Ліндсі Фінеран: Ковід змусив багато фестивалів задуматися про свій характер й ідентичність

Вперше ми зустрілися в онлайні, на професійній програмі від Книжкового Арсеналу й Українського Інституту для кураторів і літературних менеджерів Festival to Festival. Ліндсі Фінеран – кураторка програми літературного фестивалю в Челтнем, працює у команді вже 8 років. Проте самому літературному фестивалю уже 73 роки, і це нічогенький стаж.

Якщо під час першого фестивалю пройшло всього 10 подій, а гостем був всесвітньо відомий Ділан Томас, то в останні роки – 500 подій, у яких беруть участь зірки першого ешелону. 

Один із трьох найбільших літературних фестивалів Великобританії проходить у мальовничому курортному містечку Челтнем, де понад 100 тисяч жителів. Ми ж зустрілися у Дніпрі, на фестивалі Book Space, куди Ліндсі приїхала на запрошення команди Книжкового Арсеналу та за підтримки Британської Ради в Україні. І хоч вона побувала на фестивалях усіх континентів, український став її першим досвідом у Східній Європі. Попри захоплення українським літературним життям, у розмові ми з Ліндсі зосередилися на постаті куратора у формуванні подієвої канви, міждисциплінарних подіях, які залучають нові аудиторії, та поміркували про те, чи онлайн допоміг фестивалям переосмислити себе.

Освіта чи практика?

– Як у Великій Британії навчаються культурному чи літературному менеджементу? Чи існує такий предмет в університетах чи інститутах, відповідні курси? Чи менеджер / куратор, який працює над фестивалем, зазвичай мають таку освіту?

– В Сполученому Королівстві лише в кількох університетах можна вивчати менеджмент організації події, але багато людей будують кар’єру в менеджменті, що спеціалізується на подіях, не маючи такої освіти. Особисто я вивчала англійську літературу, а потім уже здобувала практичний досвід у менеджменті організації подій, підпрацьовуючи або займаючись волонтерством у студентських товариствах, і мені цього було достатньо. Гадаю, для літературного менеджменту корисно мати масив академічних знань, адже, коли ви створюєте програму події, вам слід також знати історію літератури, стежити за різними трендами й темами в культурі.

Щоб успішно проводити літературний фестиваль, добре мати академічну основу, а також здобути практичні уміння. 

– Чи допомагає вам у роботі ваша освіта? І наскільки важливою є практика, а наскільки освіта?

– Гадаю, що для менеджменту у сфері літератури це дуже важливо, адже я створюю програму події. А це означає, що значну частину свого робочого часу і більшу частину року я досліджую, розмірковую, думаю, якого письменника з яким поставити у пару і як курувати цікаві теми, дебати й панельні дискусії. Тому я вважаю, що академічна освіта – це справді хороша основа. 

Академічна освіта вчить швидко читати, бути інтелектуально допитливими, а інтелектуальна допитливість – це ключова річ для побудови програм літературних подій, адже ви ніколи не припиняєте вчитися і, створюючи фестиваль, ви ще й допомагаєте іншим теж не припиняти вчитися.

Але слід зауважити, що дуже практичні речі, як-от робота у барі, чи у роздрібній торгівлі, чи допомога за лаштунками під час студентських подій – такі вміння теж дуже корисні. Бо можна мати чудову програму, але якщо з розкладом подій щось не так, якщо у вас спікер записаний на дві паралельні події, то щось пішло не так… Тож, потрібна ця суміш академічних і культурних знань, інтелектуального знання і допитливості, але також і дуже практичні вміння, щоб фестиваль проходив технічно добре, і всі були щасливі.

Які літературні фестивалі потрібно знати у Великобританії?

– Можете описати мапу літературних фестивалів в Сполученому Королівстві? Гадаю, у вас є дуже багато малих фестивалів і великих теж, як-от Лондонський книжковий ярмарок (хоча це й не літературний фестиваль, та все одно велика подія для книговидання), Хей-фестиваль та інші.

– Так, літературні події дуже популярні в Сполученому Королівстві. Недавно хтось сказав, здається, що в нашій країні є більше літературних фестивалів, аніж днів у році. Це означає, що можна щодня цілий рік відвідувати інший літературний фестиваль. Деякі з цих фестивалів дуже маленькі, деякі працюють на ширші аудиторії. Є три великі фестивалі: у травні – Хей-фестиваль, він величезний, у серпні – Единбурзький фестиваль, і у жовтні – Челтнемський фестиваль. Їх вважають трьома найбільшими літературними фестивалями.

Також є ціла низка містечкових подій. Є фестивалі, що спеціалізуються на поезії, як-от StAnza; є багатопрофільні фестивалі.

