Не лише страждання, але й любовний авантюризм: голохвастови української класики

Старші подейкують, а молодші, буває, повторюють, що українська література, а й заразом – і літературна мова, цнотливі, яко новонароджене телятко. Жодної лайки – крім «щоб тебе качка копнула», звісно, – ніякої еротики, бо за еротику, як відомо, зрізають коси й обмазують двері смолою. Таким чином, здається, що й образу казанови чи інакшого героя-коханця тут, у каноні вкраїнської літератури, не місце. Що спокуси романтичні – це вигадки венеційських панів, яким узагалі немає чого робити, крім як сіяти пропаганду розпусти, блуду і кольорового скла. У День всіх закоханих ми вирішили розвіяти ці стереотипи.

Суперечка на тему може тривати до другого пришестя, поки не з’явиться вона, кістка поперек горла –  сороміцькі пісні, в яких дотепно й грайливо оспівані різні сексуальні практики, де матюкаються досить міцними словами, і де українці постають аж ніяк не цнотливий і пристойний люд, що червоніє, забачивши, як півень топче курку. Зокрема грайливість і нескромність – визначальна риса шкільної драми XVII-XVIII століть., що обігрувала релігійні сюжети, кидала критичний погляд на тогочасні реалії та розігрувала прості побутові сценки.

Пісні й думи також не зосереджувалися на самій лише тужливості, а й оповідали про більш веселі речі, зокрема про зваблення жінок жовнірами або ж попами, що, безперечно, було частиною загального осуду духівництва.

Часто пісні про зваблення оповідають про жінок, одружених на нелюбах, чоловіках значно старших: «Красна в пані урода: / Хорошая, молода, / А її муж / Стар, недуж, — / Пойдімо до хати, / Щоб весела / Пані була, / Будем забавляти». Та справедливо буде сказати, що в народній творчості жінки часто репрезентуюся саме як активна сила, що не так проти зваблення, як і зваблює сама: «Ой дівчина кріпко жне — / Серпа в руку не бере, / А за нею густий сніп: / Штири дяки, п’ятий піп!»; «Ой хороша молодичка моргала на мене: / “Покинь, покинь молотити та ходи до мене!” / “Ой не піду, бо ся бою, маєш чоловіка, / Як застане мене в тебе, збавить мене віка!”».

Читайте також: Синдром Сердешної Оксани: страждання в українській літературі

Отже, якщо в нашому письменстві все не так однозначно (чи то пак однозначним є все), тож пропонуємо вашій увазі огляд героїв-звабників, а також їх оцінку за шкалою Голохвастова – мабуть, одного з найпримітніших коханців-авантюристів у нашій літературі. 

Києво-Печерський патерик. Слово про преподобного Мойсея Угрина

Власне, про еротизм давніх текстів говориться небагато, що зумовлено специфікою цього періоду, проте той таки Києво-Печерський патерик місцями аж наелектризований енергією монахів, що страждають від хіті й намагаються позбутися її різними методами: від банального голодування до палиці, якою преподобний б’є чоловіка в лоно. І якщо ми вже заговорили саме про жінок-спокусниць – було б грішно не згадати Києво-Печерський патерик (за другою Касіянівською редакцією 1462 року) і сюжет про преподобного Мойсея Угрина.

Проте зайдемо до цієї розмови трохи здалеку і збоку. З репрезентації жіночого образу в релігійній літературі. Не зважаючи на низку житій про подвижниць християнської віри, про великомучениць, які мали вдосталь внутрішньої сили, щоби протистояти владі, гонінням і катуванням, мізогінне бачення жінки як носійки зла, спокуси й смерті траплятися в релігійні літературі, що посилалася на біблійні сюжети про первородний гріх, спокусу Адама Євою, послання апостола Павла і книгу Сираха: «Від жінки гріх почався – з-за неї й усі вмираємо» (Сир 24, 24). До того ж життя у монастирі, ясна річ, передбачає відмову від мирського й тілесного, що перешкоджає шляху до Царства Божого. Проте, що цікаво, перешкоду до цього шляху вбачають саме в жінці, а не в слабкості віри й духу чоловіка. 

