Хто я? 7 книжок про українську ідентичність

Народна культура – важливий елемент української ідентичності. І зараз ми перебуваємо на хвилі піднесення цікавості до власної історії й культури, зокрема до культури народної в усіх її проявах від народного одягу та прикрас до гастрономічної культури й народної архітектури.

Ми зібрали добірку з 7 книжок, які досліджують народну культуру й архітектуру різних регіонів України. А також завітали до Музею просто неба в Пирогові з Оленою Брайченко, дослідницею гастрономічної культури, засновницею проєкту «Їжакультура», кандидаткою історичних наук, щоб подивитися на оновлення в музеї і поговорити про нашу культурну спадщину. На час нашої прогулянки центральний вхід музею уже був реконструйований за підтримки компанії МХП та Благодійного фонду «МХП – Громаді». 

Поділля

Володимир Титаренко. Подільський килим. – Київ: Родовід, 2018. – 308 с.

У 2000-2010-их рр. в Україні з’явилася хвиля цікавості до українських автентичних виробів. Вона дала поштовх до створення галерей, проведення фестивалів і виставок, активації ринку старожитностей, створення реплік давніх виробів і появи різноманітних етномайстрів. Результатом цієї цікавості стала також систематизація і дослідження етнографічної спадщини, зокрема й у формі книжок.

«Подільський килим» – це альбомом, що містить зразки килимарства з усіх основних музейних і приватних колекцій України. Разом з іншою книжкою видавництва «Родовід» про килимарство, «Квіти і птахи в дизайні українських килимів», альбом є унікальним виданням про українську спадщину килимарства.

Альбом містить вступну статтю Володимира Титаренка, мистецтвознавця й експерта зі збереження нематеріальної культурної спадщини, яка стисло подає базову інформацію про килимарство на Поділлі. Найраніші зразки килимарства датуються трипільськими часами, адже на трипільському посуді збереглися відбитки тканин, на які його ставили. А занепад традиційного народного промислу починається з появою дешевших фабричних виробів. Поступово вовняна нитка основи килима замінюється на жорсткішу конопляну. А народні майстри починають використовувати штучні барвники через їхній яскравий колір. 

Купити книжку

Хата з селі Кадиївці Кам’янець-Подільського району Хмельницької області 

Лівобережна Україна

Стефан Таранушенко. Дерев’яна монументальна архітектура Лівобережної України. — Харків: Видавець Олександр Савчук, 2017. — 896 с. ; 1033 іл.

Монографія Стефана Таранушенка є ґрунтовним дослідженням і фіксуванням церков лівобережної України, які у своїй більшості на сьогодні не збереглись. Вона містить фотографії, описи й виміри церков, що стане в пригоді дослідникам дерев’яної архітектури. Це не перше видання монографії, проте її найповніша і найточніша версія. Перше видання Таранушенка з’явилося в 1976 році сильно порізаним і в супроводі критики, адже це було опрацювання пам’яток сакральної архітектури. Існує також видання 2012 року, яке вийшло з численними помилками й неточностями.

Як будувались церкви в давнину? Тривалий час це був процес самодіяльний. Громада обирала майстра і просила його збудувати церкву за відомим їй прикладом. Майстри у свою чергу активно позичали елементи мурованої архітектури, творчо опрацьовували свій задум звертаючись до народної естетики.

Між архітектурою різного призначення існував тісний зв’язок. Будинки й господарські будівлі позичали форми у замків і вартових веж, адже ті були останніми технологічними новинками свого часу. Наприклад, існували баштові церкви (яким у книзі Таранушенка присвячений окремий розділ). Але наприкінці 18 ст. в цей процес втрутилась церковна й цивільна адміністрація, що намагалась насаджувати класицистичний стиль.

Дерев’яна архітектура недовговічна, вона страждала від пожеж, бур і ураганів. Церкви треба було регулярно ремонтувати й оновлювати. І під час таких робіт вигляд церкви міг змінюватись – парафіяни могли просити надати будівлі більш модного вигляду. Зокрема часто при таких переробках змінювали форму верху церкви. Цікаво, що давні майстри не мали письмових вказівок, як будувати церкви, але вони розуміли роль пропорцій в церквобудуванні. Що стосується міри в цій справі, то нею імовірно був лікоть, адже він згадується в деяких задокументованих угодах між майстром і громадою-замовником.

Купити книжку

Гамазей із села Луб’янка Білокуракінського району Луганської області

Карпати

Володимир Шухевич. Гуцульщина. — (Репринтне видання 1899‒1908 рр.). — Харків: Видавець Олександр Савчук, 2018. — 1218 +[10] c., 294 іл.

Володимир Шухевич був активним учасником музейного руху наприкінці 19-на початку 20 ст. Він займався пошуком і купівлею предметів гуцульського промислу, а також описовою етнографією, характерною для кінця 19-початку 20 століття. Треба сказати, що межа століть – це час етнографічних експедицій, збирання матеріалів, а також початків етнології, тобто етнографічної аналітики Федора Вовка.

