«Критичне мислення» Джонатана Хейбера: як ухвалювати рішення без зайвих емоцій 

Джонатан Хейбер. Критичне мислення: пер. О. Бойченко — Київ: ArtHuss, 2023. — 236 с.

Сучасна людина живе у постійному потоці інформації, у якому може бути присутньою практично безперервно завдяки різноманітним ґаджетам. У цьому є свої плюси й мінуси, адже за свободою вибору того, що і де читати, дивитись чи слухати, криється величезний простір для поширення фейків, дезінформації тощо. 

«Наша нездатність оцінювати інформацію у незліченних кишенькових Александрійських бібліотеках із погляду її правдивості й надійності означає, що ми з великою імовірністю можемо повірити неправдивій інформації та дійти неправильних висновків на підставі “фактів”, які можуть згодовувати нам ті, хто достатньо розуміється на недоліках людського мислення, аби нами маніпулювати», – застерігає американський експерт з освіти, дослідник і письменник Джонатан Хейбер. Левову частку своєї професійної діяльності, яка дуже цінується у США, він присвятив впровадженню вивчення критичного мислення у навчальних закладах, розвитку цієї цінної нині навички. 

Незабаром видавництво ArtHuss представить книжку Джонатана Хейбера «Критичне мислення», до якої Читомо вже зазирнуло і готове поділитися враженнями. 

Прерогатива філософів

«Скількох імпульсивних покупок, поганих кар’єрних рішень, безглуздих сварок із близькими та інших проблем можна було б уникнути, якби ми могли натренувати свій мозок знаходити й оцінювати докази, розміщувати їх у певній структурі для аналізу та засновувати рішення на правилах», – справедливо зауважує у своїй книжці Джонатан Хейбер. Наш час швидких імпульсивних рішень, широко заохочуваних суспільством споживацтва та політиками-популістами, не терпить розважливості. Тому слова Хейбера можуть видаватися лише мрією. Втім, є певні точки неповернення, після яких людина здатна передивитись своє ставлення до, на перший погляд, утопічного поняття «критичне мислення» і пристати до кола його послідовників. Наприклад, для частини американців таким знаковим моментом стала боротьба за президентське крісло 2015–2016 років і перемога в ній Дональда Трампа, команда якого використовувала максимальну кількість інформаційних маніпуляцій та апелювала до емоцій, а не розуму виборців. Тоді, як ніколи, критичне мислення стало актуальним для американського суспільства. 

Власне, щоб чомусь навчитись, слід розібратися, звідки воно з’явилось і яке коріння має. Джонатан Хейбер, міркуючи про походження критичного мислення, висловлює думку, що на шляху до його розуміння «нам слід звернутися до ключових праць Платонового учня Арістотеля». Чому аж так далеко? Бо, на думку автора книжки, Арістотель був видатним систематизатором інформації. Завдяки його здатності аналізувати, та розрізняти з’явились окремі науки, наприклад біологія та політологія. 

Арістотель також писав праці з логіки, які впровадили системи класифікації інформації, методи впорядкування й аналізу логічних аргументів, види логічних помилок (хиб) і багато інших концепцій

Джонатан Хейбер згадує й «Риторику» Арістотеля – працю з красномовства, що вчила використовувати слова, якими пояснюються ідеї й аргументи, для переконання інших людей. Також свій внесок у розвиток критичного мислення зробили філософи доби Просвітництва. Не обійшлось і без Іммануїла Канта та його послідовників, які центральну роль у пізнанні світу віддавали доказам, активно послуговуючись скептицизмом як способом поглиблення знань.   

