«Лускунчик» для великих, малих і геть малих

Мало яка класична історія спромоглася здобути стільки адаптацій, як «Лускунчик» Ернста Теодора Амадея Гофмана – романтика, що мріяв стати композитором і все життя тікав від війни, а натомість написав казку про війну іграшок та мишей, музику до якої знають у всьому світі.

Історія про Лускунчика ось уже два століття втілює для багатьох дух зимових свят: напередодні нового року неодмінно розкуповуються всі квитки на балет за мотивами, і мало не щороку з’являється чергове перевидання казки Гофмана. Як так сталося, що дивна й трохи моторошна, ризикну сказати, не зовсім дитяча історія адаптувалася до настільки широкої аудиторії? Пошукаємо відповіді в різних виданнях «Лускунчика». Одне з них – відоме в усьому світі перше ілюстроване видання казки, решта – перекладені українською, з ілюстраціями українських або закордонних художників.

Перше ілюстроване видання

Хоча оригінальну казку вперше було опубліковано у збірнику дитячих історій іще 1816 року, окреме ілюстроване видання з’явилося значно пізніше, вже після смерті автора. 1840 року вийшло розкішне на свій час видання «Лускунчика і Мишачого короля» – «найдорожчої дитячої казки», як свідчить заголовок, із ілюстраціями Петера Карла Ґайслера (Peter Carl Geissler). Погортати видання, якому без двадцяти років, два століття, можна тут. 

Хоча Гофман помістив свою казку у збірник дитячих історій, щодо того, чи є вона «для дітей», від початку були сумніви. Це й справді історія про дітей – чи то пак історія, де серед головних персонажів є й діти. Дитячим є очікування свята й дарунків напередодні Різдва, дитячим є захоплення іграшками, якими можна погратися ручками, й розчарування довершеними механізмами, якими, втім, не можна гратися. Дитячою є безумовна любов семирічної Марі до Лускунчика – незграбної дерев’яної ляльки, чиє призначення було лущити горіхи. Утім, вже починаючи від битви мишей і ляльок, починаєш підозрювати, що цей текст має подвійного адресата, й далі дітям доведеться багато чого роз’яснювати. Чому маленька дівчинка залишається сама вночі у вітальні? Добрий чи ні її хрещений? І, зрештою, як так може статися, що в кінці вона дає згоду вийти заміж за розчаклованого юнака?

Мовби на підтвердження цих сумнівів до кінця історії Марі на ілюстраціях Ґайслера ніби виростає, перетворюючись із дитини з пухкими рожевими щоками на високу струнку дівчину.

Майже відразу казка Гофмана породила безліч адаптацій, деякі з них автори зуміли пристосувати навіть для наймолодшої аудиторії, перетворивши моторошні сцени на симпатичні замальовки за участі фей.

«Лускунчик» як формат книжки-картинки

Виявляється, якщо забрати з сюжету практично все, лишивши тільки фабулу: історію дітей, їхніх іграшок, мишачу війну й подорож до чарівної країни – казка цілком може зацікавити наймолодшу аудиторію, дошкільнят. В адаптованій версії «Лускунчика», яку видало «КМ-Букс» у 2018 році, всього 24 сторінки – ідеальний формат для дитини, що тільки знайомиться з класичною літературою. 

Художниця Лусіана Фейто намалювала підкреслено лялькових персонажів, уникнувши будь-чого страшного. Навіть Мишачий король у цьому виданні не викликає жаху, як деінде. Голова в нього одна, та й відрізняється від інших мальованих мишей він лише короною. Діти тут є дітьми, одяг – практично сучасним, а Лускунчик у фіналі зустрічається з Феєю сливових цукерок, а не з Кларою (в оригінальній версії дівчинку звуть Марі).

Текст короткий, адаптований під дошкільнят. На кожному розгорті – всього по кілька речень, що оптимально для менших читачів. Переклад українською Оксани Осмоловської.

Ще одна адаптація, яку можна сміливо пропонувати молодшим читачам, – «Лускунчик» Ел Лейсен, яка вийшла 2018 року у видавництві «Ранок». Переклала з голландської О.Назарова. На обкладинці – зворушлива сцена обіймів Клари й Лускунчика. Мимоволі читачі проймаються симпатією до дівчинки, що так ніжно ставиться до іграшки, яку всі вважають потворною і безглуздою. Акценти в ілюстраціях розставлено влучно й вочевидь із орієнтацією на дитячу аудиторію. На одному з розгортів – височенна ялинка з купою подарунків під нею. 

Ел Лейсен чергує кольорові малюнки й замальовки олівцем, і я можу лише припустити, що цей прийом символізує переплетення реального й казкового в самій казці Гофмана.

«Дослівні» ілюстрації

2010 року видавництво «Ранок» видало «Лускунчика» з адаптованим перекладом Тараса Уліщенка. Ілюстрації до цієї книжки намалювала Марина Пузиренко. Того року за оформлення «Лускунчика» художниця отримала урядову премію імені Лесі Українки, а за чотири роки її ім’я потрапило до Почесного списку IBBY – також за ілюстрації до Гофмана. Українське видання «Лускунчика» разом зі 149 іншими дитячими виданнями з усього світу експонувалося на щорічному конгресі IBBY у Мехіко у вересні 2014-го.

Оформлення Марини Пузиренко класичне, близьке до тексту. Персонажі вбрані в одяг ХІХ століття. Навіть збережено колоніальний відбиток із подорожі Марі до чарівної країни, який прибрали з пізніших перекладів казки. Дівчинці прислужують «дванадцять негренят». Ріже око малюнок, на якому темношкірих дітей зображено в дусі початку минулого століття. 

