Художник копіює священника: як Адольф Гітлер та Йосип Сталін розв’язали глобальний конфлікт 

Лоренс Ріс. Гітлер і Сталін: Тирани і Друга світова війна. Пер. з англ. Катерина Диса. Київ: Лабораторія, 2021. 480 с. 

Гітлер і Сталін — два, мабуть, найвідоміші тирани XX століття. Хоч вони й перебували в опозиції один до одного, все ж були втіленням єдиного принципу авторитарної влади. Злочини сталінського режиму не менш жахливі, аніж нацистського, та за цими двома лідерами люди чомусь йшли до кінця. Чому?

Лоренс Ріс 30 років розпитував саме цих людей про їхні згадки щодо подій Другої світової — і вмістив в цій книжці сповіді тих, хто наживо був свідком правління двох тиранічних історичних постатей. На основі розповідей солдат Червоної армії та вермахту, цивільного населення та навіть тих, хто перебував у найближчому оточенні до Гітлера і Сталіна, Лоренс Ріс відхилив залаштунки кривавого протистояння, таємних політичних процесів та нещадних доленосних рішень.

Події Другої світової війни залишаються магістральною темою для дослідників у всьому світі – від Америки до Китаю. До того ж оптика студій доволі різноманітна, адже одна, коли ти пишеш про суто військову сторону конфлікту (стратегія, тактика, виробництво зброї), а трохи інша – аналізувати, як, наприклад, фактор їжі вплинув на глобальний конфлікт, що тривав 80 років тому. Звісно, для того, щоб зрозуміти, чому виникла найбільш кровопролитна війна у світовій історії, досить часто звертаються до ролі особи в тих чи інших подіях. І центральне місце в цьому аспекті посідають керівник Третього Рейху Адольф Гітлер та очільник СРСР Йосип Сталін. 

Книжка британського історика та документаліста Лоренса Ріса «Гітлер і Сталін: Тирани і Друга світова війна», український переклад якої побачив світ у видавництві нон-фікшн літератури «Лабораторія», важлива з декількох причин. По-перше, це спроба поглянути на Другу світову війну не лише очима сильних світу цього (політиків, військових, дипломатів), але й звичайних людей, які були катами чи жертвами тоталітарних режимів. Другою причиною концептуальності цього науково-популярного видання стала інтерпретація подій у контексті порівняльної біографії Гітлера та Сталіна саме в період від кінця 1930-х і до середини 1940-х років.  

Взагалі автор вже тривалий час працює над темою Другої світової, а в Україні раніше була опублікована ще одна його праця – «Друга світова війна за зачиненими дверима: Сталін, нацисти і Захід» (переклад Юрія Ажнюка, Темпора, 2010). Сама формулювання питання «що спільного/відмінного було у Сталіна та Гітлера» не нове, адже інший британський історик Алан Баллок (автор, до речі, однієї з перших англомовних біографій Гітлера) вже написав розлогу студію з порівнянням життєписів двох диктаторів XX століття. Але Ріс у вступі до книжки акцентує на тому, що він прагнув відійти від широкого полотна, яке намалював Баллок ще 1991 року, і сфокусувати своє дослідження хронологічно саме на Другій світовій війні.  

В останній своїй книзі Ріс застосовує підхід усної історії, коли свідчення очевидців подій подекуди важливіші, ніж архівні документи.

Хоча й архівні матеріали теж використані при написанні цієї праці. В самому вступі та початкових розділах автор вводить читача у кривавий світ початку XX століття, коли насильство досягло свого максимуму. І на цьому тлі постають фігури двох провінціалів – австрійця Гітлера та осетина Сталіна, які навряд чи здобули б політичну владу без Першої світової війни. Саме цей конфлікт 1914-1918 років можна вважати своєрідним «соціальним ліфтом», коли монархічний лад відходив у минуле, а в політиці більш впливовими ставали ідеології, які заперечували консерватизм та лібералізм – радикальні праві (нацизм, фашизм) та радикальні ліві (комуністи, анархісти). 

Читайте також: Канон окупації у міфі «Великої Вітчизняної війни»

Якщо порівнювати Гітлера та Сталіна суто за психологічними характеристиками, то останньому була притаманна тотальна недовірливість. Ріс, як і багато інших дослідників, наводить на думку, що саме невміння Сталіна довіряти своєму оточенню коштувало мільйони життів – спочатку розстріляних як «ворогів народу», а згодом і вбитих на війні. Гітлер на відміну від Сталіна постійно радився зі своїм генералітетом стосовно майбутнього ведення війни. Цей факт теж зіграв злий жарт з нацистським лідером: коли німці влітку 1940 року зробили ставку на проведення десантної операції для завоювання Британії («Морський лев»), геополітичні обставини змусили Берлін розпочати повномасштабне вторгнення до СРСР вже 22 червня 1941 року.

