Паризький салон: корки з книголюбів, особливий український стенд та мода на жовто-блакитне

Ювілейний, 40-й Паризький книжковий салон відбувся 22-24 квітня в Grand Palace Ephemere на Марсовому полі. У фестивалі взяли участь 1000 авторів та 300 видавців, а серед них і українська делегація. Як приймали нашу країну на найважливішій книжковій події Франції, чому жотво-сині кольори в моді й чим тішив відвідувачів фестивалю український стенд – у нашому репортажі.

Повернення після локдауну

Найбільший книжковий захід Франції не проводився два роки поспіль через пандемію коронавірусу. Цього року організатори Festival du livre Paris вирішили змінити формат та локацію. Щоб потрапити до царства французької книги необхідно було лише зробити попереднє бронювання на офіційному сайті фестивалю. У суботу та неділю перед тимчасовим виставковим залом з чудовим краєвидом на Ейфелеву вежу вишикувалися довжелезні черги книголюбів. Запускали «порціями», навіть попри те, що локація має 10 000 квадратних метрів, вмістити всіх охочих одночасно було неможливо. Між книжковими стендами люди протискалися неначе у метро в час пік. 

Нагадаємо, що у 2019-му році 39-й Паризький салон проходив у Paris Expo Porte de Versailles, а вхід був платним. Тоді у заходах взяли участь представники 50 країн світу, 3000 письменників та 1200 експонентів.

Цього року учасниками були виключно французькі видавництва, які видають книжки французькою мовою. Професійні заходи практично відсутні, укладання угод з продажу прав не відбувалися. Акцент повністю змістили на відвідувачів: зустрічі авторів з читачами, автограф-сесії, письменницькі майстер-класи, семінари для дітей, мистецькі перформанси та концерти. Відвідувачі мали змогу придбати книжки, тому формат заходу дуже нагадував Книжковий Арсенал у Києві. 

За даними організаторів, всього на фестивалі представили понад 300 000 найменувань. Комікси та літературу для дітей об’єднали в окремій зоні, література для дорослих мала поділ за тематикою: кулінарія, мистецтво, документалістика, романи тощо. Організатори поставили собі за мету наголошувати не на видавництвах, а на змістовому наповненні книжок. Проте ціни трохи «кусались» – в середньому за французьку книжкову новинку відвідувачам доводилося віддати 20 євро. Зате можна було вільно брати будь-які видання на стендах видавництв та розплачуватися за всі покупки разом у касі на виході.

Періодично у різних частинах виставкового центру з’являлися аніматори, які влаштовували літературні імпровізації, наприклад, вели діалоги між Гюставом Флобером та його героїнею Еммою Боварі. А «родзинкою» фестивалю стали «виїзні» заходи та літературні прогулянки Парижем. Зарезервувавши екскурсію, всі охочі могли дізнатися таємниці видавничої справи безпосередньо в офісі видавництва Gallimard, прогулятися літературним Лувром і навіть паризькими ресторанами. Частина заходів проходила у посольствах. Так, наприклад, у Культурному центрі Посольства України у Франції у межах фестивалю відбулася зустріч з українською письменницею Софією Андрухович.

Екологічні питання підіймали у Кліматичній академії, де відбувся виступ Жана-Луї Етьєна, видатного океанографа та водолаза, друга Жак-Іва Кусто, автора книжки «Дослідник океану». Локаціями салону також стали музеї, університети, кав’ярні й навіть пивоварня Lipp.

Лише чотири країни отримали національні стенди на ювілейному Паризькому ярмарку: Україна, Румунія, Африка та Індія, яка була почесним гостем салону в цьому році. Окремо були виділені видавництва регіону Іль де Франс та провінції Квебек. 

Росія не була представлена на заході національним стендом, проте стенди французького видавництва Les Editions des Syrtes та швейцарської асоціації Livresuisse продавали книжки російських авторів французькою. Особливого інтересу до них кореспондентка Читомо не спостерегла, навпаки – складалося враження, що натовпи французів обходять ці стенди стороною. Серед 1000 заявлених виступів на заході письменників було лише два російські автори: Дмитро Бортніков, який ще десять років тому отримав французьке громадянство та пише виключно французькою мовою, а також Людмила Уліцкая, яка переїхала до Німеччини у березні цього року – в знак протесту проти військової агресії росії в Україні.

