Навіщо локальні медіа видають журнали — історії друку з 7 міст

Кілька медіа, які раніше випускали друковані журнали, зокрема Куншт і YourArt, перейшли лише в онлайн. Натомість локальні редакції з Херсона, Харкова, Сум, Дніпра, Одеси, Ужгорода та Луцька регулярно випускають власні часописи. Не всі з них можна придбати: херсонський «Мост», ужгородський Varosh і луцький Rayon.in.ua свої журнали не продають —  їх отримують учасники спільнот, які підтримують медіа щомісяця. Читомо розпитало «Мост», «Ґвара Медіа», «Цукр», «Поміж», «Море Людей», Varosh і Rayon.in.ua скільки часу забирає один номер і як журнали знаходять читачів.

Навіщо друкувати, якщо інші йдуть в онлайн?

Більшість редакцій прагнуть зафіксувати місто під час війни у фізичній формі й дати спільноті, яка підтримує медіа, цінність фізичного контакту з медіа.

Засновниця та керівниця незалежного одеського медіа «Море Людей» Вероніка Полякова називає журнал архівом часу: «Ми — локальне медіа, і для нас дуже важлива функція документування. Онлайн живе швидко: матеріал виходить, його читають, а за кілька днів інформаційний потік несе всіх далі. Нам хотілося створити щось, що фізично залишиться». За її словами, редакція документує, як змінюються Одеса і люди під час великої війни: хто залишається в місті, створює бізнеси, волонтерить, воює, займається культурою, відбудовує і просто продовжує жити. «Ми подумали, що через 10–20 років це має існувати не лише у вигляді посилань на сайті», — каже Полякова. 

Журнал «Море Людей»

Харківська редакція «Ґвара Медіа» видала перший журнал у 2023 році, другий — у 2024-му. Засновник і головний редактор Сергій Прокопенко пояснює, що медіа вже кілька років входить до мережі журналів Eurozine, де друк — стандартна практика для культурних видань. Ідея річного журналу з найкращими та ексклюзивними фото й текстами, за його словами, здавалася цінною з концептуального та маркетингового погляду, бо редакція «навпаки в максимальному офлайні». «Я сподівався, що видані під час війни журнали матимуть значну архівну та історичну цінність», — додає Прокопенко.

Журнал «Ґвара Медіа»

Дніпровський почався з подкасту про культуру в умовах війни (послухати тут). У 2023 році команда перезапустилася як медіа про Дніпро: створила новий сезон подкасту й сайт про міські міфи, локальні ідентичності, культурну та історичну спадщину міста. Співзасновниця та редакторка «Поміж» Аліна Стаменова розповідає, що журнал з’явився під час підготовки нової грантової заявки, хоча ніхто з команди не мав досвіду роботи з друком: «Певною мірою це була спонтанність і авантюра, яка врешті успішно закінчилася». 

Журнал «Поміж»

На той час команда вже знайшла свою нішу — поєднувати академічну чи дослідницьку експертизу з журналістикою. Такі тексти, за її словами, важче читати онлайн: «Зрештою, це майже книжка: у кожного номера є певна драматургія, усі формати доповнюють одне одного й разом розповідають історію. Через візуальний вигляд і дизайн багато хто називав перший номер саме книжкою, а не журналом». 

Херсонський «Мост» раз на рік  збирає в журнал найкращі історії, які виходили на сайті. «Це альманах, підсумок року, подарунок — те, що наша спільнота може помацати. Не зовсім щорічник. Колись, можливо, нам набридне, і ми перестанемо його видавати», — каже Нікітенко.