Власне, роль такої жінки-спокусниці в Слові про преподобного Мойсея Угрина виступає знатна, багата й молода вдова з Ляської землі, куди Мойсей потрапляє під час міжусобиць між Святополком і Ярославом Володимировичами. 5 років він проводить у рабстві, а згодом його помічає вищезгадана пані, що оцінила красу й молодість героя та зажадала заволодіти ним:

Я тебе викуплю й знатним зроблю, і паном всього дому мого зроблю, і за чоловіка тебе мати собі хочу, лиш [і] ти волю мою вдовольни й жагу душі моєї втіш. І дай мені добро́тами твоїми насолодитися. Вдовольнюся, бездумно згублена, твоєю любов’ю, аби сердечне полум’я, яке палить мене, вгасло – не можу [бо] стерпіти краси твоєї. Я ж радість отримаю від [утілення] бажань моїх, і спочину від пристрасті, й ти насолодишся моїм добро́м, і паном усього майна мого будеш, та спадкоємцем моєї влади, і зверхником боярам [станеш].

Жінка викупає чоловіка, всіляко спокушає його багатством, землями, одягом, смачною їжею та, звісно, сексом, проте Мойсей виявився стійким духом, за що його було побито й кастровано: «жона повеліла йому по сто ран завдавати щодня, наостанок же повеліла йому таємні члени відрізати, говорячи: “Не пощажу його добро́т, аби не наситилися інші його красою”». Та попри катування моральні й фізичні, ця історія має гарний фінал: злі герої помирають, а добрий персонаж зцілюється, приходить у Печерський монастир і живе там праведником 10 літ.

Звісно, від початку ця оповідь не про мистецтво зваблення благочестивих і прекрасних юнаків, проте у нас, як у читачів сучасних, які бачили і середньовіччя, і просвітництво, і модернізм, і постмодернізм, є набагато ширший вибір інтерпретації тексту. Тож жона із Ляської землі  цілком заслуговує на 5 Голохвастових із 10-ти, оскільки «цілуючи й обнімаючи, але не могла його цією спокусою навернути на бажане».

Тарас Шевченко. Катерина

Інколи може здатися, що наша література стоїть на трьох китах: смерть з туги, страждання селян і покритки. Останні – чи не найголовніші персонажки творчості кожної(го) письменниці(ка)-реалістки(а), яка (який) себе поважає: Марка Вовчка, Панаса Мирного, Григорія Квітки-Основ’яненка тощо. Звісно ж, без дівчат, що кілька разів сходили під вишню вночі й народили позашлюбне дитя, не обійшлося і в Шевченковій творчості.

Сюжет поеми «Катерина» відомий усім ще з-за шкільної парти, а його «Кохайтеся чорнобриві, / Та не з москалями» – фраза-ікона: дотепна, лаконічна й завжди актуальна. Якщо коротко: юна дівчина закохується у військового росіянина, що зваблює її і їде собі далі в своїх російських військових справах. Катерина вагітніє, піддається суспільному осуду і накладає на себе руки, лишивши дитину напризволяще. Є припущення, що на цей сюжет поета надихнула «Сердешна Оксана» Григорія Квітки-Основ’яненка – оповідання, що, попри схожу зав’язку і драматизм, усе ж має оптимістичний фінал із поверненням додому, прощенням і весіллям. І на перший позір, усі сюжети про покриток виконують роль перестороги молодим дівчатам, аби ті покірно сиділи вдома і співали пісень біля прядки.

Проте поглибивши погляд, бачимо викриття жорстокого соціального явища, що полягало в контролі громадою жіночого тіла. І навіть попри нормалізацію вечорниць, де сексуальні практики були цілком поширеними, суспільство все одно засуджувало жінку вступати в позашлюбні інтимні стосунки.

