Meridian Odesa, not Odessa

3–5 листопада в Одесі відбулися поетичні читання Meridian Odesa. Два роки тому така новина нікого б не здивувала, але в умовах повномасштабної війни й запопадливих російських атак на це місто літературна подія стала організаційним викликом. Читомо побувало на одеських читаннях і підготувало репортаж.

Присутність на Півдні

Від початку 2000-х в Одесі українське літературне життя довгий час було доволі екзотичним: у величезному місті нечасто відбувалися якісь події, і збирали вони доволі малу аудиторію. Проте після Революції Гідності ситуація поволі почала змінюватися передусім силами активістів, а не державних інституцій. 8 років поспіль проходив Міжнародний літературний фестиваль Одеса, що збирав українських й іноземних гостей, і навіть на книжкову виставку «Зелена хвиля» запрошували все менше російських гостей. Час від часу траплялися й окремі заходи – в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі ім. В. Василька, Зеленому театрі, у міських бібліотеках чи в серці української літери у місті – «Запашній книжці». Деякі з них були направду велелюдні.

Меридіанівці прагнули якось змінити ситуацію. Директорка Євгенія Лопата згадує: «Нам дуже боліло, що тут була доволі непопулярна українська література, а це те місто, де вона має квітнути».     

У 2016 році Meridian Czernowitz намагався діяти власними ресурсами і протягом трьох місяців возив українських авторів в Одесу, таким чином закладаючи фундамент для присутності в місті. Потім вони почали подавати заявки на різні грантові програми, щоб знайти фінансування на літературні події в Одесі.

«У Чернівцях ми можемо провести великий фестиваль частково навіть власним коштом, — коментує Євгенія, — там багато друзів і партнерів, а Одеса для нас нова, тут без фінансової підтримки не обійтись».

Вибити грант на літературні фестивалі і резиденції в Одесі до повномасштабного вторгнення меридіанівці так і не змогли. Причому вони були фактично єдиними, хто подавади проєкти літературних подій в Одесі в Український культурний фонд.

Важливість належної присутності української культури на Півдні України стала очевидною для наших інституцій тільки після того, як Росія посягнула на ці терени збройно і повномасштабно.

Так, наприкінці 2023 року вдалося організувати Meridian Odesa за підтримки USAID та Українського інституту книги.

Як локацію вибрали нещодавно відновлений культурний центр «Юніон», який має дозвіл на проведення культурних подій, великий концертний зал і укриття.

Читання під загрозою обстрілу

За три дні Meridian Odesa проведено 24 події. Попри назву «поетичні читання», у програмі була не тільки поезія, але і презентації книг прози та нонфікшн, публічні інтерв’ю з авторами та вечір пам’яті Олександра Ройтбурда.

Одесити мали змогу вживу послухати Тараса Прохаська, Сергія Жадана, Івана Малковича, Ірину Цілик, Галину Крук, Андрія Любку, Анатолія Дністрового й інших.

Частина авторів — військовослужбовці, тому, наприклад, Артему Чеху та Ярині Чорногуз не вдалося прибути в Одесу особисто, але вони виходили на відеозв’язок. Ярина — з лінії фронту.

Коли починалася повітряна тривога, усі переходили в укриття. Автор і модератор — у спеціальну кімнатку, звідки продовжувався стрім зустрічі, а глядачі — у підвальне приміщення, де висіла виставка картин українських художників з колекції Святослава Померанцева, які його видавництво використало для оформлення обкладинок.

Перший день читань обійшовся без тривог, але під час двох наступних довелося переходити в укриття. У неділю, 5 листопада, Росія спочатку вдарила ракетою по Чорноморську, а ввечері, під завісу фестивалю, по самій Одесі.

Вхід на Meridian Odesa був безкоштовний, вимагалася тільки попередня реєстрація онлайн.

За словами організаторів, зареєтрувалося майже вдвічі більше людей, ніж потім прийшло, однак зала все одно не пустувала. На подіях були присутні від кількох десятків до кількох сотень відвідувачів. Найпопулярнішими стали вечір пам’яті Олександра Ройтбурда та поетичний виступ Сергія Жадана.