Гадаю, ще один тренд, який можемо спостерігати в Сполученому Королівстві – це велика кількість музичних фестивалів, десь посеред широких полів, як-от фестивалі Latitude або Wilderness, які більшість людей вважає просто музичними фестивалями. Ви їдете туди, ставите намет посеред поля, проводите там п’ять днів, всі навколо достатньо підпиті й так далі, але тепер на таких фестивалях часто присутні дискусійний або книжковий майданчик. Гадаю, книжки вважаються (звісно, я дуже упереджена, але я справді так думаю) чимось набагато крутішим, аніж двадцять років тому. Наша аудиторія молодшає, і це справді надихає. 

Йдеться про культурну цінність для молоді: бути видимими, добре начитаними і долученими до мистецтва й культури. Саме тому літературні фестивалі відвідує молодша аудиторія.

У нормальні часи фестивалі відділяє час або географія; скажімо, може бути два фестивалі, які відбуваються в один і той же день, але один із них у Шотландії, а один у Корнволлі, і це нормально. Але коли вони онлайн, то змагаються за ту саму аудиторію, тож деякі фестивалі за час пандемії або припинили свою роботу, або поставили все на паузу. Саме тому цікаво буде подивитися, скільки з них продовжать існування у довгостроковій перспективі. Але ковід змусив багато фестивалів задуматися про свій характер, свою ідентичність, для кого вони, і що в них такого, тобто – подумати про свою мету.

Як проводити грандіозну міжнародну подію у малому місті?

– Зосередьмося більше на загальній структурі фестивалю Челтнем. Люди можуть купити квиток лише на одну подію, чи на дві?

– Фестиваль триває десять днів, відбувається щороку в жовтні; проходить у муніципальному саду в центрі Челтнема, що за 2,5 години їзди від Лондона; це регіон Котсволд, Південно-Західна Англія (Челтнем місто-курорт із понад 115 тисяч населення – Ред.). Ми будуємо наметове фестивальне містечко. Вхід на місце проведення фестивалю безкоштовний, і люди можуть прийти, взяти каву, походити по книгарні. У деяких наметах відбуваються безкоштовні події.

– У вас є власна книгарня, чи ви з кимось співпрацюєте?

– Ми співпрацюємо з Waterstones – найбільшою книжковою мережею в Сполученому Королівстві, що організовує офіційну книгарню фестивалю. Це виглядає, як такий собі пересуваний книжковий намет на місці проведення фестивалю, а ще вони мають онлайн-книгарню, яка під’єднана лінком до всіх онлайн-подій. 

Люди купують квиток на кожну подію, яку вони хочуть відвідати, тобто один квиток на одну подію. Ціни на квитки коливаються від 8 до 15 фунтів за подію, яка зазвичай триває одну годину. І люди таким чином складають собі фестивальний розклад, купуючи квитки на ті події, які їх цікавлять. А дехто просто приходить на фестиваль і блукає, дивиться щось безкоштовне, насолоджується атмосферою і, можливо, потім відвідає безкоштовні події як перший крок.

– Хочеться поговорити про бренд Челтнема, невеликого містечка, куди приїжджає так багато гостей, серед яких і закордонні. Як це – проводити таку величезну подію у такому маленькому місті?

– Фестиваль у Челтнемі був заснований одразу після Другої світової війни – там, де було стільки всього зруйнованого, цілковито знищені спільноти і сім’ї. І тоді з’явилося бажання таким чином відбудувати тут мистецтво. Регенерація культури почалася з фестивалю класичної музики, а після того маленька група людей заснувала літературний фестиваль у 1949 році.

Якщо ви живете в Лондоні чи Бірмінгемі і приїздите до Челтнема, то побачите багато дерев. Це тихе і розслаблене спа-містечко, але добратися туди можна за 40 хвилин, і туди з’їжджаються автори світового класу. Гадаю, фестивалю пощастило із такою особливою локацією.

Фестиваль досі відбувається, бо він став ключовою частиною спільноти, він тут укорінений, проходить у тих же садах – тобто не просто у тому самому містечку, а точнісінько в тій самій локації – протягом 73 років, це просто неймовірно.

Сподіваюся, що ми як члени команди, так само як і наші попередники, справді поважаємо місцеву аудиторію. Бо це дуже легко, організовуючи дуже великий фестиваль, запросити лише зірок, лише відомі імена, і думати, що воно якось приживеться у цьому містечку. Однак справді цінними є наші цілорічні проєкти, що націлені на місцевих письменників. Коли приїжджають такі відомі люди, як, приміром, Гілларі Клінтон, то вони проводять зустрічі зі школярами. Але як це потім вплине на саму дитину – ми можемо дізнатися про такий досвід аж двадцять років потому. 

– Кого ще з відомих письменників бачили в цьому містечку?

