Мовні війни та інші літературні скандали 2019-го

За цей рік український правопис легалізував фемінітиви, але так і не впровадив «индика» (хоча той викликав великий ажіотаж). Невідомі захищали честь канонічного Шевченка і відчайдушно намагались очистити українську мову від обсценної скверни. Але здебільшого всі скандали зосередилися навколо українсько-російської війни, яка активно триває на нашому книжковому ринку. 

Ветерани vs Арсенал

Першим довколакнижковим скандалом, який захопив нашу спільноту ще на початку 2019-го, став конфлікт між «ветеранськими видавництвами» та Книжковим Арсеналом. Ще 22 лютого видавництво «Zалізний тато» на своїй сторінці у Facebook опублікувало звернення до оргкомітету Арсеналу, в якому вони закликали «усунути факти цензури та суб’єктивного упередження оргкомітету щодо визначення видавництв-учасників фестивалю». Вони звинуватили керівництво у непрозорих механізмах відбору та фільтрації учасників. Слідом за ним своє публічне обурення висловило й видавництво ДІПА, до якого приєдналися й окремі автори-ветерани. Разом з тим у видавництві «Zалізний тато» вирішили піти ще далі й звинуватили Книжковий Арсенал у співпраці з «ланкою проросійської ліво-екстреміської партії Die Linke» німецьким фондом Рози Люксембург в Україні.

У свою чергу Мистецький Арсенал спробував пояснити, що багатьом стендам окремих видавців відмовили в участі через і без того велику кількість учасників – приміщення вже не могло вмістити ще більше стендів окремих видавництв без порушення правил безпеки. Також у фестивалі наголосили на тому, що непорозуміння відбулося через неправильний підхід до комунікації з видавництвами, який потрібно змінювати.

Не можна сказати, що усіх учасників facebook-баталій довкола цього питання задовольнила така реакція, але важко згадати випадок в історії, коли подібні дискусії закінчувалися цілковитим порозумінням на усіх рівнях. У цій справі найголовніше – сам процес.

Історія закінчилася тим, що у межах фестивалю організували колективний ветеранський стенд, який розташувався у дворі Мистецького Арсеналу й користувався чималою популярністю серед відвідувачів.

Цензура

Легше верблюдові пройти через вушко голки, ніж російській книзі з найменшими натяками на пропаганду потрапити на український ринок легально. В Україні почали діяти санкції проти російських видавництв, а українських провайдерів зобов’язали блокувати доступ до російських інтернет-книгарень.

Цьогоріч книжкова продукція з Росії проходить ретельну перевірку цензорів. Тож триколори й похвальні слова Сталіну з Леніним в Україну більше не потрапляють. І дістається не лише власне російським книжкам і пропаганді, а й всім перекладам російською. Зображення російської символіки, будь-які позитивні слова про Радянський Союз чи принагідні жарти про Сталіна (незалежно від контексту сказаного) тепер під забороною. Але трапляються казуси, коли аналогічні книжки в українському перекладі на ринку активно продаються. Жартувати мовою ворога нині не можна. 

Це аж ніяк не означає, що російська книжка (зокрема й триколорами й благаннями повернути Сталіна на всі привокзальні площі) не потрапляє до України нелегально. Час від часу Держкомтелерадіо та СБУ штрафують окремих ентузіастів. Розмір штрафу складає 41 730 грн за кожен випадок такого розповсюдження, вчиненого вперше, та 208 650 грн за кожне повторне правопорушення. 

Читайте також: Кримінальне чтиво: як книжковий ринок відреагував на обмеження росліту?

Пророк уже не той

Мерч із Шевченком-ктулху та іншими дотепними іпостасями Кобзаря є популярним у вузьких колах. Щоправда, ті самі картинки діють на поборників непорочності Кобзаря, як червона ганчірка на бика. Через таких поборників виставку «Квантовий стрибок Шевченка. Метро», яка відбувалася на станції метро Тараса Шевченка в Києві, були змушені достроково закрити. Більшість постерів порізали ножем.  

Очевидно, ці люди не знають, що в музеях Шевченка по всій Україні можна знайти портрети Кобзаря із солі, вовни, хліба-пшениці та інших несподіваних матерій і речовин. Тож у сучасної іконографії Шевченка (себто в усіх принтів на футболки, значків та торбин) є довга традиція, яку шанують всі музеї Шевченка. Ще б не шанувати, Пророк один, а музеїв – тьма. І в усіх, як на зло, треба виставляти експонати. 

Чому Шевченко із солі – це канонічно і за святотатство не рахується – загадка природи.

Читайте також: Монумент чи жива людина? Вано Крюґер навздогін хайпу щодо Кобзаря

Дематюкація

Поборники чистоти української мови від лайки ніяк не заспокояться. 2 липня Верховна Рада зареєструвала законопроєкт про дематюкацію мови, ініціаторкою якого була Ольга Богомолець. На цей проєкт іронічно відгукнулася Уляна Супрун, нагадавши, що лаятись взагалі-то буває корисно для здоров’я.    

Цікаво, що штрафи за лайку планували передавати на благо розвитку культури. Чи в курсі автори законопроєкту, що культура, від античної комедії й до наших шанованих сучасників, рясніє матюкливим різноманіттям, якого вистачає на цілий словник? 

Справа Стуса

Але не тільки матюки хвилюють політиків. Віктор Медведчук подав до суду на історика Вахтанга Кіпіані за його книжку про справу Стуса. Неприємні слова, навіть якщо вони не обсценні, не приглянулися Медведчуку. Він вимагав усунути фразу про себе із книжки як неправдиву і подав на автора в суд, щоб захистити свою гідність і ділову репутацію. А перед тим постать Медведчука намагалися усунути із фільму про Стуса «Заборонений». 

Читайте також: Юлія Орлова: суд щодо книжки Кіпіані – це другий суд над Стусом

Зрада чи культурна експансія? Продаж прав на книжки ВСЛ

Великий скандал спіткав одне з найпопулярніших видавництв України – Видавництво Старого Лева. Причиною для цього став продаж прав на книжки «Я так бачу» та «Голосно, тихо, пошепки» творчої майстерні «Аґрафка» в Росію. Літтовариство поділилося на тих, хто вважає, що час завдавати культурного удару у відповідь Росії й захопити східний ринок українським культурним продуктом. А також тих, хто вважає, що торгувати з ворогом – зрада і ганьба. 

Мовні війни

Далі українська спільнота пригадала інтернет-книгарні «Якабу», що та досі торгує російськими книжки. Так активно пригадала, що «Моя книжкова полиця» оголосила книгарні бойкот. Водночас своє обурення діяльністю «Якабу» висловила і книгарня «Є». Не нам вирішувати, наскільки мотиви книгарні-конкурента можна вважати щирими й патріотичними, а наскільки – піар-ходом. 

Як і в ситуації з ВСЛ, думки спільноти розійшлися. Очевидно, що з погляду критиків, «Якабу» мало почати поривання з російськими книжками ще в не такому далекому 2014-му. Також очевидно, що велика компанія не може так просто взяти й втратити істотну частину свого прибутку. Вона має знайти, куди переспрямуватися. І тут (сюрприз-сюрприз) «Якабу» якраз і розверталося. Компанія почала безпосередню співпрацю з англомовним книжковими видавництвами. Наскільки це є/буде успішним, ми побачимо згодом.

Читайте також: «Ой леле!»: Літературні скандали – 2018