Як зберегти і пізнати себе: поради з «Історій старого дерева»

Історії старого дерева. Том 3. Як важливо бути собою / Брижіт Лучані, Ев Тарле // пер з франц. Андрія Поритка. — Львів : Ірбіс-Комікс, 2023. — 64 с. (6+)

Третій том серії «Історії старого дерева» французьких авторок Брижіт Лучані та Ев Тарле продовжує проговорювати екзистенційні теми, важливі як для дітей, так й для дорослих – пошук свого «я» і прийняття Іншого, віднайдення власного місця у світі, намагання вписатися в усталену картинку світу з усіма своїми особливостями, які хтось може не розуміти або засуджувати.

До цього випуску увійшло дві коміксових історії «Карнавал» і «Дикий кіт». У них читачі зустрінуться зі знайомими героями – лисицею Маргаритою і її донькою Рудею, а також борсуком Едмоном і його трьома дітьми – Кусем, Гризем та Ягідкою. Усі вони мешкають в одному домі, оскільки оселю лисиць зруйнували мисливці, а борсуки прийняли їх до себе. І якщо у попередніх історіях серії такі різні за темпераментом, звичками та способом життя родини адаптувалися одне до одного й успішно навчилися правил співжиття, то зараз вони стикаються з новими викликами. Стосується це і всієї родини, й окремих її членів.

Бабуся й дідусь приїхали, або Старе як мале

Події історії «Карнавал» розгортаються під час холодної й затяжної зими. Запаси їжі у борсучо-лисячій родині невпинно вичерпуються, а вполювати здобич чи накопати смачних корінців надто складно. Старші діти, вийшовши на пошуки поживи, повертаються ні з чим, та й дорослим роздобути смакоту складно. І тут ще, мов сніг на голову, прибувають несподівані гості – бабуся і дідусь Руді, старі лисиця й лис.

Цікаво, до речі, як влаштоване соціальне життя у лісі: виявляється, старі лиси й лисиці мешкають гуртом, у спільній норі, яка нагадує будинок для літніх людей. Однак важка зима і високі ризики замерзнути чи виснажитися від голоду змушують старих лисиць триматися ближче до своєї молоді, тому всі розбрідаються по родичах.

Дітлахи – причому не лише Рудя, а й борсученята – страшенно тішаться приїзду бабусі й дідуся. Дорослі зустрічають їх привітно також, хоча й усвідомлюють, що це ще два роти на їхній скромний запас їжі. Але й іще дві пари лап, які можуть допомогти цю їжу роздобути. Принаймні, дідусь охоче зголошується вийти з малечею на полювання.

Однак веселий характер дідуся, його безтурботність, а можливо, і певні вікові зміни, які знижують рівень відчуття відповідальності, призводять до прикрої ситуації, через яку постраждав і він сам, і малеча. І поки Маргарита й Едмон шпетять старого, водночас піклуючись про нього, він вдає із себе немовля – так, ніби втілює приказку «старе як мале».

Найбільше ця ситуація тригерить маленьку лисичку. Рудя невдоволена, що Едмон надто серйозний і суворий, непокоїться тільки про їжу і про те, що буде завтра. Та й узагалі, на її думку, борсуки  неймовірно нудні. Так, до слова, і про надто завбачливих і прискіпливих у побутовому плані людей нерідко говорять. Утім, Рудя, а з нею і читачі, отримують пояснення: уміння дивитися наперед, планувати заздалегідь і дбати про запаси – це радше бонус, аніж вада. Адже саме воно дає змогу вижити у складні часи.

Проганяємо зиму карнавалом

І хоч історії Брижіт Лучані та Ев Тарле відбуваються у лісі, у них теж присутні такі суто французькі вайби й елементи французької культури. Наприклад – Марді Гра, карнавал з нагоди зустрічі весни. Звісно, саме цей термін у тексті не вживається, але відсилання до нього очевидні. Адже у коміксі «Карнавал» лисиці та борсуки влаштовують його, щоб підбадьорити одне одного, прогнати нарешті із затяжну зиму і привітати весну, яка принесе їм нові можливості та надії. Як каже бабуся-лисиця, «Зима має побачити, що хай би якою лютою вона була, ми й далі можемо радіти».