– До 70-річчя фестивалю у 2019 році ми робили ювілейну програму, що подарувало чудовий шанс повернутися в архіви й побачити такі імена, як Аллен Ґінзберґ, Стіві Сміт, Курт Воннеґут, Мая Енджелоу, Тоні Моррісон – усі вони у свій час побували на фестивалі. Але також це дозволило побачити імена сучасних письменників Сполученого Королівства, які на раз-два продають нашу найбільшу локацію на 1500 місць, і подивитися, як вони вперше з’явилися в програмі фестивалю у 1996 році. До прикладу, Ієн Мак’юен — британський письменник, лауреат Букерівської премії та Єрусалимської премії за свободу індивіда, член Королівського літературного товариства 1996 року вперше брав участь на фестивалі у найменшій локації, і це була безкоштовна подія в кафе. Можна простежити його кар’єру і прогрес у фестивальній програмі, від меншої локації до більшої, і зрозуміти, що ми мали рацію від самого початку. Гадаю, саме це змушує авторів повертатися. Так, у нас є відомі імена, але ми палко підтримуємо молоді таланти і навіть письменників, які ще не видавалися, і хочемо бути тим першим фестивалем, який приведе їх у літературну сім’ю. 

Адже коли автор стає відомим, усе легко – кожен фестиваль хоче його запросити. Але мені здається, що ми у Челтнемі справді помічаємо їх дуже рано, радо вітаємо, пропонуємо їм приємний простір, а особливо, якщо це автори з нетрадиційним досвідом.

Просто дивимося, як вони розквітають, але знаємо, з якою відданістю вони ставляться до нас, і ті тривалі стосунки, які розвиваються між нами, поки вони стають дедалі відомішими, отримують Букерівську Пулітцерівську премію, продають 1500 місць, а розпочинали вони з безкоштовної події в кафе чи з локації на 30 місць.

Буває, іменитий автор каже: слухайте, я – ментор одного молодого письменника, вам слід до нього придивитися, і цей цикл повторюється, і це прекрасно. 

Як зацікавити іноземним письменником британського читача?

– Ви говорили про допитливість, яку слід розвивати у читачів, і не лише до внутрішніх ринку і літературного ландшафту, а й для розуміння зовнішніх реалій. Як ви розумієте, кого з іноземних гостей є сенс запрошувати, на які теми поговорити й що підкреслити?

– Це хороше питання, і достатньо об’ємне. Іноді це може бути тематична дискусія про поточні події, і ви запрошуватимете на неї академіків, експертів, іноземних кореспондентів, які зможуть висвітлити й з’ясувати суть масштабної теми, що саме розгортається на світовій арені.

Програма справді широка: завдяки їй ви дізнаєтеся новини про улюблених письменників, про книжки, які можна придбати й читати протягом наступного року. Але також ідеться про масив поточних подій, дебатів і тем, що є досить різноманітними – від подорожей, філософії, мистецтва до класичної літератури. 

Ми запрошуємо спікерів з інших країн, а також співпрацюємо з літературними фестивалями в інших країнах, з посольствами та фондами, які представляють певну сферу світової літератури. Іноді ми запрошуємо як хедлайнера міжнародного гостя, який дуже знаменитий в Сполученому Королівстві; це може бути відомий австралійський письменник, чи американський, чи японський, у якого вже є своя аудиторія тут. Та я вважаю, що так само важливо використовувати мережу, яку ми вже маємо і продовжуємо її розбудовувати, щоб помітити ті голоси, які поки що не відомі нашій аудиторії. Ми можемо бути своєрідним містком, сполучною ланкою, адже вважаємо, що ці люди цікаві, ми думаємо, що вони стануть дуже відомими за десять років.

– А як саме ви це робите? Адже, якщо ми говоримо про когось, хто ще не є видимим і відомим на ринку Великобританії. Мені дуже цікавий сам процес побудови містка, адже потрібно знайти зв’язки між країнами, між людьми, наприклад, організувати письменницькі чи перекладацькі тандеми. 

– Якби ми запросили когось, хто відомий в Україні, але в Сполученому Королівстві його не знає ніхто, то продали б, може, 5 квитків, а таке нікому не підходить, адже у цього письменника не буде аудиторії.

Треба бути дуже креативними та ретельно продумати, як «ввести» цю людину у фестиваль, аби до неї прийшла аудиторія і вона отримала належну увагу. Можна, наприклад, поставити таку людину в пару зі знаменитим британським письменником, який працює зі схожими темами й досліджує їх. Така людина може стати голосом у дебатах, наприклад; може, вона не говоритиме безпосередньо про свій роман, але цей роман може відповідати певному історичному періоду або певному моменту на світовій арені, який обговорюватимуть під час дискусії, в нехудожньому контексті фестивалю. І таким чином ви виводите цю людину на більшу аудиторію. 

Іноді йдеться про адвокацію. На британському ринку є інтелектуали, які захоплюються світовою літературою і перекладами, і багато хто з них має чітку сферу, до якої ставиться з пристрастю. Ми працюємо з ними, і вони є певним містком і точкою входу для аудиторії. Можу навести один приклад: Себастіан Фолкс, дуже відомий у Британії автор романів (на подію, на якій він говоритиме про свій новий роман, можна продати тисячу квитків) і страшенний франкофіл. Одного року, коли він був гостьовим куратором, Фолкс захотів провести панель про всіх французьких авторів, які йому подобаються. Якби не його ім’я, було б так: приходьте на чудових сучасних французьких письменників; і ми б продали десь 50 квитків, і це добре, але завдяки імені Себастіана прийшло 500-600 людей, бо він порекомендував, а він – знайоме, дружнє обличчя, він – голос, якому можна довіряти.