Так, таке табу мало ще й суто практичний бік, оскільки мало перешкоджати поширенню венеричних хвороб, до прикладу. Проте гноблення покриток усе одно навряд можна назвати ефективною секс-просвітою. Це була мізогінна практика навіть попри те, що хлопців, які «зводили» дівчат також карали. Але чи багато ви знаєте історій понівеченого парубоцького життя, що з великого кохання зламав чиюсь калину? Отож-бо.   

Читайте також: Якими нас прагнете: жіночі рольові моделі в 3 українських романах

Власне, Шевченко приділяє багато уваги саме жорстокій суспільній реакції, що цькує Катерину та її батьків, які в гострій емоційній реакції виганяють дочку й новонародженого онука з дому. На самому звабленні дівчини москалем автор не загострює своєї уваги, бо історія стара як світ. Проте він розкриває його як людину жорстоко-розважливу, що усвідомлює свою провину, проте не визнає її задля збереження власного статусу. І, чесно кажучи, москаль заслуговує на 9 Голохвастових із 10-ти, бо звабити – то він звабив. Проте ми не толеруємо чоловіків, які порожніми обіцянками й посереднім сексом доводять жінок до самогубства. Тому – 2 Голохвастова із 10-ти буде цілком достатньо.

Михайло Старицький. За двома зайцями

Через блискучу екранізацію 1961-го року не так уже й багато людей звертається до першоджерела – до п’єси Михайла Старицького, якій було суджено буквально забронзовіти біля Андріївської церкви. Тож саме час виправити цю несправедливість і поговорити про цей текст. Отже, Свирид Петрович Голохвастов (або ж Голохвостий – це його справжнє прізвище) – київський цирульник, який по вуха заліз у борги й винен грошей усім подільським євреям, що не дають йому й кроку ступити. Чоловік, прямо кажучи, не найбільшого розуму, але має велику мрію – жити розкішне життя і завести «таке монпасьє, що тільки пальці облизуй!».

Тож він забиває баки романтичною і просто дурнею Проні Прокопівні Сєрковій (Сірко) – міщанці-малоросці, батько якої має крамницю; водночас силою та примусом він сватається на Галі – бідній, але красивій і порядній дівчині. Під час весілля Голохвастова й Проні стається велике викриття: насправді Свирид Петрович – банкрут і нікудишній жених.

Загалом це вічна історія про класову нерівність, бажання вирватися зі злиднів. Мабуть, буде моветоном сказати, що твір, написаний 1883-го року, досі гостро актуальний, проте це чиста правда, оскільки українці досі працюють над своєю національною та мовною ідентичністю, і можуть упізнати в персонажах себе або своїх знайомих. Старицький зображує межу між ідентичностями й соціальними прошарками не лише зміною прізвищ і мови, а й завдяки просторовості. Коли Прокіп Свиридович називає Голохвастого «цилюрником з-за Канави», він говорить про конкретний маргіналізований простір. Канава – локація на Подолі, місце злиття двох річок – Киянка і Глибочиця, – що згодом пересохли й перетворилися на помийник.

Пролягала Канава між Верхнім і Нижнім валами, а за Канавою жили бідні містяни і євреї. Саме тому уточнення батька Проні звучить як особиста образа, оскільки Голохвастов всюди представляє себе як заможного кавалера. І, власне, це кавалерування для героя – єдина можливість перетнути цю Канаву не лише як географічне місце, а і як межу бідності.

Свирид Петрович Голохвастов – типовий чоловік із Тіндера. Він фотографується біля машини (це не його машина), веде дівчину в кав’ярню третьої хвилі на матча-лате (Приватбанк відмовився збільшувати кредитний ліміт) і вживає слово «кринж» у значенні «вау!». Хай Бог одводить, як то кажуть, але своєю майстерністю Голохвастов заслуговує на 10 Голохвастових із 10-ти. 