Нагадаємо, що у 2018-му році росія була почесним гостем фестивалю, попри те, що вже мала такий статус у 2005-му році. 4 величезні сцени росіяни розбили на п’ятистах квадратних метрах. За даними французьких журналістів, «почесності» країна досягла у свій улюблений спосіб – виклала за участь півтора мільйона євро. Того року Паризький книжковий салон проводився 16-10 березня, що збіглося з перевиборами президента путіна. Під час презентації Захара Прєлєпіна на стенді відбулася акція протесту проти російської агресії на Донбасі, а президент Франції Емануель Макрон свідомо не відвідав стенд російської федерації, хоча завітав на стенд України.

Цього року останній день салону, 24 квітня, збігся із днем переобранням на другий президентський термін самого Макрона, тому, через надмірну зайнятість, відвідати книжкову ярмарку політик не зміг. Зате на Festival du livre Paris «засвітилася» міністр культури Франції Розелін Башло.

Український стенд

Україна брала участь у Паризькому книжковому салоні втретє. Як розповіла кореспондентці Читомо директорка культурного центру України у Франції Вікторія Гуленко, цього року допомогти нашій країні представити свої книжки на запропонувала Румунія: «Спершу це була ідея Румунського інституту в Парижі – зробити спільний стенд та поділити витрати 50/50, оскільки його оренда на цьому заході – недешеве задоволення. Але коли вони звернулися з цією пропозицією до організаторів Festival du livre Paris – Французької Асоціації видавців, ті запропонували більше – безкоштовний окремий стенд для України».

Вікторія зазначає, що весь фестиваль зроблений «під ключ», тому стенди стандартизовані. Головна ідея – екостиль: білий колір та дерево, один шрифт для написів, але Україні дозволили зробити стенд таким, яким вона забажає, тому жовто-блакитний дизайн привертав увагу відвідувачів здалеку. Цьогорічне гасло нашого представнитцва на салоні «Україна: серце Європи, що б’ється».

«Добирали книжки за основною вимогою організаторів – сучасні українські автори, які перекладені французькою мовою і продаються на французькому книжковому ринку. Щодо того, що на ярмарку цього року все ще можна знайти книжки російських письменників – ми намагаємося з цим працювати, проте отримуємо певний спротив. В основному французи наполягають на тому, що питання політики та культури повинні бути розділені. Ми не можемо заборонити комерційним видавництвам чи приватним організаціям продавати книжки російських авторів, це їх свідомий вибір», – додає Гуленко.

На фото: Лука Нікулеску, посол Румунії у Франції, Монако та Андоррі, Вікторія Гуленко, Андрій Курков, Матей Вишнєк, румунський журналіст та письменник на українському стенді.

На українському стенді щодня працювали волонтери, які відповідали на запитання відвідувачів, допомагали обрати книжки та не втомлювалися дискутувати з французами на політичні теми. Усі охочі могли пожертвувати кошти на друк книжок для українських дітей-біженців та підтримати бойкот російської культури.

На стенді можна було придбати книжки Сергія Жадана, Юрія Андруховича, Софії Андрухович, Андрія Куркова, Оксани Забужко, Любка Дереша, Тараса Прохаська, Марії Матіос, Артема Чапайя, Романи Романишин та Андрія Лесіва, а також Ліни Костенко і Тараса Шевченка. Були там і книжки видавництва «Родовід»: «Мінливий пейзаж», «Гуцульська вишивка», «Українські мистці Парижа. 1900 – 1939», а ще фотоальбоми швейцарського фотожурналіста Нільса Аккермана, присвячені Україні, які можна було погортати. Книжку «Україна. Їжа та історія», права на яку купило французьке видавництво «Éditions de La Martinière Cuisine» можна було придбати на окремому ярмарковому стенді з кулінарією.

Письменник Богдан Образ, автор роману «Київ-Париж: у пошуках застиглого часу», мешкає в Парижі вже понад вісім років і переконаний, що ставлення французів до України сьогодні кардинально змінилося: «Рівень солідарності з Україною та допомоги нашим громадянам просто неймовірний. Буквально з перших годин війни французи намагалися допомогти всім, чим тільки можна. Причому і морально, і матеріально. Вони постійно говорять про війну в Україні, переказують кошти на ЗСУ, надсилають гуманітарну допомогу. Вони одними з перших відкрили кордони для українських біженців і не лише у Парижі, а і у багатьох французьких містах, надали своє житло для українців».

