«Острів Європа»: широкі кола на теплій воді

15-17 червня у Вінниці пройшов літературний фестиваль «Острів Європа». Організатори назвали подію «пілотною» і на цьому – пілотному – етапі прагнули перш за все наділити локації улюбленого і знаного міста новою ідентичністю, а відвідувачів – важливими сенсами, які б вони, культурні посланці, поширили далі. Довгострокова ефективність задуму, звісно, може бути оцінена лише згодом, але сьогоднішній висновок від почутого і відчутого без сумніву позитивний.

І якби не Південний Буг, до якого були метафорично прив’язані ключові локації, якби не шалені зливи, що стали невіддільною частиною «картинки» фесту, можна було б іще спробувати проігнорувати очевидну метафору і сказати, що від Вінниці минулого тижня потяглися тоненькі стежки у майбутнє. Але ні – це таки кола, що пішли водою.

Зміст і формат

Організатори «Острову Європа» – директор фесту Олександр Вешелені, програмна директорка Анна Вовченко та кураторка міжнародної програми Катерина Калитко. Фестиваль формально проходить вперше, але фактично живе як проект Катерини Калитко й Анни Вовченко ще від 2015 року.

У межах окремих подій (зокрема, на Книжковому Арсеналі, Форумі видавців у Львові) авторки проекту привертали увагу перш за все до теми «малих літератур» – таких, що, як і українська, не мають потужної програмної підтримки перекладів, не перекладаються через відсутність великої кількості знавців мови тощо. Можна сказати, що впродовж цих років ідея фестивалю формувалась і обростала новими концептами, лишаючи всередині ключову метафору перекладу як засобу порозуміння та віднайдення схожого в Іншому (нагадаємо, що саме тему інакшості та іншування Катерина Калитко піднімає у своїй книзі «Земля Загублених»).

На 2018 рік змістовна мета і назва фестивалю кристалізувалися наступним чином:
рефлексії над концептом «Україна – це Європа»: ця аутотренінгова ідея для самих українців має набути конкретного змісту, бо наразі цього змісту все ще немає; ми живемо з цією номінальною думкою, але все ще не до кінця її розуміємо, не до кінця в неї віримо.

Фокус уваги на камерних літературах та локальних текстах з боку літературної спільноти, необхідність літературної рефлексії над метафорою Європи як континенту, Острова Європи. Чогось, що розділене внутрішніми суперечностями й водночас відокремлене від іншого світу.

Дотичними до цих тем були всі 30 подій фестивалю: і професійно-фахові (на кшталт дискусії «Велика промоція малих літератур» за участі українських культурних менеджерок), і сфокусовані на закордонному досвіді, як от публічна розмова двох європейських авторок із досвідом еміграції про їхні рівні інтегрованості в іншу культуру, про питання двомовності тощо; і заходи, невідривні від нашого контексту війни («Несірі люди в «сірих зонах»», «Жінка мовить… про війну», «Окуповані міста та люди в них» тощо); і суто творчі, фестивальні формати – авторські зустрічі, поетичні читання, музично-поетичні перформанси й концерт Сергія Жадана із проектом «Лінія Маннергейма».

Ще трохи цифр: на заходах працювали 40 волонтерів, десь 95% з них виглядали як максимально вмотивовані люди. Бюджет фестивалю склав 350 тисяч гривень, фаза активної – польової підготовки – тривала близько півроку (доволі мало, враховуючи наявність міжнародних гостей і необхідність включити їхні поїздки до планів посольств тощо). Усього «Острів Європа» залучив 34 гостей, з них 8 іноземних: у списку Альгерд Бахаревич (Мінськ), Дора Капралова (Брно/Берлін), Дана Ґріґорчеа (Цюрих/Бухарест), Белла Шаер (Тель-Авів/Чернівці), Сяргей Шупа (Мінськ-Прага), Марко Роберт Стех (Торонто), Ядвіґа Сковронь (Вроцлав), Оля Гнатюк (Варшава). Серед українських «рок-старз» – вже згаданий Сергій Жадан, Олег Каданов, Мар’яна Савка, Олена Гусейнова, Артем Чех, Ірина Цілик, Оксана Луцишина, Остап Сливинський, Микола Рябчук та інші.