«Гуцульщина» посідає вагоме місце в народознавчій науці, подаючи багатий ілюстративний матеріал і докладні описи феноменів народної культури.

До того ж ця праця описує багато явищ, які зникли, суттєво змінились чи змаліли впродовж XX століття, і тому вона є цінним свідченням гуцульської культури старовини. Зокрема це стосується зникнення професії плотогона, транспортування колод ризами, тобто зникнення традиції лісосплаву в Карпатах. І, звісно, з часів Шухевича до невпізнавання змінилась сільська обрядовість та усна народна творчість.

Матеріали до книжки збирались 35 років, і впродовж праці над «Гуцульщиною» її структура змінювалась. Сьогодні це видання, яке складається з 5 частин. Перша містить загальні відомості про край, народ, заняття й матеріальну культуру, друга стосується господарчих занять, третя розкриває гуцульську музику, співи й обрядовість, пов’язану з ними, четверта описує свята, п’ята охоплює гуцульський фольклор, містить різноманітні приказки, розкриває народну медицину тощо. 

Купити книжку

Восьмигранна колиба із села Волове Верховинського району Івано-Франківської області

Благодійний фонд «МХП – Громаді» реалізує не лише підтримку Музею просто неба в Пирогові, а й планує відновити низку інших регіональних музеїв, підтримує створення у регіонах бібліотечних просторів, відновлення і реконструкції хабів для громад. Також фонд долучається до масштабних проєктів, зокрема Національного Кінотуру «Кіно заради Перемоги!» та туру українського гурту Kozak System «Співаймо заради Перемоги!». 

Наддніпрянщина

Смачна Кропивниччина. – Київ: їzhak, 2022. – 192 с.

На сторінках «Смачної Кропивниччини» ми маємо змогу зазирнути всередину української хати й зрозуміти процеси, що відбувалися там. Ця книга досліджує гастрономічну культуру регіону і подає рецепти, записані під час етнографічної експедиції у 2018-2021 рр. Проте не варто думати, що це дослідження – лише про рецепти. Книжка розкриває чимало різних особливостей цього регіону. В тексті зберігаються діалектичні особливості мовлення і міри, якими послуговуються в регіоні (пучка, жменька). Герої діляться історіями й традиціями, що супроводжують процес готування. А на фото задокументована атрибутика (печі, скрині) і процес готування. Це дає змогу живо уявити інтер’єр української хати й призначення речей, які сьогодні експонуються в музеї народного побуту.

Кропивниччина – цікавий регіон, в якому зійшлися степова й кочова культури, в якому сплітаються гастрономічні звичаї різних етносів.

У вступній статті до книжки етнологів Любові та Олександра Босих розповідається, що десь у 1773 сюди переселилось чимало болгар, які довго зберігали свої харчові традиції, зокрема не їли місцеві кислі продукти. Булгур і плакети (прісний пиріг із сиром) в місцевій кухні – це спадок їхньої культури. І, звісно, особливу роль в гастрономічній культурі відігравали страви календарних і сімейних ритуалів. Так різдвяне гніздечко готували для покращення добробуту, а середину цибулі під час готування вертут віддавали дівчатам, бо це сприяло дітонародженню.

Купити книжку

Садиба із села Михайлівка Новоодеського району Миколаївської області

Полісся

Юрій Хмельовський. На межиріччі Льви та Ствиги. – Рівне: Принт Хауз, 2021. – 432 с.

Книжка «На межиріччі Льви та Ствиги» почалася з бажання дізнатись щось про рідне Полісся і відсутність літератури на цю тему. Під обкладинкою книжки зібрано краєзнавчі статті про Рокитнівщину, написані впродовж 25 років. Власне, з цікавості й любові до свого рідного краю виростають малопомітні в масштабах всеукраїнського книговидання, але дуже цікаві й цінні дослідження локальної історії та культури різних куточків країни.

«На межиріччі Льви та Ствиги» – книжка маленьких історій, придивляння до яких дає простір до розуміння ширших процесів. Так дослідження історії вузькоколійки Рокитне-Мочулянка проводить до каменоломні, що належала командувачу «Поліської Січі» Тарасу Бульбі-Боровцю (про якого в книзі є окрема глава).

Юрій Хмельовський розглядає локальні міфи й імовірні причини їхнього виникнення – як от походження назви річки Льви від міфічної панянки зі Львова, що оселилась на Поліссі. Міф про панянку виявляється не аж таким відірваним від реальності, коли автор наштовхується у лісі на зарості винограду – сам по собі він у лісі не виріс би, отже, тут була садиба, яка ймовірно й дає початки міфу про львівську панночку. Інша така історія стосується квітів. У книзі розповідається, що на сході Західного Полісся росте азалія понтійська. Вона зустрічається тут і більше ніде в Україні, адже її ареал – гори Кавказу і Малої Азії. І опиняється ця рослина тут не випадково. Імовірно її занесли в давнину татарські завойовники, оскільки насінням азалії вони боролися від корости.