Богдан зауважує, що французів цікавить українська література саме в контексті багатогранності та різних стилів: «За 30 років Незалежності ми пережили стільки бурхливих історичних подій, скільки не переживала, мабуть, жодна європейська країна. Тому вони із задоволенням купують та читають книжки про українську історію. Наочний приклад – роман Сергія Жадана «Ворошиловград», назву якого для французького ринку переклали як «Дорога Донбасу», розібрали з українського стенду моментально».

Андрій Курков, який, до речі, на другий день фестивалю відсвяткував 61-й день народження, презентував на Паризькому книжковому салоні французький переклад свого роману «Сірі бджоли» (видання Ліани Леві). До українського письменника, якого, мабуть, сьогодні найбільше знають у Франції, регулярно вишиковувались черги за автографом. Також пан Андрій, який чудово володіє французькою, взяв участь у дискусії з журналістом та головним редактором рубрики світових новин французького тижневика Le Point Роменом Губером про війну в Україні. Як розповів нам письменник, практично всі його французькі друзі та знайомі кардинально змінили своє ставлення до росії та росіян після нападу на Україну: «Я бачу це і по медіа, і по розмовах з людьми. Ще ніколи раніше не було з боку французів такої підтримки, і ще ніколи така кількість людей свідомо не переорієнтовувалася у своїх симпатіях, які тривалий час раніше були саме на боці росії. Я вважаю, що це велика подія. Інформаційний потік новин з України не згасає, що дозволяє утримувати цей інтерес».

Курков вважає, що зараз необхідно, в першу чергу, перекладати універсальні історії з України, які будуть захопливими і не змушуватимуть європейців ритися в енциклопедіях чи Google, адже попит на українську літературу зараз є скрізь. Наприклад, на німецькому ринку видавці навіть змагаються за права на деякі книжки, але при цьому вони їх ще не переклали й не читали.

«Україна, своєю чергою, має хоча б частково фінансувати або шукати тих, хто буде фінансувати українські студії, як у Франції, так і в інших європейських країнах. Домовлятися, щоб, наприклад, університети набирали невеликі групи студентів, які будуть навчатися саме художньому перекладу з української мови. Якщо такі курси стануть популярними, їх додадуть до основної освітньої програми, і вже, наприклад, та сама Франція з державного бюджету буде такі студії фінансувати. Але поки це потрібно просувати самій Україні, на державному рівні», – зазначає письменник.

Донести знання про Україну

Андрій Курков нагадує, що в Парижі зараз немає жодної української книгарні, але є три російські. Щоправда, одна з них, в якій працює асоціація Олександра Солженіцина, виступила з заявою проти путіна та війни в Україні. Щодо популярних у Парижі сувенірних крамничок, в яких намішані російські матрьошки, горілка з українськими солодощами та вишиванками, письменник робить висновок, що французи все ще погано розуміють цю культурну межу, тому українським діаспорянам варто долучатися до роз‘яснень власникам таких магазинів. Частина з них, він переконаний, дослухається. 

Луїза Генрі із міста Ренн вивчала російську мову у місцевому університеті, але невдовзі потрапила до України й закохалася в неї. Вона завела там друзів, регулярно приїздила, вивчила українську мову і навіть прожила рік у Києві. Тепер вона вчиться у школі перекладачів Парижа, де українська мова, до речі, не викладається, тому також додатково вивчає українську мову в школі Inalco (Національний інститут східних мов і цивілізацій): «Я чудово розумію, як важливо перекладати саме з української мови тепер, щоб французи могли більше дізнатися, що насправді відбувається в Україні, про її історію, культуру, літературу. До війни Україна дуже сильно асоціювалася з росією, але зараз вже так ніхто не думає. Те, що нас однозначно може поєднати як загалом, так і в літературному плані, це революційний дух. Французи дуже люблять виходити на вулиці, це важлива складова нашої культури, тому їм однозначно цікаво читати, наприклад, про Євромайдан та і взагалі про будь-яку суспільну активність українців».

На думку Вікторії Ма, директорки літературної агенції OVO, для спільноти зараз головне – не втрачати темп: «Я дуже радію, що український стенд представлений на такому престижному заході, але з іншого боку, мені трохи прикро, що дозволили показати лише книжки французькою мовою. Мені особисто деяких важливих українських новинок не вистачало. І нам однозначно є над чим працювати. Французькі видавці висловлюють серйозне зацікавлення українською сучасною літературою і готові спілкуватися на цю тему. Тому ми маємо зробити все, щоб поки це на часі, показати світові Україну глибше, детальніше. Наш голос має звучати якомога потужніше».

