Нікотин замість марихуани, відеоігри замість порнографії: як лікувати дофамінову залежність

Лембке Анна. Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням / пер. з англ. Наталія Яцюк. — К. : Лабораторія, 2021. — 208 с.

Анна Лембке — американська психіаторка, спеціалістка з опіоїдної епідемії у США, працює в клініці з дослідження залежності при Стенфордському університеті. У 2020 році знялася в документалці від Нетфліксу The Social Dilemma про небезпеку соціальних мереж.

Її книжка розповідає про залежності від вивільнення дофаміну: чому вони виникають, які вони бувають, який механізм їхньої дії та як їх позбутися. На основі реальних випадків людей, які приходять до неї на терапію, та теоретичних знань авторка обґрунтовує, чому сучасним людям так просто стати залежними від чогось. 

В уривку з українського видання ви дізнаєтесь, як лікується дофамінова залежність і чи дійсно це допомагає людям, які мають шкідливі адикції.

— Я тут, тому що батьки примусили мене прийти, — сказала Делайла похмурим тоном, властивим американським підліткам.

— Добре, — сказала я. — Чому батьки захотіли, щоб ти до мене звернулася?

— Вони вважають, що я курю надто багато травки, але моя проблема — тривожність. Я палю, тому що відчуваю тривогу, і якщо ви зможете з цим щось зробити, марихуана не буде мені потрібна.

На якусь мить мене охопив глибокий смуток. Не тому, що я не знала, як допомогти цій дівчині, а тому що боялася, що вона не послухає моїх порад.

— Добре, тоді почнімо з цього, — сказала я. — Розкажи мені про свою тривожність.

Тонка й граційна, дівчина склала ноги, немов танцівниця.

— Я почала у середній школі, — сказала вона, — і за багато років усе лише погіршилося. Тривога — це перше, що я відчуваю, коли прокидаюся вранці. Ваксова трубка — єдине, що дає мені змогу виповзти з ліжка.

— Ваксова трубка?

— Так, зараз я використовую вапорайзери. Раніше я робила косяки й трубки і палила вдень сатіву, а перед сном індіку. Однак зараз я використовую концентрати: вакс, олію, бадер, шетер, сізор, порошок, квізо. Здебільшого я використовую вайп, але іноді трубку… Я не люблю наркотики в їстівній формі, але використовую їх як тимчасовий засіб або у непередбачених ситуаціях, коли не можу курити.

Запаморочливий перелік продуктів і механізмів доставки — це стандартне меню моїх пацієнтів. До моменту, коли такі пацієнти звертаються до мене, вони мають свого роду еквівалент ступеня доктора наук з наркотиків. На відміну від вживання марихуани лише по вихідних для розваги, що було нормою у 60-х роках, мої пацієнти починають курити, прокинувшись вранці, продовжують робити це протягом дня і аж допоки не вкладаються спати. Звичка Делайли коштувала їй 150 доларів на тиждень.

— Що дає тобі паління? — запитала я.  — Як воно тобі допомагає?

— Це єдине, що послаблює тривогу. Без цього я б не змогла функціонувати… Маю на увазі, більше, ніж зараз.

— Чи є якісь мінуси, коли ти не куриш? Якісь непередбачувані наслідки?

— Єдине, що погано — мої батьки завжди до мене прискіпуються. Якби вони просто дали мені спокій, не було б ніякого негативу.

Я помітила, як сонячне світло мерехтить на її розкішному рудому волоссі. Молодість багато чого компенсує.

— У мене є ідея стосовно того, що може тобі допомогти, але ти муситимеш зробити дещо справді складне.

— Про що йдеться?

— Я б хотіла, щоб ти провела експеримент.

— Експеримент? — Делайла схилила голову набік.

— Пропоную тобі протягом місяця не вживати канабіс.

Обличчя дівчини залишилося байдужим.

— Дозволь мені пояснити. По-перше, ліки від тривожності навряд чи допоможуть, якщо ти куриш так багато канабісу. По-друге (й це важливіше), існує велика ймовірність того, що коли ти кинеш палити на цілий місяць, твоя тривожність знизиться сама собою. Звісно, спочатку ти будеш почуватися гірше через синдром відмови. Однак якщо ти протримаєшся перших два тижні, є хороші шанси, що протягом наступних двох тижнів тобі стане краще.

Делайла мовчала, тому я продовжила. Пояснила, що будь-який наркотик, котрий стимулює шлях винагороди (як це робить канабіс), може змінити базовий рівень тривожності у мозку. На перший погляд, канабіс нібито лікує тривожність, але насправді він може лише полегшити стан після відмови від останньої дози. Тобто, канабіс стає причиною тривожності, а не ліками. Єдиний спосіб упевнитися в цьому — не вживати його протягом місяця.