Водночас герої казки – діти Марі й Фріц – на малюнках Марії Пузиренко видаються значно старшими (за текстом Марі лише сім років), практично підлітками. У такій подачі принаймні логічно виглядає фінальний акорд із закоханістю Марі в юного Лускунчика-Дроссельмеєра.

На жаль, ті ж таки «негренята» залишилися й у переказі Ольги Уліщенко, що вийшов у 2020 році у «Віваті». Ілюстрації у класичному стилі створили дві художниці – Ганна Павлюкевич-Чернецька та Марія Осадча. Персонажі казки вбрані в пишний, оздоблений стрічками, рюшами та мереживами одяг глибоких кольорів. В образі Марі вгадуються обриси найпершої ілюстрованої книжки про Лускунчика – навіть колір плаття достоту, як у Ґайслера. Сам Лускунчик зображений гранично гротескно: широкий рот, великий ніс і тіло ляльки-маріонетки. Ось тільки очі – сумні, блакитні, добрі. Якщо пригадуєте, саме за погляд цих очей Марі так прихилилася до чудернацької ляльки.

Інтерактивні «Лускунчики»

Сьогодні складно уявити собі, щоб класичні твори ніяк не адаптовувалися до сучасних реалій. Кілька років тому видавництво «Art Nation» перевидало серію класичних книжок з оновленими ілюстраціями та з елементами доповненої реальності. Успіх двотомника «Аліси» Льюїса Керрола з ілюстраціями Євгенії Гапчинської надихнув видавців оформити в такому ж стилі «Снігову Королеву» Г.Х. Андерсена та «Лускунчика і Мишачого короля» Е.Т.А.Гофмана. Щоправда, придбати це видання українською наразі не вийде – видавництво працює на іноземні ринки, тож «Лускунчик» із ілюстраціями Гапчинської доступний лише англійською. 

2021 року за відомий твір німецького романтика взялося видавництво «Біла сова», що спеціалізується на перевиданні класичних творів у сучасному оформленні та з інтерактивними спецефектами. На відміну від попереднього видання, для якого слід завантажити спеціальний додаток, тут ефекти «вмикаються» за допомогою інстаграму. «Ми переосмислили механічний світ німецького письменника, – зазначають у видавництві. – У Гофмана оживали іграшки, а в нашій книжці “оживають” ілюстрації. За допомогою спеціального ефекту читач бачить, як падає сніг, як Лускунчик відкриває рот і лущить горіхи, як іграшки борються з армією Мишачого короля. А подекуди ефект від побаченого підсилює музика». І справді – на одному з розгортів можна почути уривок із балету Петра Чайковського. 

Ілюстрації намалювала художниця Галя Зінько, яка перед тим проілюструвала «Дюймовочку», «Снігову Королеву» та «Попелюшку», додавши бідній дівчинці з казки Шарля Перро трошки сучасного модного флеру. Марі в баченні художниці – маленька дівчинка (нагадаємо, що на початку казки їй усього 7 років!), невинна і світла, що підкреслює біле вбрання й величезний білий бант на голові. Коли дівча помічає армію мишей, то від страху закриває обличчя руками – але ж якою сміливою має бути дитина, щоб відтак не розгубитися й поцілити в Мишачого короля пантофлею! Головну батальну сцену – битву Мишачого й іграшкового військ – виділено на окремий розгорт, що справедливо, оскільки й сам Гофман багато місця приділив мілітарним сценам. 

До самого фіналу Марі лишається маленькою дівчинкою, а ми не забуваємо, що бачимо події її очима – на ілюстраціях із чарівної країни все мовби присипане цукровою пудрою, адже все казкове в уяві дівчинки було зроблене з солодощів. Як зазначають у видавництві, таке переосмислення було зроблено навмисно: «Казку Гофмана, яка у наш час видається достатньо похмурою, ми зробили максимально комфортною та прийнятною навіть для найменших читачів. Найбільш “незатишні” місця ми подаємо, попередньо “посипавши” їх цукровою пудрою. Мишачий король не лякає дітей і не викликає в них огиду, а пригоди Марі та Лускунчика видаються зрозумілими. Самі ж малюнки зосереджені на святковій атмосфері та дусі Різдва”.

Окрім казкових ілюстрацій та елементів доповненої реальності та анімації, видання «Білої сови» відрізняється тим, що в перекладі Нелі Ваховської горезвісні «негренята» стали просто служками, а сама Марі виходить заміж не наступного року, себто у вісім років, а «коли минув призначений час». Важливо наголосити, що класичні твори нерідко потребують уважного перегляду з точки зору застарілих ідеологій та концептів. Сьогодні дівчаток, на щастя, не віддають заміж у вісім років (принаймні в більшості країн це вважається неприпустимим), а зображувати чорношкірих дітей як служок – вкрай грубе порушення, на яке хочеться звернути увагу видавців.

Е.Т.А. Гофман не писав казки лише для дітей. У його творах багато прихованих смислів, які цікаво розшифровувати передусім дослідникам епохи романтизму. Та завдяки небаченій популярності «Лускунчика» цю історію знають в усьому світі, а багато поколінь асоціює казку про війну іграшок та мишей із новорічними святами. Дуже цінно, що казка про Лускунчика знайшла адаптації, зрозуміли й прийнятні для сучасних дітей. Адже деякі смисли та алегорії, якщо їх не пояснювати детально, занурюючись в особливості епохи автора, радше лякають, ніж створюють атмосферу дива.