Журнал «Поміж»

Схожу початкову мотивацію в луцькій мережі медіа Rayon.in.ua. Шеф-редакторка Наталія Пахайчук каже, що журнал мав дати щось відчутне спільноті «Друзі Району»: «Спочатку люди зробили шляхетний жест підтримки, коли ми потрапили у кризу, але тепер нам треба надати найпалкішим прихильникам додаткову цінність. Журнал — це перевірене іншими редакціями рішення». Під час підготовки першого номера команда побачила в ньому й нагоду використату напрацьовану професійну спроможність. Ще одна причина — ювілей: у грудні редакції виповнюється 30 років, якщо рахувати від заснування газети «Сім’я і дім». «Випуск журналу — це наш спосіб підсумувати певну віху в розвитку і водночас вийти на новий рівень», — каже Пахайчук.

Журнал «Цукрі»

У сумському «Цукрі» журнал вважають відповіддю на запит авдиторії. Lead-журналістка медіа Анна Шпурік розповідає, що для читачів журнали «Цукру» — збірка теплих історій, яку можна будь-коли взяти з полиці й погортати. Для ужгородського Varosh журнал став частиною зміни бізнес-моделі. Директорка медіа Росана Тужанська розповідає, що редакція переходила від майже повної залежності від грантів до чотирьох джерел доходу: грантів, реклами, внесків бізнесу та спільноти. «Команда усвідомлено пішла проти інтуїції ринку: одночасно із запуском журналу ми запустили й спільноту, яка підтримує медіа щомісячною підпискою, і подкасти — і всі три напрями спрацювали. Журнал закладений у довгостроковій стратегії Varosh, розписаній на 10 років наперед, а не як реакція на умовний грантовий запит», — каже вона.

Редакція пише, підрядники верстають

Основу журналів створюють самі редакції, а для дизайну й верстки медіа здебільшого залучають підрядників.

Журнал «Мост»

Дизайн журналу «Мосту» робить дизайнерка з Харкова. «Ми довго все узгоджували, бо ми трохи консервативні, а вона навпаки дуже прогресивна. Так і вийшов симбіоз, синергія», — каже Сергій Нікітенко. 

«Ґвара Медіа» працює з запрошеним візуальним редактором, цього року ним став харківський фотограф Іван Самойлов, раніше медіа співпрацювало з Directa Design Bureau і DDD Agency. Ілюстрацію для обкладинки п’ятого журналу «Цукру» «Світла сторона Сум» створив сумський дизайнер Антон Фірсік, над дизайном і версткою цьогорічного журналу редакція працювала з дизайнеркою Дарією Скибою. 

Журнал «Ґвара Медіа»

Дизайнером першого номера «Поміж» був Саша Биченко та його студія Kultura, другого — Міла Костяна, яка кілька років працює з проєктами ГО «Культура Медіальна», частиною якої є «Поміж», і Центру сучасної культури в Дніпрі. 

Журналом Varosh займаються переважно дві людини: Росана Тужанська як головна редакторка друкованого видання та дизайнерка Анастасія Мамонова.

Журналом Varosh

З авторами редакції працюють по-різному. «Мост» нових авторів не залучає. Винятком став 2025 рік, коли редакція замовила кілька матеріалів стороннім авторам: одна журналістка писала про своє село, ще один автор — про батька своєї знайомої, художника, якого вбили росіяни. «Ґвара Медіа» працює з внутрішньою редакційною командою, «Цукр» — зі своїми авторами текстів, фотографами й дизайнерами, а також зі спеціалістами ззовні. Varosh, навпаки, замовляє більшість текстів: «Дуже незначну частину текстів пишу сама, решту замовляємо в експертів і журналістів — мистецтвознавців чи дослідників історії архітектури», — пояснює головна редакторка. Над журналом і спільнотою Varosh також працюють менеджер спільноти, операційний директор і подієва менеджерка.

«Поміж» до обох випусків залучав зовнішніх авторів текстів і візуальних матеріалів, перекладачок і літературну редакторку. До другого номера увійшли короткі тексти читачів про те, як вони сприймають місто, які зібрали через опенкол і опитувальник. 

