Сенцов, Жадан, Шиян та 140 м² України у Франкфурті

Із власним національним стендом Україна відвідала Франкфуртський книжковий ярмарок уже вп’яте. Його організацією, як і торік, займався Інститут книги. Бюджет цьогорічної української кампанії у Франкфурті склав 4,2 млн грн, що є рекордною сумою за усі попередні роки. 2019-ий став знаковим і щодо кількості видавців-учасників – тепер їх було аж 28. Чи виправданими виявилися збільшення фінансування та кількості учасників українського стенда — читайте у нашому підсумковому звіті.

Новий, але вже знайомий

На 140-ка квадратних метрах розмістилися чотири столи для ділових перемовин, експозиція з окремих поличок для кожного з видавництв-учасників українського представництва, виставки книжок найкращого книжкового дизайну Книжкового Арсеналу, а також експозиція Українського інституту книги, на якій були книжки, відібрані експертами для трьох каталогів: сучасної української прози, поезії та дитячих видань. 

Очевидно, що книжковий простір стенда з такою кількістю видавництв не міг не ущільнитися, адже минулого року на цій же площі було лише 16 гравців українського ринку. Якщо тенденція до збільшення учасників не зміниться, то, швидше за все, українському представництву доведеться розширити свою площу. Інше питання — чи потрібне таке розширення і яким буде результат? 

«Ми любимо бити рекорди, але потрібно брати якістю. Так, у кожного є якась краса, у кожного є якісь лідери, але репрезентативність все ж має бути “коротшою”, щоби зацікавлена людина дуже швидко мала дуже приємне враження про країну, а не годинами щось розглядала і, можливо, щось із того запам’ятала. Кількість породжує заплутаність, а Франкфуртський ярмарок і так дуже великий, тож країна має діяти якось точковіше», — вважає поет і представник видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Тарас Малкович.

Письменниця й співзасновниця «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка вважає, що на франкфуртському стенді мають бути лише ті видавці, які справді продають права на українських авторів: «Багато хто нічого не продає і не створює продукту, який цікавий тут, тому їхня присутність створюватиме лише зайвий хаос. Українці мають продавати за кордон більше і прицільно на це працювати, адже це виставка для професіоналів. Для того, щоби приїхати менеджерам видавництв і купувати права в інших, особливої присутності на стенді не потрібно — ти просто ходиш і купуєш те, що тобі потрібно, відвідуєш зустрічі. А презентувати українську книжку без стенда вже не вийде.

Мені цьогорічний стенд подобається, він досить функціональний. У нас тут дуже активний стіл переговорів. Помітно, що з’явилося багато дуже якісного контенту від різних видавців, це говорить про те, що за останній час наш ринок позитивно змінився, і ми вже зараз можемо пропонувати світу щось цікаве».

Візуальне оформлення національного стенда розробив медіахудожник Андрій Лінік, який працював над дизайном торік, і це помітно. Своєю просторовою композицією стенд дуже схожий на попередній, можна навіть сказати, що він — «апдейт» стенда торішнього. На зміну стриманим білим і синім кольорам 2018-го, прийшло яскраве поєднання графітового, сірого та блакитного, розташування полиць зазнало певних змін, зона переговорів ущільнилася й отримала більшу пропускну здатність. Але загалом все залишилося на вже знайомих місцях, тож ті відвідувачі, які бачили Україну у Франкфурті 2018-го, не мали жодних проблем з орієнтуванням на оновленому стенді.

Водночас вдруге було вирішено використати зону із зображеннями українських письменників у повен зріст, які стали популярними героями сотень спільних фото та селфі. Окрім візуального знайомства із Олегом Сенцовим, Гаською Шиян, Іреною Карпою, Андрієм Курковим та Сергієм Жаданом, авторів можна було також почути у спеціальних навушниках в межах проекту «Голоси письменників».

«На тлі інших стендів наш виглядає дуже гідно. Велика приємність бути там надрукованою у такому великому форматі як об’єкт для селфі. З організаційної точки зору — все класно, всі про нас дуже дбають, все комфортно, практично всі питання під контролем», — поділилася своїми враженнями від побаченого на стенді письменниця Гаська Шиян.

Ще один цікавий інтерактив розташувався на іншому кінці стенда — VR-куточок від Ukraїner, який дозволяв зануритися у найцікавіші та маловідомі куточки України, а також переглянути величезний відеоархів проєкту.