Серед публіки переважала молодь. Було видно, що вони прийшли подивитися на авторів, яких знають і читають. Часто записували відео з авторським виконанням улюблених текстів на смартфон. 

Усі події фестивалю стрімились онлайн. За словами Євгенії Лопати, так, по-перше, страхувалися на випадок повітряних тривог, а, по-друге, записані відео зберігаються в інтернеті, і їх можна переглянути згодом. Отже, у всіх є можливість віртуально побувати на Meridian Odesa у будь-який момент.

Рівні наближення

Учасники фестивалю вирізнялися різним рівнем наближення до війни. Хтось має фронтовий досвід, хтось живе у далекому чи близькому тилу. Хтось служить сам, у когось у війську близькі, до когось війна поки не підійшла впритул. Це впадає у вічі і в текстах, і в тому, як автори говорять про життя і нашу буденність.

Як зазначала низка учасників, саме поезія реагує найшвидше на зміну реальності. Тож слухачі занурювались у виваженість Галини Крук, філософську відстороненість і вкоріненість Ярини Чорногуз, надрив і експресію Олега Каданова, дистильованість і прозорість Анатолія Дністрового, гостроту і відточеність Ірини Цілик, нуарний романтизм Сергія Жадана.

Андрій Любка презентував в Одесі свою майбутню книгу нонфікшн, у якій описує волонтерські досвіди; Тарас Прохасько — збірку есеїстики, яка точно пасує під визначення фестивалю як «поетичні читання»; Роман Малиновський — книгу оповідань «Солодке життя», написану в часи до вторгнення.

Поміж розмовами про тексти учасники часто говорили про потенційний вплив війни на українську культуру. І в цьому контексті відразу кілька авторів згадали Балкани, культуру яких війна популяризувала у світі, але водночас створила чітку асоціацію Балкани = війна.

Обговорювали також ідентичність Одеси і можливість витіснення російського міфу. Коли Соня Кошкіна запитала про це в Ігоря Померанцева, той відповів, що якби знав, як це зробити, то балотувався б у мери Одеси.

Власне одеським компонентом програми можна вважати події за участі мешканців міста (Валерій Пузік, Тетяна Милимко, Євгенія Завалій) і вечір пам’яті художника Олександра Ройтбурда, якому вдалося зробити Одеський художній музей візитівкою міста.

На завершення поетичних читань росія у свій характерний спосіб долучилася до програми: зірвала вечір Тетяни Милимко, вдаривши ракетою неподалік від Одеського художнього музею.

Odesa not Odessa

Валерій Пузік під час свого публічного інтерв’ю Роману Кравцю відзначив, що українська культура в місті систематично випалювалася, натомість росія навіть після повномасштабного вторгнення надалі плекає дискурс про російську Одесу Пушкіна і Мішки Япончика. Коли Роман запитав Валерія, що може замінити цей міф, він відповів — Збройні сили України, а зал почав аплодувати.

Процес відвойовування українських позицій у багатокультурній Одесі відбувається, може, не так швидко, як хочеться, але він відбувається. Спочатку українську культуру звели тут до «сектантства», потім державні інституції не вважали за потрібне щось робити навіть після 2014 року. Водночас місцеві активісти від культури нерідко організовували презентації відомих українських письменників, серед яких були й топові автори (Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Оксана Забужко та багато інших), а українська література завжди була присутня у програмах Міжнародного Одеського літературного фестивалю та фестивалю-ярмарку «Зелена Хвиля». А у 2022 році грім вдарив і мужик почав хреститися. Зацікавлення українською культурою під впливом війни зросло як в Одесі, так і в інших містах.

Фестиваль Meridian Odesa відбувся — повністю українськомовний з топовими авторами й незначною присутністю власне одеських учасників. Але, цілком імовірно, невдовзі місто почне саме проводити подібні події, і за якийсь час уже в Чернівці завітає фестиваль з української Одеси.

Ця публікація є частиною проєкту “Chytomo spotlights:Ukrainian culture on and after frontline”. Фінансування здійснюється зі Стабілізаційного фонду культури та освіти 2023 Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut. goethe.de