«Коли я читала ці тексти, мені здавалося, що їхні автори ніби чекали, поки їм поставлять саме ці запитання про Дніпро й дадуть можливість висловитися», — каже Дінара Халілова. Читачів до роботи залучив і Rayon.in.ua. Учасники спільноти «Друзі Району» долучилися до першого номера як автори, радили теми, когось залучили як консультантів і менторів. Над журналом працює частина команди мережі, яка вміє працювати з довгими форматами. 

У «Море Людей» зовнішніх людей залучають лише для конкретних завдань, зокрема дизайну й верстки. «Для нас важливо, щоб журнал залишався продовженням медіа, а не окремим продуктом, який робить зовнішня команда», — пояснює Вероніка Полякова.

Скільки часу йде на один номер

Робота над одним номером у редакціях триває від місяця до року. «Мост» перший номер зробив приблизно за місяць, другий — за декілька. «Цукр» і Rayon.in.ua витрачають на випуск близько пів року, «Поміж» зробив перший номер за пів року, а другий — удвічі довше. «Море Людей» працювало над випусками 9 і 8 місяців, «Ґвара Медіа» — близько року.

Журнал «Цукрі»

Частина редакцій досвіду роботи з друкованим медіа раніше не мала, тому створює процеси з нуля. Терміни зсувають також обстріли, блекаути, втома команд і проблеми з фінансуванням. «Цього року в нас значні проблеми з друкарнями», — каже Сергій Прокопенко з «Ґвара Медіа».

Додана цінність друкованого журналу в матеріалах, яких не знайти на сайті

Частка матеріалів, яких немає онлайн, у журналах різна: від одного тексту на номер до 90–95% змісту.

Перший журнал «Ґвара Медіа» на 90% складався з матеріалів сайту, зібраних у лонгріди й художні репортажі. У кожному номері редакція публікувала також 30 найважливіших фото року. У 2026-му медіа готує англомовний фотоальбом для міжнародного показу: 100 фотографій Харкова та регіону з часів повномасштабної війни. До нього увійшли знімки редакції, а також харківських фотографів Олександра Осіпова, Павла Дорогого, Сергія Коровайного та Петра Чекаля.

Журнал «Ґвара Медіа»

Кожен журнал «Цукру» має свою тему. П’ятий номер «Світла сторона Сум» — про те, як світитися, коли темно. Це найоб’ємніший журнал медіа: 27 матеріалів, із них п’ять фоторепортажів. «На своєму досвіді бачимо, що навіть уже опубліковані на сайті історії, якщо їх відібрати, згрупувати за темою й додати візуали, мають попит», — каже Анна Шпурік. У новому випуску, за її словами, є й 4 ексклюзивні тексти.

Журнал «Поміж», за словами Дінари Халілової, на 90–95% відрізняється від контенту сайту. «Для журналу ми відбираємо тексти, які не побудовані навколо одного інфоприводу чи події й залишатимуться актуальними та цікавими через кілька років або й довше. Тому в журналі багато есеїв, художньо-публіцистичних текстів, особистих поглядів та історій», — пояснює вона.

«Море Людей» теж свідомо не робило «сайт на папері», каже Вероніка Полякова: «Друк дозволяє нам бути повільнішими. Тут більше великих людських історій, фотографій, фоторепортажів, есеїв, інтерв’ю — матеріалів, які хочеться не просто прочитати, а роздивитися». Сайт, соцмережі чи YouTube, за її словами, продовжують історію з журналу відео, повним інтерв’ю або додатковим контекстом.

З фотосесії журналу «Море Людей»

Журнал Varosh також зосереджується на тематичному поділі: перший номер був про мистецтво Ужгорода за останні 100 років, другий — про архітектуру міста, третій, який вийде восени 2026 року, буде про гори. «У кожному номері є блок „естетики“ і блок із проблематикою: наприклад, у випуску про архітектуру — це відсутність генплану міста і хаотична забудова», — каже Росана Тужанська.