— Чи можу я кинути на тиждень? Я вже робила це раніше.

— Тиждень було б добре, але мій досвід свідчить про те, що зазвичай місяць — це мінімальний період, необхідний для переналаштування шляху винагороди у мозку. Якщо ти не будеш почуватися краще за чотири тижні утримання, це стане також корисною інформацією, бо означатиме, що причина не в канабісі. І тоді нам потрібно буде подумати, що ще це може бути. То що скажеш? Як гадаєш, чи зможеш ти й чи згодна не вживати канабіс протягом місяця?

— Ммммм… Не думаю, що готова спробувати кинути зараз, можливо, згодом. Звісно, я не збираюся курити травку вічно.

— Ти захочеш вживати канабіс через десять років?

— Ні. У жодному разі. Точно ні, — Делайла енергійно похитала головою.

— А через п’ять років?

— Через п’ять років також ні.

— А через рік?

Запропонувавши Делайлі розглянути її теперішню поведінку у розрізі майбутнього, я сподівалася, що відмова від куріння канабісу набуде нової терміновості.

Пауза. Тихий сміх.

— Думаю, ви мене упіймали, док. Ви мене таки підловили. Якщо я не хочу вживати усе це через рік, то чому б не спробувати покинути це зараз?

Делайла подивилася на мене й посміхнулася.

— Добре, зробімо це.

Я побудувала розмову з Делайлою відповідно до розробленої мною ж моделі для вирішення проблем компульсивного надспоживання. Цю модель легко запам’ятати за акронімом DOPA і можна застосовувати у випадках, коли компульсивне надспоживання стає проблемою. Йдеться не лише про звичайні наркотики на кшталт алкоголю й нікотину, а й про будь-які речовини та моделі поведінки, що стимулюють вироблення дофаміну, до яких ми вдаємося занадто часто чи занадто довго, або ж просто хочемо, щоб у нас були трохи простіші стосунки з ними.

«D» означає «дані» (англ. data). Йдеться про числа. Що ми вживаємо? Скільки? Як часто? Скільки грошей і часу ми витрачаємо на це? Особливо непокоїтися слід про наркотики, які ми використовуємо щодня, або про те, що ми вживаємо у великій кількості. Обидві моделі поведінки можуть викликати залежність. Я зрозуміла, що у мене виникла проблема, коли читання романів почало займати багато годин на день і навіть по декілька днів поспіль.

«O» означає «цілі» (англ. objectives), заради яких ми це робимо. У чому полягає наша мета? Навіть на перший погляд нераціональна поведінка ґрунтується на певній особистій логіці. Люди вдаються до вживання речовин і моделей поведінки, що стимулюють вироблення дофаміну, з різних причин: розважитися, пристосуватися до зовнішніх обставин, подолати нудьгу, страх, гнів, тривогу, безсоння, депресію, неуважність, біль, соціофобію. Цей список можна продовжувати. Делайла вживала канабіс, щоб упоратися з тривожністю. Я читала любовні романи, аби уникнути болісного переходу від виховання дітей до виховання підлітків, тобто переходу до виконання роботи, в якій я почувалась далеко не майстерним професіоналом. Також це допомагало мені вгамувати смуток з приводу того, що у мене ніколи не буде ще однієї дитини, яку я хотіла, а мій чоловік — ні.

«P» означає «проблеми» (англ. problems). Наркотики, що стимулюють вироблення дофаміну, завжди призводять до проблем — якщо не відразу, то згодом. Йдеться про проблеми зі здоров’ям, проблеми зі стосунками, моральні проблеми тощо. Єдиним мінусом, що відмітила Делайла, було посилення напруженості між нею й батьками.

Це типово для підлітків. Однак з віком непередбачуваних наслідків хронічного вживання наркотиків стає дедалі більше. У моєму випадку читання любовних романів почало забирати час, котрий я могла б проводити з родиною, друзями і навіть із пацієнтами. Найгіршим стало те, що це більше не приносило мені колишньої насолоди. Єдине, чого я бажала — поринути у світ фантазій. Утім, навіть це вже не було настільки приємним, як раніше.

«A» означає «утримання» (англ. abstinence). Утримання від дофаміну переналаштовує шляхи винагороди у мозку, що вивільняє достатньо часу, аби гремліни зістрибнули з терезів задоволення й болю, а також щоб відновився гомеостаз. Щодо речовин, без яких ми не можемо жити фізично (як-от їжа), усе ж можна утримуватися від певних категорій продуктів, наприклад від тістечок і печива. Зазвичай 4 тижні — це мінімальний проміжок часу, потрібний мозкові, щоб змінити шлях винагороди. Скоротивши цей період, ми відчуємо усі можливі муки утримання без переваг відновлення гомеостазу. Згадайте про дослідження нейробіологині Нори Волкоу із застосуванням нейровізуалізації, яке продемонструвало, що через два тижні після відмови від вживання наркотиків рівень передачі дофаміну все ще був нижчим за норму.