Письменник та куратор Ukraїner Богдан Логвиненко: «Проєкт представлений у вигляді VR, відео і книги. Видання складається з 5-ти історій з різних куточків країни, які також можна побачити і у VR. Книжка у нас мультимедійна — у ній є QR-код, який виводить і до лонґріду з фотографіями, де можна дізнатися більше про історію. Відео ми збирали три роки. Там понад 80 записів, які показують або якийсь культурний чи природний об’єкт в Україні, або цілий культурний регіон».

Богдан зазначає, що до їхнього куточка на стенді підходили багато людей, які вже знайомі з проєктом, серед них були й іноземці. Надходили і пропозиції щодо перекладів, і це попри те, що Ukraїner навіть не планував жодних професійних зустрічей у межах ярмарку.

«Ідея проєкту полягає в тому, щоби показувати Україну та її маловідомі сторони. Франкфуртський книжковий ярмарок один з майданчиків, на якому можна показувати той контент, який ми вже маємо. Це було у нас в пріоритеті, тому ми навіть не домовлялися попередньо про якісь зустрічі, тим більше, що тут представлене видавництво ВСЛ, яке видавало нашу книжку, і воно саме веде переговори», — розповів куратор Ukraїner.

З чільної сторони стенда розташувалася сцена (знову ж таки — як і торік), на якій щодня відбувалися події, організовані Українським інститутом книги. За кількістю проведених подій серед національних стендів Україна могла позмагатися хіба лише з Росією, яка почасти дивувала не вельми бізнесовим контентом («It’s always about singing and dancing!», – казали випадкові відвідувачі). 

Варто відзначити, що візуально український стенд якісно виділявся поміж східноєвропейських та вже близькосхідних сусідів, які розташувалися поруч, у цьому кутку павільйона. І це стосується не лише якості та дизайну стенда, але й оформлення поліграфічної продукції.

Позитивні враження про український національний стенд висловив на офіційному відкритті й віце-президент Франкфуртського книжкового ярмарку Тобіас Фосс: «Для мене велика честь виступати на відкритті українського стенда. Мені дуже приємно бачити, який прогрес зробила Україна за ці роки для своєї презентації на ярмарку. 5 років тому Україна вперше вирішила привезти свій офіційний національний стенд і робити це на регулярній основі. Я впевнений, що Україна та українська література лише виграють від цієї участі. Це дійсно найкращий спосіб промоції своєї країни у світі»».

Письменник Сергій Жадан також відзначив якісні зміни: «Дуже позитивні враження. Подобається, що стенд має такий сучасний вигляд. Що він не загубився серед інших національних стендів. Тим, що там завжди багато і учасників, і відвідувачів. Що це не просто якийсь там мертвий стенд, як це було декілька років тому. Відчувається катастрофічно позитивна різниця».

Алла Польова, генеральна консулка України у Франкфурті-на-Майні: «Коли вперше у 2015 році у Франкфурті з’явився український стенд — це була самодіяльність. Так, була гарна графіка завдяки Олі Жук. Проте ми не мали жодного досвіду. Цей перший стенд монтували і клеїли мої консули — ми працювали і монтажниками, і вантажниками. Сьогодні ми згадували диван з генконсульства, який ми привезли на стенд, адже там не було нічого! Вже у 2016 році від України був перший повноцінний стенд, і я вже не кажу про прогрес і масштаб 2017–2019 років. Динаміка проста шалена, а ми — на правильному шляху».

«Я тішуся, що Україна щоразу робить все нові й нові кроки, тішуся, що наш стенд цьогоріч має такий гарний вигляд. Я вже чув, що пані Олександра має великі плани на майбутнє, щоби ще додатково збільшити українську присутність на ярмарку. Я радий тому, що ми вже маємо і бажаю, щоб усе задумане здійснилося», — зазначає публіцист, правозахисник, член-засновник Української Гельсінської групи Мирослав Маринович.

Наступного ж року на Україну у Франкфурті чекає щонайменше одна глобальна зміна — локація переїде у Hall 4.0, оскільки павільйон національних стендів буде закритий на реконструкцію. Це дасть нам змогу не лише змінити місце розміщення стенда, а й обрати нових сусідів.

