., Wrangham і Peterson, 1996; Daly і Wilson, 2003)? І – так, це хромосома Y. Вбивства іншого чоловіка чоловіком відбуваються у 20 разів частіше, ніж вбивства іншої жінки жінкою, вбивства чоловіка жінкою – це вже рідкість, а жінка-вбивця, яка діє поза родинним колом, – взагалі абсолютний виняток.

Так само кількість успішних самогубств серед чоловічої статі приблизно вчетверо вища (чоловіки помітно частіше вирішують вішатися, стрілятися, й тільки вони інколи вибирають смерть через самоспалення, жінки ж надають перевагу отруєнню, утопленню і стрибкам з висоти; загалом же в нас скоює самогубство приблизно 1,5% населення), такий самий відсоток і подібний розподіл між статями зберігається і для автомобільних та мотоциклетних аварій (до цих причин додаються, зокрема, падіння та їхні наслідки, і в сумі це становить 6,6% смертності населення від зовнішніх чинників2). Дорожні аварії та самогубства у розвинених країнах – це основні й чи не єдині причини смерті серед молодих чоловіків.

Це не говорить про те, що агресивність жінок дорівнює нулю. Вона, напевно, приблизно така сама, проте лише зрідка набирає характеру прямої фізичної атаки, маючи зазвичай вербальний характер, коли метою є добитися суспільного остракізму щодо винуватця чи винуватиці.

Як не парадоксально, сучасна цивілізація занадто боготворить змагальність та «асертивність» і повністю засуджує фізичні атаки: хто дасть ляпаса своєму конкурентові – той пропав, а хто напише про нього образливу статтю на першу шпальту – того вважають героєм. Можна сказати, що загалом життєва стратегія жінок і самиць спрямована на мінімізацію ризиків – від уникання небезпечних для яйцеклітин ситуацій до бажання мати впевненість у майбутньому і відмови від неприховано насильницьких рішень. Згаданий раніше вираз «баба», «бабій» вказує якраз на цю стратегію мінімізації ризиків, що набула загального поширення й визнання після того, як людство пережило дві світові війни.

Зазвичай агресія виливається назовні – тут іще варто додати, що скерований на тварин дитячий садизм набагато частіше трапляється у хлопців, ніж у дівчаток, а експерименти над фізіологією людини, які можна до певної міри вважати культивованою й суспільно схваленою формою того самого явища, є чи принаймні були чоловічою сферою діяльності. Однак ця агресія дуже легко може обернутися й проти самого чоловіка. Це проявляється, по-перше, у значно вищій готовності ризикувати навіть там, де це, власне, не потрібно – в екстремальних видах спорту, за кермом автомобіля чи мотоцикла тощо, а по-друге – у завданні собі шкоди, як-от у випадку з самогубствами або самотравмуванням у в’язнів. Жінки набагато більше бояться можливих травм, вони обережніші й значно рідше вдаються до самоушкодження, а якщо і є якісь випадки, то здебільшого не криваві – наприклад, розлади прийому їжі.

Тестостерон спричиняє й ризикову поведінку в багатьох інших сферах – наприклад, вищу схильність до наркоманії та алкоголізму, суспільного нонконформізму, різкого висловлювання поглядів, відмінних від загальноприйнятих, та інших дій, що за певних обставин можуть бути небезпечними для виконавця. У сучасному спокійному та безпечному суспільстві індивіди з високим рівнем тестостерону не належать до найуспішніших. Попри свою енергійність, вміння ризикувати, здійснювати різноманітні «подвиги» і домінувати при зустрічі з конкурентом віч-на-віч, вони нетерплячі й не здатні довго виконувати нудну або вбивчо-монотонну роботу (Lippa, 2005). Мозок у чоловіків та жінок дещо відрізняється й анатомічно (людський мозок – це дуже пластична й динамічна система, на яку впливають не лише гормони на фетальній (ембріональній) стадії розвитку: мережа зв’язків між окремими нейронами може до певної міри змінюватися протягом усього життя, зі спадною динамікою).