Кожна людина має особливий мозок. Декому може знадобитися менше, ніж 4 тижні, щоб переналаштувати шлях винагороди. Іншим потрібно значно більше часу. Судячи з мого досвіду, люди, котрі вживали сильніші наркотики у більшій кількості протягом довшого періоду, зазвичай потребують і більше часу. Крім того, фізичне утримання залежить від наркотику.

Відмова може бути чимось незначним, коли йдеться про наркотики на кшталт відеоігор, проте це може ставати небезпечним для життя у разі відмови від інших наркотиків, як-от алкоголь чи опіоїди. Я ніколи не пропоную дофамінове голодування людям, для яких раптова відмова від певних речовин може нести загрозу для життя, як, наприклад, відмова від алкоголю, бензодіазепінів (ксанакс, валіум чи клонопін) або опіоїдів. Такі пацієнти потребують поступового обмеження вживання наркотиків під наглядом лікарів.

Іноді пацієнти запитують, чи можна вживати один наркотик замість іншого: нікотин замість марихуани, відеоігри замість порнографії. У довгостроковому періоді подібна стратегія нечасто буває ефективною. Будь-яка велика винагорода, здатна подолати гремлінів і схилити терези у бік задоволення, сама може спричинити залежність, що призведе до заміни однієї залежності іншою (тобто, утвориться перехресна залежність). Будь-яка невелика винагорода не відчувається як власне винагорода, тому вдаючись до винагород, що стимулюють вироблення великої кількості дофаміну, ми втрачаємо здатність знаходити радість у звичайних задоволеннях. 

Частина пацієнтів (приблизно 20 %) не почуваються краще після дофамінового голодування. Це також важливі дані, котрі свідчать про те, що наркотик не був головним чинником відповідного психіатричного симптому, а також що у пацієнта може бути базовий психічний розлад, який потребує окремого лікування. Навіть у тих випадках, коли дофамінове голодування має свої переваги, супутній психічний розлад потрібно лікувати одночасно з ним. Спроби впоратися із залежністю, не займаючись іншими психічними розладами, зазвичай призводять до негативних наслідків в обох випадках.

Делайла згодилася на місяць відмови від куріння канабісу. Коли вона повернулася, її шкіра сяяла, плечі більше не були згорблені, а похмурий вигляд поступився місцем променистій посмішці. Дівчина зайшла у кабінет і сіла в крісло.

— Що ж, я це зробила! І ви мабуть не повірите, док, але моя тривожність зникла. Зникла!

— Розкажи мені, що трапилося.

— Перших декілька днів мені було погано. Я почувалася пригніченою. На другий день я почала блювати. Неймовірно! Я ж ніколи не блюю. Мене справді нудило. Тоді я й зрозуміла, що у мене синдром відміни, і це спонукало мене продовжувати утримуватися.

— Тож як ти почуваєшся зараз?

— Круто. Значно краще. Нічого собі! Менше тривоги. Це точно. Слово «тривога» навіть не спадає мені на думку. А раніше воно визначало мій день. Ясна голова. Мені не потрібно перейматися тим, що батьки відчують запах і будуть злитися. Я більше не хвилююся у школі. Параноя та підозрілість — усе це просто зникло. Я докладала чимало зусиль для того, щоб підготувати черговий кайф, поспішала усе зробити, знаходила для цього час. Це таке полегшення, що більше не потрібно цього робити! Я заощаджую кошти. Я відкрила для себе речі, від яких отримую більше насолоди тверезою, як-от родинні події.

Лікарко, скажу вам правду: я не вважала травку проблемою. Я справді не розуміла цього. Але тепер, кинувши курити, я усвідомила, що паління спричиняло тривожність замість того, щоб лікувати її. Я курила канабіс протягом п’яти років, не розуміючи, що зі мною діється. Чесно, я просто шокована.

Більшість людей не здатні усвідомити усі наслідки вживання наркотиків, поки не пройдуть певний період відмови від них. Нейробіолог Деніел Фрідман, який вивчає методи пошуку корму у червоних мурах-женців, якось зауважив: «Світ багатий сенсорними відчуттями, проте бідний причинно-наслідковими зв’язками». Інакше кажучи, ми знаємо, що у поточний момент пампушка добре смакує, однак ми меншою мірою усвідомлюємо те, що споживання однієї пампушки щоденно протягом місяця додає понад два кілограми ваги».

Купити книжку.