Коли я пишу, то втрачаю гальма — Міло Янич про алкоголь і наркотики

Жити й бути не таким, як усі, а таким, як хочеться, хай навіть якщо це суперечить соціальним і моральним нормам. Так одним реченням можна схарактеризувати книжку словацького автора Міло Янача «Любо, нелюбо». З іронією та гумором він відкриває нам світ з-поза барної стійки кнайпи у маленькому містечку на сході Словаччини, ділиться власним досвідом, а також почутим і побаченим на робочому місці. Ця книжка спочатку з’явилася як дописи на Facebook-сторінці автора, котрі з часом переросли в повноцінну книжку. Читомо поговорило з Міло Яначем про те, як алкоголь та ставлення до легких наркотиків характеризує сучасних словаків. 

Міло Янач вивчав культурологію в Пряшеві. Ще студентом почав публікувати свої перші літературні спроби в часописах «Dotyky» та «Nové slovo». Працював журналістом і маркетологом на телебаченні. Після повернення до рідного міста Ґелниця був безробітним, а згодом працював барменом. Сьогодні керує відділом культури Ґелницької міської ради. Його оповідання також публікувалися в братиславській газеті «Denník N» і чеській «A2».

«Любо, нелюбо» – дебютна книжка Міло Янача, котра одразу потрапила у фінальну п’ятірку однієї з найпрестижніших літературних премій Словаччини – ANASOFT LITERA. А також була визнана книжкою року за голосуванням читачів у межах конкурсу премії. В Україні «Любо, нелюбо» вийшла у видавництві «НК-Богдан» у перекладі Ірини Пушкар. и

— У своїй книжці «Любо, нелюбо» ви з гумором та іронією описуєте власний досвід. Ви не боялися, що вам закидатимуть пропаганду алкоголізму та асоціального життя? 

— Скажу чесно – взагалі про це не думав. Під час написання мене не турбує, хто й що думатиме про мої тексти. Якби я зважав на це, то не почувався би вільно. Коли пишу, то втрачаю «гальма», мене цікавить, щоб результат, з мого погляду, вийшов якнайкращим. Аби в тексті не було зайвого, щоби слова плинули, а текст легко читався.

Звісно ж, коли книжка вийшла друком, залунали голоси, мовляв, писанням виправдовую свою залежність від наркотичних речовин. Декотрі люди в нашому місті раптом жахнулися, що змальовую Ґелницю як пияцьке місто.

Стверджували, що місто з багатою гірничою історією та одне з найстаріших міст Словаччини не заслуговує, щоб про нього так писали. Звичайно мене це розважило. Бо що лишається людині, коли вона чує такі речі?

— Яке місце алкоголь посідає в житті словаків? Чи має Словаччина власну культуру споживання спиртних напоїв? 

— Алкоголь відіграє важливу роль. Але це не тільки наша особливість. Гадаю, те ж саме в Україні, Польщі, Чехії, деінде. У XIX столітті наші національні будителі, зокрема Людовіт Штур, хотіли відучити народ пити, але в них нічого не вийшло. За комуністів тут власне нічо́го було робити. Алкоголь був дешевим, тому пили, бо інших видів розваг не існувало. Капіталізм, який тут зараз панує, намагається подолати алкоголь. Уже заборонено, щоби люди, як це ще двадцять років тому практикувалося, випивали на роботі. Зникають й традиційні генделики. Та абстинентами (людина, яка свідомо відмовляється від алкоголю і наркотиків — ред.) ми точно ще не скоро станемо. 

— Чи правда, що алкоголь у Словаччині робиться з усього доступного, приміром, полуниці, малини? Взяти хоча б вашу славнозвісну боровичку, медовіну та оскорушовіцу (напій, схожий на слівовіцу, але зроблений з плодів оскоруши (горобина домашня – примітка Читомо).

— Так, це правда. Та я гадаю, що не лише словаки здатні «гнати» горілку з усього, що може забродити. Навіть з полуниці чи малини. Однак йдеться не про широку діяльність. Традиційними фруктами, які використовуються при виготовленні алкоголю в домашніх умовах, залишаються сливки, яблука, грушки. Найчастіше словаків пов’язують із боровичкою – алкогольним напоєм, настояним на ягодах ялівцю. Йдеться про таку собі словацьку версію джину. 