Журнал «Харківський вісник»

Випуск «Харківський вісник» журналу медіа «Люк» побудований за часовим принципом: минуле, теперішнє й майбутнє міста. До номера увійшли 11 історій. Серед них тексти про те, як у Харкові фліртували й освідчувалися, як розвивалася місцева гастрономія і перше незалежне радіомовлення («Радіо 50»), як харківські науковці працюють із кристалами на Великому адронному колайдері й ріжуть пухлини водою, а також про «дроновий кіберпанк», міські сади й локальні ініціативи. «Ми трохи позичили у Веса Андерсона любов до журналів, дивакуватих історій, дрібних деталей і героїв, яких хочеться розглядати довше, ніж вони самі того очікували. А далі пішли своїм маршрутом — Харковом», — пише у вступному слові випускова редакторка Олександра Пономаренко. 

Журнал «Харківський вісник»

Перший номер Rayon.in.ua присвячений 35-річчю Незалежності України. У нього увійшли історії з усіх областей, де працює мережа. «Такий собі історичний журнал із рефлексіями сьогодення, або навіть мінімонографія», — каже Наталія Пахайчук. Згодом усі матеріали журналу з’являться на сайті, з доступом для спільноти або за разову оплату. Під час підготовки номера редакція запустила ще й проєкт на YouTube до 35-річчя Незалежності. Його випуски пов’язані з журналом через QR-коди.

Журнал працює передовсім на бренд медіа. А як щодо промоції міста, про яке в ньому йдеться?

Сергій Нікітенко порівнює журнал «Мосту» з брендовою річчю: «Це статусна річ, як дорогий годинник. Дорогого годинника ні в кого з нас [у редакції] немає, а журнал є». Щоб він працював і на промоцію Херсона, за його словами, замалий наклад. Нещодавно Нікітенко подарував журнал нардепам із гуманітарного комітету, коли ті були в Одесі: «Мабуть, спрацює на промоцію: почитають, подивляться, як живе Херсон. У нас немає туризму, нічого такого». Він згадує історію 2024 року про фермера Сергія, який вирощує кавуни і якому розбили трактор. Трактор досі майже розбитий, його лише трохи підремонтували. «Історія потрапила в журнал і зацікавила представників USAID, вони обдумували, як йому допомогти. Але потім USAID знищили, і ця історія не стала історією успіху», — розповідає він.

Журнал «Мост»

Наталія Пахайчук теж називає журнал статусною річчю і для читачів, і для редакції: «Видати журнал під силу тільки спроможній команді: як професійно, так і фінансово. А головний актив — мати аудиторію, яка це оцінить. На щастя, зараз у нас все це є. І ставка на те, що журнал для нас стане імпульсом для подальшого розвитку. Чи спрацює такий план — поговоримо через рік».

Анна Шпурік каже, що журнал «Цукру» фактично представляє Суми людям з інших регіонів: пояснює, що це за місто і хто такі сум’яни. «Можливо, навіть формує позитивне враження про Суми як про сучасне й незламне місто», — додає вона.

Журнал «Цукрі»

Аліна Стаменова розповідає, що «Поміж» зараз вкладає в журнал найбільше ресурсів: «Ми не певні, як видання впливає на промоцію Дніпровщини, це складно порахувати, але сподіваємося, що воно все ж посилює інтерес і до міста, і до регіону загалом». Любов до міста, посилена війною, за її словами, не втрачає зв’язку з реальністю: «Ми готові говорити про складне й шукати такі ж нелегкі відповіді про наше минуле й сьогодення. Для нас було дуже важливо, що багато людей не з Дніпра зчитали наше любовне послання місту й часто навіть приїжджали сюди. А найприємніше було, мабуть, колись прочитати, що „Поміж“ — це „журнал, який робить для тебе домом місто, в якому ти ніколи не був“». Стаменова вважає, що зараз триває певний бум локальних медіа, зокрема журналів. «Поміж», за її словами, напевно, потрапив у першу хвилю цих видань, і деякі команди, які створюють власні друковані видання, звертаються до досвіду редакції.

