Леся Українка – інтелектуалка, модерністка, осердя канону

Мало не кожна сильна жінка в українській літературі, принаймні до середини ХХ століття, була феміністкою. Стихійною, природною або цілком усвідомленою. І точно кожна талановита письменниця була інтелектуалкою: зналася на світовій літературі, перекладала, писала критичні статті, брала участь у зібраннях творчих гуртків, відчувала свою силу в літературному процесі, лишалася вірною собі.

Та найяскравішою зіркою з-поміж усіх, безумовно, була Леся Українка. 

Якщо сьогодні ви спробуєте в мережі знайте мерч, пов’язаний з українською літературою, побачите, що Леся продає(ться) найкраще. Футболки «Леся у шкірянці», «Леся як Фріда Кало», поло із Лесиною цитатою «Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі». Сумки, значки, листівки, чашки, чохли для телефонів, наклейки – все, що лише можете уявити. У мене самої зо пів десятка футболок із Лесею. Останнім часом на мерчі Леся перевдяглася у військову форму: війна проти Росії, держави-терориста, триває, і це впливає на популярну культуру.

Родина: письменники, науковці, емігранти

Вірджинія Вулф багато пише про потребу подолання батьківської бібліотеки, тобто звільнення від диктату канонічних текстів попередньої епохи, пошуку нової літературної форми. У Лесі Українки така бібліотека теж була. Вона зростала в інтелектуальній родині, де, наприклад, звичним було влаштовувати конкурси письменницької майстерності або збиратися обговорити нову виставу після відвідин театру. Лесина мати Олена Пчілка брала участь в укладанні жіночого альманаху «Перший вінок».

Батько був освіченим дворянином, меценатом і дуже прогресивним чоловіком як на свій час. Наприклад, коли Олена Пчілка, занедужавши після других пологів, поїхала на довгий час на курорт, Петро Косач фактично пішов у декретну відпустку, аби виростити Лесю. Лесин дядько Михайло Драгоманов, що більшу частину життя провів в еміграції, все життя займався просвітництвом, перекладацтвом та фольклористикою. Брат Михайло Косач став знаним науковцем, автором праць із фізичної оптики та фізики електролітів. Сестра Оксана – музикантка, Ізидора – публіцистка, Ольга – лікарка та етнографка. Як ви розумієте, це родина, де кожен – один з найкращих у своєму поколінні.

Сім’я дружила з більшістю українських інтелектуалів свого часу: від Івана Франка, третього у вже згаданій «священній трійці» української літератури, до критика Осипа Маковея і Наталії Кобринської – засновниці першої феміністичної організації в Україні. Між всіма ними тривало листування, відкладене спілкування, де кожен лист є миттєвим знімком, відбитком епохи. Саме численні листи допомагають поступово скласти мозаїку, усвідомити, в яких умовах формувалася Леся Українка. 

Контекст

А формувалася вона у часи fin de siècle, межі століть. Поволі на другий план відходила позитивістська естетика та міметизм, наперед проступала форма, самоцінність краси у мистецтві. Конфлікт поколінь розгортався на сторінках часописів, і юна Леся активно бере участь у цих дискусіях. Триває і культурне протистояння між Галичиною та Наддніпрянщиною, звідки походить Лесина родина. Навіть сам псевдонім Українка, за однією з версій, авторка взяла, аби підкреслити своє походження – Наддніпрянська Україна, тобто не Галичина. 

Письменниця почала друкуватися ще юною, стартувала із поезії, однак поступово усвідомила, що воліє працювати із великою формою. Після подорожі Європою переходить до драми. У своєму дебютному драматичному тексті «Блакитна троянда», що водночас є першою українською психологічною драмою, вона звертається до сюжету про успадкованого божевілля – саме цієї недуги боїться головна героїня Любов Гощинська. Гощинська є прикладом жінки модерної, що вільно говорить про символістів, прямо заявляє, що шлюбу не потребує і дітей не хоче, а коханому пропонує платонічні стосунки. Як і в кожній п’єсі Лесі Українки, під поверхню сюжету зашито безліч інтертекстів: від середньовічної французької поеми «Роман про троянду» до образу Дантової Беатріче та шекспірівської Офелії, а ще, як на мене, це також алюзія на вікторіанські тексти про «божевільну на горищі». Кожна драма Лесі Українки надається до безлічі інтерпретацій і не втрачає своєї сили з часом.

Хвороба

Одна з постійних тем Лесиної творчості, та й листування, – хвороба і її подолання. Це автобіографічний мотив: від дитинства Леся має один з найбільш романтизованих недугів епохи – туберкульоз. Її свідома погорда до смерті, розуміння, що лишитися в пам’яті нащадків вона зможе, навіть проживши менше від інших, сформовані саме туберкульозом, діагнозом усього ХІХ століття, як вважала Сюзан Зонтаґ. 

