Читав, редагував і сам писав: важливі тексти в житті полковника Євгена Коновальця

За свої неповні 47 років «незрушному, як скелі» Євгену Коновальцю довелося пройти складний і знаковий для нашої історії шлях. Чіткий і розумний фаховий військовий і не менш фаховий політик. Він активно боровся за відродження державної незалежності України: сформував і очолив найбоєздатнішу військову частину Армії УНР — корпус Січових стрільців. Згодом заснував Українську військову організацію і очолив Організацію українських націоналістів. 

Які книжки варто читати, щоб берегти таку відданість своїм ідеям? Міркуємо в цій статті, що з літератури вплинуло на формування Євгена Коновальця.

Коновалець досі формує стрижень українських героїв і героїнь. Восени 2021 року Павло Наконечний із позивним «Історик» вирушив у свою омріяну подорож — до Роттердама, на могилу Євгена Коновальця. Ділячись враженнями від поїздки, Павло напише: «Символи завжди мають значення. Вони роблять нас людьми». 

Менше ніж за пів року почнеться повномасштабне вторгнення росії в Україну. Павло — поміж перших добровольців, які стали на захист України 24 лютого 2022 року. 18 червня 2022 року «Історик» загинув на Херсонщині. Якщо шукати зумисний символізм, то це сталося через 4 дні після дня народження Коновальця. 

Павлу теж випала доля боротися за рідну країну. Та хіба могло бути інакше? 

Як стати Коновальцем?

Якось у розмові з дослідником життя полковника Олександром Кучеруком я запитала: «Як стати Євгеном Коновальцем?». Пан Олександр усміхнувся і почав оповідати біографію видатного командира з самого початку. 

Звісно, я ніяких секретів не чекала. Та й, очевидно, що спочатку треба поглянути на атмосферу епохи, людей з оточення і книжкові полиці. 

Хоча, погодьтеся, іноді так хочеться вірити, що в генах українців є не лише «коди нації», а й ще щось дуже супергеройське. 

Дитинство. Пригоди. Поезія

Біографи Коновальця пишуть, що малим він любив перечитувати «Лиса Микиту» Івана Франка. А ще вмів сценічно відтворювати, «як звірі говорили». 

Зрештою читацьке захоплення Франком ще дужче утвердилося з часом. Ті ж «Каменярі», як згадують його сучасники, стали неначе програмою життя Коновальця. Він так само «лупав скалу». Й іноді навіть завершував свої потужні промови Франковими словами:

Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті 

Святою думкою, а молоти в руках. 

Нехай прокляті ми і світом позабуті! 

Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі, 

А щастя всіх прийде по наших аж кістках!

У бібліотеці юного Євгена було чимало пригодницької літератури іноземних авторів. Зокрема, мама Марія подарувала сину ілюстрованого «Робінзона Крузо» Даніеля Дефо. 

Робінзон Крузо у виконанні Тараса Шевченка 

Історія незламного Робінзона так полонила уяву хлопця, що він повторював пригоди з книжки, які відбувалися на безлюдному тропічному острові в гирлі річки Ориноко, тільки у своїх реаліях — на острові річки Недільщини під лісом у Зашкові.

Не пригодами єдиними, бо юний Євген любив поезію, особливо українських авторів. Зокрема, захоплювався творчістю молодого українського лірика Василя Пачовського. 

Якщо вірити біографам Коновальця, то вже в 13–15 років він зачитувався драмою Пачовського «Сон української ночі», головною темою якої було утвердження ідеалу державної самостійності і соборності України. Сюжет драми загалом зводиться до того, що без ідеї держави будь-яка боротьба приречена на крах. 

Поштова листівка 1903 року із пророчими словами з драми «Сон української ночі» про «вінець золотий» — символ відродження Української держави у 1917-1921 роках

Гімназія та університет. Пошук ідеалу й протест проти бездушності

Гімназист Євген Коновалець учився добре і багато читав. А якість гімназійної освіти та фаховість викладачів були на високому рівні. 

Наприклад, під час навчання у межах вивчення німецької мови гімназисти мали домашню роботу з прочитання класиків німецької літератури та перекладів на німецьку відомих європейських письменників. Зокрема, в 5–6 класах вони уже читали твори Йоганна Вольфганга фон Гете («Фауст», «Герман і Доротея»), а до 8 класу програма передбачала прочитання поезії Фрідріха Шиллера, Джорджа Гордона Байрона та Вільяма Шекспіра.

Одним із тих, хто сприяв становленню юного Євгена, був професор Іван Боберський — викладач літератури та філології, а ще «тіловиховник» та популяризатор спортивного руху на Галичині. Він мав вплив як на фізичне, так і на інтелектуальне зростання Коновальця. Зокрема, завдяки Івану Боберському, гімназист читав тексти шведського драматурга Августа Стріндберга, який полонив його своїм протестом проти бездушності людей у їхніх взаєминах та закликом до «чесности з собою». 

Тоді ж Коновалець прочитав німецького драматурга Ґергарта Гауптмана, а також усього Генріка Ібсена.

