Яку українську прозу шукати на Арсеналі 2021: нові книжки від Вольвача, Сняданко і Чапая

05.05.2021

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Поки читачі схвильовано завмерли зі схрещеними пальчиками, чекаючи на проведення Книжкового Арсеналу, ми встигли прочитати, що нового створили українські автори за цей час. І там є до чого придивитися!

Розповідаємо відразу про 7 нових прозових книжок від Остапа Українця, Павла Вольвача, Наталі Сняданко, Олексія Філановського, Артема Поспєлова та Олени Стяжкіної.

Олена Стяжкіна. Смерть лева Сесіла мала сенс

Львів: Видавництво Старого Лева, 2021. – 240 с. 

Перший україномовний роман Олени Стяжкіної розповідає про життя на Сході України. В основі книжки – історії родин дітей, народжених в тому самому пологовому будинку 1986-го року. Вони росли разом, їхні батьки були пов’язані спільними турботами й заздрощами, і все це перетворило їхні зв’язки на фактично родинні. Щоправда, «Смерть лева Сесіла мала сенс» – це роман не стільки про єднання, скільки про зміни, тектонічні лінії зсуву в долях людей зі Сходу. Цими лініями змін книжка перегукується з романами Володимира Рафєєнка. 

 

У книзі досить багато персонажів, і кожен із них проходить свої митарства і змінюється. Продавчиня косметики все життя мучиться від непотрібності своєї професії (в її свідомості потрібність навичок вимірюється їхньою доцільність у воєнні часи – такий травматичний радянський наслідок). На дозвіллі вона вправляється у стрільбі, і коли на Донбас приходить війна, героїня стає снайперкою й інструкторкою зі стрільби (й нарешті видихає спокійно). Жінка народжує другу дитину в 40 років, переживаючи з нею те, що вона не пережила зі своєю першою дитиною – дозволяючи їй все і дозволяючи собі із нею все. На контрасті між ставленням до цих дівчат, Тельми й Діни, стає помітно, як змінився світ навколо. Зі звичних заборон і залякувань у 80-90-ті, за 20 років з’явилися турбота й любов. Крім того, повноцінними учасниками подій постають міфологічні герої, Шубін і Баба́.

 

Ті самі лінії змін простежуються і в мові роману. Книжка україномовна лише на половину. Вона відстежує моменти переходу з російської на українську й назад. Спершу точково, обережно занурюючи палці в україномовні реалії, й повертаючи назад.

 

Показуючи таким чином, як стикаються різні світи. Як виїжджаючи за межі рідного міста діти привозять із собою іншу мову, інші реалії, інші сенси. Світ кардинально змінюється, хоча про ці зміни лишаються тільки маленькі свідчення. Як дві фотографії, якими починається і закінчується роман. 

 

І наостанок, до назви роману. Смерть лева Сесіла, мешканця національного парку «Хванге», якого у 2015 році застрелили на полюванні, мала сенс, бо викликало суспільний резонанс й привернула увагу до питання охорони дикої природи. Смерть Ксанду (дитинчати Сесіла) сенсу не мала – так закінчує цей ключ до розуміння роману авторка. Це один (але не єдиний) із сильних моментів книжки, який залишається без авторських коментарів. Після нього залишається наелектризована тиша для читацьких інсайтів. 

Купити книжку.

Артем Чапай. Вивітрювання

Чернівці : Книги – ХХІ, 2021. – 176 с.

Артем Чапай – один з найцікавіших голосів в сучукрліті, до якого варто прислухатись. Його новий постапокаліптичний роман «Вивітрювання» тільки підтверджує це. Світ вимре, виживе лише Русанівка!

 

В якийсь момент з невідомих причин стається велика екокатастрофа, що призводить до знищення більшості людства. Вижили (не вивітрились) лише ті, хто встиг дістатись ближче до води, до островів. Тож рештки населення Києві тепер зосередились на Трухановому острові, Гідропарку й Русанівці. Головними героями книжки стає подружжя фрилансерів, чиє життя перебудовується в нових реаліях. Мовляв, мріяли про життя без стресів, квартиру в Києві й зоряне небо над Дніпром – отримайте!

 

Головою Русанівки стає колишній зеленбудівець, що єдиний знає практичну сторону функціонування міста. Владу традиційно захоплюють ті, хто мав зброю.

 

Люди незмінно потребують ворогів, щоб було на кому зривати злість і відчай. І ними стають мешканці Труханового острова, на яких швидко вішають всі можливі конспірологічні теорії й з якими зав’язується війна за ресурси.

 

Що цікаво, постапокаліпсис в цьому романі – не стільки загравання з популярним жанром, скільки зручна форма для осмислення сучасних подій… на Сході України. Хоч як далеко від Києва війна, але її реалії повільно накладаються на уклад Русанівки. Район набуває неспокійних рис Луганська чи Донецька, чому тільки сприяють патрулі з автоматами, блок-пости й підривання мостів. Головний герой безсило спостерігає, що вижити після апокаліпсису – не велика проблема. Інша справа – не втратити людяність і свої переконання, не піти на злочин, перенісши всю відповідальність за події на владу острова. 