Життя Лесі минає у санаторіях та на курортах, де, як пише наша героїня у листах, всюди «віяла, зонтики, содова вода». Майже все життя модерністка проведе у закордонних поїздках теплими країнами та містами, де були розташовані хороші лікарні: Єгипет, Грузія, Франція, Болгарія – і то лише початок списку.

Так формується її відкритість до чужих досвідів, не орієнталістський, не спрощений погляд на світ, а в тексти проникають неєвропейські сюжети, як-от у драмі «Айша та Мохаммед» про пророка ісламу. 

Після поїздок Кримом Леся Українка пише сонети, у яких відчитуються східні мотиви: «мінарети», «сонний рай», тягуча атмосфера літа, безкрайній морський простір.

 У Європі Леся не лише ходить музеями, а й чимало перекладає: вона знає десяток мов і легко опановує кожну нову. Так, про англійську письменниця скаже: доводиться вчити, хоча нею ніхто не розмовляє. За століття до появи Вікіпедії Леся у листах легко жонглює десятками імен: від Моріса Метерлінка і Габріеле д’Аннунціо до Лорана Тальяда і П’єра Луїса. Її ерудованість і начитаність вражають, розмова з нею є інтелектуальною насолодою, якої прагнуть всі інтелігентні чоловіки з оточення родини Косачів. Та чоловіків Леся обирає лише рівних собі, і трапляються ці історії здебільшого у санаторіях та на курортах.

Читайте також: Леся Українка: десять найсильніших років українського модернізму

Кохання: чоловіки, в яких годі не закохатися

Леся Українка прожила небагато, лише 42 роки. Тонка, вишукана жінка, яка завжди носила рукавички, приваблювала чоловіків. Та що там приваблювала: у неї закохувалися, за неї сварилися, із нею мріяли пов’язати життя. Із першим своїм коханим Максимом Сливинським Леся перекладає Генріха Гейне (і справді, що може зблизити краще). Згодом він стане послом УНР у Чехословаччині. В Ялті на лікуванні авторка знайомиться із Сергієм Мержинським, також хворим на туберкульоз. Він помре у 1901 році, і Леся єдина лишиться із ним до кінця. Саме біля його ліжка в одну з безсонних ночей модерністка напише поему «Одержима» про Месію та «одержиму духом» Міріам. До речі, Мержинський наостанок просить Лесю піклуватися про іншу жінку, яку він щиро кохає. Ось такий вигляд має френдзона зразка 1901 року.

Крім Сергія та Максима, Леся уподобала неймовірно привабливого грузина Нестора Гамбарашвілі. Той подарував поетці кинджал (а що ще дарувати молодій жінці, правда?), але одружився не з любові, а з розрахунку, за що Леся Українка його зневажала і шпетила у листах.

Сильна жінка поруч із чоловіком, що улягає обставинам і підкоряється чужій волі – цей сюжет стане центральним у Лесиній драмі-феєрії «Лісова пісня».

Мавка вітальніша, ближча до природи, розкутіша, сильніша за свого коханого. Вона – сама істина лісу, і навіть після смерті її дух животворить: «О, не журися за тіло! Ясним вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло», – так починається останній монолог персонажки. 

Заміж Леся виходить за Климента Квітку, Кльоню, або ж Квіточку, як вона сама називає його у листах Ользі Кобилянській. Климент Лесю обожнював, був готовий заради неї хоч зі скелі стрибати, а вона… вона любила слухати, як він грає на фортепіано. Власне, непоганий шлюб, як на ті часи. 

Тексти: нове звучання давньої історії

Союз сильних особистостей, що, втім, можуть представляти різні позиції, – одна з важливих тем у текстах Лесі Українки. Часто це драми зіткнення ідей, втім, персонажі ніколи не є просто функціями, це глибокі й цілісні психологічні образи. Велика частина текстів написана на основі ранньохристиянських сюжетів, як-от драми «В катакомбах», «Руфін і Прісцілла», «Адвокат Мартіан». Або є переосмисленням відомих європейських сюжетів, перепрочитанням їх з погляду жінки: «Камінний господар» – версія роману Дон Жуана і Донни Анни, «Кассандра» – інший погляд на Троянську війну. Це історії про свободу, внутрішню і зовнішню, фанатизм або, навпаки, відкритість до чужого досвіду. Тут головним образом для Лесі Українки є, безумовно, Кассандра – провидиця з однойменної драми, якій ніхто не вірить. 

Пророчиці та візіонерки, які мають доступ до сакрального, приречені лишатися на маргінесах суспільства – звісно, у цьому годі не відчитати автобіографічних мотивів. Творчість для Лесі є розкриттям особистого й потаємного, промовлянням із глибини і водночас пориванням у блакить, тобто потяг до вищих ідеалів.