Вікторія кілька років жила у Франції й відзначає, що раніше до України такого інтересу не було, а зараз у щотижневих акціях на підтримку нашої країни беруть участь саме французи, і за цю можливість необхідно хапатися: «Дуже багато в цьому сенсі, звісно, робить Український культурний центр в Парижі – мінімум двічі на тиждень обов’язково якісь події – літературні читання, кінопокази, виставки. Цю роботу важливо продовжувати. А щодо книжок, то, як на мене, французи найбільше полюбляють політично-історичні та поліцейські романи, впевнена, що їх зацікавлять твори українських авторів подібної тематики».

Зіркові гості і солідарність з Україною

Загалом ярмарок проходив дуже жваво і невимушено. Відвідувачі були щасливі побачити як своїх улюблених французьких авторів, так і літературних зірок «міжнародного класу». До автограф-сесій, майстер-класів, літературних дискусій і навіть музичних імпровізацій долучилися такі відомі письменники як Орхан Памук, Нікола Матьє, Пенелопа Баг’є, Тріша Левенселлер, Аньєс Мартен-Люган, а також Фредерік Беґбедер, який презентував свій новий роман «Un barrage contre l’Atlantique». Автор відомого афоризму про мужність Володимира Зеленського висловив свою підтримку українцям безпосередньо автографом на екземплярі для кореспондентки Читомо.

Великий інтерес викликав стенд військової книги, на якому французькі військовослужбовці розповідали відвідувачам про книжкові новинки. Одразу закортіло побачити такий стенд Збройних Сил України на наступному Книжковому Арсеналі. До речі, серед книжок про французьку армію було помічене видання історика Жана Лопеза «Харків. 1942».

Всі ми звикли до того, що саме Париж є законодавцем модних світових тенденцій. Проте на цьогорічному книжковому салоні моду диктувала саме Україна. Цілий ряд французьких видавництв, сюжети книжок яких не мають нічого спільного з українськими реаліями, навмисне цього року обрали для обкладинок наші національні кольори в знак солідарності.

Французьке видавництво Seuli виставило на видному місці книжки свого автора Мішеля Паустро про жовтий та блакитний кольори. Самі книжки та тематичний постер експонувалися так, що їх помічали всі, хто заходив на український стенд.

Також на ярмарку користувався неабиякою популярністю комікс «Козаки» бельгійських авторів Вінсента Брюгеаса та Ронана Тулгоатома, який вийшов цьогоріч у брюсельському видавництві «Le Lombard». Дія коміксу розгортається у 1634-му році. За сюжетом молодий литовський гусар Речі Посполитої на ім’я Карліс не погоджується виконувати наказ короля Владислава IV Вази вбити українських козаків, якщо ті не погодяться здати зброю, і приєднується до них. За дезертирство на Карліса чекає розплата. Як розповіла Читомо волонтерка стенду, за три дні ярмарку комікс розкупили повністю.

Під час фестивалю відбулося оголошення переможців ряду літературних премій. Спецвідзнаку премії Європейського Союзу з літератури (EUPL) отримала українська письменниця Євгенія Кузнєцова за роман «Спитайте Мієчку», а лавреатом став грузинський письменник Іва Пезуашвілі, автор роману «Бункер», в якому розповідається історія сім’ї Сімонян, що втекла до Тбілісі від війни у Нагорному Карабасі.

Премію Марі Клер за найкращий роман про сучасних жінок отримала Лорін Тізі з книжкою «Порожні будинки». Премію Auzou за найкращий роман для підлітків вручили Еммануель Сегас за жнижку «Клітка». Також вісьмох письменників-початківців нагородили літературною премією для старшокласників регіону Іль-де-Франс, а на стенді музеїв Парижа читачі бібліотек могли проголосувати за найкращий, на їхню думку, роман франкомовного автора, виданий з 15 серпня 2021-го до 15 лютого 2022-го року.

Попри те, що з кожним роком, на жаль, зберігається стійка тенденція до зменшення кількості відвідувачів Паризького книжкового салону, можна із впевненістю сказати, що фестиваль все ще тримає марку. Можемо тільки сподіватися, що креатив організаторів справить враження на відвідувачів, і наступного року їх стане більше. Ну і продовжуємо вірити, що саме Україна одного прекрасного дня стане почесним гостем Паризького книжкового салону.

Фото: Анастасія Піка