Історії людей як історія країни

Гасло цьогорічного українського стенда — Ukraine: History of Stories, що передбачає артикулювання теми історичної пам’яті на тлі особистих історій окремих людей, і українська програма, яка складалася з 15-ти подій, великою мірою орієнтувалася саме на цю концепцію. Тема була дивовижно суголосною одному із презентованих на цьому ярмарку видань — збірці есеїв українських інтелектуалів «Ukraine: Histories and Stories».

Репрезентували України на ярмарку цього року письменники Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Андрій Курков, Катерина Калитко, Гаська Шиян, Таня Малярчук, правозахисник Мирослав Маринович, громадський активіст, кримський татарин Алім Алієв та інші.

Історик Карл Шльогель разом з Андрієм Курковим говорили про культуру українського протесту і про те, як вона впливає на суспільство та літературу. Володимир Єромоленко, Вахтанг Кебуладзе, Юлія Скубитська, Гаська Шиян та інші презентували уже згадувану англомовну книжку есеїв від відомих українських письменників, істориків, філософів, політологів та лідерів думок про історію України. А Олеся Яремчук (авторка книжки репортажистики «Наші інші», яка була представлена на стенді окремою секцією з відеосупроводом та фотовиставкою) з Мирославом Мариновичем та Алімом Алієвим дискутували про права людини та порозуміння між кримськими татарами та українцями. У цьому ж ключі відбулася й дискусія про травми міграції та національні меншини у 20-му столітті, де до розмови з Яремчук доєднався хорватський публіцист Слободан Снайдер. Про Чорнобильську зону відчуження, яка також залишається надзвичайно актуальною темою як в культурному так й історичному контекстах, розповідав письменник Маркіян Камиш.

Літературна агенція Meridian Czernowitz також організувала три події зі своїми авторами у межах української програми. Спершу Юрій Андрухович, Сергій Жадан та Таня Малярчук говорили на Міжнародній сцені про місце української літературі в німецькомовному дискурсі, а потім, перемістившись на національний стенд, влаштували неформальну зустріч з читачами, яка закінчилася літературними читаннями та невеличким фуршетом. А ті, кому й цього не вистачило, могли отримати додаткову порцію Жадана, Андруховича та Малярчук на вже вечірніх читаннях в готелі An der Messe. Таких виявилося чимало, і тому в фойє готелю було досить важко проштовхнутися.

Та найбільший ажіотаж викликали заходи за участі нещодавно звільненого з незаконного ув’язнення в РФ режисера та письменника Олега Сенцова. На презентацію німецького перекладу його книжки «Жизня», що вийшов у видавництві Voland & Quist publishing House, прийшли як українські діаспоряни, так і німецькомовні та англомовні відвідувачі. Попри певні проблеми зі звуковим обладнанням, яке час від часу фонило й видавало малоприємні звуки, публіка наполегливо висиділа й вистояла (людей була значно більше, ніж посадкових місць) до кінця презентації, щоби отримати свої автографи, зробити селфі чи просто трохи поспілкуватися з автором.

Себастіан Вольтер, засновник незалежного видавництва Verlag Voland & Quist, видавець німецькомовної «Жизні», здається, був дещо здивований, як швидко розкупили книжки Сенцова — кількості, привезеної на ярмарок, явно забракло.

«Ми вирішили публікувати Олега Сенцова, бо нам не лише сподобалися тексти, ми хотіли надати медійності і звернути увагу німецьких читачів на ситуацію з політв’язнями, яку було досить складно зрозуміти, проте якою ми перейнялися. Ідею видати «Leben» нам підказав перекладач Томас Вайлер — тож, вважайте, німецькою книга з’явилася і завдяки йому, групі перекладачів та українському ПЕН», — розповідає видавець.

Ще одна подія за участі Сенцова — дискусія під назвою «Україна: 5 років боротьби» — проходила в окремій локації ярмарку — Lesezelt. Майданчик виявився трохи дивним місцем як для розмови про російські тюрми, голодування та психологічний тиск, оскільки Lesezelt нагадує циркову арену, по внутрішньому периметру якої розташовані столи для чаювання. Але навряд чи організатори події з українського боку мали змогу це передбачити наперед, тож це більше схоже на недопрацювання німецької сторони.

Але це не заперечує того факту, що на подію прийшла велика кількість публіки та журналістів. Олег Сенцов розповідав про свій досвід перебування в російському ув’язнені, про те, як він наважився розпочати голодування та про особливості сприйняття Заходу російським суспільством.

