Книжки про шахи: від біографії Василя Іванчука до цейтноту Доктора Падлючча

Серіал «Ферзевий гамбіт» — цьогорічна екранізація однойменного роману Волтера Тевіса (вперше опублікованого 1983 року), спровокував хвилю зацікавлення шахами, подібну до ефекту, який свого часу мав «Гаррі Поттер» Джоан Роулінг на читання. Тож ми вирішили дослідити, як шахова тема представлена в сучасній українській літературі та на книжковому ринку.

Українські гросмейстери

Мирон Козак. Два світи Василя Іванчука. — Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2019. — 260 с.

«Український слід» у популярному серіалі залишив шаховий чемпіон Василь Іванчук. Передусім тим, що саме партію за його участю розігрували у фінальній частині серіалу. А нещодавно стало відомо, що Іванчуку пропонували також зіграти у серіалі як акторові. Хай там що стало цьому на заваді, але якщо навіть «у Голлівуді» знають про українського гросмейстера Іванчука, це безумовно свідчить про його вагу і значущість у світі шахів. Ймовірно, що завдячувати тут слід іншому чемпіону світу — Гаррі Каспарову, який був консультантом серіалу. «У Василя Іванчука дуже глибоке розуміння гри. Можливо, взагалі найбільш глибоке з усіх», — так свого часу висловився Каспаров про українського гросмейстера. Цю цитату, як і багато інших висловлювань про Іванчука (як його рідних і друзів, так і відомих гросмейстерів чи знаних поетів і філософів) можна знайти у біографії шахіста, що з’явилася торік під назвою «Два світи Василя Іванчука».

Автор книжки, Мирон Козак, робить спробу увійти в життя і творчість українського шахового генія, показати його людську і професійну сторони, життя одночасно у двох світах — світі людей і світі ідей.

Звісно, що, в першу чергу, книжка буде цікавою любителям шахів, але ота її «людська» частина, швидше за все, не лишить байдужим нікого, адже йдеться там про універсальні речі та цінності. Зокрема дуже цікавими є розділи, де розповідається про дитинство і юність Іванчука, його становлення як шахіста.

Третьокласник з Шумська «б’є» майстра

«Батька переводили з району в район — із Бучача в Шумськ, з Шумська в Бережани, а потім вже у Львів. Прокурор Шумського району, що на Тернопіллі, Михайло Іванчук якось завів сина (на його ж прохання) у районний будинок культури, де були якісь великі шахові змагання серед дорослих. Хлопчина став ходити між столиками і підказувати ходи. Строгий суддя змагань — чемпіон району з шахів адвокат Боднарчук — зробив Василеві зауваження і запитав:

— А ти вмієш грати?

— Вмію…

— То ходи, я тобі поставлю мата — і на тому буде кінець.

Розставили шахи. Василько сидить за столиком, не відриваючись, а пан адвокат зробить хід — і йде в зал по своїх суддівських справах. Першу партію чемпіон району програв, вважаючи це абсолютною випадковістю. У такому ж стилі (з відлученнями від столика) він грав і другу партію. Знову програв. 

— Ну, раз так, то тепер я з тобою по-справжньому зіграю, — серйозно сказав чемпіон Шумщини і вмостився навпроти худенького школярика. А навколо них вже зібралася чимала аудиторія заінтригованих шахістів-любителів і просто уболівальників.

Програвши і третю, вже «серйозну» партію, адвокат поцікавився:

— А ти чий такий? Як твоє прізвище?

— Іванчук.

— А де твій тато працює?

— Мій тато прокурор.

— А-а-а… То йди додому, в нас тут змагання для дорослих…

Шумськ — місто невелике, провінційне. Наступного ранку майже все його населення знало про «випадкову» перемогу сина прокурора над чемпіоном району. Невдовзі після цього стався випадок, який був останнім поштовхом до сміливого рішення батьків Василя Іванчука — віддати свого сина на навчання у Тернопіль, де в шаховому клубі були кваліфіковані дитячі тренери. А сталося ось що. На відпочинку у лісі раптом загубився Василько, який грався із двома сусідськими дітьми. Стали його шукати, гукати. Нема хлопця. Вже почали хвилюватися, куди ж він зник. 

