Найвідоміший лесбійський комікс: Блакитний – теплий колір

Жуль Маро, Блакитний – теплий колір, Видавництво, 2024 – 180 с.

«Блакитний – теплий колір» – французький лесбійський комікс, що, на відміну від багатьох інших квір-коміксів став дуже популярним серед читачів. Вперше ця історія з’явилась у 2010 році у видавництві «Glénat», а за кілька років, у 2013, у прокат вийшов однойменний фільм Абделатіфа Кешиша (в оригіналі французькою ви його знайдете як “La Vie d`Adele”, англійською — “Blue is the Warmest Colour”), який отримав Золоту пальмову гілку в Каннах. Цьогоріч цей комікс нарешті з’явився українською у Видавництві в перекладі Елли Євтушенко.

Що цікавого можна знайти у цьому мальописі і як формувалась традиція лесбійських коміксів? Розповідаємо про книгу і про враження від роботи над нею від перекладачки Елли Євтушенко.

Блакитний – найромантичніший колір

В цьому мальописі ми споглядаємо далеко не сонячну історію з гепі-ендом. Це складна історія любові зі сварками, нерозумінням, зрадою і грюканням дверима. А ще це історія дорослішання, усвідомлення своєї ідентичності, камінг-ауту та пошуку свого середовища. «Блакитний – теплий колір» – книжка про прийняття себе і пошук безпечного місця.

Вперше ми бачимо Клем (центральну персонажку коміксу) ученицею старшої школи. Вона намагається вписатись у рамки свого світу, проте видається людиною депресивною і відстороненою. Здається, що вона блукає у похмурому світі допоки не бачить на вулиці яскраву блакитноволосу дівчину. І тільки тоді її життя наповнюється сенсом. Потяг до блакитноволосої переслідує Клем, вона ввижається їй вночі й заполоняє її уяву. Німецькі романтики могли б собою пишатись, адже ця незнайомка цілком вписується в їхню парадигму. Далека, незнана, недосяжна представниця іншого світу, яку Клем шукає і за якою тужить.

Незабаром блакитноволоса виявиться відкритою лесбійкою Еммою, яка займається мистецтвом. Вона політично активна жінка, для якої її сексуальність – це цінність. У 2000-ні, які описані в коміксі, для Клем Емма і справді виявляється романтичною істотою з іншого світу. Світу, де бути гомосексуалкою – нормально.

Елла Євтушенко:

Мене зачепила сама історія. Так, вона про лесбійок, так, тут є цілий пласт про відкриття своєї орієнтації, підліткового самопізнання тощо, з яким я себе не можу ідентифікувати, але сама історія кохання головних героїнь універсальна. Це сюжет про перше серйозне кохання в житті людини, і воно зображене так зворушливо і живо, що зачіпає незалежно від орієнтації.

Двері бару

Цікавий момент. Щоб знов зустріти свою блакитноволосу мрію Клем знадобиться потрапити до іншого світу. Як Алісі з відомої книжки треба було стрибнути в нору за зайцем, так і Клем треба подолати символічний портал в інший світ. І цим порталом стають двері лесбійського бару, за яким розгортається абсолютно інше життя зі своїми правилами та своєю культурою. Треба сказати, що сам топос бару є не випадковим. Це місце повсякчас трапляється в ЛГБТК+ літературі як територія формування своєї культури й своєї спільноти. Це місце – не лише про можливість зустріти когось і пофліртувати. Це простір творення нової культури, де в Клем нарешті є шанс доторкнутись до своєї блакитної квітки (не подумайте нічого такого, я все ще апелюю до німецьких романтиків).

Інший простір, в якому Клем може злитись з людьми та відчути себе частиною спільноти – це мітинги. На початку книжки дівчина описує протести, в яких бере участь, як те місце, де вона відчуває себе живою. Систематичною відвідувачкою протестів і прайдів стає Емма, для якої важливо висловлюватись і змінювати простір.