Коли протягом 10 днів фестивалю є п’ять сотень подій, аудиторії легше обирати ті з них, про які вони вже заздалегідь знають, що вони їм будуть цікаві.

А я вважаю, що фестиваль – це своєрідна іскра; можна почути про щось одне, що буде цікаве вам протягом усього року, ви будете читати щось із цієї нової сфери, про яку ви, може, й не чули; щось на кшталт фестивальних рекомендацій.

– Якою є роль куратора у формуванні програми, а у вашому випадку йдеться про 500 подій?

– Я як кураторка могла би просто забити всю програму фестивалю Челтнем виключно британськими письменниками, і все одно деякі б залишилися.

У нас у команді є гарна традиція: ми зустрічаємося з лондонськими видавцями, і вони пітчать нам кожнісіньку книжку, яку видають того року, тож із цієї зустрічі ми виходимо зі списком із 3000 книжок, із яких маємо обрати ті, на основі яких вибудується майбутня програма. Дуже легко було б, якби ми просто пішли на цю зустріч, отримали список книжок, а далі цього письменника поставили в пару з цим, п’ять дебютних книжок разом, а десять бестселерів в окрему мікропрограму. У такому разі я  проводила б за своїм робочим столом набагато менше часу, можливо, ми продали б навіть таку ж кількість квитків, як і завжди, але на мою думку, таке спрощення не робить кураторство фестивалю справді цікавим і приємним. Гадаю, це не дає фестивалю рухатися вперед, не дозволяє нашій аудиторії розвиватися, якщо вони просто читають у своїй зоні комфорту і читають тих авторів, що й завжди.

Якщо йдеться про часові витрати, то я можу запросити Меґґі О’Фаррелл, Еліф Шафак чи Себастіана Фолкса, написавши по 5 листів кожному з їхніх видавців, адже вони самі хочуть приїхати, ми хочемо бачити їх у себе, я виділяю їм велике місце для проведення заходу, продаю тисячу квитків, і це все я роблю за 20 хвилин протягом робочого дня. Для мене зустрітися з українськими партнерами у сфері культури, дізнатися про літературу, розібратися, хто ваші найкращі письменники, взяти час й подумати, що для мене невідоме, поміркувати, з ким можна цю людину поставити в пару, провести перемовини щодо бюджету, розв’язати питання з візою – усе це вимагатиме надзвичайно багато мого часу. А ви знаєте, що команди літературних фестивалів не дуже великі, іноді це 5-6 людей за лаштунками величезної події. Тому керівники й ради директорів фестивалів мають давати кураторам простір і ставитися до них із повагою, розуміти, що, окрім роботи за своїм робочим столом, вони мають ще будувати нові місточки далеко поза ним.

Навіщо приїздити на фестивалі?

– Чи маєте ви час відвідувати інші міжнародні літературні фестивалі в інших країнах?

– Це одна з найулюбленіших речей у моїй роботі – їздити на інші фестивалі. Саме тому мені так радісно бути тут, у Дніпрі, на Book Space, після двох років, протягом яких ми не мали змоги цього робити. Так радісно, бо я знайомлюся з такими чудовими творчими людьми, бачу, наскільки різними бувають стилі проведення фестивалів, підходи, адже всі ми трішки позичаємо одне в одного ідеї.

Читайте ткож: Book Space у Дніпрі: коли місто інвестує в літературу

Організовувати фестиваль – це гора роботи, купа листів, мільйон електронних таблиць. У нас така креативна робота, а нам доводиться робити стільки некреативних речей, тож подорожі – це можливість підняти голову догори, роззирнутися. Я була на фестивалях у Новій Зеландії, Австралії, Японії, Канаді. І за що я все це люблю – за те, що ви потрапляєте у самісінький центр артспільноти, літературної тусівки. Гадаю, що люди, які працюють у книжковій сфері, – це просто геніальні люди, бо вони й розумні, і допитливі, і пристрасні, і добрі, я бачила таких людей на кожному фестивалі, де бувала.

 У Канаді я відвідала кіно- і книжковий фестиваль Banff Mountain Film Book Festival, його проводять посеред національного парку Банфф. У них є літературні бесіди і читання, як і на будь-якому іншому літературному фестивалі, але ви розпочинаєте день, піднімаючись у гори, щоб побачити схід сонця, а завершуєте день навколо багаття, слухаючи історії та попиваючи канадське пиво. І саме такий досвід є дуже особливим. Ще одна річ, за якою ми сумували (не знаю, чи ви з цим погодитеся), але на мою думку, наша індустрія за останні кілька років чудово адаптувалася до проведення онлайн-програм.