Читайте також: Я не зустрічав людей, які говорять гівно про мою роботу або про мене

Оскорушовіца – доволі дорогий алкоголь, споживання якого не є аж таким поширеним. Я навіть наважився би стверджувати, що багато словаків і не підозрює про її існування. Щодо медовіни, то вже кілька століть вона є традиційним напоєм. Сама назва натякає, що вона виробляється з меду. Інколи до неї додають трави та фрукти. У середньовіччі декотрі села навіть сплачували данину саме медовіною. Однак, коли зайдете до словацької кнайпи, то помітите, що люди, крім боровички, здебільшого п’ють горілку чи ром. Звісно ж, я маю на увазі сільські кнайпи, де продається дешевий алкоголь, а не сучасні дорогі бари.   

— В одному зі своїх дописів на Фейсбук-сторінці ви розповіли, як мали у 1995 році проблеми через косяк. Розкажіть про цей досвід.

— Мав проблеми із законом. Саме тоді стало суворішим покарання за зберігання невеликої кількості трави. Одного разу ми з приятелями пішли покурити на Кам’яний міст, який і понині є традиційним місцем для куріння трави у Ґелниці. Там нас впіймали поліцейські. Я мав при собі менше граму. Майже рік тривало слідство, відбув кілька допитів, поліція надокучала моїй сім’ї, друзям, викладачам у Пряшівському університеті, де я на той час навчався. Зрештою отримав покарання з відстрочкою на один рік. Якби мене тоді знову піймали, то скінчив би за ґратами. Хоч і не заподіяв нікому шкоди. Це було дико. 

— На своїй сторінці у Фейсбук ви пишете, що не розумієте, чому немає покарання за продаж і вживання алкоголю, а за косяк – так. Ви виступаєте за легалізацію марихуани? Якщо так, то чому?

— Так, я – за повну легалізацію. Більшість держав світу цей процес вже розпочали, гадаю цей тренд продовжуватиметься й в інших. Трава є меншим злом, ніж алкоголь, який продають легально, й котрий щороку вбиває велику кількість людей.

Легалізація допомогла б економіці – зникла би чорна торгівля, поліцейські, замість того, щоб полювати  на курців трави, могли б зосередитися на розкритті справжніх злочинів. 

Зараз вся Словаччина приголомшена справою Кочнера. Це мафіозі, котрий з найбільшою імовірністю замовив вбивство журналіста Яна Куціака. Минулого тижня суд першої інстанції звільнив його. І тут-таки у Фейсбуці з’явилися жартівливі малюнки, на яких цей мафіозі з полегшенням констатує, що добре, що в нього поліція не знайшла траву, бо суд так легко його б не відпустив. Це абсурдна ситуація. 

— Словаччина найсуворіше з усіх країн ЄС карає за марихуану. Як ви гадаєте, чому словацька влада нічого не робить для її часткової декриміналізації? 

— Сьогодні більшість у парламенті мають консервативні сили, серед яких немало ультраконсервативних шаленців. Якщо й хотітимуть змінити політику щодо наркотиків, то навряд чи вона піде шляхом лібералізації, боюся, що захочуть зробити покарання ще суворішим. Якщо під час цієї каденції вдасться, принаймні, зберегти теперішній статус-кво, то це вже буде маленьке диво. 

Читайте також: Хорватська письменниця Міла Павічевич: Я винесла багато темряви зі свого минулого

З темою декриміналізації м’яких наркотиків ще перед виборами у 2010 році прийшла партія «Sloboda а Solidarita». За них проголосувало багато молоді. Тільки одразу після виборів партія забула про свою обіцянку. Вступила в коаліцію з консервативними християнськими партіями, які відмовилися піднімати дане питання. Ось так спливло десять років, а ми у цьому напрямку залишились позаду цивілізованого світу.

Партія  «Sloboda а Solidarita» знову у владі, але цього разу про декриміналізацію не згадує. Крім того, у Словаччині немає ані громадянського, ані суспільного тиску на зміни. Часом у медіа з’явиться коментар, мовляв, сучасне законодавство погане, але це все. Такий собі крик у порожнечу. Тим часом держава псує життя людям через нешкідливу рослину. Очевидно повинна прийти зовсім інша генерація політиків, аби зламати це.  

—  Хто буде героєм вашої наступної книжки?

— Наразі не можу це сказати. Дещо пишу, та поки що не знаю, куди це мене заведе. Й чи вдасться мені написати щось, чим буду задоволений. Та я вже звик писати від першої особи, це має свої плюси. Тож герой частково буде автобіографічним і частково вигаданим. Якщо до того часу не візьмуся за розум і замість написання літературних текстів, не почну займатися якоюсь пристойною і суспільно корисною діяльністю. Наприклад, зароблянням грошей (сміється). 

Купити книжку