бібліотеки

Очищення бібліотек має синхронізуватися з оновленням шкільної програми – Віра Агеєва

25.05.2022

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Нещодавно в Україні створили Раду з розвитку бібліотечної сфери під час війни. До її компетенції також входитимуть і питання, що стосуватимуться подальшої долі радянських та російських книжок, якими переповнені українські книгозбірні. Водночас міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко заявив, що ці книжки можуть стати вторинною сировиною для друку вже нових – українських видань.

Доки довкола «книжкового питання» точаться дискусії, ми вирішили поцікавитись в українських діячів культури, що, на їхню думку, треба зробити зі старими бібліотечними фондами, щоб усі залишилися задоволеними. Своїми думками ділиться літературознавиця Віра Агеєва.

Проблему звільнення бібліотек від нечитомого баласту треба розглядати у ширшому контексті. Насамперед ідеться про безпекову складову, про убезпечення від ворожої пропаганди. І друге серед найважливіших  тут питань – комплектування фондів для забезпечення потреб освіти. Література формує цінності, великою мірою визначає національно-культурну ідентичність. Наша тожсамість загрожена, поки вона перебуває під імперським гнітом. Усі ці заклики, що не треба змішувати культуру й політику, що митці не винні, – від лукавого. Насправді й Алєксандр Пушкін, і Міхаіл Булгаков, і Алєксандр Блок – ще і як винні. Російська класика завжди була дуже агресивною в обстоюванні імперських інтересів.

 

Уявімо, як мають почуватися шістнадцятирічні українські школярі, читаючи  «Полтаву» Пушкіна? Оті самі безчільні вигадки російського автора про забутого негідника Мазепу, який збезчестив свою неповнолітню хрещеницю   (гріх таки непрощенний, якби це справді сталося), про «славних» Іскру й Кочубея, котрі зробили проросійський вибір. Зараз таке називається колаборацією, тоді мазепинці вважали їх зрадниками, ну а для Пушкіна вони натомість вірні «царю Петру». Михайло Драгоманов при нагоді любив зауважувати, що «Полтава» – це єдиний у світовій літературі твір, де уславлено донос.  Схожих прикладів безліч.  Я вже не кажу про перлини нобеліантів Іосіфа Бродського чи Алєксандра Солженіцина з їхнім неприхованим україножерством.

 

До того ж у російській літературі дуже потужний антизахідницький наратив. І коли ми прагнемо належати до європейської спільноти, то знов же «Скіфи» Блока чи «Наклепникам Росії» Пушкіна нам ні до чого. І не треба боятися, що українські читачі, школярі втратять «великі» естетичні вартості. От чомусь ні англійська, ні польська літератури не наголошують на кожному кроці свою велич, а російська велика з великих. Тобто конче необхідно вилучити з бібліотек усі тексти з антиукраїнським змістом. Пушкін і Блок під це почасти підпадають. 

 

Процес очищення бібліотек має відбуватися синхронно зі змінами шкільної програми. А в школах треба звільнити місце для вивчення першорядних письменників, які є  у світовому каноні. Причому я прихильниця невеликої кількості текстів, що глибоко вивчаються, а не побіжного огляду в гонитві за кількістю.

 

В школі треба два уроки про російську літературу: розповісти про потужний український вплив на їхню культуру в добу бароко і – проаналізувати український контекст «Війни і миру» Льва Толстого. І роман гарний, і ніжинський шляхтич Олександр Безбородько як прототип графа Безухова – це чудовий сюжет. 

 

Багатотомники російської класики мають бути в університетських, академічних книгозбірнях. Але не в масових. Можна поставити ще й підступне (вочевидь риторичне) питання про іншомовні тексти у фондах. Скільки у нас польськомовних книжок, англомовних? Як співвідносяться екземпляри українською та російською? Зараз польська стає все більш вживаною, може, не зайве замість російських книжок мати у фондах польські? 

 

Коли змінимо шкільну програму, захаращену російськими авторами (знов же, польська література представлена непорівнянно гірше), то ніхто тих замшілих російських класиків читати не буде. І так, книжки, які не мають попиту, треба вилучати з фондів. Водночас слід розробити видавничу програму, аби забезпечити потреби школи, тобто перекласти тексти, що вивчатимуться на уроках. 

 

Ну і не лукавмо. У нас так багато російських книжок не тому, що любимо їхню велику літературу, а внаслідок невпинної імперської культурної експансії в український простір. Так, їхня література – це частина їхньої гібридної війни. От коли російські інтелектуали (не кажу про школярів) захоплюватимуться Лесею Українкою й Максимом Рильським, тоді подумаємо, чи не ввести в програму того ж Антона Чехова. Бо наші недолугі ініціатори вже пропонували Павла Тичину й Миколу Бажана вилучити…. Між іншим, серед найпопулярніших і найактуальніших сьогодні віршів у мережі – таки Бажанова «Клятва».

 

Читайте також: Формування бібліотечних фондів має стати частиною відбудови країни – Максим Стріха