Хоча подібна дихотомія (Сталін – опортуніст, Гітлер – ідеаліст) видається близькою до того, що було в реальності 80 років тому, треба звернути уваги на різницю держав, якими керували диктатори. Ріс стверджує, що Сталін, бувши більшовиком, знищив державні інституції Російської імперії, а Гітлер працював за умов такої неідеальної Веймарської республіки. Але ж не треба забувати, що саме у 1930-х роках Сталін відроджує російський імперський шовінізм, формуючи певного роду канон історичних героїв (Олександр Нєвський, Іван Грозний, Петро I), а Гітлер, хоч і мав прізвисько «законник», прийшовши до влади через демократичні вибори, мав азартну натуру. 

Цю тезу підтверджують його дії щодо Великої Британії й Франції, які толерували територіальні апетити Німеччини в Європі 1930-х років. Згодом це проявиться і в польській кампанії 1939 року, французькій кампанії 1940 року. Сталін ніяк не міг повірити, що Вермахт окупував Францію за два місяці – мова йшла про країну, де вироблялася найбільш сучасна військова техніка того часу. Підвищення ставок теж було притаманне Сталіну, але він покладався на поєднання дипломатичного тиску (як було під час анексії держав Балтії 1940 року) та військової сили (Зимова війна 1939-1940 років), коли найперші аргументи вже не діяли. 

Британський історик зазначає, що конфлікт, який тривав у різних кінцях планети, став світовим саме наприкінці 1941 року. Після атаки японців на американську базу на Гавайях Пьорл-Гарбор Гітлер сподівався, що це перенесе значну військову міць США та Британської імперії з Європи до Тихого океану.

Важливо розуміти, що для нацистського керівництва, війна, яку вони розпочали, була саме на винищення – євреїв, ромів, слов’ян, взагалі людей, які не вписувалися в расову теорію величі арійської раси. Сталін в цьому аспекті був більш цинічним та прагнув отримати легітимність в очах Вінстона Черчилля й Франкліна Делано Рузвельта. Союз з ними був потрібен для посилення СРСР у світовій політиці. Uncle Joe, як його називали на Заході, був вмілим стратегом у спілкуванні з тими, кого він вважав рівним собі.

У багатьох кризових ситуаціях, наприклад, коли нацисти стояли поблизу Сталінграда влітку 1942 року, прагнувши здобути доступ до кавказької нафти, Гітлер тиснув на емоції своїх підлеглих, а Сталін був ладен піти на будь-які кроки, щоби лише ресурси не дісталися супротивнику. В загальній канві подій Другої світової війни треба розуміти, що тогочасна реальність визначалася імперськими амбіціями, а не лише ідеологіями. Хоча Ріс зазначає, що Гітлер прагнув побудувати «імперію на Сході», але того ж самого прагнув і Сталін, який розраховував на «нову імперіалістичну війну» капіталістичних держав, що дозволить здобути військово-політичний вплив у Європі. Втім, теза Ріса про те, що очільник Кремля не прагнув ризикувати, провадивши вторгнення до Європи у 1941 році, все одно важлива.

Читайте також: Чому українці напередодні Другої світової війни не вірили «червоному імперіалізмові»

Цікаве спостереження наводить автор книжки і стосовно сприйняття насильства тиранами, які фактично ним керували – Гітлер та Сталін не мали емпатії щодо людей, яких вбивали їхні поплічники. Можливо, подібна риса випливала з травматичного досвіду нереалізованості в юному віці – переживши тоді невдачу, зло, вчинене згодом щодо інших, не видається таким страшним.

Важливо зазначити якісне наукове редагування видання, здійснене львівським істориком, фахівцем з історії українського інтегрального націоналізму Олександром Зайцевим, який зумів пояснити важливі терміни, поняття та феномени, що стосувалися подій першої половини XX століття. Ця робота необхідна була для уточнення моментів, пов’язаних з українською історією. Наприклад, той факт, що Ольга Попадин, яку заарештувало НКВС у 1940 році, була членкинею Юнацтва ОУН.

Таким чином, нова праця Лоренса Ріса показує широку палітру людських доль, від солдатів до тиранів, які жили в часи тотального насильства. Це були часи, коли вбивство, зґвалтування чи пограбунок були набагато звичнішими, ніж звичайна людська взаємодопомога. Але Друга світова війна цікава тим, що у ній не було чорно-білої картини світу, де зрозуміло, хто хороший, а хто поганий. Це був час дуже багатьох відтінків, які формувалися також і Адольфом Гітлером та Йосипом Сталіним.

Замовити книжку.