«Ті, хто ніколи не бував у Росії, не знають, що вони думають про Україну, про європейців. Вони не розуміють, що там інформація подається у дуже специфічний спосіб. Я пам’ятаю Радянський Союз і добре пам’ятаю випуски новин. Теперішні російські новини дуже подібні. Там показують, як українці вбивають один одного, як «загниває» Європа, як дітей відразу змушують ставати гомосексуалістами від народження. Вони поливають Європу брудом, розповідають це людям, які ніколи не були далі свого міста. Це формує їхнє сприйняття Заходу. Це масована пропаганда, адже держава контролює майже всі ЗМІ. Вони пояснюють, чому «європейський шлях» росіянам не підходить».

Читайте також: Олег Сенцов: «У кожної людини є мрія, але про неї не говорять у мікрофон

Українська культура захоплює світ?

Навіть після того, як Олег Сенцов поїхав з ярмарку, до українського стенда продовжували підходити відвідувачі із запитаннями про те, «чи будуть якісь події за участі Сенцова?», тож дійсне зацікавлення постаттю Олега у Франкфурті переоцінити важко.

Це ж стосується й зацікавлення європейської публіки Україною загалом, адже в останні роки ситуація з упізнаваністю України та українського у світі кардинально змінилася. Частково це пов’язано з трагічними подіями на Сході, в Криму, спалахом Революції Гідності, а частково й з посиленням культурної присутності країни у міжнародному просторі та довгоочікуваним початком оформлення її інституційності (поява УІК, запуск УКФ, спроби створити прозору систему пітчингів Держкіно і т. п.), якої, будьмо відверті, українській культурі дуже бракувало.

Мар’яна Савка: «Цього року на Франкфуртському книжковому ярмарку я відчула нашу впізнаваність. Це стає зрозуміло після професійних зустрічей та спілкування з людьми. Коли кілька років тому ти казав в розмові слово “Україна”, то бачив лише порожнечу в очах співрозмовників, а зараз це змінилося на вогник зацікавлення. Вони дійсно чекають чогось хорошого від нас, а це свідчення того, що ми вже запропонували щось таке, що вони приймають, що їм подобається і на що вони у майбутньому збираються робити певну ставку. Якщо ми і далі робитимемо такі правильні кроки, то за декілька років Україна може стати почесним гостем ярмарку — це цілком досяжно».

Сергій Жадан, який добре знайомий з німецькою публікою, стверджує, що інтерес до України виходить далеко за межі лише української діаспори, а німці — постійні гості його авторських зустрічей.

«Мені здається, що для України культурний сегмент зараз найбільш успішний. Можливо, культура є тією цариною для України, яка про себе може найбільш адекватно заявити. Тому що, на превеликий жаль, політиці у нас незавжди вдається говорити про себе адекватно, дуже часто трапляються факапи. А культура — це та сфера, де дійсно нам не потрібні якісь поблажки. Адже, мені здається, українська культура і література зокрема — речі самодостатні, які можуть конкурувати з будь-якою іншою національною культурою та літературою».

На думку письменника Маркіяна Камиша, Україна може бути цікавою світу багатьма темами, і це не обмежується Чорнобильською зоною відчуження, про яку він вже не перший рік розповідає читачам з різних країнах світу: «Чорнобильська катастрофа – найбільша техногенна катастрофа в історії людства, тому зацікавлення Зоною як культурним феноменом та соціокультурним об’єктом закономірне. Та несправедливо акцентувати на спекулятивності саме навколо Чорнобиля, так, ніби інші теми не допомагають українським авторам прозвучати. Наразі на повістці багато актуальних проблем, до яких прикута увага: окупація Криму, путінська війна проти України, злочини Кремля, права людини, фемінізм і це зовсім не повний список. Цікавих тем маса, і Чорнобильська зона – десь серед них».

Більшість наших співрозмовників сходилися на думці, що офіційне представлення України на таких культурних майданчиках має посилюватися і розширюватися. І рух команди Інституту книги до отримання статусу почесного гостя Франкфуртського книжкового ярмарку — це стратегічно правильний вектор. Але без урядової підтримки й розуміння того, що така участь має надзвичайно велике значення для іміджу країни на міжнародній арені, ці плани можуть залишитися лише планами, тим більше, що вирахувати довгострокову економічну віддачу від таких культурних проєктів дуже складно.