Поет і перекладач Остап Грицай пояснював, чому увага Коновальця до норвезького драматурга така важлива: «Ібсен — це трагічний крик епохи, яка бачить, як падають і розвалюються дотеперішні ідеали й “ідоли”, але яка спасенного божества майбутнього ще не добачає… Шлях, яким скептик Ібсен веде Рубека й Ірину на вершини — це не пустиня кволого життя, життя, в якому ведеться невпинна боротьба за якийсь химерний, нехай навіть і хибний, але в даний момент усе таки… ідеал! І сама жагучість життєвих змагань у творах Ібсена захоплює Коновальця».

Власне, і сам Коновалець, зі спогадів того ж Грицая, говорив про Ібсена: «Мене цікавила тут боротьба вищої одиниці з громадою, цікавили мене люди, що шукали чогось нового, а коли гинули, то — чому гинули?» 

З давньогрецьких філософів Коновалець читав Арістотеля, який був у своїх ідеях логіком, як і сам Коновалець — реаліст у своїх ідеях, дефініціях думок і в етиці. Натомість йому зовсім не відгукувався мрійник-ідеаліст Платон. 

У спогадах сучасники Коновальця неодноразово згадують, що він був чудовим оратором, вмів переконувати людей без тиску й агресії. Можливо, саме завдяки тому, що майбутній полковник Армії УНР зачитувався промовами давньоримського політичного діяча й одного з найвідоміших ораторів Марка Туллія Цицерона. Кажуть, навіть вивчав окремі уривки напам’ять в оригіналі й залюбки цитував їх у дискусіях. 

А ще, зі спогадів мемуариста Степана Шаха, мабуть, саме через читання Цицерона у юного Євгена зародилася думка стати адвокатом, промовцем та зрештою політиком. 

Блок про філософію в житті Коновальця був би не повним, якщо не згадати про німецького мислителя Йогана Готліба Фіхте. У той час історик Василь Білецький переклав українською «Reden an die deutsche Nation» («Звернення до німецької нації») та видав один наклад за власний кошт, роздавши його своїм учням, серед яких був і Євген Коновалець. 

Із 1909-го став студентом правничого факультету Львівського університету, де вивчав право. Тут Коновалець простудіював чимало літератури з політичної теорії та юриспруденції, а також історію Східної Європи, яку читав сам Михайло Грушевський. 

Згодом шляхи уже полковника Коновальця та Голови Центральної Ради Української Народної Республіки Грушевського неодноразово перетнуться.

Читайте також: Як «Українсько–руська Видавнича Спілка» разом підвалини видавничої справи закладала

Михайло Грушевський на подвір’ї Луцьких казарм у Києві в день роззброєння січових стрільців після гетьманського перевороту, 1 травня 1918 року. Фотолистівка накладом Музею визвольної боротьби

Сучасний історик і дослідник біографії Коновальця Іван Хома розповідає: «Не знаходив інформації про улюблену книгу Євгена Коновальця. Однак, не викликає сумніву, що він читав та купував книги. Адже досягнути такого масштабу діяльності без читання книг було б неможливо. З відомих куплених ним книг, наприклад, 5 квітня 1910 року, Євген придбав книги, які потім передав Українському студентському союзу: “Велика селянська війна” (М. Залізняк, 1908 р.), “Звідки взялась і що значить назва “Русь” і “Україна” (Л. Цегельський, 1907 р.) та “Цар голод” (О. Бах, 1883 р.), “Король та народ” (М. Залізняк, 1908 р.), “Начерк історії української літератури” (Б. Лепкий, 1909 р.)».

Читацькі рекомендації молодого Коновальця: 

• «Ткачі» Ґергарта Гауптмана;

• «Примари» Генріка Ібсена;

• «Дика качка» Генріка Ібсена; 

• «Танець смерті» Августа Стріндберга;

• «Промова на захист поета Архія (Pro Archia Poeta)» Марка Туллія Цицерона.

Добірний нонфікшн родинної бібліотеки в еміграції

Читання для Коновальця було не лише частиною дозвілля. В еміграції він багато читав та рецензував тексти своїх колег і побратимів, щоб вони не відхилялися від змісту діяльності Організації українських націоналістів у своїх текстах. 

Зокрема, до 1934 року ОУН видавала журнал «Розбудова нації» і газету «Сурма». Євген Коновалець був одним із редакторів. І, що важливо, пояснює історик Іван Хома: «Всі автори надсилали свої статті на редагування саме йому. Він читав, рецензував і давав кінцевий дозвіл на друк». Серед тих, хто друкувався у цих виданнях: один із фундаторів ОУН Микола Сціборський, науковець, один із провідних діячів ОУН Євген Онацький, генерал-поручник Армії УНР Михайло Омелянович-Павленко та інші.  

В еміграції Євген Коновалець разом із дружиною Ольгою Федак-Коновалець продовжував збирати родинну бібліотеку. Після загибелі чоловіка Ольга передала їхню колекцію до архіву Осередку української освіти та культури у Вінніпезі (Канада). 