В онлайні ми відвідали багато конференцій і професійних подій, але я сумувала, і мабуть, не я одна, за тим, що іноді найкращі розмови відбуваються не під час панельної дискусії чи офіційної лекції, а в черзі до бару, до туалету, під час обіду, із яких може виникнути зв’язок, у них може народитися якась ідея, з них може вирости партнерство, і ніколи не відомо, куди вони приведуть. Скажімо, я познайомилася з Оксаною Щур п’ять років тому, здається, на конференції в Нориджі, і я ніколи не подумала б, що через п’ять років ми зустрінемося знову, що я приїду в Україну і познайомлюся з вами всіма, і це просто дивовижно.

– Але мені здається, на професійній програмі від Книжкового Арсеналу “Festival to Festival” вдалося забезпечити нетворкінг і в онлайні?

– Так, набагато важче зробити все добре в онлайні, хіба що ви проводите щось достатньо вагоме, як-от триденна програма Книжкового Арсеналу, де ви зустрічаєтеся протягом кількох днів і можете дізнатися про учасників трохи більше. А за одну годину в Zoom це зробити важче.

У якомусь сенсі, здатність перевести велику частину зустрічей в онлайн виявилася корисною, особливо для бізнесу. Наприклад, я живу в Сполученому Королівстві в місті Бристоль, і раніше я мала багато зустрічей в Лондоні, тож, треба було дві години їхати до Лондона, щоб провести зустріч тривалістю в одну годину, а тоді дві години їхати назад додому. А поки ти в дорозі, цю зустріч ще й можуть скасувати, і це дуже втомлює, і це вартує грошей, і це відсутність на робочому місці протягом цілого дня заради однієї зустрічі. І якби ж то була якась креативна зустріч, а це ж може бути зустріч зі спонсором, де ви просто будете говорити про гроші й контракти. Мені подобається, що тепер такі речі можна провести в Zoom, бо це економить час.

Але цінність креативних зустрічей, безперечно, в офлайні. Гадаю, просто перебуваючи у якомусь новому місці, піднімаючи голову над щоденною рутиною і звичним оточенням, ви стаєте відкритими та допитливими. Скажімо, вчора ввечері я розмовляла на вечірці із цікавими людьми, і записувала собі в телефон назви українських книжок, які вони мені рекомендували, і ефект кіл на воді тут буде величезний. Адже я буду тут усього 4 дні, так, але маю надію, що перед тим, як вирушити додому, куплю в книгарні чотири українські книжки англійською мовою, і я їх прочитаю, а тоді, може, знайду якихось українських письменників, які приїдуть до Челтнема, і так ми продовжимо будувати ці мости.

До прикладу, три чи чотири роки тому у нас на фестивалі була тема East Meets West (тема щороку змінюється, цього року розпочалася трирічна тема Read the World – Ред.), зі значним акцентом на японську літературу. Перед тим у нас на фестивалі, здається, жодного разу не було японського письменника, і я нічого не знала про літературу цієї країни. Це вартувало певного часу, енергії, інвестицій тощо, зате зараз ми маємо чудові стосунки з Японським фондом, де щороку резервують для нас невеличку частину фінансування, а я знаю видавців, перекладачів, щороку у нас на фестивалі є кілька японських письменників, і мені це досить легко дається в рамках мого навантаження, адже немає потреби думати: як же мені побудувати стосунки з цією людиною, де знайти фінансування, як залагодити це питання, бо це вже напрацьовано. Знаєте, може за три роки у нас буде так само з українськими партнерами.

Лише література чи дещо ще?

– Особливість Челтнемського літературного фестивалю у тому, що організатор – це команда, яка проводить 4 різні фестивалі на рік: джазу, науки, музики та цілорічні освітні програми для дітей та юнацтва. Як взаємодіють всі ці 5 потужних, але таких різних складників?

– Так, безперечно. Слід зауважити, що ФестивалІ (у множині) в Челтнемі – це ціла фестивальна організація. У травні в нас джазовий фестиваль, у червні – фестиваль науки, у липні – фестиваль класичної музики, ну і в жовтні – літературний, він найбільший. У нашій компанії ми часто проводимо міждисциплінарні події. У доковідні часи ми всі працювали в офісі відкритого типу, там є куточок літератури, куточок класичної музики, куточок джазової музики, і я. Тож, може бути так, що я звертаюся до своєї колеги Мілл і кажу: «Мені потрібен оркестр» або «Мені потрібен якийсь піаніст». А вона, своєю чергою, звертається до мене і каже: «Мені потрібен поет», і в такий спосіб ми з легкістю допомагаємо одне одному і куруємо прекрасні багатопрофільні події.

– Це дуже схожа схема, як ми працюємо у великій команді Мистецького Арсеналу, де є куратори сучасного мистецтва, музейний відділ, і ми щороку залучаємо кураторів музичних, перформативних програм.