Письменник Юрій Андрухович: «Ми можемо уявити, що в певному місті діє якийсь дуже хороший театр. Про нього слава поширюється далеко за межі цього міста. І ми точно можемо економічно вирахувати, скільки з міського бюджету цей театр отримав грошей для того, щоби реалізувати свої постановки, але ми зовсім не можемо прорахувати виграш міста від цих людей, які приїхали спеціально заради цієї постановки, які весь день провели у цьому місті, ходили по ресторанах, винаймали готелі, і врешті-решт ще й відвідали виставу. Будь-яка культурна продукція не має цього економічного ефекту, який однозначно вдасться вирахувати. Ми можемо лише рахувати витрати».

Статистика та переклади — два кити культурної дипломатії

Не можна забувати й про те, що важливу роль в культурній дипломатії та популяризації вітчизняної культури за кордоном відіграє переклад. На щастя, й у цій царині у нас уже почалися системні зрушення. У межах української програми на Франкфуртському книжковому ярмарку керівниця сектору перекладної літератури УІК Богдана Неборак презентувала програму підтримки перекладів Інституту: «Ми дуже раді анонсувати програму підтримки перекладів «Translate Ukraine» на ФКЯ, оскільки це — головний майданчик для домовленостей щодо продажу прав у світі. На презентацію програми прийшли видавці із Австрії, Німеччини та Канади з чіткими запитаннями й конкретними зацікавленнями в певних українських авторах». 

Програма, яка підтримуватиме публікації українських книжок за кордоном іноземними видавцями, стартує у 2020 році. Інститут книги сприятиме виданню літератури, яка спрямована на широкий загал: це і гуманітаристика, і художня література, і книги-репортажі.

«Презентація програми стала для нас доброю нагодою з’ясувати специфіку ринків, конкретних гравців та зрозуміти, що ми зможемо запропонувати цим видавцям після старту програми. Скажімо, дехто зацікавлений лише у жіночій прозі, дехто — в нових голосах, дехто уже видавав українських авторів і цікавиться романами, які тільки чекають публікації в Україні», – пояснює Богдана.

Також УІК вперше привіз каталог прав найновіших книжок з України New books from Ukraine — із перекладеними фрагментами творів , якими активно цікавилися агенти та видавці. За словами Богдани Неборак, УІК уже отримує відгуки щодо цих видань, а з боку українських видавців, які брали участь в українському стенді, є неофіційна інформація щодо вже укладених угод у контексті програми перекладів. Тож можна сподіватися, що зовсім скоро перекладної української літератури стане ще більше, а українські автори отримають своїх закордонних читачів.

Письменниця Гаська Шиян: «Франкфуртський ярмарок має репутацію одного з найбільших професійних майданчиків. Сюди здебільшого їдуть видавництва, агенти. Це місце, де себе продають. Кажуть, що тут найбільше укладається угод на переклади. Це такий дуже корисний нетворкінг для професіоналів. Але для представлення країни це теж дуже важлива подія саме з репутаційної точки зору».

Ще однією важливою акцією, яка ставила собі за мету допомогти іноземним видавцям підступитися до нашої літератури, стала презентація українського книжкового ринку. Керівниця аналітичного відділу УІК Ірина Батуревич познайомила усіх присутніх з цифрами і фактами про український книжковий ринок для тих, хто планує працювати з українською книжковою галуззю. Підкріпила презентацію і спеціально видана до Франкфурта брошура з оглядом ринку Report on the State of Publishing in Ukraine. 

Під час офіційного відкриття Українського національного стенда у Франкфурті директорка УІК Олександра Коваль зазначила, що для великих українських видавництв, які є постійними учасниками цього ярмарку, відсоток проданих прав в межах цієї події за останні три роки сягає 40-48%.

Хочеться вірити, що після запуску підтримки перекладацької програми та ближчого знайомства закордонних видавців з українським ринком, ці цифри зовсім скоро почнуть збільшуватися.

Читайте також: Писати чи не писати: програми підтримки перекладів в Україні

Стенд-материк та українські острови

Українська присутність на Франкфуртському книжковому ярмарку, як і в попередні роки, не обмежилася лише національним стендом. Окремими острівками української культури у франкфуртському морі стали стенди видавництв «Основи», «Ранок», «Елвік», Vivat, Art Books, видавничого центру «12» та Українського Культурного Фонду.

Найбільше українське видавництво «Ранок» активно торгувало на ярмарку своїми книжками й загалом, на наш погляд, користувалося неабиякою популярністю серед відвідувачів виставки.