Знайшли Василька на галявині, метрах у двадцяти від того місця, де відпочивали, напружено заглибленого у щось. Виявилось, дитина дуже зосереджено читала залишену кимось стару газету, у якій був надрукований… шаховий етюд. Коли хлопчик побачив навколо себе дуже схвильованих людей — батьків, їх друзів, дітей — він повернувся до них «зі свого світу» і щиро сказав:

— Ніяк не можу знайти виграш за білих. Відчуваю, він десь близько. Якби мав з собою шахівницю, то знайшов би…

І саме після цього випадку на батьківській раді було прийнято остаточне рішення: показати дитину фахівцям у Тернополі. Ці оглядини викликали справжній фурор і завершилися несподіваним поворотом у біографії шумського вундеркінда. 

[…] І став Василько грати вже з самим директором, на той час сильним кандидатом у майстри спорту. І не виграв у нього директор — нічия! Став Василенко розпитувати Василька про його шахові пізнання. Екзамен закінчився несподівано. Геннадій Михайлович, вражений, підвівся з крісла і звернувся до Василевого батька (вони деякий час вчилися разом у школі):

— Так, Михайле… Хлопець буде жити у мене, вчитися з моїм сином в одному класі. І вони разом ходитимуть у шаховий клуб.

Так і було: два роки син шумського прокурора жив у сім’ї директора Тернопільського шахового клубу, вчився у школі і займався шахами.

[…] Потім сім’я Іванчуків перебралася у Бережани. Сюди до Василя приїжджали (знову ж таки завдяки старанням батьків) досвідчені шахові тренери зі Львова. Юнак почав виступати за львівський спортивний клуб армії (СКА) Прикарпатського військового округу. А коли вже навчався на шаховому відділенні Львівського інституту фізкультури, його призвали в армію (почав службу в Ковелі на Волині, в ракетних військах). То був 1988 рік. 

Навіть присягу не встиг прийняти, як надійшла команда з Москви — рядового Василя Іванчука… відправити на Філіппіни для участі у шаховому турнірі. На той час він був уже гросмейстером. І зробити з нього водія ракетного тягача так і не вдалося…»

Трилогія Доктора Падлючча

Бриних Михайло. Шахмати для дибілів: Роман-посібник. — Київ: Факт, 2008. — 144 с.

Бриних Михайло. Шахмати для дибілів: Цейтнот Доктора Падлючча. (Публікувалася в інтернеті).

Бриних Михайло. Хрустальна свиноферма. — Київ: Грані-Т, 2012. — 160 с.

Трилогія Михайла Бриниха про Доктора Падлючча особлива своєю мовою, стилем і тематикою. Це експериментальна, ексцентрична і провокаційна проза, написана «густим соковитим суржиком». Через величезну концентрацію стьобу, іронії, пародійності — це чтиво не для всіх, а лише для тих, хто має почуття гумору. …І любить шахи. Бо шахи там повсюдно. Шахи — це шлях, і водночас мета. Шахи, якими пронизана ця трилогія вздовж і впоперек, — одна з причин, що робить ці книги такими унікальними й водночас зрозумілими дуже небагатьом. Бо любителів і знавців шахів теж мало, а книжок про шахи — ще менше. Крім того, як вказано в анотації до книги «Шахмати для дибілів» (та може стосуватися усіх частин трилогії), — це класичний роман виховання з властивостями шахового підручника та містичного трилера, що пропонує читачеві зазирнути у найпотаємніші закамарки світобудови. Ця книжка здобула нагороди літературних конкурсів «Коронація слова» та «Книга року Бі-Бі-Сі».

