Як змінити світ у юному віці: історії Луї Брайля, Анни Франк та Марлі Діас

Адамс Том. Молодь діє. 50 дітей і підлітків, які сколихнули світ. — Х.: Ранок, 2021. — с. 112

«Молодь діє» – це збірка історій про 50 дітей і підлітків, які довели: ніколи не рано почати діяти. Зовсім юні активісти, винахідники, спортивні чемпіони й лідери думок з усього світу власними вчинками сколихнули світ. Їм не стали на заваді ані вік, ані бідність, ані інвалідність, ані погрози дорослих. І тепер вони зібралися на сторінках книжки, щоб мотивувати однолітків.

Сьогодні ми надихаємось історіями винахідника шрифту для незрячих Луї Брайля, авторки щоденника про Другу світову та Голокост Анни Франк та активістки читання книжок про темношкірих дівчат Марлі Діас.

Луї Брайль

Винахідник, який змінив спосіб читання для сліпих людей

Трагічний випадок

Луї Брайль народився 1809 року в невеличкому містечку Кувре неподалік від Парижа, Франція. Його батько виготовляв сідла та інше спорядження для верхової їзди. Маленький Луї любив у всьому наслідувати батька. Якось, прокравшись до батькової майстерні, Луї схопив клаптик шкіри й гострий шорний ніж. Він почав робити отвори в шкірі, проте його рука зісковзнула, і він ножем втрапив собі в око. 

На жаль, око врятувати не вдалось. І що ще гірше, сталося інфікування, і вже за рік обидва ока Луї були серйозно уражені й до п’яти років хлопчик повністю осліп. На початку 1800-х років більшості незрячих людей не лишалося нічого іншого, як жебракувати, щоб вижити. Сім’я Луї розуміла, що хлопець майже позбавлений шансів навчитися читати й писати, а тому й знайти роботу в майбутньому йому також буде дуже важко. 

Та попри все, батьки хотіли для сина найкращого, а тому відправили Луї до школи, так само, як і його брата й сестер, і робили все, щоб він став якомога самостійнішим.

Ми не потребуємо жалю, так само, як і нагадування про нашу вразливість нам також не потрібне. До нас необхідно ставитися як до рівних

Мова крапок

У 1819 році Луї прийняли до спеціалізованого навчального закладу в Парижі — Національного інституту для сліпих дітей. То був перший у світі навчальний заклад такого типу, і зростати в ньому було непросто. У розташованій в колишній в’язниці школі було холодно й вогко, учням бракувало їжі, а вчителі часом ставилися до них суворо. 

Засновник цього закладу, Валентин Гаюї, розробив спосіб створення книжок, які б могли читати незрячі люди. Літери не друкували, а видавлювали в папері, роблячи їх опуклими. Провівши рукою по сторінці, людина могла відчути букви й прочитати слова. На жаль, такий спосіб виготовлення книжок виявився складним і дорогим, а тому в школі була невеличка колекція видань, які могли читати незрячі. Проте, працюючи з тими книжками, Луї усвідомив дещо особливе: читати можливо й без зору, використовуючи інший вид відчуття — дотик.

Доступ до спілкування в найширшому сенсі — це доступ до знань

Одного разу школу відвідав генерал французької армії, який розповідав про «нічне письмо». Він пояснив, як за допомогою дванадцяти крапок і рисок, що виступали на папері, солдати могли в темряві читати пальцями. Це наштовхнуло Луї на роздуми. Він взявся за спрощення військової ідеї — створення літер з комбінації лише шести крапок. 

Загалом Луї розробив 63 комбінації крапок, які охоплювали також числа і математичні й пунктуаційні символи. Завдяки тому, що символи складалиться лише з шести крапок, вони займали мало місця і їх вдавалося прочитати дотиком кінчика одного пальця — а це спрощувало розуміння й пришвидшувало читання. У 1824 році п’ятнадцятирічний Луї розробив абсолютно дієву систему.

Вплив на світ

Луї став учителем в інституті й допомагав учням опанувати його систему крапок, відому як шрифт Брайля. Та попри те, що діти в школі отримали можливість читати, а відповідно й насолоджуватися історіями та пізнавати світ, знадобився певний час, перш ніж шрифт Брайля став широковживаним. 