Для «Моря Людей» журнал став способом зробити бренд медіа фізичним. «Сайт чи Instagram існують у телефоні, а журнал залишається на столі, книжковій полиці, у кав’ярні чи офісі. Його передають іншій людині», — пояснює Вероніка Полякова. Одна з причин, чому існує медіа — бажання змінити уявлення про місто, яке десятиліттями описували набором імперських, радянських і туристичних кліше: «„Юмор“, „бандити“, „особливий одеський язик“, море, дворики — і ніби за цим більше нічого немає. Ми хочемо показувати іншу Одесу — українське місто з дуже складною історією, сучасною культурою, активним громадянським суспільством, бізнесами, волонтерами, військовими, митцями й людьми, які сьогодні формують його ідентичність». Вероніка Полякова хотіла б, щоб через десять чи двадцять років у журналах «Море Людей» побачили не абстрактну Одесу часів великої війни, а обличчя конкретних людей.

Команда Varosh

Росана Тужанська пояснює, що спільнота й журнал Varosh — частина ширшої екосистеми, до якої належать Varosh, ICES, Інфопост, Re:Open Zakarpattia та «Діалоги про Європу». За її словами, саме ця екосистема дозволяє регіональному медіа вижити, коли частина локальних медіа закрилася через війну й згортання грантового фінансування. Серед прикладів промоції регіону Тужанська називає запрошених до Ужгорода інтелектуалів, яких на Закарпатті раніше не бачили: Тімоті Снайдера, Ярослава Грицака, Кшиштофа Чижевського, Віталія Портникова, Олену Стяжкіну та інших. Записи подкастів у ILKO Gallery збирають наживо 100–200 людей. «Для нас важливо відкривати Закарпаття як для себе, так і для інших, вивезти Закарпаття за його межі», — каже вона.

Свої читають, чужі зацікавлюються — для кого часописи

Авдиторія журналів — не лише мешканці міст, про які пишуть редакції.

Найбільша частина авдиторії «Поміж», за словами Аліни Стаменової, — дніпряни, які цікавляться містом, його культурою та історією: і ті, хто живе в Дніпрі, і ті, хто поїхав, але хоче тримати з ним зв’язок. «Питання, які ми проговорюємо в журналі, можуть торкатися ширшого контексту: як живуть міста під час війни, як ми шукаємо свою ідентичність у кризових умовах, чому загроза посилює любов до того, що раніше здавалося надто простим, звичним і нецікавим», — пояснює вона. «Поміж» виходить двома мовами, тож його читають і іноземці, а багато дніпрян купують журнал у подарунок друзям за кордоном. «Для багатьох іноземців журнал зчитується як дослідження на межі урбаністики, літератури та журналістики, як спосіб вивчати міста й говорити про них», — каже Стаменова.

Журнал «Поміж»

Схожу авдиторію описує Вероніка Полякова: журнал «Море Людей» читають люди, яким важлива сучасна Одеса, а це не обов’язково лише одесити.

Спільнота Varosh, за словами Росани Тужанської, налічує понад 400 платних підписників, близько 30% із них не живуть на Закарпатті. Серед учасників офлайн-подій спільноти, як-от книжкового клубу, від 50% до 80% — люди, які переїхали на Закарпаття після 2022 року. Натомість Сергій Нікітенко називає журнал «Мосту» нішевим виданням для своїх.

Чи приваблює друковане медіа нових читачів?