У секції Дитячої літератури ми наштовхнулися на окремий стелаж «Видавництва Старого Лева», книжки з якого майже весь час перебували в руках зацікавлених відвідувачів.

Мар’яна Савка: «Стелаж ВСЛ в дитячому куточку запропонував зробити Тобіас Фосс. Вони вибрали кількох видавців з різних країн, які видають дитячу літературу і якісно презентують ілюстраторів зі своєї країни».

Просто над українським національним стендом, на другому поверсі, можна було побачити невеличке представництво «Основ». Редакторка видавництва Настя Денисенко стала учасницею The Frankfurt Buchmesse Invitation Programme, завдяки чому «Основи» й отримали окремий безкоштовний стенд на ярмарку.

«Це щорічна десятиденна програма для редакторів та менеджерів видавництв, яка починається за кілька днів до самого ярмарку. У перші дні для нас, учасників із країн Латинської Америки, Азії, Африки та Східної Європи, проводили воркшопи та семінари, на яких ми презентували видавництва, говорили про стан книжкового ринку в наших країнах, обговорювали теми купівлі/продажу прав та ліцензій, дизайну та інші фахові теми. Для мене це була прекрасна можливість за короткий час познайомитися із представниками з таких різних регіонів і зрозуміти глобальність нашої книжкової індустрії, а це, у свою чергу, допоможе побачити роль українського видавничого сектору у світовому контексті», — розповіла Настя.

Вперше на Франкфуртський ярмарок приїхав і не так давно створений Український культурний фонд. Його стенд розташувався у секції фестивалю ARTS+, поряд з іншими культурними інституціями зі всього світу. 

«Ідея стенда Українського культурного фонду виникла під час спілкування з Тобіасом Фоссом, який сказав, що було б добре, якби українська культура була презентована не лише сектором книговидання, але також й іншими галузями. Адже одна із основних ідей Франкфуртського книжкового ярмарку — це поєднання різних сфер, які дотичні до книговидання. Фестиваль ARTS+, який відбувається в межах ярмарку і фінансується за програмою «Креативної Європи», яскраво цю ідею ілюструє», — розповідає Юлія Федів, виконавча директорка Українського культурного фонду.

На її думку, у 21-му столітті не можна говорити про якийсь сектор культури як ізольоване явище — зараз усе існує синтетично. І оскільки УКФ підтримує усі напрямки культури та мистецтва, у тому числі й кроссекторальні проєкти, було вирішено взяти участь у фестивалі й певним чином стимулювати іноземців ставати партнерами України й подаватися на грантову програму фонду. 

Читайте також: 5 видань, яким допоміг з’явитися Український культурний фонд

За два роки існування, УКФ підтримав близько 800 проєктів в різних секторах, але оскільки це книжковий ярмарок, організатори стенда вирішили сфокусуватися здебільшого книгах, які вийшли за сприяння інституції цьогоріч. 

«Ми видали окремий каталог, у якому зібрали найкращі зразки наших проєктів, з контактами авторів, що дозволить усім зацікавленим налагодити з ними пряму співпрацю. Також ми промотуємо сайт uaculture.org, який ми запустили минулого року. Він має англомовну базу даних різних культурних організацій», – розповіла Юлія Федів.

Ми — на міжнародних майданчиках

Україна на Франкфуртському ярмарку звучала не тільки із вітчизняних сцен. Приємною несподіванкою стало включення імен української ілюстраторки Катерини Штанко та письменниці Лесі Ворониної до переліку номінантів на премію Астрід Ліндґрен-2020 — The Astrid Lindgren Memorial Award (ALMA). 

На стенді ж Abu Dhabi Department of Culture and Tourism відбулася презентація українського перекладу арабської книжки Усама аль-Ейса «Божевільні з Віфлеєма» («Видавництво Анетти Антоненко»). Проєкт перекладу отримав премію шейха Зеїда — Shaikh Zayed Book Award. Кошти гранту повністю покривають витрати на видання книжки: починаючи перекладом й закінчуючи промоцією. 

Цю ж премію отримав ще один проєкт перекладу від «Видавництва Анетти Антоненко» – роман Аббаса Бейдуна «Осінь без провини». Книжка має вийти наприкінці 2019 року.

