Міграція з IT, каталонські книжки та історія Біблії за 15 тисяч: як починав «Каламар»

Видавництво «Каламар» із самого початку було незвичним. Його засновниця Ольга Попович розказує про свої перші «граблі» та спроби імплементувати ІТ модель в українське книговидавництво. «Каламар» і його засновниця переймаються тим, як ростуть і дорослішають діти, тому основною метою видавництва стало створення контенту, який би сприяв розвитку особистості та дитячої свідомості. Своїми книжками «Каламар» намагається навчити дітей, щоб ті, своєю чергою, змогли навчити дорослих. 

— Як ви вирішили створити видавництво? Розкажіть про ваші перші кроки?

— Все почалось п’ять років тому. Видавничого досвіду чи плану конкретного не було, але, як я завжди кажу: випадковостей не буває. Знайомі розповіли про творчий проєкт «Жіночий журнал», від якого відмовився власник, але команда була готова видавати продукт. Тоді я вирішила спробувати. За місяць ми створили юридичне підприємство та відкрили товариство, яке згодом отримало назву «Каламар». Першою перешкодою стало те, що мої ідеї не збіглися з творчим кліматом команди. Саме через це ми дуже швидко попрощались, не псуючи один одному нерви, але компанія залишилась відкритою, тому потрібно було зосередитись на спільному. Першою виданою книжкою стала «Історія Біблії, Старого і Нового Заповіту», над якою працювала директорка Музею книги і друкарства України Валентина Бочковська. 

— Дуже амбітний проєкт як для першої книги (вартість примірника – 3700 грн, а подарункового набору 15000 грн – примітка Читомо). Чи не було страшно стартувати з таким продуктом? 

— Ми вирішили ризикнути, тому надрукували 1000 примірників. Спочатку це була книга у шкіряній обкладинці, а потім – як подарункове видання з дерев’яною коробкою. Цілий рік дизайнери вдосконалювали оздоблення, а Валентина добирала короткі українсько-англійські тлумачення до кожної гравюри із зображенням біблійних сюжетів, підписаних латиною. Книгу було видано в 2015 році. Наразі більш ніж половина накладу залишилася, тому що її не розкуповують «як гарячі пиріжки», але вона користується популярністю серед мистецтвознавців.

Безумовно, що книга повинна повернутися в наше життя саме як інтелектуальний та цікавий подарунок, який кожен з нас отримував з дитинства. Саме так народжувались ідеї щодо вдосконалення, адже коли книга коштує як дороге віскі, то й упаковування до неї потрібно придумати відповідне.

Спочатку команда майструвала коробку, потім дизайнери наносили декор, це був повноцінний проєкт. Щоправда якби все заздалегідь планувалось, то я б ніколи не наважилась на цей крок. 

— Чи купували це видання президенти й дипломати?

— Звичайно. В міністерства, у Верховну Раду, колегам та посадовцям, коли потрібен подарунок цінний не в розумінні ціни. Також книга непогано продається на Book Forum у Львові, де одного разу хтось прийшов розглядати її з лупою. Завдяки цьому народилась нова ідея, тому ми знайшли людей, які зробили оправу та ручку, а також закупили справжнє збільшувальне скло, яке виробляє Черкаський військовий завод. 

Читайте також: Disney нашому покупцю уже не цікавий – Віктор Круглов про нові видавничі реалії

— Скільки років знадобилося для того, щоб розібратися з видавничим напрямком діяльності?

— Я за освітою математик-програміст. Як людина з IT, отримуючи різні проєкти, я знала, що кожен повинен мати початок, кінець та результат. Для мене, однак, це було дороге хобі. Був період, коли ми не робили нічого і думали, чого ми, насправді, прагнемо. Перші два-три роки я активно відвідувала стратегічні маркетингові семінари, щоб розібратись у понятті «бренд» та його розвиткові. Спираючись на отримані знання, я зрозуміла, що саме потрібно робити та для якої аудиторії. Три-чотири роки тому треба було вигадати назву, щоб її не змінювати. Гарна назва – українською і з простою транслітерацією. Так і виник «Каламар».

— Порівнюючи ринок IT і ринок видавничий, що можна сказати про їхні відмінності?

— Скажімо так, IT ринок більш зрілий. Його бізнес-процеси сталіші, зрозуміліші. Діють за певними нормами.

— У якому напрямі працює «Каламар»? Звідки ваша зацікавленість каталонськими письменниками та іспанською літературою? 