Її Кассандра – горда дочка троянського народу, поневоленого ахейцями, і постколоніальна оптика – ще один вдалий інструмент для аналізу Лесиних текстів. 

В «Оргії», драмі про співця Антея в Елладі, завойованій Римом, саме грек є носієм культурного, творчого первня. Підкорена держава є носієм та осердям інтелектуальної традиції. Так Україна під владою Російської імперії не просто не втрачає своєї культури, а й часто «постачає» інтелектуалів у метрополію. 

Переклади: жіночий погляд на канон

Інтертекстуальне плетиво, що проступає майже в усіх драмах Лесі Українки, безумовно, постало завдяки її неймовірній літературній ерудиції, а також невпинній перекладацькій праці. Це непрості часи для нашої літератури, тож кожен автор, за заповітами Лесиного дядька Драгоманова, мусить ще й сам подбати про адаптацію світової літератури для наступних поколінь. Леся перекладає багато, її доробок розмаїтий і свідчить про вишуканий смак: від Гейне до Байрона, від Данте до Метерлінка. 

Свої професійні рішення авторка обґрунтовує в листах, у підході відчувається системність, хай допоміжних матеріалів для роботи бракує. Сьогодні світ віддячив модерністці: вже її тексти перекладено понад сорока мовами. Восени лондонський театр «Омнібус» поставив «Кассандру». Лесині дні відбуваються по всій Європі, а також в США й Канаді. Світ відкриває для себе український модернізм через понад століття після смерті письменниці.

Останній рік і безсмертя

1913 року Леся Українка їде у Сурамі у Грузії, неподалік від джерела Боржомі. Лікування в Єгипті та перебування в Кутаїсі не допомогли, і тендітна письменниця стає геть повітряною. Наприкінці життя вона майже не їсть, хіба іноді просить принести їй морозива з ожини. Попри біль і гарячку поетка надиктовує матері конспект драми «На передмісті Александрії…». Згодом сестра Ольга зазначить, що перед смертю Леся змінила останні слова твору на молитву до бога сонця Геліоса: «Геліосе! Рятуй наші скарби! Тобі і золотій пустині доручаємо їх». 

Лесині скарби врятовані. Вона може спати спокійно.

Леся поруч

Я добре пам’ятаю, як під час Революції гідності на Майдані Незалежності, просто в центрі Києва, з’явилися графіті зі «святою трійцею» нашої літератури: Леся Українка у захисній масці, Тарас Шевченко з хусткою на обличчі, Іван Франко у будівничій касці. Важливі складники вуличних протестів: з усім цим ми, власне, й ходили на барикади в центрі столиці, аби висловитися проти проросійського курсу, ухваленого президентом-злочинцем Віктором Януковичем. І хоча дуже швидко у протестувальників почали стріляти і з’явилися перші жертви, яких згодом назвуть Небесною сотнею, Леся лишалася з нами повсякчас. Під портретом головної модерністки на Майдані і зараз є напис «Хто визволиться сам, той буде вільний». Тоді революція перемогла. Бо на чиєму боці Леся, там правда – і так було завжди. 

Попри таку тотальну присутність Лесі Українки у нашому просторі, вона ніколи не перетворювалася на застиглу сакралізовану фігуру. Лесине життя, хвороби, любовні романи і, звісно, тексти, досліджують і вивчають, перепрочитують та інтерпретують, найчастіше крізь призму гендерних або постколоніальних студій. Леся близька нам, як старша талановита сестра, та й саме поняття сестринства у літературі для багатьох пов’язане з іменем Лесі Українки та її подруги письменниці Ольги Кобилянської. Все Лесине життя – це шляхетність чину, майстерність письма, а ще, коли вже говоримо про побутове, дуже вишуканий гардероб і модерний спосіб життя. Її образи аналізує сучасний глянець, на її честь називають публічні дискусії, модні бренди та навіть десерти в кав’ярнях. Вона не муза сильного письменника, а сама творчиня, не слабка хвора жінка, а, ймовірно, найсильніша драматургиня епохи модернізму. Так, не лише в Україні, а щонайменше в усій Європі. 

Переклади творів Лесі Українки, які вже є:

• In the Catacombs (translated by David Turow);
• Forest Song (translated by Percival Cundy);
• Contra spem spero (translated by Vera Rich);
• By the Sea (translated by Roma Franko);
• The Babylonian Captivity (translated by C. E. Bechhofer).

Що варто ще перекласти про Лесю Українку:

• Тамара Гундорова «Леся Українка. Книги Сивілли»;
• Оксана Забужко «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій»;
• Наталка Малетич «Леся. Мандрівний клубочок» (для дітей);
• Віра Агеєва «Поетеса зламу тисячоліть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації»;
• І, звісно, всі тексти самої Лесі Українки.

Читайте також: З погордою до смерті: біографія Лесі Українки крізь оптику спротиву й любові