Нові медіа про культуру, які з’явилися з лютого

Створення медіа про культуру в Україні й до повномасштабного вторгнення було справою надто ризикованою. Труднощі у монетизації накладались на одвічні внутрішньо цехові суперечки про відсутність фахової критики – арт-, кіно-, театральної чи музичної. Літературі в цьому плані пощастило трохи більше, можливо, через особливий характер професійної спільноти, в якій доволі гармонійно раціо видавців урівноважує емоціо творців, але ще й завдяки профільним медіа, наприклад, «Літакценту» й «Читомо», які роками були майданчиками та школою для критиків і оглядачів. Поява та активна діяльність Барабуки стала окремою подією й довела, що формування не лише експертного, а й читацького ком’юніті – напрям, вартий розвитку.  

Згадка про друковані культурні медіа мала б надто сумний характер, адже з ними ми звикли переважно прощатись, як, наприклад, 2022 року із журналом «ШО». 

Але українська культура й все, що з нею пов’язане, – це завжди про діяльність всупереч обставинам. Тому навіть в умовах повномасштабного вторгнення росії вітчизняний інформаційний простір поповнюється новими медіа, що прагнуть підтримувати культурний фронт. 

LiRoom. Переформатування

Створений 2012 року як блог про сучасну українську музику, LiRoom розрісся до тематичного медіа з власною екосистемою інших каналів комунікації аж так, що навесні 2022-го редакція оголосила про тематичне переформатування сайту. Крім музики, було вирішено писати про літературу та кіно.  

Головний редактор LiRoom Олексій Бондаренко розповідає: «Я вважаю, що переформатування цілком себе виправдовує. Коли ми його робили, то переслідували дві цілі: внутрішню й зовнішню. Внутрішньо – нам хотілося спробувати себе в нових галузях. До того ж нові люди, які приходять в LiRoom, часто цікавляться не тільки музикою, їм дуже близькі сучасні українські кіно й література. Зовнішньо – теж. Наша аудиторія росте, особливо це помітно в соціальних мережах, зокрема в Інстаграмі. При цьому цікавість до нас як і до музичного медіа теж не впала. Якщо зосереджуватись на матеріалах про літературу, то на сайт можна знайти новини, добірки книжкових новинок, уривки новодруків. За словами Олексія Бондаренка LiRoom прагне створювати більше аналітичних матеріалів, але «доволі багато часу займає фандрейзинг та пошук можливостей фінансування».  

post impreza. Від локального до глобального

Медіа, що фокусується на локальному мистецькому та культурному житті Івано-Франківська та регіону, виникло з ініціативи культурних менеджерок Ольги Дятел та Альони Каравай. Його концепція відштовхувалась від унікального й багато в чому визначального явища – міжнародної бієнале сучасного мистецтва «Імпреза», що відбулась в Івано-Франківську 1989 року. 

«Минуле – це база, воно програмує нас на теперішнє і майбутнє, навіть якщо ми цього не розуміємо. Тому краще знати, на що звертати увагу, бо лише так, і в культурі теж, можна щось змінити. Звісно, минуле не зміниш, але його можна переосмислити, знайти щось небачене раніше і ввести це у сучасний наратив», – ділиться Альона Каравай. Тому post impreza прагне аналізувати, підсумовувати, шукати зв’язки.  На сайті можна прочитати есеї письменника Остапа Українця чи поетки Ольги Перехрест, знайти ретроспективу текстів представників Станіславського феномена, дізнатись про літературні події міста. 

Щодо прив’язки медіа до певного міста, то Ольга Дятел пояснює: «З локального контексту і складається загальний український. Мені  здається, було мало зроблено для привернення уваги до того, що у нас заховано по різних кутках. Нині занурений, інтенсивний пошук цього може допомогти краще зрозуміти й сформулювати те, що ми хочемо розповідати про України у наступні роки».

Також у засновниць post imprezа ми запитали про те, яка, на їхню думку, модель фінансування медіа нині є найбільш ефективною. Альона Каравай вважає, що через зниження платіжної спроможності українців й виснаження ресурсів локальних бізнесів, зосереджених на волонтерській діяльності та підтримці ЗСУ, варто звертати увагу на грантові програми міжнародних інституцій. Бо вони «дають можливість сформувати хорошу технічну базу, налаштувати роботу редакції, почати запускати інші форми співфінансування». Проте, як зауважує Альона, будь-яка грантова програма – річ тимчасова, а тому варто мати план на пів року та рік, що враховуватиме інші джерела фінансування. Ольга Дятел підтримує цю думку, відзначаючи, що також їхній команді допомагає у роботі підхід «що знайдеш, те й працює», особливо в умовах зменшення фінансування культури державою. 