– Саме це робить нас настільки цікавими. Як я вже згадувала раніше, в Сполученому Королівстві є багато літературних фестивалів, де автор просто дає інтерв’ю про свою книжку, хтось читає лекцію, проводять панельну дискусію, і все. І це нормально. Але ми проводимо тур по барах (bar crawl) на книжкову тематику, ми називаємо його Lit Crawl, коли в один із вечорів фестивалю ви вирушаєте в книжковий тур по барах, а наступного ранку можете побачити, як дає інтерв’ю Меґґі О’Фаррелл, тоді ви йдете на локацію VOICEBOX або просто на якусь нову локацію, де можна подивитися дозований контент, а після того можете послухати якусь музику чи комедійні виступи, і це такий справді всесторонній досвід, і саме це, гадаю, робить нас цікавішими. 

Читайте також: Книжковий Арсенал-2021: можливість бути знову разом, можливість концентрації

– Чи означає це, що ви цілий рік частково залучені у фестивалях ваших колег?

– У нас є чотири фестивалі-флагмани, а також проєкти, які тривають цілий рік. Скажімо, є проєкт Musicate, який займається підтримкою нового покоління талантів класичної музики й робить цю галузь більш доступною. У нас є, наприклад, Reading Teachers = Reading Pupils (Читають учителі = Читають учні), у цьому проєкті ми працюємо з учителями. Нам стало відомо, що вчителі настільки зайняті й в постійному стресі, що вони не встигають бути в курсі сучасних авторів для підлітків (YA) чи для дітей.

І через це книги, які вивчали у школах, були застарілі, несвіжі, і вони не надихали дітей. Тому ми почали проводити книжкові групи для вчителів, щоб показати їм: ось Патрік Несс, він чудовий, або от іще М. Дж. Леонард чудова; і це розпалило в них емоцію до літератури та розширило діапазон книжок, які вони вивчають у школах, а потім ті самі школи можуть приїздити на фестиваль. Так, ми маємо багато освітніх проєктів, а також благодійних, бо ми палкі прихильники ідеї, що наші фестивалі є флагманами, що така цілорічна робота зацікавлює більше людей і будує фундамент. Йдеться не лише про 10 днів у жовтні.

Знаєте, якщо дитина з малозабезпеченої сім’ї, чи якщо в неї вдома немає книжок, чи її батьки не долучені до культури, то існує дуже мала ймовірність, що таку дитину поведуть на книжковий фестиваль на вихідних, а через співпрацю зі школою це зробити простіше.

– Які у вас є фірмові формати подій? Скажімо, на Книжковому Арсеналі перформанси з поетами, танцюристами, художниками або ж формат «Обмін речовин» – повноцінний діалог двох цікавих особистостей на ті теми, які їх цікавлять.

– Одна з подій, про які я завжди згадую, пройшла 2015 року і була присвячена до 60-тої річниці першого виконання Алленом Ґінзберґом поеми «Плач» (Howl) у Сан-Франциско. Пам’ятаєте, дуже відомі поетичні читання, які вважають ключовим моментом покоління бітників? На нашій локації SpiegelTent був джаз-бенд, який виконував Howl повністю, а ще в нас були аудіокліпи з тих часів, коли Аллен Ґінзберґ у шістдесятих приїздив до Челтнема, і ми їх прокручували, у нас були уривки розмов, а всіх, хто приходив на подію, ми пригощали коктейлем «Джинзберґ», така собі кумедна деталь. А ще ми замовили у сучасних молодих поетів версії Howl 2.0 – ну знаєте, якби Howl писали сьогодні, то проти чого виступала б ця поема, які питання порушувала б. Гадаю, це була своєрідна інкапсуляція – все було багатопрофільним, був джаз, були поезія, чудові коктейлі, але також було показано спадщину Челтнема, адже ми мали аудіо з того часу, коли в наше містечко приїздив Ґінзберґ. Проте це також надихнуло молодих поетів наступного покоління на нові твори, і для мене це чистий дистилят того, чим займається Челтнем: ми маємо довгу традицію престижу, але ми й досі неймовірно креативні, дуже прогресивні й орієнтуємося на майбутні покоління талантів.

Я вже згадувала Lit Crawl – тут по барах, але це можуть бути не лише бари, а інші дивакуваті місця. Наприклад, спонтанний комедійний жанр на вулиці для випадкових перехожих, іноді хтось водить вас навколо цвинтаря і розповідає страшилки про привидів, або ж заводить у тату-салон чи магазин із платівками, щоб розповісти чиюсь історію (сторітелінг). А ще вас можуть повести у пральню, а там хтось пере брудну білизну і розповідає історії про невдалі побачення тощо. Я це люблю, адже квитків немає, ці події безкоштовні, люди вештаються собі від однієї локації до іншої і просто пробують різноманітні формати й контент. 

Гадаю, для декого це класний перший крок до розуміння літературних подій. Адже дехто досі вважає, що такі події нудні, вони для старших людей, або що треба бути дуже елегантними та ерудованими, щоб вам сподобався такий фестиваль. А такі події, як Lit Crawl, – це хороша перша спроба позбутися стереотипів.