Маскулінний тип мозку формується під дією високого рівня фетального тестостерону – здебільшого фетус (плід) виробляє його сам – тоді як для формування фемінного типу мозку вирішальним є саме низький рівень тестостерону, а ось рівень жіночих гормонів, естрогенів, впливає на це набагато менше. Ясна річ, ми говоримо не про два окремі типи, а про шкалу поступового переходу від одного полюса до іншого. Мозок гомосексуалів теж дещо відрізняється нейроанатомічно, більше чи менше зсуваючись до фемінного полюса.

Оскільки на формування зовнішніх статевих органів впливає не сам тестостерон, а його похідне – дигідротестостерон, що утворюється під дією ензиму редуктази (без його дії формуються зовнішні геніталії первинного, тобто жіночого типу), то на прикладі різних відхилень (жінки з вродженою адреналовою гіперплазією, чоловіки, нечутливі до дії андрогенів або з порушеннями дії редуктази тощо) можна, неначе в якійсь дуже жорстокій і недобровільній лабораторії, спостерігати за дією окремих факторів.

Виявляється, що в більшості випадків для того, щоб почуватися чоловіком чи жінкою й відповідно поводитися, ключовим фактором є саме дія тестостерону у фетальному періоді, а не обумовлена хромосомами стать, вигляд зовнішніх статевих органів чи виховна діяльність оточення.

Це стосується і чоловіків, що страждають на т. зв. клоакальну екстрофію, коли в людини немає пеніса або він зовсім деформований, проте зберігаються яєчка, принаймні на ембріональній стадії розвитку; навіть коли таких дітей кастрували і виховували як дівчаток, їхня базальна душевна конфігурація лишалася здебільшого маскулінною. Притаманний сьогоднішньому суспільству живий інтерес до статево інтермедіальних (перехідних) осіб має й свою вельми цікаву пізнавальну сторону.

Цікаво, що аутизм та його менш виражена форма – синдром Аспергера, з якими досить часто пов’язані блискучі математичні здібності (напр., Baron-Cohen etal., 2007), але також і повна або часткова соціальна некомпетентність і закритість в собі, виникають унаслідок впливу на мозок на пренатальній стадії високого рівня фетального тестостерону й майже не зачіпають дівчат – вони становлять лише від 4 до 9% всіх аутистів і людей із синдромом Аспергера (у мозку ембріона тестостерон перетворюється на естрадіол, і той спричиняє «маскулінізацію» або, у випадку аутистів, «гіпермаскулінізацію» мозку; аналогічні процеси відбуваються, хоч і меншою мірою, також у період статевого дозрівання – Pelphrey і Carter, 2008). Аутисти мають значно вищу здатність сприймати формули та аналізувати системи, а також з якихось причин мають гостріший зір, ніж середньостатистичний представник популяції.

Люди з синдромом Аспергера вже змалечку справляють враження карикатури на вчених, що цікавляться лише своїм, дуже вузьким колом інтересів, не переймаючись при цьому ані іншими людьми, ані взаєминами з ними. Носії обох згаданих синдромів виявляють крайню форму схильності до розуміння систем, вони легко й охоче їх виявляють, запроваджують і дотримуються. Можливо, зовсім не випадково і колекціонуванням, і біологічною систематизацією займаються саме чоловіки. Як не парадоксально, до чоловічої «тестостеронової» життєвої стратегії належить не лише войовничість, а й «непрактичні забавлянки іграшками», здатність по-дитячому оточувати себе й у дорослому віці речами, що не є необхідними для забезпечення основних життєвих функцій і потреб. Уміння серйозно, протягом багатьох років займатися дивними речами на кшталт систематизації плоских червів чи розшифровування клинопису або ж різними видами колекціонування (трохи більше – у відповідному блоці) й справді значно сильніше проявляється саме у чоловічої статі.

15-го травня у просторі секс-шопу Cok відбудеться дискусія про чоловічу природу, сексуальність та життєві стратегії – за мотивами українського перекладу книжки Станіслава Комарека

Читайте також: Обережно, фалічна демонстрація: як інстинкти керують культурою