Олександра Коваль: Дочірні видавці з рф реєструються у ЄС, щоб обійти заборони

У відповідь на ініціативу Мар’яни Савки Читомо започатковує серію колонок про моральні, професійні та стратегічні межі, які сьогодні постають перед українськими культурними діячами у взаємодії з міжнародною спільнотою. У фокусі — питання про те, де саме пролягатимуть «червоні лінії» в співпраці з іноземними видавництвами, фестивалями, авторами та платформами — і як ці лінії визначати, озвучувати, дотримуватися.

В умовах війни кожна спільна антологія, кожен переклад, участь у події чи відмова від неї стають етичним вибором, що має довготривалі наслідки. У серії публікацій — голоси українських й іноземних видавців, письменників, менеджерів культури, військових, які шукають відповіді на болісні питання: чи варто «кенселити» тих, хто друкується в Росії? як не втратити доступ до світової літератури, зберігаючи принциповість? і що означає — діяти стратегічно в часи, коли присутність українського голосу на міжнародній арені знову опиняється під загрозою?

У зв’язку з постійною агресивною присутністю російської культури та її рупорів у глобальному просторі перед нами постають непрості вибори. Зокрема, це стосується участі державної установи «Український інститут книги», яку я очолюю з 2018 року, в міжнародних книжкових ярмарках.

У 2022-му, після початку повномасштабного вторгнення, як би дивно це не прозвучало, було найпростіше. На дитячому ярмарку в Болоньї, за ініціативи дирекції Франкфуртського книжкового ярмарку, керівники Лейпцизького, Болонського, Лондонського, Паризького, Варшавського, Празького ярмарків (можливо, ще кількох — уже не пригадую) домовилися не допускати до участі російських видавців, а Українському інституту книги надали безкоштовні стенди. На них було небагато книжок, але відбувалися важливі дискусії про солідарність і підтримку, які вселяли надію і нам, і нашим іноземним партнерам. Росіян на ці дискусії не запрошували (принаймні мені про це нічого не відомо), і я не чула, щоб українські спікери долучалися до обговорень за участі росіян. Натомість на літературних фестивалях у різних країнах час від часу відбувалися дискусії за участі українців і так званих «хароших рускіх». Це викликало бурхливі суперечки в соцмережах, а в разі відмови українців брати участь — захоплення у нас і нерозуміння чи навіть осуд частини міжнародної спільноти.

У 2023 році ситуація почала змінюватися. Безкоштовні стенди для України залишилися у Вільнюсі, Болоньї та Лейпцигу, а на інших ярмарках, де стенди організовує Український інститут книги, уже потрібно було платити, хоч і зі знижками. На щастя, за підтримки Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної ради України, Мінкультури та МЗС нам вдалося переконати Мінфін передбачити в бюджеті фінансування участі у міжнародних ярмарках. У наступні роки це стало робити легше, імовірно тому, що ми демонстрували надзвичайно високі результати: ефективне використання коштів, активне залучення українських видавців (які їздять власним коштом), значну кількість переговорів, що приводили до збільшення кількості перекладів (частину з яких ми підтримуємо завдяки програмі Translate Ukraine), а також високий рівень відвідуваності заходів. Слід зазначити, що участь українських та іноземних спікерів у заходах Український інститут книги не фінансує через особливості бюджетних правил. Кошти на це ми залучаємо з інших джерел, зокрема завдяки Гете-Інституту та міжнародному фонду «Відродження».

Читайте також: Юлія Козловець: Сьогодні наша ефективна присутність – це теж наш опір

У 2023-му організатори все ще не допускали національних російських стендів, але ставали більш толерантними до «великої російської літератури». Наприклад, у Болоньї розмістили велику експозицію, присвячену Толстому, безпосередньо біля виставки української графіки, навіть не попередивши про це українську сторону. На інших заходах, крім Варшавського і Вільнюського ярмарків, почали з’являтися поодинокі російські автори з категорії «хороших». Українським авторам, наскільки мені відомо, участі у спільних дискусіях не пропонували.