 

В цій постапокаліптичній візії бринить тривожна думка – те, що сталось на Сході, могло статись будь-де, навіть на спокійній Русанівці. Були б відповідні обставини.

Купити книжку.

Артем Поспєлов. Тадуш

Книги – ХХІ, 2021. – 272 с.

«Тадуш» – яскравий дебют, який накриває відчуттям постійної тривоги. Це роман із ненадійним оповідачем-дитиною, чиє мовлення нагадує мовлення хлопчика з Фоєрового «Страшенно голосно і неймовірно близько». 10-річний Зоїк живе в селі, переживає смерть свого Діда і не має емоційної близькості зі своєю родиною. Він мало з ким розмовляє і, здається, єдина істота, з якою в героя є контакт – це загадковий Малюк. Малюк зухвалий, матюкливий, все знає і всіх провокує, тоді як сам Зоїк – тихий, ввічливий і вразливий хлопчик. Ці Джекіл і Гайд перебувають у складних стосунках, і вони причетні до низки загадкових нещасних випадків. Роман весь час підводить нас впритул до таємниці героя, але ніяк не хоче її розкривати. Чому Зоїк вважає, що вбив діда? Хто такий Малюк? Де батько хлопчика?

 

Найцікавіше в романі – це те, як герой сприймає дійсність. Він не мислить себе як самотнього чи недолюбленого, але відчайдушно хапається за Тітку, яка має одружитись і поїхати.

 

Розповідає про те, як провокував інших хлопців бити себе, про сцени сексуального розбещення Тіткою чи побиття Дядьком. Про те, як Мама, віддаючи його в табір, шепоче до себе: «Так краще для мене». Тож перед читачами постає панорама світу травмованої дитини, яка не усвідомлює, що з нею сталося і намагається пережити й інтегрувати свій досвід. 

 

Це дивовижно красивий, чутливий і тривожний роман, в якому читачі ловлять ритмізовані флешбеки й недомовлені зізнання героя. 

Купити книжку.

Павло Вольвач. 20 + 1, або Земля мертвих

«Земля мертвих» – це книжка мемуарів Павла Вольвача з дуже живими портретами вже померлих митців. Олесь Ульяненко, Ігор Римарук, Микола Вінграновський і його дружина Олександра Іванівна та багато інших. Це особисті історії, але вони написані не як некролог, в якому про мертвого говорять або добре, або ніяк. Вольвач дозволяє собі залишати прописувати справжні враження від зустрічей із цими людьми. Він згадує про них з обуреннями, образами, кпинами, ніяковістю й екстазом. 

 

До певної міри, у цій книжці Вольвач робить те саме, що й школярі, які домальовують в підручниках письменникам ріжки й цигарки. Він повертає письменникам хтиві погляди на дівчат, пляшки спожитого алкоголю, цигарки, лайку. Він залишає відчиненими двері їхніх помешкань, в яких, як і у всіх людей, буває неприбрано і живуть випадкові знайомі.

 

Він говорить, що деякі письменники з часом втрачають свій ореол політичної загрозливості чи голосу епохи. Це нормально не писати в 60 настільки ж епохальні твори, як в 30 (чи навпаки). Митці в есеях Вольвача старіють, страждають, спиваються, припиняють бути геніями й стають звичайними людьми. Це дуже витверезлива картинка, яка знімає з письменників ореол зразкових святих і мучеників за літературу. 

 

Ну і наостанок. Після «Землі мертвих» стає зрозумілим, чому Оксана Забужко з такою тугою говорить про Шевельова, Лесю Українку й стару генерацію інтелігентів. Напевно, після всієї цієї некрасивої, нетверезої, бідної й обшарпаної реальності інтелігентів кінця ХХ століття хочеться повірити в лицарство духу й скласти шану довгим складнопідрядним реченням. Без матюків і нетверезої відрижки.

Остап Українець. Дискордія

Харків: «Фабула», 2021. — 400 с.

Остап Українець продовжує занурюватися в історичний матеріал старого Станіславова, дістаючи звідти призабуті цікавинки. Його новий роман «Дискордія» розповідає про Весну народів, революційні роки середини ХІХ століття.

 

За сюжетом Іґнацій Камінський потрапляє до віденської в’язниці, де переживає жахливий відчай. Але по виході з неї стрімко забуває свої переживання, і стає блискучим революціонером із характерним романтичним флером. Його романтизму вистачає не тільки на таємні революційні організації, а й на красиві жести в бік дами (із даруванням томиків Шіллера включно). 

 

Це гарний історичний роман про непрописаний в українській літературі період революційних потуг на підавстрійській частині України. У книзі є немало соковитих епізодів, з яких могли собі вийти повноцінні оповідання.