В книжках про пригоди Доктора Падлючча трапляються мати не лише у шаховому сенсі.

«Када ще наш дивний світ теліпався на жалігідній соплі над прірвою гріха, прийшов до Бога князь порока, шоб позмагацця в шахматному мастірстві. Путьом обмана, хітрості та наглих фальсифікацій діавол виіграв партію, а разом з нею — кантроль над судьбами люцтва. Відтоді, протягом століть, триває безкінечний матч-реванш між силами добра і тим, шо дурно пахне. Й ось типер настало врем’я, када за будуще планети має сражатись скромний мальчік Міша та його тренер доктор Падлюччо — алхімік, екзегет, магістр шахматної мислі та полупроводнік Божої волі. Тіки ніхто не знає, када і як це має статись. Єдине, шо ізвєсно точно: час ігри настав…»

Художня література «про шахи»

Льюїс Керрол. Аліса у Задзеркаллі.

*Переклад з англійської В. Корнієнка, ілюстрації Яни Гавриш), Тернопіль: НК-Богдан, 2009. — с. 111-220.

*Переклад В. Корнієнка, М. Лукаша. — Київ: Абабагаламага, 2010. — с. 5-141.

Задзеркалля схоже на шахову дошку, а чимало її мешканців — на шахові фігури. Головна героїня починає свою подорож пішаком з другої горизонталі, а завершує на восьмій, стаючи королевою.

+ілюстрація Джона Теніела, з першого англомовного видання «Аліси у Задзеркаллі» 1871 року.

Юхим Чеповецький. Пригоди шахового солдата Пєшкіна. — Харків: Школа, 2012.

Двоє хлопчаків, завзяті гравці в шахи, спостерігають за тим, як у шаховому світі спалахують війни між двома ворожими арміями. Головним героєм подій виступає шаховий солдат Пішáка (Пєшкін).

Микола Носов. Незнайко в Сонячному місті / З російської переклав Федір Маківчук. — Київ: Веселка, 1978. (перше українське видання)

У Сонячному парку є спеціалізоване Шахове містечко, в якому функціонують автомати для гри в шахи. Після відвідання цього містечка Незнайко дуже захоплюється шахами (захворів на «шахову лихоманку»).

Джоан Роулінг. Гаррі Поттер і філософський камінь / З англійської переклав Віктор Морозов. — Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2002. — 319 с.

Правилами гри чарівні шахи нічим не відрізняються від маґлівських, але рухаються шахівницею фігури завдяки магії.

Артуро Перес-Реверте. Фламандська дошка / З іспанської переклав Сергій Борщевський. — Харків: Фоліо, 2012. — 442 c.

Ключем до розгадки жорстоких злочинів є картина, на якій зображена позиція з шахової партії. Кожній збитій фігурі відповідає убита людина, а щоби розкрити таємницю, потрібно з’ясувати як розвивалася партія.

Ієн Флемінг. Із Росії з любов’ю / З англійської переклав Алекс Антомонов. — Тернопіль: НК-Богдан, 2020. — 288 с.

Один із лиходіїв цієї історії про пригоди Джеймса Бонда є шаховим гросмейстером.

Тимур і Олена Литовченки. Шалені шахи. — Харків: Фоліо, 2014. — 320 с.

У великій грі життями, немов живі шахові фігури, зійшлися князі Василь- Костянтин Острозький і Дмитро Сангушко, княгині Беата Костелецька-Острозька і Гальшка Острозька, очільники перших козацьких повстань Криштоф Косинський і Северин Наливайко зі своїм братом Дем’яном, королі Стефан Баторій і Сигізмунд ІІІ Ваза, королева Анна Ягеллонка, полководець Станіслав Жолкевський.
 

Ільф і Петров. Дванадцять стільців / З російської переклали М. Полинська, Ю. Мокрієв. — Київ: Дніпро, 1989.