Торік на Франкфуртському ярмарку з’явився невеликий стенд видавництва «ЕКСМО», який після протестів українських видавців і наших звернень до дирекції був залишений росіянами в передостанній день ярмарку. Водночас ми отримали попередження, що пікети на ярмарку заборонені — аж до можливості відмови нам в участі наступного року. Тобто таким чином проблему не вирішити. І я передбачаю, що надалі присутність російських видавців і авторів зростатиме. Організатори Франкфуртського книжкового ярмарку пояснюють, що національний російський стенд вони не дозволяють, але окремим видавцям не мають підстав відмовляти, адже потенційні учасники з росії «не порушують законодавство Німеччини і щодо них не введені німецькі чи міжнародні санкції». Якщо їм відмовити, ярмарок ризикує отримати судові позови, програти справи й виплачувати компенсації. Також організатори зазначають: обмеження доступу російських видавців до міжнародних ярмарків залежить насамперед від офіційного застосування відповідних санкцій Україною.

Що треба зробити? Насамперед в Україні мають бути продовжені та запроваджені нові санкції проти російських видавництв і авторів. Вони діяли з 2019 до 2022 року, але згодом не були продовжені.

РНБО, до якої Інститут книги офіційно звертався у 2024 і 2025 роках, формально відповіла, що УІК не є суб’єктом такого звернення, а подання має надходити від Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку або Служби безпеки України. Ми неодноразово надсилали копії звернень щодо санкцій у СБУ та МКСК, але наразі відповіді немає. Коли санкції будуть накладені, тоді дипломатичними каналами можна буде звертатися до урядів інших країн і просити їх також обмежити діяльність представників РФ. Ми не залишимо своїх спроб, поки не досягнемо цього. Санкціям — бути!

Крім повільного, але помітного для всіх «просочування» російських видавництв на міжнародні ярмарки (а де пролізе щурячий ніс, туди протиснеться й тулуб), ми спостерігаємо паралельний процес: російські дочірні видавничі компанії реєструються в багатьох країнах саме для того, щоб обійти санкції та заборони. Як зупинити цю повзучу навалу — поки що незрозуміло. Очевидно лише одне: вони легалізуються як «неросійські» й уникатимуть санкцій, якщо ті не будуть достатньо широкими. Російські книготорговельні компанії чи їхні філії вже окупували більшість європейських країн, передусім тих, де проживає багато українських переселенців. Попит українців за кордоном, із позицією «какая разніца» щодо мови видань, активно задовольняють книжками російського походження. Українські ж ініціативи за кордоном лише формуються й часто стикаються з внутрішніми суперечками, браком інвестицій та низьким попитом.

Стосовно видання міжнародних бестселерів в Україні та у РФ — це питання багатовекторне і через це складне. Почати варто не з того, чому українські видавці купують права, а з того, чому іноземні автори через своїх агентів продають ліцензії на росію. Не вірю, що автори не цікавляться, у яку країну продаються права на їхні книжки. Отже, вони знають і погоджуються. Жадоба наживи за будь-яку ціну? Публічно підтримують росію? Від таких точно слід відмовлятися, хоча мені не відомі подібні випадки. Чи, можливо, ці автори стоять на позиції «нє всьо так однозначно», навіть розуміючи, що продаж перекладних бестселерів підтримує російську економіку, а отже — й війну? Або ж не висловлюють жодної позиції, бо не отримують інформації про реалії війни РФ проти України та про те, як прибуток з кожної проданої російської книжки перетворюється на дрони й ракети, які щодня та щоночі вбивають українців? Тоді нам потрібно подумати, як доносити цю інформацію до іноземних авторів, літературних агентів і видавців, щоб байдужі й меркантильні ставали обізнаними та переходили на наш бік.