Сьогодні шрифт Брайля можна зустріти не лише в книжках. Його використовують на знаках, кнопках і пакованні. Також його застосовують у багатьох мовах світу. Шрифт Брайля навіть не відстає від технологій, оскільки були розроблені новітні системи, що допомагають людям спілкуватися онлайн без необхідності щось друкувати. Усе це завдяки геніальній ідеї Луї. 

Система, яку він розробив 200 років тому, дала можливість мільйонам незрячих людей читати й писати — робити те, про що до того ніхто й мріяти не міг. Завдяки мотивації й великій наполегливості Луї зміг назавжди змінити спосіб сприйняття світу людьми з порушеннями зору.

Анна Франк

Знаменита авторка щоденника часів Другої світової війни

Буремна Німеччина

Анна Франк народилася в німецькому місті Франкфурт-на-Майні в 1929 році. Її батьків звали Отто й Едіт. Життя родини Франк, як і багатьох родин у тогочасній Німеччині, було тяжким і сповненим небезпеки. Усе через те, що вони були євреями, а нацисти — політична сила, яку тоді підтримувало багато німців, — звинувачували єврейський народ у всіх негараздах країни. Нацистський лідер Адольф Гітлер прийшов до влади у 1933 році. Він мав намір позбутися всіх євреїв, зібравши їх докупи й відправивши до концентраційних таборів. У тих таборах померли мільйони людей, а цей план Гітлера став відомий в історії як Голокост. Отто й Едіт розуміли: щоб урятуватися, їм потрібно тікати з Німеччини. У 1933 році вони перевезли родину до Амстердаму в Нідерландах. Анні подобалося її нове життя й нові друзі. А тим часом у Німеччині Гітлер націлився на підкорення Європи. У 1939 році німецька армія напала на Польщу, розпочавши в Європі війну, яка згодом увійшла в історію як Друга світова війна. У 1940 році нацисти вторглися в Нідерланди й дійшли до Амстердаму

План

Нацисти на той час уже відправили до своїх таборів велику кількість євреїв. Франки розуміли, що це лише питання часу, коли там опиняться й вони. За допомогою друзів на роботі Отто розробив план, як урятувати свою родину. У його офісі за книжковою полицею були приховані двері, що вели до потаємних порожніх кімнат, відомих як «Секретна прибудова». Родина Франків могла б сховатися там.

Коли Марго, старша сестра Анни, отримала листа від нацистів із наказом вирушати до виправно-трудового табору, Отто зрозумів, що час втілити свій план у життя. У липні 1942 року родина перебралася до схованки. До них приєдналася сім’я ван Пельс і дантист на ім’я Фріц Пфеффер, і почалося їхнє нове таємне життя. 

Незадовго до вимушеного переховування Анна відсвяткувала свій тринадцятий день народження. Їй подарували червонобілий записник, у якому вона вела щоденник, і саме завдяки її записам ми знаємо, яким було їхнє життя в секретній прибудові. Щодня Анна з родиною мали поводитися якомога тихіше. Більшість працівників офісу не знали про таємні кімнати нагорі, і найменші рухи по скрипучій підлозі могли їх видати. Вони покладалися на друзів, які приносили їм їжу, книжки, а також звістки про війну. Це було дуже небезпечно. Будь-кого, хто допомагав євреям, могли також відправити до табору.

Віддаючи, ще ніхто не збіднів

Анна ділилася в щоденнику найпотаємнішими думками, виливаючи там свої надії, страхи й розпач. Дізнавшись, що її єврейських друзів відправили до таборів, вона описувала відчуття провини за те, що перебуває в безпеці. А ще вона розповідала про дружбу з Перером ван Пельсом, старшим хлопцем, із яким вони переховувалися. 

У щоденнику Анна нотувала свої мрії про майбутнє й сподівання на мир, свободу й закінчення війни. Два роки Анна лишалася у сховку, аж поки в серпні 1944 року родину не викрили нацисти. Усіх заарештували й відправили до концентраційних таборів. На превеликий жаль, з-поміж тих, хто переховувався в секретній прибудові, вижити вдалося тільки Отто.