— Видавництво орієнтоване на дітей і мам. Нам цікаві розвиток емоційного інтелекту, екологія та збереження навколишнього середовища, тема дорослішання. Щодо знайомства із Барселонськими видавництвами — це сталось випадково. У відрядженнях я завжди ходила у книгарні та дивилась, яку літературу випускають різні країни. Мені іспанці сподобались. Вони енергійні, життєлюбні. Видавництв у них дуже багато, з дуже якісним продуктом. Зараз ми також познайомились з британцями і почали з ними перемовини. Головне — це тематика, яка допоможе мамам правильно емоційно розвивати дитину. 

— Скільки книжок є наразі в каталозі видавництва та які об’єми плануєте випустити у майбутньому?

— Зараз є вже понад десять позицій. Десь біля семи-восьми нових книжок. Гадаю, що загалом 10 книг на рік слід видавати накладом 2-3 тисячі, не менше. Якщо до вас йде аудиторія — вона вас полюбила. Книжки вони читають швидко, тож будуть потребувати чогось нового. Щоб не втратити ту аудиторію та попит, їх зацікавленість потрібно постійно підтримувати.

У мене був період вагань – чи не закрити цю справу? Але попит на останні чотири книжки був. Ми зрозуміли, що є контент, який читачам до вподоби, а саме книжки, які самі себе продають.

Повертаючись до розвитку нашого ринку – він дуже специфічний: партнерів або мереж, що продають — обмаль. Якщо є попит, то попит буде стимулювати продажі, а партнери включитимуть саме ці книжки до свого переліку закупівель. Але продаж — це окрема історія. Ми маємо тільки один великий контракт з великою книгарнею! Тому що є безліч маленьких книгарень та Instagram магазинчиків. У нас такі умови: на невеликий обсяг замовлень ми підписуємо контракти, за умовами яких одразу роблять передоплату. Я намагаюсь взяти модель з IT ринку, там де є великі дистриб’ютори, маленькі компанії, партнери. Намагаюссь зробити щось подібне. 

— При створенні видавництва, видавці часто намагаються запустити і книгарню. Як ви ставитесь до цього?

— Мені, якщо чесно, це не дуже подобається, тому що це перетворюється у певний перетин бізнес-інтересів. Ви або продаєте, або випускаєте книжки. В IT ринку, та й не тільки, дистриб’ютори за законами співпраці не мають права продавати продукт кінцевим споживачам, для цього й мають існувати партнери. Тобто є певні правила гри, тому що дистриб’ютори задушать своїми цінами всіх інших партнерів. Цих правил гри у книжковій сфері немає, взагалі. Коли книгарня створюється як книгарня, вона так і повинна працювати – з усіма на паритетних умовах. Кол зарплату менеджерів вимірюють від того, скільки вони продали, то вони продають ті видання, на які є націнка. 

— Як ви розв’язуєте питання продажу? 

— Попередніми трьома книгами займались ми. Ті чотири, котрі ми зараз зробили, зросли за рейтингом. Те, що ми бачимо у Yakaboo, — вони в цьому плані діджиталізовані й добре знаються на організації бізнес-процесів. Вони надсилають нам щомісяця звіт щодо динаміки продаж, я бачу за звітами, що продажі зросли. Щоб взяти нову партію, звичайно, потрібні гроші. Як не дивно, у нас вдалась співпраця з «Книгарня-Є» останні чотири місяці, навіть влітку. Інша справа, що це було в той час, коли почалися безпрецедентні знижки перед Book Forum. Це і підштовхнуло нас, змусило з ними переговорити, переглянути наш контракт. Зараз ведуться певні перемовини з книгарнею щодо того, щоб відсоток знижки був меншим. 

Читайте також: «Те, що продавало колись, — уже не працює». Моя книжкова полиця

— За результатами опитування минулого року, читачам найбільше цікаві direct sale’s (через сайт) та продажі на ярмарках. 

— Ярмарки – це дуже круто. Я дуже люблю ходити на ярмарки. Це дає шанс поговорити безпосередньо з кінцевим споживачем, зрозуміти чи це йому цікаво. І коли бачиш, як очі горять, такі моменти дуже надихають. Робиш висновок, що ти на правильному шляху. Знову ж таки, чого саме книги, а не якесь малювання? Тому що хочеться, щоб наші діти читали.