Уявіть, ви просто сидите собі у барі, випиваєте, аж раптом опиняється на літературній події, і такі: а це що таке? О, прикольно. Ааа, це літературний фестиваль? Ну добре, можна сходити глянути.

Цьогоріч у нас була вперше локація VOICEBOX – дуже інстаграмний художній простір для аудиторії від 18 до 30, тобто відвідувачів, які не дуже хочуть сидіти цілу годину і слухати розмову, лекцію чи панельну дискусію. Там відбуваються короткі події: наприклад, спікер, який приїжджає фестиваль, бере участь у великій події, виділяє час, щоб дати коротке спонтанне інтерв’ю чи провести короткий воркшоп. Це все дуже візуальне і привабливе для юної аудиторії.

Люблю дивитися на локацію The Green Room – залу письменників, коли там збирається дуже багато людей, і просто спостерігати за усіма тими розмовами, які відбуваються; і можна побачити, наприклад, як Вів’єн Вествуд розмовляє з Маргарет Етвуд. Найчастіше письменник розмовляє з колегою по цеху, але іноді бувають дуже дивні зв’язки, наприклад, між коміком і поетом, який отримав Пулітцера. І у вашій голові рояться думки: про що ж вони розмовляють? Куди приведе ця розмова? Ви самі, як організатори фестивалів, знаєте про ефект кіл на воді: одна розмова за келихом вина у локації The Green Room у професійному плані може перерости у щось велике, у партнерство, але коли йдеться про письменників, які знайомляться з іншими письменниками, чи музикантами, чи іншими людьми творчих професій, то ніколи не відомо, які проєкти виникли у таких-от розмовах.

Часто, через п’ять років, мені надсилають приблизно такого листа: «Привіт! На такій-то події ми говорили із Джонатаном Франзеном, і тепер ми збираємося зробити з ним отаке». І я така: Супер, це ж круто! Мені подобається грати крихітну роль у цьому всьому.

Є автори, які приїжджають до нас щороку, і коли приходять на локацію The Green Room, то почуваються як удома. Знаєте, життя письменника – це передовсім самота, а літературні фестивалі часто важливі не лише тому, що це можливість побачитися з читачами, а й можливість побачитися з іншими письменниками. 

Онлайн чи офлайн?

– Наскільки ми знаємо, 2020 року ви були одним із перших фестивалів, які відтестували онлайн-трансляцію, і яка виявилася достатньо успішною.

– Так, ми організували безкоштовну онлайн-трансляцію двох подій щодня; а вкінці фестивалю є можливість пізнішого перегляду (catch-up) – послуга на кшталт “інтелектуального Netflix”, тобто ви можете переглядати близько 140 фестивальних подій до кінця року, здається, тобто протягом майже 3 місяців. Можна переглянути, передивитися, подивитися події, на які ви не потрапили.

– А ця послуга пізнішого перегляду є безкоштовною?

– Ні, якщо ви бажаєте подивитися найцікавіші події поточного дня, то це можна зробити безкоштовно на YouTube. А послуга catch-up коштує, здається, 25 фунтів. За ці гроші ви отримуєте доступ до 140 подій, які можна переглядати протягом 3 місяців після завершення фестивалю. Ми привнесли це минулого року, в час ковіду, адже мало хто з нашої аудиторії зміг би приїхати на фестиваль минулого року.

Тож, ми створили послугу пізнішого перегляду, і для нас приємною несподіванкою став попит на неї.

Коли ви проводите фестиваль, то вже так звикаєте, що фестиваль відбувається, стається цей яскравий вибух енергії, події, ідеї, єднання, але потім фестиваль завершується. Десять днів минає, намети розбирають, і фестиваль завершується. А ще, в Сполученому Королівстві відбувається багато подій, і зрозуміло, що є багато варіантів, які можна переглядати онлайн, і серед них є дуже багато культурних подій. Нам було цікаво, скільки ж людей захоче переглянути фестивальні події, і мушу сказати, що попит був величезний. Здається, після фестивалю в нас було 300 000 переглядів нашого контенту.

Читайте також: На які фестивалі віртуально «їздили» українські письменники

Я хотіла б також підкреслити, що наявність такої додаткової платформи, додаткова можливість перегляду – це також спосіб дати шанс нашій основній аудиторії спробувати щось більше. Розумієте, коли відвідувач іде на фестиваль (а це 500 подій за 10 днів), у нього є час відвідати, наприклад, сім подій, тож дуже легко зробити просто так: ага, я знаю цього автора, я знаю, що це – відома людина, піду-но я на це, те і се; тобто це означає залишитись у своїй зоні комфорту, і це цілком можна зрозуміти. Тому я гадаю, що наявність такої додаткової платформи, коли люди можуть прийти до себе додому, просто клацнути на щось, і такі: вау, це дуже цікаво; а потім вони вже дивляться якогось дебютного автора, а тоді вже переглядають якусь подію про не надто відомого японського письменника, про якого вони, може, й не знали – усе це подає надії й справді захоплює.