Такі історії не знайдеш у широкому доступі, їх необхідно збирати у малих краєзнавчих експедиціях, розпитуючи місцевих людей і зберігаючи, так само як музейні експонати.

Купити книжку

Воскресенська церква – село Кисоричі Рокитнівського району Рівненської області 

Запоріжжя

Віктор Вечерський. Castles and Fortresses of Ukraine. – Київ : Балтія-Друк, 2015. – 152 с.

Вітряк із села Олександрівка Білозерського району Херсонської області

Ми схильні швидко забувати історію й те, яких спустошень зазнавала українська земля від війн впродовж століть. Проте замки й фортеці є мовчазними свідками давніх кровопролить. А література минулих століть засвідчує, що європейці завжди знали про роль України й зокрема українського козацтва в обороні Європи, християнського світу від завойовників.

Приїжджаючи до України в давнину іноземні мандрівники й дипломати відзначали рівень української загроженості та звертали увагу на українські фортифікації, які мали боронити населення. Легендарний засновник одного з перших американських поселень Джон Сміт, згадуючи про свої поневіряння на території України на початку XV ст., співчував цій землі, адже вона постійно зазнавала спустошень і нею було небезпечно пересуватися самостійно.

А австрійський дипломат XVI-початку XVII ст. Еріх Лясота відмічав, що українські селяни виходять на польові роботи при зброї, щоб не бути зненацька захопленими татарами. І таких згадок безліч.

Англомовний альбом «Castles and Fortress of Ukraine» є нагадуванням іноземцям про місце України в європейській історії. І у світлі сучасної війни фортеці й замки стають не лише туристичною атракцією. Вони є нагадуванням, що освіжає пам’ять європейців про ціну мирного життя. В книзі зібрані краще й гірше збережені фортифікації України включно з кримськими фортецями й печерними містами-фортецями.

Купити книжку

Південь

Віталій Бугаєнко, Олексій Білецький. Херсонщина. – Харків, Фоліо, 2023. – 155 с.

Книжка «Херсонщина» є путівником, що має показати місто й околиці, розказати цікаві історії, познайомити з будівлями, допомогти зорієнтуватися в регіоні і його історіях. Точніше мав, оскільки сьогодні об’єкти з цієї книжки знищуються чи опиняються в стані загроженості, а способи говорити про регіон кардинально змінюються.

Авторами книжки стали краєзнавці – гід Віталій Бугаєнко та засновник туристичного центру «ХерсON» Олексій Білецький, які до повномасштабного вторгнення відкривали для себе місто й регіон багатьом містянам і гостям міста.

Крім Херсона ця книжка також влаштовує тури областю – Олешками, Джарилгачем, «Херсонськими горами». Не всі локації книжки є очевидними туристичними атракціями, проте всі є важливими й цікавими. У цьому путівнику ви знайдете Нову Каховку, місто, що мало обслуговувати потреби Каховської ГЕС, але яке нею не обмежується. Нова Каховка мала потенціал не меншої туристичної атракції, ніж знамениті природні об’єкти регіону. Тут залишили свої сліди французькі й швейцарські колоністи, а стіни частини будинків Нової Каховки прикрашають «кам’яні вишиванки».

З часом багато топонімів цієї книжки зникнуть, а разом із тим зміняться акценти в розповіданні історій про Херсонщину. Скажімо, до повномасштабного вторгнення в основі міфології Херсона лежала історія про заснування міста Катериною ІІ й Потьомкіним, і місто було сильно заражене російськими наративами. Але з відродженням регіону місто глибше зануриться у власну історію. 

Купити книжку

Cадиба із села Михайлівка Новоодеського району Миколаївської області

Національний музей народної архітектури та побуту України – є важливим місцем збереження української ідентичності. Проте навіть музей народного побуту потребує модернізації. Його територія має ставати зручною й інклюзивною, адміністративні будівлі – оновлюватись, а музейна колекція – ставати інтерактивною. Благодійний фонд «МХП – Громаді» взявся допомогти музею вийти на новий рівень. Зараз Музей просто неба в Пирогові отримав новий центральний вхід і облагородження території навколо, завдяки яким виглядає сучасно й привабливо. І це тільки перший крок у підтримці музею з боку компанії МХП та благодійного фонду «МХП – Громаді», які працюють над оновленням музейної інфраструктури. Наступним кроком стане реконструкція млинів.

Компанія взяла на себе роль підтримки й відродження музею просто неба в межах програми «Магніти України». Її роль – сприяти збереженню української ідентичності, приваблювати туристів і підтримувати культурну дипломатію. МХП розглядає свій патронат як вклад у розвиток української культури і її майбутнього, що в умовах повномасштабного вторгнення набуло нового сенсу.  

Запрошуємо подивитися на оновлення в музеї й дізнатися більше про українську народну культуру.

Матеріал створено за підтримки Благодійного фонду «МХП – Громаді».

Фото: Сергій Долгов

Модель: Олена Брайченко