Ірванець про кроки і крики Коржа

Олександр Корж. Криптолюбов — Discursus, 2018 — 136 с.

У моєму наплічнику книжки мають вилежатися. Але збірці Олександра Коржа це не страшно з багатьох причин. Найперша — вона невелика. На відміну від об’ємних, незручних через їхні м’які палітурки, збірок, випущених «Лютою справою», про які йшла мова в моєму попередньому матеріалі, книжка «Криптолюбов», що вийшла під маркою видавництва Discursus ще торік, має тверду палітурку й компактні розміри. Навіть у кишеню піджака вміститься при потребі. Підставка з неї добра, коли нема твердої поверхні. Навіть у теніс настільний нею згуляти можна, параметри дозволяють. Ну і ще безліч застосувань, а серед них — цю збірку можна прочитати.

Це задовго до мене зробив Леонід Ушкалов, знаний харківський науковець і письменник. Нині пан Леонід вже відійшов у засвіти, залишивши нам свій потужний за обсягом доробок, до якого залічується і ця його вступна стаття. У цій своїй передмові «Навіщо писати вірші…» пан Ушкалов дає своє власне, глибоке й надзвичайно цікаве бачення поетичного феномена, що носить це неблагозвучне, рипуче прізвище на літеру К. Вже у перших абзацах передмови ми дізнаємось дещо про поета, його творче прогресування. У 2003 році, в інтерв’ю (у нього вже тоді брали інтерв’ю!), Олександр Корж начебто заявив: «Найголовнішим з усіх мистецтв є мистецтво стриптизу».

Але невблаганний час вигартував молодого поета, перетворивши його на поета середньо-невизначеного віку. Над його переформатуванням працювало чимало не останніх людей. «Теодор Адорно, Ален Бадью, Ролан Барт, Вальтер Беньямін, Майкл Гардт, Жан-Люк Нансі та інші «ліві» автори — і мертві, і живі — змалювали в ньому візію світу, де місце надії посіло порно» (Л.Ушкалов).

(Після наведеного вище переліку читач цієї статті має швиденько погуглити усі ті імена, як це щойно зробив автор цієї статті).

А порно у Коржа мало еротичне. Як у тих фільмах, в яких оператор бере максимальне наближення, а глядач кілька секунд чи й хвилин бачить перед собою просто фрагменти рожевої плоті, які ритмічно рухаються туди-сюди. Тому з ритмом у Коржа все гаразд. Коли він уживає короткого, рвучкого темпу, то робить це достатньо майстерно. Ось перецитування зі статті Леоніда Ушкалова: «вона обирає старт — бере квиток у плацкарт — її потяг іде на ви — нумерація з голови». Техніка віршування в Коржа одна з найцікавіших серед сьогоднішніх молодих, — а до молодих я зараховую всіх, кому немає 50. Коржеві точно ще немає. І у тому ж вірші, в продовження попередніх чотирьох рядків, раптом виникає макабричне: «подих її зефір — її голова з халви», що незаперечно підтверджує не лише душевну молодість цитованого автора, але і його схильність до певних кулінарних, і не тільки, збочень».

Корж роздивляється життя зблизька, впритул, як згадані вище оператори. І так само, як оператор, Корж залишається за кадром. Хоча і згадує в деяких текстах себе, як особу і фізичне тіло, та все ж він навіть у своїх творах швидше персонаж другого плану, спостерігач, коментатор, маніяк, що зачаївся в хащах міста, полюючи за візіями.

Якось в одній зі своїх незчисленних іскрометних епіграм я пожартував, що ніби Олександрову творчість «не з’їсть ні міль, ані іржа». Мій профетичний дар спрацював — і Олександр Корж справді пише вірші, водночас і приналежні певному часові, і позачасові. Принаймні, кілька його рядків потривають іще немалий час, можливо навіть, як підписи до старих видів Києва на сайтах історичної фотографії.

Корж, окрім усього іншого, справді ще й київський поет. І навіть сонетами грішить, — це щодо його техніки. Жив би сто років раніше — бухав би з неокласиками. Але платили б кожен окремо.

Щодо ідеологічного наповнення, то тут з Коржем усе складніше. Приписані йому в передмові «ліві» автори, яких ніхто з нас не читав, — усі ті Бартези, Трезеге та Дюгаррі, якщо й насправді справили на нього враження, то суворе життя київських завулків те враження конкретно підправило. Корж при цьому далеко не ніцшеанець, погляд його ліричного героя на світ достатньо теплий і доброзичливий. Але водночас він — міський поет, столичний поет, і свідомий цього титулу, озирає життя з гідністю. І знає слово «пропедевтика», і вживає його у своїх віршованих рядках.

 

Олександр Корж зрідка пише й верлібри, і вони в нього нітрохи не гірші за його римовані вірші, якість яких загалом достатньо висока.

здається безкінечний
суне й суне
довгий товарняк
з білими і чорними вагонами

Картинка досить примітивна, і водночас доволі реальна і метафорична. Корж слів на вітер не кидає, він кидає їх на папір.

Український Корж — родич Пряничного Чоловічка. Часом його вірші розбухають (не «возбухають», а «розбухають»), ніби Пряничний Чоловічок, переповнюючись внутрішніми прихованими смислами. Відчитати ці смисли може не кожен. Але вчитуватись варто:

Коли нарешті настане саторі
Виходь з оселі, посидь надворі
Більше нічого тоді не роби.
Рахуй до мільйона. Дивись на зорі.

Натхненні очі поета розрізняють зорі й в загазованому небі мегаполіса. Вони сльозяться, ці очі, вони пересихають, вони почервоніли, аж вкрилися кривавими прожилками, але вперто продовжують вдивлятися-витріщатися в навколишню дійсність:

і вже падає сніг на поріг
а за рогом на двір гостинний
білим робиться світ рослинний
і ведмеже лігво барліг

Пейзажна лірика, як бачимо, також кориться музі Олександра Коржа. Що знову перекидає нас до галерей старих листівок з видами Києва. Оце б Коржеві наступну збірку видати з такими ілюстраціями. Ага, щодо ілюстрацій — їх, здається, немає зовсім (принаймні мені не трапилися), що також додає плюсів цій збірці. На передній сторінці обкладинки якась геометрія, а на останній я з подивом віднайшов дуже невиразний портрет автора (що, в принципі, не псує враження від його зовнішності) і цілих три «блерби» – короткі супровідні тексти до збірки. Під одним із них я з іще більшим подивом прочитав власне ім’я і прізвище. Два інших написані Богданою Матіяш і Артемом Полежакою. Шрифт надзвичайно дрібний і нечитабельний, що є незаперечним мінусом збірки в очах підсліпуватого рецензента…

Тож закінчити ці роздуми про нелегкі шляхи становлення молодого українського поета в буремну добу масової діджиталізації хочеться віршованим напутнім двовіршем. Це свого роду реклама для збірки Олександра Коржа «Криптолюбов»:

Цю книжку в ліжко бери, і в кровать –
Поезія буде коржествовать!

Читайте також: Паризькі штуки, плинність і сплінність у поезії Павла Матюші