 

Наприклад, метушня й рефлексії одного з героїв над забороненим невідцензурованим альманахом «Зоря», який замість скарбів думки й слова містив третьосортні літературні спроби. Або ж факт того, що після нового шлюбу жінка втрачала відповідальність за свої борги чи повістку до суду. Панна буквально зникала для закону під своїм старим прізвищем і могла заново народитись на світ. 

 

Проте за смакуванням історичних фактів, стилізованою мовою і декораціями середини ХІХ століття губляться персонажі «Дискордії» і можливість співпереживати їм. Автор майже не дає змоги зрозуміти, які імпульси рухають вчинками героїв. На першому місці тут стоїть історія, не психологія. Власне, манера написання книжки робить її цікавою стилізацією під історичні романи ХІХ століття. Здається, що автор заповнює прогалину на літературній мапі минулого. І це йому чудово вдається. 

Купити книжку.

Наталка Сняданко. Перше слідство імператриці

Львів: Видавництво Старого Лева, 2021. – 272 с. 

Новий роман Наталки Сняданко – детектив у декораціях австро-угорської імперії. Якщо локдаун позбавив вас прогуляно палацами Відня й цукерок із портретами Сіссі, роман однозначно згодиться. Відень, 1856 рік. Угорські патріоти не задоволені залежним від Австрії статусом і здійснюють замах на життя Франца Йосифа. Імператору щастить врятуватися, зловмисника засуджують до страти, проте юна дружина імператора Сіссі (втомлена від постійних вказівок імператриці-матері) щось підозрює й починає власне розслідування. 

 

Друга лінія роману – 2015 рік, двоє австрійців везуть із Зальцбурга до України скрипку Моцарта. Одна з них – музикознавиця, що читає нам (і заодно своєму супутнику) мемуари Сіссі. Між тим супутник досить стрімко зникає з сюжету (здається, він був потрібен винятково як привід розписати деталі стосунків Сіссі з чоловіком), а героїня намагається розібратися з кримінальними проблемами в Україні.

 

Що стосується австрійської лінії, то вона може припасти до смаку фанатам серіалу «Корона». Роман показує, для чого потрібен придворний церемоніал і що бути дружиною імператора, коли тобі 16-20 років, – задоволення сумнівне. Монарше весілля – ніяка не казочка про «Попелюшку», а суцільний стрес для підлітки й серйозна політична праця. 

 

Шкода, що роман починався з осмислення тиску старшого покоління на молодше, але ця тема зійшла нанівець. Героїня й музикознавиця із сучасної лінії роману має проблеми із батьком, який знецінює її роботу. Тож вона шукає в листуванні Сіссі докази, що дружина Франці Йосифа не була придворною інтриганкою й кокеткою, а жінкою прогресивного мислення й з неабияким музичним смаком. Тим часом сама Сіссі постає юною авантюристкою, охочою вбиратися в чоловічий одяг, танцювати угорські танці й гратися в детективку. Що тут скажеш, не пощастило музикознавиці з об’єктом її дослідження!

Купити книжку.

Олексій Філановський. Провінціал

Харків: «Фабула», 2021. — 432 с.

«Провінціал» – це книжка про Прованс, відкриття раннього Відродження й чуттєві насолоди, в яких зручно забутися. Роман розповідає про життя й блискучу кар’єру послушник Дефана із монастиря Шартрез поблизу Авіньйона у Франції, що здобув неабияке місце на політичній сцені свого XIV століття.

 

Дефан – ідеальний герой, від яких сучасна література здебільшого відходить. Він непересічна особа змалечку. Він читає подумки тоді, коли всі навколо не мають такої навички й навчені читати лише вголос. Він експериментує з рослинами й впроваджує здорові харчові звички в монастирське життя. Він знає всі таємні властивості рослин.

 

Він піддивляється за дівчатами, і ось ці самі дівчата викривають його і не те що не влаштовують скандал, а ще й зваблюють його (так, удвох). І, врешті, до інтриг і справ папського двору причетний теж він. Такий ранньоренесансний супергерой і сірий кардинал в усіх сферах вибивається із сучасних принципів конструювання героя своєю надмірною досконалістю. Втім, це не віднімає у книги приємного поринання в усі експерименти, реалії й відкриття раннього Відродження. Цей геніальний всезнайка стає зручним провідником у світ, що балансує на межі релігійного послуху Середньовіччя і чуттєвих та наукових відкриттів Відродження. 

 

Що збиває з пантелику, так це те, що історія ніяк не перегукується з українським контекстом. Ніщо в романі не видає, що його написав українець з України. В цьому місці стає дещо прикро за Павла Русина з Кросно, Станіслава Оріховського та інших невідомих постатей часів мало відомого в Україні власного Відродження. Втім, із провансальськими травами, шармом Авіньйона й Флоренції конкурувати тяжко.  

Купити книжку.