Елла Євтушенко:

У 2021 році я переклала роман, який отримав Букерівську премію – “Шаґґі Бейн” Дуґласа Стюарта. Це роман про дорослішання хлопчика, який живе з матір’ю з алкогольною залежністю й паралельно відкриває свою гомосексуальність. Та орієнтація там не є основною темою, вона радше підкреслює ізольованість та інакшість героя в суворому Глазго 80-х років. Щодо особливостей перекладу – питання радше не в гендерно чутливій лексиці, а навпаки, в образливій, інколи нецензурній, яка обов’язково лунає на адресу героя чи героїв. На жаль, висвітлення ЛГБТ-тематики досі неодмінно зачіпає проблему нетерпимості й дискримінації, бо такі реалії.

Пошук кольору

Історія Клем та Емми – не лише історія любові між дівчатами, це оповідь про самотність і пошук свого місця у світі.

Клем існує у гетеросексуальному світі, в якому почувається некомфортно. Істотна частина коміксу зроблена в чорно-білих тонах, що насправді відповідає почуванню Клем. Вона здається депресивною і роз’єднаною із соціумом. Кольором її життя наповнює тільки Клем. Причому наповнює буквально. Після розмови з дівчиною світ Клем блакитнішає. Так само блакитним є її щоденник – територія відвертості й справжності. Колір з’являється, коли Клем виганяють з дому, коли вона виходить із затінку. Візуальний ряд в цьому місці римується із народженням: ми бачимо Клем в кольорі у позі ембріона на тлі картинок спільного життя з Еммою та прийняття її батьками. Блакитний на мить з’являється і в кольорі волосся самої Клем.

Читайте також: ЛГБТ у світовій літературі: античні міфи, класика та дитячі казки про пінгвінів-геїв

Коротка історія лесбійського коміксу

Щоб краще зрозуміти важливість цього та інших лесбійських мальописів, варто подивитись на нього з часової дистанції. Тривалий час квір-комікси були феноменом андеграундним. Крім того, довгий час комікс був чоловічою територією. Наприклад, коли у 2005 році, в Америці відкрилась виставка The Masters of American Comics, на ній не було представлено жіночі роботи, хоча жінки-коміксистки існували й створювали цікаві твори. Тоді у відповідь на цей захід мисткиня Сара Лайтман (Sarah Lightman) і колекціонер коміксів Майкл Камінер (Michael Kaminer) створили виставку Confessional Comics by Jewish Women, де продемонстрували роботи 18 художниць. Це сталось у 2010 році у Сан-Франциско, і на виставці були представлені лесбійські коміксистки Сара Лівітт (Sarah Leavitt), Ілана Зеффрен (Ilana Zeffren), Аріель Шраг (Ariel Schrag).

Найбільший корпус графічних текстів про одностатеві стосунки між жінками – це піджанр японської манги юрі. Проте специфіка цих книжок в тому, що вони подають вигадані історії, тоді як північноамериканський лесбійський комікс – це історія автобіографічна.

Що стосується франкомовного світу, то в 1950-ті комікс був дитячою територією, а отже, сексуальні теми тут не могли порушуватись.

Елла Євтушенко:

 На мій погляд, в українській літературі, а тим паче в кіно, тема ЛГБТ майже не представлена взагалі. Імовірно, це лише моє враження, бо я не належу напряму до цієї спільноти, але це тільки підтверджує мої слова: якщо ця ніша і існує, вона залишається нішею, а не виходить на рівень, умовно, “літератури загалом”.

 

Можливо, для Франції, де за ці 20 років суспільна свідомість доволі помітно змінилась і толерантність зросла, цей текст менш актуальний, ніж нині для України. Я цілком можу уявити собі цю історію в сучасному, скажімо, Луцьку. Але це в тому, що стосується проблем із неприйняттям ЛГБТ-персон суспільством, друзями, власною сім’єю. У тому, що стосується любовної лінії, це цілком універсальна історія. Це, якщо хочете, ті самі “Ромео і Джульєтта”, де зовнішні обставини не спиняють почуття двох молодих людей. Дорослішання, відкриття власної сексуальності, перше кохання, перші сексуальні досвіди, вдалі й невдалі – навряд чи ці теми можуть утратити актуальність. Тому ця історія промовляє до читача незалежно від часу, країни, орієнтації, віку.

Замовити комікс на сайті видавництва

Переклад та публікацію цієї книги підтримує Європейський Союз за програмою «Дім Європи».