Книга — це суперовий тренажер для мозку. Що перегляд відео, що читання книжок – це спосіб отримання інформації. Якщо змалечку навчити дитину сприймати інформацію читаючи – це для неї буде не тяжка праця, а звичайна справа. Інша річ, що коли діти дивляться відео — фактично вони ніяких рішень не ухвалюють, тож навряд у них спрацьовують аналітичні чи ще якісь інші механізми.

Читання книги — це вже проживання її, це якісь певні аналітичні аспекти включаються, дитина починає задумуватись, мислити. Той хто читає, буде мати більше конкурентних переваг. У випадку читання книг – це людина лідер. Загалом читання це не те що модно, стильно, це просто ми. Це звернення до батьків і мам. Якщо діти не читають, це просто недопрацювання батьків. 

— Однак більшість наших громадян не має звички читати книги. Згідно з опитуванням Research & Branding Group, проведені у листопаді 2019, близько 57% українців не читають книжок, а дослідження «Читомо» разом із Центром Разумкова, проведене раніше, вказувало на те, що лише 20% постійно читають дітям. Чи зараз читанням називають переважно перегляд стрічки у Facebook? 

— Стрічка у Facebook… ну це ж просто потік якоїсь інформації. Звісно, це також необхідно, ми швидко сприймаємо інформацію: що діється в світі, що діється у друзів. Але повинен бути інший контент, там де трошки потрібно замислитись, проаналізувати, прожити й пережити якийсь певний світ, внутрішній досвід разом з певними героями.

— Новостворені видавництва часто починають із закордонних бестселерів, напрацьовують певний капітал, а потім вже працюють з українськими авторами, але ви пішли зворотнім шляхом. Чому саме так? 

— Чого стартували з українських? Було коло знайомих, які сказали, що було б добре зробити одну книжку, а тоді іншу. Так ми і почали цю історію. У мене абсолютно не було досвіду в тому, як працювати, який «проджект-план» повинен бути, як збирати команду, де її шукати взагалі, щоб вийти на якийсь класний продукт. Було трохи лячно брати й ліцензії, найперші з яких ми отримували, показуючи прототипи наших веб-сайтів. Ми показували нашу стратегію, що ми будемо робити, щоб партнери переконалися, що вони не просто видають ліцензію незрозуміло кому, а в надійні руки.

Звичайно, хотілося б робити локальні проєкти. Хочеться більш глибоких і цікавих текстів. Є один задум, але хай він почне розвиватися, а я вже потім розкажу, про що він. Ця ідея виникла в голові не в письменників, а в моїх колег кібернетиків, які просто дуже добре знають історію України. Хотілося б зробити щось по-справжньому драйвове для наших дітей, і вже потім запросити когось, хто б написав такий текст і проілюстрував.

— Що ви шукаєте в авторах і текстах, які вам надсилають?

— Ми зазвичай говоримо про певні три вектори, які ми б вибрали в роботі з літературою. Можливо ми б працювали з кимось із дитячих психологів в Україні, взяли когось з авторів, хто зміг би перетворити їхні ідеї в тексти. До речі, ми зробили проєкт для дітей від нуля до трьох. Моя знайома лікарка вигадала ідею цих книжок. Вона написала певні правила для матерів, що змалечку прищеплювати дітям думку про те, щоб вони не хворіли в майбутньому. Слоган тієї книжки про малого Ромчика: «Зростай щасливим та здоровим», а другий слоган: «Навчивсь сам – навчи своїх батьків». От такі історії цікаві, коли вони глибокі за змістом, тоді вже шукаються й автор, й ілюстратор, які це все докупи зберуть в проєкт. Але головне, що цікаво дітям? Щоб тексти, які писали наші автори, їм «заходили». Закордонні проєкти мені поки що простіші й зрозуміліші, бо я вже бачу готовий продукт і він мені або подобається, або не подобається. Мені зрозуміло, на яку тему нам як видавництву подобається робити ці проєкти, тож сподіваємося, що це сподобається і нашим читачам.

Також нам цікаві теми емоційного інтелекту, захисту довкілля і трансформації ставлення дітей до природи та екології. Я думаю, що вони цим переймаються, це їм буде цікаво, але тут потрібно ще й батьків би вчити. І третя цікава тема – розвиток дитячого дорослішання, причому на кожну вікову категорію можна видати певну літературу. Ми пробували так зробити з підлітковою літерою. Можу сказати, що цей сегмент складнуватий і майже цілком порожній, але тут потрібно працювати з батьками. 

Читайте також: Нічого не пізно і нічого не рано: про що розповідають підліткові романи