«Я дізналася про цю премію під час участі у книжковому ярмарку в Абу-Дабі. Це програма перекладів, в яку вони включають переможців премії шейха Зеїда. Премію вручають у 9 категоріях. Але до участі в конкурсі допускали тільки центральні мови: англійську, німецьку, іспанську. Звісно, без української. Але я вирішила спробувати. І перемогла», — розповідає директорка видавництва Анетта Антоненко.

України стає більше

Здається, що в України вже є все необхідне для завоювання світових культурних ринків: хороші письменники, якісні видавництва, конкурентноздатний дизайн, розуміння глобальних процесів і навіть відповідні інституції, за якими стоять досить професійні команди. Але культура — це завжди конкуренція, боротьба за увагу споживачів, і в тих непростих геополітичних та геокультурних умовах, в яких опинилася наша країна в останні 5 років, нам доводиться працювати на розбудову міжнародного престижу з подвійною силою. 

«Українська унікальність полягає перш за все в тому, що ми лише починаємо робити перші поступальні кроки на європейській культурній мапі. До того ми були маловідомими, а все маловідоме викликає зацікавлення. Я думаю, що це наша сильна сторона. Основний посил стенда УКФ: Let’s unite for cultural (“Об’єднуймося заради культури”), і це надзвичайно важливе гасло для сьогоднішньої Європи, адже у багатьох, особливо після Brexit, виникає питання — що нас усіх об’єднує.

Мені здається, що Україна є гарним прикладом того, як цінності і жага до свободи, прагнення зберегти своє, автентичну культуру, може стати об’єднавчим фактором. І я дійсно чую від багатьох іноземців, що ця українська пасіонарність справді притягує. Ми можемо допомогти Європі віднайти жагу до об’єднання довкола культури», — стверджує Юлія Федів, і з нею важко не погодитися.

І справді Україна продовжує притягувати увагу до себе. Українські видавництва продають права на свої книжки, а завдяки новій перекладацькій програмі УІК кількість таких угод має лише збільшитися.

«Старт програми підтримки перекладів Українського інституту книги і презентація, яка відбулась на такій визначній події для світової видавничої спільноти, показали, що в нас попереду чимало роботи, але водночас це дало можливість налагодити контакти з колом перекладачів, зацікавлених в активному входженні української літератури на міжнародну арену», — розповіла Оксана Кандиба, головна редакторка видавництва Vivat.

Упродовж трьох бізнес-днів команда видавництва провела 52 зустрічі з видавцями, агентами та агенціями. Перемовини були спрямовані на пошук нових проектів, що зможуть органічно доповнити видавничий план Vivat, та продаж прав на твори українських авторів та ілюстраторів.

У видавництві відзначають, що з кожним роком цікавість до української книжки зростає: «Співпраця з партнерами не завершується на одній книжці, вони повертаються за новинками, що свідчить про цікавість не лише з боку видавців, а й попит серед покупців/читачів з інших країн».

У свою чергу команда «Видавництва Старого Лева» провела під час ярмарку 64 робочі зустрічі. З них 28 стосувалися продажу прав на книжки українських авторів іноземним видавцям та агентам і 36 — купівлі прав на іноземні видання для перекладу українською.

«Зараз триває післявиставковий період, коли всі видавці, повернувшись додому, аналізують інформацію і приймають рішення. Скільки з цих переговорів будуть фаналізовані угодами — важко спрогнозувати. У кожному разі отриманий досвід дуже важливий. Він дає відчуття ринку, настроїв, трендів», — підкреслила Мар’яна Савка.

Анетта Антоненко ж провела цього року у Франкфурті 14 зустрічей, на яких попередньо було досягнуто 11 домовленостей. Успіхом можна вважати також включення двох українських авторів, яких видало її видавництво, в каталог іранської провідної агенції.

Низку угод на нові книжки вдалося підписати видавництву BookChef. Ще кілька десятків книжок перебувають зараз на різних стадіях переговорів.

«На виставці такого рівня, як Франкфуртський книжковий ярмарок, обов’язково повинні бути представлені книжки українських авторів, на які видавництва продають права. Представлення ж перекладених іноземних книжок також є вагомим свідченням серйозності і платоспроможності видавця», — зазначає директорка видавництва Катерина Дем’янчук.

Задоволена участю у цьогорічному ярмарку і «Навчальна книга — Богдан»: «У Франкфурт цьогоріч ми їхали, щоб зустрітися і обговорити видавничі плани на рік