Ми вже стали свідками, що дуже нішеві теми чи, скажімо, події за участі письменників-дебютантів мали дуже добрі перегляди на catch-up.

– Який дохід ви отримуєте (у відсотках) від продажу контенту онлайн, і від самої офлайн-події? І як це співвідношення змінилося після ковіду?

– Щороку до ковіду ми продаємо, у середньому, 140 000 фізичних квитків. Це не означає, що фестиваль відвідує 140 000 людей, а те, що люди купують по декілька квитків кожен. Тобто 140 000 квитків у звичайний рік. А в час ковіду, через скорочення програми й розсаджування з дотриманням норм соціальної дистанції, ми продали 7 000 офлайн-квитків на фестиваль, тобто як на ковідний рік – то дуже й дуже добре, адже більшість інших подій відбувалися лише онлайн, але у порівнянні з 140 000 – це дуже значне зменшення.

Щодо онлайн-переглядів: у нас їх було півмільйона, тобто набагато більше, ніж кількість фізичних квитків на фестиваль у звичайні роки, і розбивка була така: 200 000 переглядів наживо, 300 000 пізніших переглядів на catch-up. Я думала, що у нас буде більше переглядів наживо, ніж на catch-up. Але, мабуть, люди дедалі більше звикають дивитися все у свій власний час, у час, який підходить їм, а це саме по собі цікаво. І коли йдеться про доступність і відкритість фестивалю для більшої кількості людей, то зараз такий цікавий час, адже є очевидний фактор, коли люди не можуть приїхати в Челтнем, бо живуть в Австралії чи у Шотландії, або просто не мають змоги приїхати саме в ці десять днів жовтня, або ж людина може мати інвалідність чи фінансові негаразди, або має маленьких дітей, чи доглядає за родичем – для багатьох людей існує стільки бар’єрів, щоб потрапити на мистецькі події чи літературні події. Мені хочеться думати, що наявність такої онлайн-опції долає бар’єри. Ще один цікавий факт: 40% цьогорічної аудиторії була цілком новою для Челтнема.

– Чи відвідує ваш фізичний фестиваль аудиторія з-за кордону? Маю на увазі не лише міжнародних гостей, а просто читачів з інших країн.

– Так, люди приїжджають. У нас є патрони, які живуть в Австралії й вважають, що ми – найкращий літературний фестиваль у світі, і вони щоразу приїжджають на два тижні та відвідують багато-багато подій.

Цікаво буде подивитися, наскільки це відновиться після ковіду: чи люди відчуватимуть голод на такі події й подорожуватимуть більше, чи навпаки, через це вони подорожуватимуть менше – зараз дуже важко сказати. Гадаю, те, що ми маємо діджитал-складову, означає, що ми все одно можемо бути дуже корисними цій аудиторії. І наш діджитал відкритий до співпраці з міжнародними фестивалями; це означає, що ми можемо провести зйомку письменників у них удома із професійними знімальними командами, адже ми маємо партнерів у різних містах по всьому світу.

Останні кілька років були дуже важкими для мистецтва, для фестивалів і подій, але я вважаю, що ковід дуже швидко підштовхнув нас. Гадаю, якби два роки тому нам сказали: «Ви будете займатися телепродакшном і стрімінгом, ви будете проводити події, де спікери виходитимуть на сцену через LiveLink», ми би просто підняли руки вгору і сказали: «Це надто складно, ми не можемо так зробити, це не модель». Але ковід зробив так, що ми розвинули ці навички. І мені дуже цікаво побачити, як це все працюватиме разом у майбутньому, коли настануть більш нормальні часи.

– Вам вдалося розширити свою аудиторію. Як вважаєте, після того, як усе повернеться на свої місця (сподіваюся, це станеться), чи зростатиме ваша офлайн-аудиторія після стількох зусиль, вкладених в онлайн?

– Гадаю, що так. Мені здається, що наша онлайн-пропозиція була дуже хорошою, вона була на вищому рівні, ніж у багатьох інших фестивалів, і я гадаю, що вона помістила нас на мапу фестивалів для тих людей, які, може, ніколи раніше не відвідували нас офлайн. А ще, річ у тім, що Челтнем – це найстаріший літературний фестиваль у світі; він розпочався у 1949 році, і саме тому наш фестиваль має неймовірну традицію і є дуже престижним. Але в цьому є і недолік, адже дехто вважає нас достатньо традиційним фестивалем, лише для певного типу людей. Але наш діджитал-формат оприявнив те, що ми ще й інноваційні.

Гадаю, ми можемо також поговорити про гібридні формати й про те, як фестивалі справлялися з диджитал-форматом у період ковіду тощо. А ще нам вдалося записати та застрімити більше подій, а це означає, що ми пробуємо щось нове; люди не лише купують квитки на ті події, які їх вже і так цікавлять, а стають більш гнучкими, пробують новий контент і читають нових письменників, із меншими ризиками.

Розшифровка: Наталія Драпак.

Світлини: Читомо, Cheltenham literature festival 

За підтримки British Council в Україні.