Книгосховище. Ліки проти читацького паралічу

У липні Суспільне Культура представило авторський подкаст Олени Гусейнової, яка очолює відділ літературних програм на «Радіо Культура», під назвою «Книгосховище». До початку повномасштабного вторгнення Олена вела 40-хвилинну радіо програму «Книжковий ТОП-7», в якій разом з експертами добирала видання на дражливі для українського суспільства теми. Але нові реалії унеможливили цей великий формат.

«Очевидно, що місця для такої програми зараз немає ані в ефірі, ані в мені, ані в слухачів. Натомість подкаст з короткими випусками по 10-15 хвилин й чітко окресленими темами відразу знайшов своїх слухачів.  Я дуже чекала моменту, коли зможу знову пропонувати списки книжок, в яких є відповіді на запити сьогодення. Тому з’явилося «Книгосховище». Після 24 лютого надто багато професійних читачів припинили читати. Ймовірно, спочатку їм було не до цього. А потім виявилось, що наша звичка рухатись через текст паралізована. Тож ми шукали ліки проти цього читацького паралічу. В перші місяці повномасштабного вторгнення в нічних ефірах я читала поезію вголос і отримувала на ці поетичні вдихи-видихи між інформаційним марафоном дуже трепетний відгук. Тоді в мене з’явилось пекуче відчуття, що читання рятівне і що його не можна віддавати ворогу. Треба вчитись читати наново», – згадує Олена Гусейнова.

На різних платформах можна прослухати вже три випуски подкасту, в яких літературознавець Ростислав Семків розповів про романи, які класифікує як «диктаторські», відшукав в українській літературі «давидоголіафівські» книжки, а письменник Анатолій Дністровий зосередився на трьох важливих виданнях воєнної прози. 

Тож щодо тем подкасту, то Олена Гусейнова планує зосередити увагу на книжках, «що здатні стати простором, в якому можна перебувати з теперішніми турботами, тривогами, страхами, фрустраціями, горем». Як зауважує авторка проєкту, йдеться не про легкі та неконфліктні твори, а книжки, «в яких так само складно, як і в нашій реальності».   

Власні назви. Майданчик для експертів

У червні PEN Ukraine анонсував запуск медіа-проєкту журналістки Мирослави Барчук «Власні назви». За концепцією серія коротких онлайн-розмов з інтелектуалами, лідерами суспільної думки, дієвцями культури має подати експертний погляд на актуальні питання сьогодення. Так, «Власні назви» не присвячені суто літературі чи будь-якому іншому виду мистецтва й мають переважно суспільно-політичне спрямування, але не можна обійти увагою проєкт, в якому беруть участь вже згаданий у цьому матеріалі літературознавець Ростислав Семків чи письменниця та правозахисниця Лариса Денисенко. Впевнені, що у Мирослави Барчук буде ще чимало гостей із видавничо-літературного середовища, адже його представника точно є що сказати.   

Gogol.media. Інший масштаб

З 2019 Микита Рибаков та Вадим Кириленко весело, невимушено і, головне, успішно вели подкаст про літературу «Вуса Гоголя». Як ось у квітні цього року на Інстаграм-сторінці медіа було оголошено про його ребрендинг, а саму сторінку перейменувати на Gogol.media. Сталось так, що крім подкасту його автори вирішили зробити ще й сайт про українську культуру. «Ми вважали, вважаємо і будемо вважати, що саме культура будує людину. Ну і нам просто подобаються всі ці Бенксі, Тарантіно та Стівени Кінги», – так команда обох медіа пояснила зміни, що стались.

Але спокійно, «Вуса Гоголя» продовжують існувати, тоді як на Gogol.media виходять матеріали не лише про літературу, а й про кіно та візуальне мистецтво. залишається тільки радіти, що контент про культуру може бути різним і, як у випадку з проєктами Рибакова та Кириленка, аж так добре орієнтованими на цільову аудиторію. 

Щоб оцінити життєздатність медіа, що має амбіцію інформаційного ресурсу і не обмежується часовими межами, притаманними зазвичай проєктам, слід зачекати хоча б пів року, а краще рік. Дозволимо собі трохи оптимізму у непростий період і будемо сподіватись, що за цей час перелік медіа про культуру в Україні хоча б не зменшиться.  

Читайте також: Якщо читати про книжки набридло: 7 літературних подкастів, які можна слухати просто зараз