Девід Мітчелл

Побутова магія та чари слова Девіда Мітчелла 

21.06.2023

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Романи Девіда Мітчелла, літературної зірки початку 2000-х, прийшли до українського читача з великим запізненням. Але це сталось. До того ж, так би мовити, комплексно. Видавництво «Жорж» протягом першого півріччя 2023-го представило відразу три книжки всесвітньо відомого британця. Завдяки цьому маємо можливість відкривати Мітчелла навіть у хронології його творчих звершень. 

Отже, про роман «Кістяні годинники» ми вже розповіли в окремій рецензії, але згадуватимемо книжку часто, далі за текстом стане зрозуміло, чому. Увагу цього огляду зосереджено на двох нових перекладах українською творів Девіда Мітчелла – історичному романі «Тисяча осеней Якоба де Зута» й фентезі «Дім на Збіччі». Ці книжки надто різні, щоб їх порівнювати, тому ми просто розкажемо про них, щоб читач на власний розсуд обрав, хто йому більше до душі: Мітчел – скрупульозний романіст чи Мітчелл – фантазер, залюблений у власну вигадку. 

Довгий вступ про вигадливого автора

Девід Мітчелл з тих авторів, які не продукують по десять романів на рік. Тому на його книжки чекають як на подію. Цікаво, що Мітчелл увірвався у вибагливий світ англійської літератури відразу й «без холостих пострілів». Кожен його роман, починаючи з першого “Ghostwritten”, що вийшов 1999 року, отримував престижні премії, схвалення критиків і популярність серед читачів. Нині творчий доробок автора складають дев’ять книжок великої прози. При тому, що всі вони (майже всі) є самостійними творами, від першої до останньої на сьогодні книжки Мітчелла можна провести лінії, що їх поєднують у сузір’я тем, персонажів і місць. Ні, це не означає, що автор пише «одну книжку».

 

Прозаїк прагне створити цілісність навіть тоді, коли вдається до експериментів із жанрами. «Тисяча осеней Якоба де Зута» – чудовий тому приклад. Мабуть, найбільш класичний та історичний серед інших романів автора, цей текст сполучається з дебютним “Ghostwritten”. І тут без біографічного контексту Мітчелла не обійтися.

 

Річ у тім, що у двадцять чотири роки майбутній письменник закохався в японку, покинув Велику Британію та переїхав до Хіросіми. На чужині Мітчел прожив вісім років, за які встиг не лише попрацювати викладачем англійської мови, а й видати два романи. Саме японська тема, назвемо її так умовно, й поєднує “Ghostwritten” з романом «Тисяча осеней Якоба де Зута». 

 

Передісторія вийшла доволі довгою, але з Мітчеллом інакше не можна, бо виривати його твори із загального авторського тла – те саме, що робити з монументального живопису пазл, а потім роздивлятись його по частинках. 

«Тисяча осеней Якоба де Зута»

Девід Мітчелл, Тисяча осеней Якоба де Зута, – Жорж, 2023 – 588 с.

 

Роман вийшов 2010 року й опинився між двома тріумфами “Cloud Atlas”, тобто після випуску цієї книжки та перед появою її екранізації, яка зробила твір ще більше популярним. Але «Тисяча осеней Якоба де Зута» не залишилась непомічною. Наприклад, американський журнал Time включив книжку до 10 найкращих романів 2010-го, а The New Yort Times – до сотні найвідоміших видань цього ж року. 

Можна іще перерахувати кілька локальних британських премій, які відзначили книжку, але у випадку «Тисячі осеней Якоба де Зута» хочеться просто констатувати: у Мітчелла вийшов досконалий історичний роман, красива історія про кохання, відданість принципам, цілеспрямованість і любов до справи, якій присвячуєш життя. 

 

За сюжетом роману, 1799 року службовець Голландської Ост-Індійської компанії Якоб де Зут припливає на штучний острів Дедзіма, розташований у гавані Нагасакі. Лише в цій географічній точці європейцям дозволялось торгувати й спілкуватись із японцями, бо тоді країна перебувала в ізоляції й суворо стежила за тим, щоб християнська релігія не просочилась на її острови. Якоб має впорядкувати бухгалтерію факторії, попереднього керівника якої звинуватили у контрабанді за розкрадання коштів, та головне – заробити достатньо грошей, щоб одружитись у себе на батьківщині.  