Ще у перший день фестивалю Оля Гнатюк означила на свої лекції гострий момент, із яким зіткнулася під час аналізу національних наративів Другої світової війни: «Основна проблема – недобачання Іншого; якщо ж Інший якимось чином і з’являється в межах наративу, йому відводиться лише роль ворога або колаборанта». Наступного дня, вже під час іншого заходу – тандемного обговорення на терасі Книгарні Є, – пані Гнатюк продовжила свою тезу словами про потребу вдивлятися в Іншого і необхідність долати наративи, запозичені з радянської пропаганди. В якийсь момент вона озирнулася навкруги й сказала: «Ви знаєте, я оце щойно усвідомила, насправді, де ми з вами є, в якому місті: де ще говорити про це, як не тут? Ми ж посередині – між Донецьком і Львовом».

Контекст

Як бачимо, «Острів Європи» торкався глибоких інтелектуальних питань, і це рішення було для організаторів свідомим: відійти від суто жанрово-фестивального формату і тримати планку дискусій, говорячи про мови, ідентичності, відчуття локального, феномен окупації тощо на професійному рівні.

Чи була до цього готова вінницька аудиторія? На це питання директор фестивалю Олександр Вешелені відповідає наступним чином: «У місті був прецедент масштабного і якісного фестивалю, який тривав два роки і який раптово зник (йдеться про фестиваль оповідання Intermezzo, який пройшов у Вінниці двічі, у 2015 та 2016 роках; у 2017 році стало відомо, що фестиваль «взяв паузу» – Прим. ред.). Зникнення Intermezzo викликало розчарування в аудиторії, тому що їй було обіцяно дещо, і вона цього «дещо» не отримала. Пізніші маркетингові дослідження у Вінниці показали, що серед культурних брендів поряд із джазовим фестивалем за два роки прорвався саме Intermezzo, а це значить, що місто такої події потребує… Нам йшлося про те, щоб організувати фестиваль із високою планкою, ми хотіли поставити цю планку і перестрибнути її, водночас задавши аудиторії якісь ключові тренди, які, можливо, не присутні на інших літературних фестивалях».

Про які саме тренди йдеться? По-перше, про географічний фактор, вже зазначений вище: «посередині», на перетині Сходу і Заходу логічним є виникнення діалогічних форматів. По-друге, про ментальний та урбаністичний бекграунд Вінниці. «Дуже багато локацій у Вінниці  буквально просять про те, щоб тут відбулася якась подія, якщо не літературна, то мистецька. Ми не прагнули робити ставку на охоплення чи масштаби. Ми хотіли залучити нехай невелику групу людей, які вже далі розноситимуть одну або кілька ідей далі як культурні посланці», – ділиться Вешелені.

Локації, дощ і співпраця з містом

«Острів Європа» планувалося провести на 10 абсолютно відкритих локаціях. Через негоду кілька подій все ж таки перенесли до приміщень. Дві лекції першого дня відбулися в аудиторії педагогічного університету замість фонтанної площі; прем’єру музично-поетичного перформансу Катерини Калитко перенесли до зали музею ім. Коцюбинського із саду того ж музею – на той момент негода вже не лишала вибору, людей вже не рятували навіть бузкові дощовики, які організатори передбачили для таких випадків.

Втім, перенесення локацій були радше виключеннями. На Майдані незалежності, під дощем (хоч і під тентом), відбувалися дискусії та події міжнародної програми, сходи колишньої переправи (сходи на «Кумбарах») стали простором поетичних читань, сад музею Коцюбинського – локацією для літературно-музичних перформансів; в перший день фестивалю тут виступила Мар’яна Савка та Олена Гусейнова з музичними варіаціями на тему їхньої творчості, на другий день – «Лінія Маннергейма».

Окремий фестивальний кейс – це анонсовані поетичні читання на острові Кемпа, про які складно сказати, що вони «не відбулися»: читання Альгерда Бахаревича, Олени Гусейнової та Остапа Сливинського пройшли на кораблі, що здійснював трансфер на острів, оскільки через раптову зливу висадитися на територію локації не було змоги.