Принципи та складові

Джонатан Хейбер писав, що критичне мислення нерозривно пов’язане із психологією, адже на заваді навчання можуть стати ті чи інші особливості розумового функціонування людини. Про що ж ідеться? У 1960–1970-х роках ізраїльські психологи Деніел Канеман та Амос Тверські провели низку експериментів і з’ясували, що людський розум «не застосовує всієї своєї сили до кожної ситуації, ідучи натомість “короткою дорогою” з метою оптимізації потоку інформації від органів чуття й перетворення цієї інформації на розуміння, згідно з яким ухвалюються рішення». На думку автора, ця «коротка дорога», або евристика, «породжує когнітивні спотворення, які можуть призвести до поразки розуму». То як діяти, щоб цього не допустити? 

На допомогу приходять принципи та складові критичного мислення. По-перше, мислити структурно. Тобто чітко розуміти свої й чужі думки, а також те, як їх комунікувати; відкрито пояснювати причини своїх переконань і чому ви хочете когось переконати; вміти визначати, чи є причини для переконання обґрунтованими.

По-друге, згадати систему логіки, розроблену Арістотелем, основою якої був силогізм – «аргумент, який складається із трьох (і тільки трьох) висловлювань: два засновки (судження, які ви просите когось прийняти за істинні) й один висновок (судження, у яке цей хтось мусить повірити, якщо прийняв засновки за істинні)». По-третє, навчитися перекладати зі звичайної людської мови на засновки і висновки, «з яких складаються аргументи, щоб мати змогу використовувати ці елементи як основи логічного аналізу». По-четверте, розвинути інформаційну грамотність. Мабуть, на цьому зупинимось і залишимо інші принципи та складові критичного мислення для самостійного ознайомлення, щоб не розкривати всі тонкощі праці Джонатана Хейбера. Зазначимо лише, що автор згадуватиме і про емпатію, і про креативність, і про інтелектуальну скромність саме в контексті предмета свого дослідження.  

Читайте також: «Путівник Усесвітом для скептиків»: 10 порад для критичного мислення

Про цінність критичного підходу

Що цікаво, автор наостанок залишив те, з чого зазвичай наукові видання починаються, – термінологію. Тому для тих, хто не мислить пізнання світу без чітких і лаконічних формулювань, цитуємо: критичне мислення – це «цілеспрямоване, самоконтрольоване судження, яке веде до інтерпретації, аналізу, оцінки і виводів, а також пояснення доказових, концептуальних, методологічних, критеріологічних і контекстуальних підстав, на яких базується дане судження». Щоб сформулювати ці кілька рядків, знадобилась робота сорока шести американських і канадських викладачів критичного мислення, які представляли кафедри філософі та фізичних і соціальних наук. 

В останній частині книжки Джонатан Хейбер основну увагу надає викладанню критичного мислення. Втім, навіть якщо читач не є розробником курсів чи лектором, він знайде для себе цікаву інформацію, наприклад, про те, що критичне мислення можна опанувати у будь-якому віці, але для цього слід «не просто знати тонкощі таких предметів, як логіка й аргументація, а й регулярно застосовувати ці знання».

Хороша новина полягає в тому, що краще життя за допомогою кращого мислення не означає, ніби нам потрібно переробити все людство. Досить усього лише використовувати навички мислення, якими ми вже володіємо, трохи краще і трохи частіше, ніж ми це робили досі

Такий висновок робить автор, розмірковуючи про важливість критичного мислення, й подає перелік пріоритетів у роботі з ним для системи освіти, сімей та суспільства загалом.   

Отже, книжка Джонатана Хейбера хоч і орієнтована на викладачів, яким автор хотів передати необхідну інформацію для впровадження вивчення критичного мислення як дисципліни у навчальних закладах, буде цікавою й тим, хто хоче й собі взятися за розвиток навички, без якої нині не виплисти з океану новин, ІПСО та всюдисущих думок різноманітних «експертів». «Критичне мислення» – видання, що об’єднало теорію та практику, знання автора с напрацюваннями інших спеціалістів, щоб в результаті вийшов змістовний ґайд для професійної авдиторії та пізнавальний нон-фікшн для широкого читацького кола.  

Передзамовити книжку