Дуже чесний і відповідальний де Зут береться до справи, звикаючи до специфічних умов Дедзіми з її непересічними мешканцями. Серед них є доктор Марінус, який стане другом і наставником Якобу. Він же несе світло доказової медицини, наскільки це можливо 1799 року, своїм місцевим учням в академії. Серед них Якоб зустріне чарівну панну Оріто Айбаґаву, у яку без тями закохається. Чим довше де Зут перебуватиме на острові, тим більше буде втягнутий в інтриги торговельної компанії, його ж коханню доведеться пройти низку небезпечних випробувань, щоб так і залишитись історією про красиві почуття, побудовані на повазі й щирому захваті… 

 

Це лише перший поверх споруди роману, у якому йдеться про таємні японські культи, конкуренцію європейців на морі та суші, внутрішні негаразди нідерландських купців… Мітчелл, заглибившись у тему й атмосферу епохи, відтворює її ретельно й точно. Його герої – яскраві портрети, чудово виписані характери, а сюжет – захопливий і такий, що не має жодного на марно створеного ходу. Тому словосполучення «чари слова»  із заголовка статті – це саме про «Тисячі осеней Якоба де Зута». Але не будемо більше вдаватись до подробиць, щоб не псувати гарантоване задоволення від прочитання книжки.  

Купити книжку

«Дім на Збіччі»

Девід Мітчелл, Дім на Збіччі, – Жорж, 2023 – 184 с.

 

На початку червня 2014 року Девід Мітчелл почав творчий експеримент, популярний тоді й серед інших письменників. Прозаїк оголосив, що протягом семи тижнів у спеціально створеному акаунті в Twitter публікуватиме своє нове оповідання зі всесвіту роману «Кістяні годинники». Так з’явився текст, з якого потім розпочнеться книжка «Дім на Збіччі». Простіша за ідейним наповненням, вона й приваблює тим, що сприймається як містична історія про брата і сестру Ґреєр, які завдяки своїй жахливо-побутовій магії живуть вже сто двадцять років. 

У «Домі на Збіччі» Мітчелл не кидає на читача увесь хаос боротьби горологів та анахоретів з «Кістяних годинників», від чого твір лише виграє. Нагадаємо, горологи – істоти, скоріше, все ж люди, але такі, що мають здатність перероджуватись у нових тілах, передаючи свої душі. Ця їхня особливість прийшла від якось вищої сили. Горологи свідомо не шкодять людям, а налаштовані допомагати й підтримувати. А от анахорети навпаки. Цей орден відступників навчився завдяки чарам забирати душі ще живих людей, живитися ними, подовжуючи своє існування. Саме такими безжальними вбивцями є Йона та Нора Ґреєр. 

 

Про їхні підступи і йтиметься у романі «Дім на Збіччі», що складається з п’яти частин. Хронологічно вони охоплюють період з 1979 по 2015 рік. Як на Мітчелла це дуже скромно. Якщо читали «Кістяні годинники», то там події починаються 1984-го, а завершуються 2043-го. Отже, на думку Нори Ґреєр «виживання – це також союзник у боротьбі з Горем», якого зазнаєш, коли втрачаєш найближчу людину. Для неї це брат-близнюк Йона. З дитинства доля була до них не дуже поблажливою, аж поки не виявилась їхня дивовижна здатність передавати думки одне одному. У перші десятиріччя XX століття цей дар можна було конвертувати у великі гроші, запрошуючи довірливих людей на сеанси медіумів.

 

Йона та Нора мали талановитого продюсера – доктора Кантійона, який не лише показав їм світ завдяки ледь не навколосвітнім гастролям, але й вивів на шлях магії анахоретів. Брат із сестрою «просто хотіли жити», а тому після років навчання та пригод придбали будинок у Лондоні й створили там лакуну – бульбашку реальності, у якій їхні тіла зберігають життя. А ще цю бульбашку можна трансформувати силою думки та уяви, щоб було легше заманювати жертв, души яких є пальним для Йони та Нори. 

Раз на дев’ять років близнюкам-анахоретам треба проводити ритуал, інакше вони перетворяться на попіл. Жертвами Дому на Збіччі стануть дванадцятирічний хлопець, який зловживає маминим валіумом і сумує через розставання батьків, потім поліцейський під час відновленого розслідування зникнення цього ж хлопця, за ними – студентка з групою своїх друзів, членів магічного товариства, далі – журналістка, сестра попередньої жертви… Вбивств могло б бути ще багато, аж поки цикл безсмертя близнюків не перерве горологиня Марінус. Так-так, це ім’я ви невипадково вже бачили в огляді. 

 

В цьому й полягає масштабність задуму Девіда Мітчелла – читаючи його книжки, ви завжди відчуватимете слід попередніх творів. Вважайте це перевіркою на уважність, але краще – наполегливою спробою письменника довести, що у житті все пов’язано і кожна випадковість – не збіг, а наслідок кимось вигаданого порядку. Ким саме? Відповідь на це запитання хтось шукає у релігії, а хтось, як Мітчелл, – у творчості. 

Купити книжку