Читайте також: «Краще у бібліотеці в Україні, ніж на складі в Канаді»: життя діаспори у сімох виданнях

Внизу книжок — акуратно залишений екслібрис «Бібліотека полк. Є. Коновальця». Але найімовірніше, він з’явився вже після смерті полковника, адже якби екслібрис ставили в середині 30-х, то підпис на ньому мав би тогочасний вигляд: «Бібліотека полк. Евгена Коновальця». 

На полицях «зрілої» бібліотеки родини Коновальців стояв переважно нонфікшн: історичні розвідки, філософські праці та тексти з економіки. Тут багато України й про українців. А ідея незалежності рідної країни була для Коновальця однією з найголовніших до останніх днів. 

Найперше звертаю увагу на текст «Національна революція в Ірландії» Федора Крушинського — публіциста, учасника Українських визвольних змагань, сотника, особистого осавула Голови Директорії УНР Симона Петлюри в 1919–1922 роках.

Книга побачила світ у 1931 році в Парижі. Автор, який сам був ветераном, дослідив національно-визвольну боротьбу ірландського народу проти англійських колонізаторів та її завершення, коли Ірландія виборола незалежність. 

Друга книга — «Добірні думки» філософа і першого президента Чехословаччини Томаша Гарріга Масарика. 

Перебуваючи ще на посаді депутата австрійського парламенту, Масарик знав про становище українців у Галичині. І зокрема у 1908 році він став на захист їхніх прав. У «Добірних думках» Масарик звертав увагу: «Нам, які не мають власної національної шляхти, русини (українці — ред.) симпатичні як демократична нація селян, без великої індустрії і без шляхти».

І можу лиш припустити, що увага до текстів чеського політика викликана була ще й тим, що Масарик перебував у Києві в листопаді 1917 році у буремні для міста та країни часи і спостерігав більшовицький переворот у Петрограді, провал більшовиків у Києві, проголошення Четвертого Універсалу Центральної Ради та незалежності Української Народної Республіки. 

Зрештою, на полиці «стоять» ще три цікаві тексти, які в чомусь досить близькі за тематикою та настроєм, а самі автори фактично на одному полі з Коновальцем творили тодішню історію: «Що таке інтернаціоналізм» журналіста і мислителя Дмитра Донцова, «Нарід, нація, держава» адвоката і посла Сейму Другої Польської республіки Володимира Целевича, «Наша позиція самостійна», одного з учасників Української революції 1917–1921 років, міністра освіти Української Народної Республіки Никифора Григоріїва. 

Окремі добірки книжок присвячені українцям. Тут, наприклад, є книга архітектора і мистецтвознавця Володимира Січинського «Чужинці про Україну». До слова, перший наклад видання з’явився в один рік із загибеллю Коновальця — 1938 року. А отже, до рук полковника книга потрапила ще теплою. 

На сторінки книги Січинський помістив огляд відгуків чужоземців про Україну та українців від найдавніших часів до середини XIX ст. Тут і про Запорізьку Січ періоду гетьманів Богдана Хмельницького й Івана Мазепи, і загалом про побут та етнографію українського народу. 

Ще один текст із бібліотеки — «Українські Хлопомани» юриста і соціолога Олександра Мицюка — чудове дослідження історії громадського руху хлопоманства, що виник на Правобережній Україні у середині ХІХ сторіччя. 

Першочерговою метою цього руху було служіння народу, серед якого живеш, просвітництво та зближення з ним. Тут автор зосередив свою увагу на постаті Володимира Антоновича, якого вважають основоположником, лідером та ідеологом руху. 

Що ще можна порадити прочитати?

Візьму на себе відповідальність і згадаю про книжку авторства самого Євгена Коновальця «Причинки до історії української революції». Це геть невеличке видання, що містить і спогади полковника, й аналіз подій Української революції із ретроспективи та роль Січових стрільців у ній. Тільки сухі факти з метою пролити світло правди. 

Полковника хвилювало, що Українська революція обплітається переказами та легендами, а за ними «гине сам історичний випадок». Його метою було написати не про себе і свою участь, а про дійсність і «невмирущу стрілецьку ідею», щоб ця книжка стала правдивим джерелом для тих, хто вивчатиме історію Січових стрільців. 

Книги, які читав Коновалець, бодай частково допомагають осягнути його велич, спробувати зрозуміти, як він мислив і чого прагнув — і підказати, чим керуватись у нашій боротьбі зараз. 

Адже нині Євген Коновалець є не лише «символом, який робить нас людьми», а й дороговказом кінцевої мети українців. Вона, звісно, незмінна століттями — незалежна й соборна Україна, за яку боролися й гинули та продовжують боротися й гинути. Проте сьогодні ми, як ніколи, маємо впевненість у нашій Перемозі. 

Читайте також: Тарас Бульба-Боровець і його ідея свободи, що підіймала українців до боротьби навіть без держави

Подяка історику Івану Хомі за надані фото з родинної бібліотеки Євгена Коновальця.