Щоб висвітлити тему з різних боків, коротко розкажу, як ми боремося з «російським» слідом, підтримуючи переклади з української. Заявки на фінансування перекладів подають іноземні видавці, видавничу діяльність яких ретельно перевіряємо і ми, і наші експерти. Якщо виявляємо, що видавництво видає росіян, особливо тих, хто відзначився антиукраїнськими висловлюваннями чи діяльністю (ех, тут би допоміг санкційний список), то заявку відхиляємо, повідомляючи про причину. На жаль, інколи українські автори, особливо ті, кого представляють іноземні агентства, не знають, що їхній іноземний видавець також друкує, скажімо, Пєлєвіна. Звісно, отримавши від нас цю інформацію, український автор відмовляється від співпраці, а його агент розуміє, що має ретельно перевіряти видавництво перед укладанням угоди.

Також варто активніше використовувати комунікаційні можливості міжнародних (IPA, FEP) і національних видавничих асоціацій, міжнародних і національних PEN-клубів, інформуючи їх про російських авторів і видавців, які продукують антиукраїнський, антидемократичний і проімперський контент.

Провідну роль у цьому мають відігравати, зокрема, Українська видавнича асоціація (колишня УАВК) та ПЕН Україна.

Можливо, варто запланувати розмову за посередництва, скажімо, Франкфуртського книжкового ярмарку з провідними літературними агентами й дізнатися, чому вони продовжують торгувати правами з Росією. Хто готовий узяти участь із української сторони?

А якщо не вдасться одразу домовитися про панель на Франкфурті, то можна почати з BookForum, де організатори точно підтримають таку дискусію.

Наостанок хочу запевнити: Український інститут книги відмовлятиметься від участі у форматі національного стенда на міжнародних ярмарках, які приймають російські стенди, профінансовані країною-агресором (як-от у Пекіні, Нью-Делі, Каїрі, Стамбулі та деяких інших), аж поки організатори не перейдуть на світлу сторону. Якщо ж ми маємо інтереси в цих країнах, потрібно узгодити з усіма стейкхолдерами — Міністерство закордонних справ, дипломатичні установи, Міжвідомча комісія з співробітництва в сфері культури, Український інститут книги, Український інститут, Книжковий Арсенал, ПЕН, Українська видавнича асоціація та інші (принагідно дякую їм усім, як і тим, хто нас підтримує: ГІ «Україна», Міжнародний фонд «Відродження», Creative Europe, House of Europe та інші), — як діяти, щоб забезпечити ефективну та сталу українську культурну присутність на найбільших майданчиках і в інформаційному просторі, університетських програмах і академічних дискусіях, книгарнях і бібліотеках. Ми й надалі організовуватимемо стенди та програми на всіх пріоритетних для держави, видавців та нашого Інституту ярмарках (з цього року ще й у Мадриді, а наступного, можливо, повернемося в Париж), адже це чудова можливість показати видавничому світові й читацькій спільноті широку палітру українських книжок, знайти іноземних партнерів і донести наші наративи.

Українські автори й видавці створюють свої книжки в нестерпних умовах: хтось у ЗСУ, хтось волонтерить, усі — під щоденними обстрілами, у тривозі за близьких і з вірою в перемогу. Нам є що сказати світові, і український голос має звучати, адже наш досвід не є локальним — він може повторитися в будь-якій країні. Світ повинен мати шанс нас почути й зрозуміти. І неважливо, будуть на ярмарках окремі росіяни чи ні. Ми маємо робити своє — впевнено й наполегливо. Тому запрошую всіх зацікавлених долучатися. Слід виробити спільну стратегію як просування на іноземних ринках, так і уникання небажаних контактів із росіянами. Наразі нам немає про що говорити з ними, хіба що вони захочуть пожертвувати кошти на підтримку ЗСУ.

Хочу подякувати всім, хто взявся за цю непросту справу — забезпечити голос України у світі. Наша сила — в єдності, взаємній підтримці та спільних діях. Будьмо гідними наших ЗСУ, ветеранів, полонених і викрадених, а також пам’яті всіх, хто загинув за Україну.

Читайте також: Без спільних сцен та без компромісів: очільник Українського інституту про взаємодію з росіянами