З островом Кемпа було пов’язано багато очікувань, він був для організаторів викликом, оскільки йдеться про територію, яка вже близько 8 років перебуває в стані ізольованості, – у XVII столітті тут розташовувались фортифікаційні укріплення, у 1970-80-х роках проходив фестиваль естрадної пісні, але в останні роки острів з життя містян виключено.

Щойно корабель з гостями пришвартувався до острова, на нього одразу повернулися геть мокрі волонтери, яких перевезли на острів раніше, – вони занесли з острова підготовлені заздалегідь каремати, банери тощо, і корабель поплив далі Південним Бугом. Чи відчули гості розчарування? Звісно, відчули. Що було важливішим за це розчарування? Відкритий стиль комунікації організаторів, швидкість реакцій та турбота про всіх і все. Під час будь-якого заходу теоретично може статися будь-що, запам’ятовуєш те, яким чином команда менеджерів реагує на помилки/проблеми, і саме ці форс-мажорні реакції надалі впливають на ступінь твоєї до них довіри (острів, втім, дочекається наступних фестивалів, оскільки неможливість висадитися на ньому тільки підкреслила важливість повернути його на психологічну карту міста).

Місто – у сенсі, міська влада, – тішить, до слова, своєю готовністю інвестувати у фестиваль. Під час розмов з організаторами вдалося з’ясувати, що місцева влада фактично запросила команду до роботи, знаючи про існування амбітної ідеї й про те, що головний меседж заходу полягатиме у створенні фестивалю, вкоріненого «саме в це місто».

Емоції та скепсис

Коли говориш з організаторами й відчуваєш їхній фідбек, лишається зізнатися собі в тому, що власний фідбек – такий самий. «Я відчуваю дивовижний енергетичний вибух, – каже Вешелені, – ми лише зараз усвідомили енергетичну спорідненість усіх, хто робить цей фестиваль, усвідомили дуже щире трепетне ставлення до кожної деталі».

На рівні доданої вартості «Острів Європа» вражає. Скептичність виникає хіба на рівні стереотипів регіонального шовінізму, причому ці стереотипи виглядають доволі банально, втім, ігнорувати їх повністю не можна.

На частині заходів аудиторію складала «київська тусовка» (логічні виключення – суто фестивальні події за участі Сергія Жадана та «Лінії Маннергейма», музичний перформанс Мар’яни Савки тощо).

Трохи тривожно і дивно від того, що навіть до подій на Майдані незалежності не приєднувалися місцеві, що просто проводили час поруч або проходили повз. Здавалося, що їм не цікаво. Організатори, двоє з яких постійно мешкають у Вінниці й добре знають місто, чесно усвідомлюють певну провінційність міста і його «недоінтелектуалізованість». Принциповим для них було те, щоб люди з інших міст приїхали до Вінниці й побачили, наскільки вона придатне для мислення, творчості, поетизування тощо. Очевидно, що залучити більше місцевої публіки можна було б через «тусовочний фестиваль», який підтягнув би більше молодшої аудиторії. Але, як вже було сказано, метою було інше.

«Були страхи, що глибоко оцінити речі, про які ми тут говорили, зможуть люди, які вже мають якийсь культурний бекграунд. Але зрештою ті, хто сюди зараз ходять з місцевої аудиторії, вони ж і є тими, хто формують цей культурний бекграунд. Згодом саме вони формуватимуть якусь суспільну думку і передаватимуть отриманий досвід «далі»» – каже Олександр Вешелені.

Власне, це і є кола від «Острова Європа», що тихо – камерно – розійшлися водою.

Лише за перші шість місяців 2018 року в регіонах України відбулося кілька помітних літературних подій: фестиваль мистецтв «Авдіївка ФМ», Черкаський книжковий фестиваль та Маріупольська книжкова толока в квітні, Мистецький фестиваль «Ї» в Тернополі у травні, поетичний фестиваль Meridian Poltava у червні. Вінницький «Острів Європа» займе в цьому списку чільне місце. Чи приїде «київська тусовка» на «Острів Європа-2»? Приїде, ще й у більшій кількості. Чи прийде наступного року більше містян? Питання відкрите. Очевидно лише, що «Острів Європа-2, 3, 4…» – мусить відбутися.

Читайте також: Meridian Poltava: [поза]літературний вимір

Фото: Ната Коваль, Людмила Михальчук