Один з епізодів роману — «лекція» і сеанс одночасної гри Остапа Бендера в шаховому клубі Васюків.

Борис Акунін. Турецький гамбіт

* Переклад з російської Олександра Михеда. — Харків: КСД, 2012. — 237 с.

* Переклад з російської Лариси Дубас. — Київ: Сім кольорів, 2018. — 224 с.

Назву роману дала шахова комбінація «гамбіт», при якій жертвується фігура задля того, щоб зайняти вигідну позицію на полі шахівниці.

Прикладна шахова література

І. Романова. Шахи для дітей. Гра майбутніх королів. — Київ: Час майстрів 2018. — 88 с.

Перед тобою лежить посібник з освоєння захопливої гри «Шахи». Упродовж багатьох століть у різних країнах люди грають у цю гру. Спочатку вона використовувалась тільки для приємного проведення часу. Але згодом з’ясувалося, що шахи є також справжнім тренажером для розуму: вони розвивають пам’ять, увагу, логічне мислення, кмітливість. Інтерес до гри значно виріс у минулому сторіччі, коли почали проводити матчі на першість світу з шахів. Відтоді в різних країнах світу щорічно проводиться велика кількість шахових змагань. На сьогодні твої однолітки в Іспанії, Китаї, Німеччині, Росії, США, Туреччині та інших країнах вивчають у школах гру «Шахи». За допомогою виконання нескладних вправ, викладених у книзі, ти не тільки зможеш опанувати правила цієї стародавньої гри, але й розвинеш свої інтелектуальні здібності. Будь наполегливим, і ти зможеш повести свої війська в бій на шахівниці.

Іван Хабінець. Третій розряд за сто днів. Посібник шахіста-початківця. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2019. — 49 с.

Іван Хабінець. Перший розряд за триста днів. Посібник шахіста-початківця. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2019. — 80 с.

Пропонований посібник висвітлює методику підготовки шахіста першого розряду і дає рекомендації щодо докладності й послідовності вивчення тем. Книга розкриває захопливий світ шахової гри як форми інтелектуального дозвілля, засобу формування характеру. Посібник допоможе початківцю зрозуміти основу гри й підготує ґрунт для тих, хто захоче підвищити свою майстерність. Для тренерів, керівників гуртків, вихователів молодших класів, шахістів-початківців.

Іван Хабінець. Таємниці шахівниці. — Тернопіль: НК-Богдан, 2018. — 288 с.

Ви тримаєте книгу, яка запрошує до пізнання таємниць однієї з найінтелектуальніших ігор, придуманих людством, — шахів. Розкриваючи опановування шаховою майстерністю в незвичний спосіб, навчає логічно мислити та аналізувати, розмірковувати та порівнювати, бути уважним та зібраним, виховує вміння розподіляти і зважувати свої сили, керувати ситуацією та емоціями, прищеплює зосередженість, витримку і терпіння. Усі батьки мріють виростити зі своєї дитини генія. І ніякі іграшки і комп’ютери так не сприяють цьому, як шахи. Уже в п’ятирічних вони розвивають цілеспрямованість та концентрацію і стимулюють фантазію. Книга призначена всім, хто бажає присвятити частинку свого життя цій древній грі: дітям і батькам, юним і дорослим, початківцям і розрядникам.

Ольга Духновська, Андрій Кольба, Валентина Семизорова та ін. Мудрі шахи: методичні рекомендації з навчання дітей старшого дошкільного віку гри в шахи. — Тернопіль: Мандрівець, 2017. — 72 с.

Методичні рекомендації створено на допомогу дорослому, який в ігровій формі навчатиме дітей старшого дошкільного віку гри в шахи. Мета цього навчально-методичного посібника – запропонувати цікаві методи та прийоми навчання дошкільників основ шахової гри. Для вихователів, батьків, тренерів із гри в шахи.
 

Читайте також: 7 найцікавіших фільмів про письменників 2019 року