Вплив на світ

Коли Отто повернувся до Амстердаму, подруга сім’ї віддала йому щоденник Анни, який лишився після арешту. Отто прочитав записи, і його настільки зворушили доньчина сміливість, обдарованість і фантазія, що він відчув свій обов’язок поділитися її історією зі світом. 

Сьогодні цю книжку вважають однією з найважливіших в історії, і її видали понад шістдесятьма мовами світу. Щоденник Анни показує нам, якими жорстокими можуть бути люди, а її сподівання на краще майбутнє нагадують: ми ніколи не повинні дозволити, щоб подібні речі повторилися.

Я досі вірю, попри все, що насправді в душі люди добрі

Марлі Діас

Літературна активістка, яка прагне популяризувати історії про темношкірих дівчат

Народжена читати

Марлі Діас народилася в 2005 році в Філадельфії, США, і завжди дуже любила різні історії. Тільки-но вона навчилася читати, її не могли відірвати від книжки. Коли Марлі перейшла до середньої школи, вчителі давали їй книжки, але не такі цікаві, як ті, що дівчинка читала вдома. 

Здавалося, усі герої тих історій були білими хлопцями. Але Марлі хотіла бачити в книжках себе! Вона хотіла читати про темношкірих дівчат — таких, як вона! Марлі знала, що такі книжки існують: у неї вдома їх було багато, а коли мама з татом водили її до великої книжкової крамниці в місті, вона зрозуміла, що їх іще більше, — та вчителі, здавалося, ніколи не зададуть їх читати. 

Марлі усвідомила, що є інші дівчата, які не мали нагоди піти до книжкової крамниці або не можуть дозволити собі придбати книжки, проте мусять мати змогу читати такі самі оповіді, як і вона. Дівчинка поділилася проблемою з мамою, і та запитала, що ж донька збирається з цим робити. Якщо є у світі щось, що Марлі любить майже так само, як книжки, то це виклики.

Кампанії зі збирання книжок

Отже, разом із кількома друзями Марлі почала кампанію зі збору 1000 книжок, у яких темношкіра або кольорова дівчина буде головною героїнею — не подругою головного героя, не кимось, хто трапляється в процесі розгортання подій, а центральною персонажкою твору. Задум полягав у тому, щоб передати ці книжки школам і бібліотекам на Ямайці, де народилася мама Марлі. 

Кампанію дівчинка назвала 1000BlackGirlBooks (з англ. «1000 книжок про темношкірих дівчат») і за допомогою соціальних мереж почала розповсюджувати повідомлення. 

Невдовзі читачі й автори з усіх США почали надсилати Марлі книжки. Дівчинка з’являлася в газетах, журналах і навіть в одному з найбільших телевізійних шоу в Америці — а отже, величезна кількість людей у світі дізналася про її діяльність. Тисячу книжок вона зібрала дуже швидко. 

Насправді невдовзі в неї їх вже було понад 11000, і вони й досі продовжують надходити. Книжки надіслали до Ямайки, проте кампанія Марлі не лише забезпечила школярок чудовим матеріалом для читання, а й показала, що більшість виданих дитячих книжок присвячені білим хлопчикам і дівчаткам. Але всі діти повинні мати змогу читати оповіді про таких людей, як вони самі, і завдяки Марлі на це звернули увагу.

Вплив на світ

Книжки завжди давали Марлі відчуття пригод, та її книжкова кампанія подарувала їй дивовижну пригоду в реальному житті. Завдяки 1000BlackGirlBooks дівчинка зустрілася з двома найбільш впливовими жінками в американській політиці — Мішель Обамою й Гілларі Клінтон, отримала американську молодіжну премію журналу Smithsonian за винахідливість і навіть увійшла до списку 30 найвпливовіших людей у США віком до тридцяти років — і все це, коли їй було лише дванадцять. 

Історії про темношкірих дівчат — не лише для темношкірих дівчат, вони для всіх

Тепер Марлі прагне, щоби й інші молоді люди діяли й добивалися змін. А ще вона додала до списку 1000BlackGirlBooks дуже особливу книжку — власну! Marley Dias Gets It Done: And So Can You! (з англ. «Марлі Діас робить — і ти зможеш!») — книжка, у якій Марлі ділиться своєю пристрастю змінювати світ на краще й допомагає читачам і читачкам здійснювати їхні мрії.

Купити книжку