Сергій Нікітенко розповідає, що коли «Мост» рекламує журнал, багато людей підписуються на спільноту, щоб його отримати: «Хтось потім відписується, хтось залишається — це життя. Але щоб просто нова аудиторія — не знаю». З партнерами, за його словами, важкувато, бо реклами «Мост» не має. У «Цукрі» теж не можуть сказати напевно: Анна Шпурік пояснює, що «Цукор» — не лише медіа, а й громадська організація, тож у нього кілька напрямків роботи, і кожен підсилює інші. Сергій Прокопенко з «Ґвара Медіа» каже, що на це питання важко відповісти: «У нас немає окремої команди чи людини для цього напрямку, ми просто робимо все, що вдається придумати. Головна ціль — системний підхід і незбитковість: хочеться окупити журнал хоча б у нуль. А якщо вийде прибуток — це було б супер».

Для «Поміж» журнал наразі — найпопулярніший продукт медіа.

«Вихід першого номера став доволі помітною подією і значно розширив аудиторію — і читачів, і партнерів. Люди, які, можливо, ніколи не слухали подкаст і не читали тексти на сайті, часто знають про нас саме завдяки журналу», — каже Аліна Стаменова. За її словами, саме через журнал редакція часто знаходить нових партнерів. «Подивимося, як буде далі», — додає вона. 

Вероніка Полякова теж називає журнал точкою входу в «Море Людей»: «Людина може не читати нас щодня на сайті, але побачити журнал у когось, отримати його в подарунок, погортати на події — і вже через нього познайомитися з редакцією».

Як журнали потрапляють до читачів

• «Мост» (Херсон)

Журнал не продають. Його розсилають учасникам спільноти, які щомісяця донатять будь-яку суму. Примірники є в Парламентській бібліотеці та ще в кількох бібліотеках.

• Varosh (Ужгород)

Наклад: 1000 примірників, виходить двічі на рік.
Журнал не продають. Його надсилають учасникам «Спільноти Varosh». Підписка коштує від 250 грн на місяць.

• «Район» — журнал Rayon.in.ua (Луцьк)

Наклад: 500 примірників (перший номер).
Журнал не продають. Перший номер отримають усі учасники спільноти «Друзі Району», наступний — лише ті, хто підтримує медіа від 300 грн на місяць.

• «Ґвара Медіа» (Харків)

Наклад: 500–1000 примірників.
Журнали можна придбати в онлайн-магазині або отримати, приєднавшись до спільноти медіа.

• «Харківський вісник» медіа «Люк» (Харків)

Наклад: 1500 примірників.
Журнал поширюють серед патронів і продають за 700 грн. Його можна замовити в онлайн-магазині мерчу, зокрема з доставкою за кордон. Із 2 жовтня — у 19 закладах Харкова: кав’ярнях, барах, ресторанах, магазинах, студіях кераміки й рослин та в снікер-хімчистці. З 5 жовтня — також у львівській кав’ярні «Третє Місце» та київській книгарні «Фундамент» в Українському домі.

• «Цукр» — «Світла сторона Сум» (Суми)

Наклад: 700 примірників (п’ятий номер).
Розповсюдження та доступ: Журнал поширюють серед патронів і продають у Ц.Крамниці та закладах-партнерах Сум. Продаж шостого номера стартує 14 жовтня 2026 року. Примірник є в Сумській обласній науковій бібліотеці; інші бібліотеки можуть звернутися до редакції із запитом.

• «Поміж» (Дніпро)

Наклад: 900 примірників (перший номер, уже розійшовся) і 700 примірників (другий номер).
Розповсюдження та доступ: Журнал поширюють серед патронів і продають. Другий номер можна замовити через Google-форму або придбати в книгарнях «Вперта коза» (Дніпро), Readellion і «Збірка» (Київ). З-за кордону його зручніше замовити в онлайн-магазині Vsesvit.uk.

• «Море Людей» (Одеса)

Наклад: 300 примірників (другий номер).
Розповсюдження та доступ: Журнал поширюють серед патронів і продають. Його можна придбати в редакції, через соцмережі, спільноту й на офлайн-подіях. Примірники надсилали до Польщі, Німеччини, Нідерландів та Відня.

Читайте також: Виходить друкований журнал про вигадану гілку метро Харкова