Карнавал тут не лише данина традиції, а й чудова психологічний прийом: замість того, щоб поринати у важкі й гнітючі емоції через обставини, на які не можеш вплинути, змінити фокус, влаштувати свято, створити собі позитивні емоції. І коли замість побиватися через зиму, станцюєш із нею востаннє, то, диви, і весна настане. Бо саме так працює магія карнавалу.

Читайте також: Приймати, поважати і бути собою: уроки співжиття з «Історій старого дерева»

Хто я?

Так називається гра, в яку бавляться лисичка і борсучки на початку історії «Дикий кіт», і саме це питання стає визначальним для всього коміксу, адже на його сторінках глибоку екзистенційну кризу переживає лисичка Рудя.

А починається все з того, що на лісову галявину з гастролями приїздить Великий Сильвестр, Дикий кіт. Звісно, усі дітлахи нетямляться від захвату, спостерігаючи його трюки. А Руді ще й випадає ексклюзивна можливість познайомитися із Сильвестром, адже, як виявляється, її тато колись із ним дружив.

Але зустріч обертається розчаруванням: «зірка» виявляється пихатою і токсичною. Наговоривши малечі купу неприємних речей, Сильвестр лишає її розгубленою і розчавленою. Невже й справді той факт, що вони живе з борсуками й вміє лазити по деревах, робить її «менш лисичкою»? Чи справді її тато мав би соромитися такої поведінки доньки? Чи дійсно вона негідна свого роду-племені? Та й чи справжня вона лисичка зрештою?

За відповідями на ці запитання Рудя не звертається до мами (все-таки вона заангажована!), а йде до тих, хто може спростувати її приналежність або відмінність від представників свого виду – інших лисиць. Руді щастить двічі: спершу потрапити на гостину до привітних лисиць, а потім ще й зустріти свого тата. Перші запевняють її, що мешкати в одній норі із борсуками – це нормально для лисиць, а сама вона – найсправжнісінька лисичка. А розмова з татом переконує, що вона – таки таткова донька, адже він так само полюбляє лазити по деревах.

Знайти свою спільноту і відчути приналежність до неї – дуже важливо для дітей ранньопідліткового віку, якою, якою за людськими мірками і є героїня коміксу Рудя. Тож її історія може стати чудовим прикладом для тих підлітків і дітей, які досі шукають відповідь на питання «хто я?».

Не створи собі кумира

І ще один меседж, важливий, з огляду на те, як болісно реагують підлітки, коли публічні люди чи блогери виявляються не тими, ким представлялися публіці.  Коли Великий Сильвестр – а в лісі він селебріті першої величини – говорить Руді неприємні речі, їй здається, що все так і є. Ну бо ж не може така зірка помилятися. Її це вражає навіть більше, ніж сам факт того, що яскравий і привітний на сцені артист за лаштунками виявляється огидним хамом.

Але історія отримує продовження, коли до Сильвестра на розмову давніх друзів навідується тато Руді. І зненацька з’ясовується, що знаменитий «Дикий кіт» – зовсім не дикий, а весь його імідж – мильна бульбашка. Тож не варто занадто зачаровуватися публічним образом відомих людей і сліпо вірити всьому, що вони кажуть, нагадує комікс. Байдуже, говорять вони неприємні речі чи навпаки ті, які вам так хотілося б почути.

Непрості внутрішні трансформації, інсайти й зростання, які переживають герої «Історій старого дерева» підкреслені спокійною, приглушеною кольоровою гамою візуального ряду, в якій переважають теплі кольори. Завдяки тому, що картинка не занадто перетягує до себе увагу, читачі можуть глибше зануритися у внутрішній світ героїв – і, можливо, пережити важливі зміни разом із ними.

Купити книжку.