Леся Українка. Камінний господар

Образ Казанови йде обіруч із Дон Жуаном, проте в цих двох героях є разюча відмінність. Зокрема Казанова – не так вічний герой, як реальна історична особа, що олітератературнила себе в скандально відомих мемуарах «Історія мого життя» (Histoire de ma vie). Дон Жуан хоч і тягнеться корінням до трикстера і має стосунок до авантюрно-романтичних пригод, проте у творчості письменників кінця XIX початку XX соліття зазнає значної трагедізації. Уже починаючи з опери Моцарта відчувається, що для героя починається тотальна екзистенційна чорнота, журба, туга, бентега й недоля.

«Камінний господар» Лесі Українки – одна з багатьох обробок відомого іспанського сюжету, втіленого в комедії «Севільський спокусник, або Кам’яний гість» Тірсо де Моліни 1610-го року. І обробка ця є досить промовистою, оскільки письменниця як дочка свого часу протранслювала шлях героя від комічного до трагічного, а також загострила увагу на закам’янілому патріархальному світі, жорстокість якого підкорює навіть вертлявих коханців, що порушують правила.

Донна Анна – жінка, що жадає влади й статусу – одружується з розрахунку з Командором. Та в її житті з’являється Дон Жуан, що спокушає Анну, а згодом, щоб далеко не ходити, вбиває Командора прямісінько в її покоях, одружується з вдовою та успадкованим багатством.

Себто герой, який досі був спокусником, втрачає своє авантюрне я, яке стає важким, застигає і завмирає у вигуку «Де я? мене нема… се він… камінний!».

Зважаючи на всю передісторію персонажа, на його природу і «шлях дорослішання», втіленого рукою поетки, вважаємо, що сей варіант Дон Жуана заслуговує на 7 Голохвастових із 10-ти.

Віктор Петров-Домонтович. Доктор Серафікус

Початок ХХ століття знаменується дискусією між раціо та емоціо, між науковим та чуттєвими типами пізнання. Одним із результатів цих баталій став так званий «інтелектуальний» роман – художній твір, де думка вивищується над дією, який часом стреміє до філософської трактатності, де голос автора вибудовується в певну ідеологію. «Доктор Серафікус» – напевно, найпоказовіший приклад цього явища. Головний герой – доктор Комаха, чоловік роботящий і захоплений наукою настільки, що відкидає все ірраціональне. В його житті з’являється дівчинка Ірця п’яти років, якій він розповідає про комах і навіть нагадує їй своїм виглядом велику комаху.

В результаті цього спілкування у науковцю прокидається бажання батьківства, але батьківства розсудливого, раціонального, виваженого, без емоцій і фізичної любові до жінки, якою він насправді гидував. До прикладу, його стосунки з Тасею, молодою жвавою курсисткою, що часом проявляла до чоловіка ініціативу, так і не вийшли за межі фантазії через серафічність і неприйняття фізичного. Згодом у його житті з’являється Вер – сучасна нова жінка, що обирає сама, а не яку обирають; вона рішуча, смілива та відкрита до нового.

Її роман із Комахою розвивається геть туго, оскільки чоловік відданий науці й вважає плотську любов чимось низьким, недостойним, чимось на кшталт гріховної спокуси, що зрештою наближує його до печерських монахів попри науковість його підходу.

Комаха заростає в посиланнях, книжках і сторінках своїх досліджень, остерігаючись виру людських почуттів, чим розчаровує Вер, яка вирішує завершити ці стосунки.

Як бачимо, із доктора Комахи жених і спокусник такий собі, але йому, вочевидь, це й не потрібно. Тож він заслужено отримує 2 Голохвастова з 10-ти за несміливе прогладжування дівочих кінчиків пальців.

Читайте також: Тест: Хто так кохав?