Поетичний перформанс: головне, щоб тебе запам’ятали

Будь-яке мистецтво не обходиться без перформативної складової. Зрештою, перформанс – це початок мистецтва, невіддільна складова людської цивілізації. Але питання про те, як саме він проявляється в Україні, для кого твориться і навіщо, залишається відкритим. Відповідь на нього шукали художник-сценограф, поет, перформер Федір Александрович, докторка філологічних наук, викладачка курсу «Слем, гепенінг, перформанс» у КНУ ім. Тараса Шевченка Олена Романенко та кураторка поетичної сцени Книжкового Арсеналу й різних кластерів Гогольфесту Анастасія Євдокимова. Модерувала дискусію Дарина Гладун.

Учасники:

Федір Александрович – художник-сценограф, поет, учасник низки персональних та колективних виставок, працював викладачем в Київському університеті театру, кіно та телебачення та Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури.

Олена Романенко – докторка філологічних наук, викладає в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, веде курс «Слем, гепенінг, перформанс».

Анастасія Євдокимова – куратока поетичної сцени Книжкового Арсеналу, кураторка різних кластерів мистецького фестивалю Гогольфест.

Мистецтво перформансу в інституціях та поза ними

Олена: Поява курсу «Слем, гепенінг, перформанс як літературний текст» була спровокована великим запитом студентської аудиторії отримати нові знання. Проте, введення подібних дисциплін – це складна бюрократична процедура з багатьма підводними каменями, які відштовхують експериментальні курси, і вони потім просто зникають. Для мене викладання цієї дисципліни – це виклик, якому я дуже зраділа. Одна із причин – моя залюбленість у 20-30-ті роки. У кандидатських дисертаціях постало питання, де поділося це явище. «Розстріляне відродження» не зникло від пострілів 1937 року. Очевидно, що творчий імпульс, який живе у тих текстах, енергії, практиках футуристів, мусив не зникнути. Хоча наші футуристи й були периферійними до європейської традиції Bauhaus. Що глибше занурюєшся у сучасний літературний процес, то більше розумієш, що вони резонують зараз.

Фото: VІІ Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал». Перформанс-презентація книги «Стишение обстоятельств» Антона Слєпакова

Я поставила собі й студентській аудиторії питання: коли з’явилася сучасна українська література. Звучали різні версії та вони досі обговорюються. Але стало цілком зрозуміло, що спонтанні акції, такі як читання Антоновича у Львові у 1980-х роках, постановка «Крейслер-імперіал» на сцені Львівської опери, різноманітні акції – від квартирників до публічних на площах – і, можливо, навіть революція на граніті та решта соціальних акцій, вкладаються у великий рух пов’язаний з інтелектуальною провокацією для суспільства. До неї залучені слово, тіло, рух і безліч компонентів, в тому числі візуальних, і це дуже нагадує перформанс.

Інша справа, що цей курс не може був суто теоретичним. На деяких потоках він, на жаль, редукований до однієї-двох лекцій. Фінальною роботою часто є написання сценарію перформансу, але хочеться, щоб хоча б раз з ідеї це переросло на справжню подію.

Федір: Біля дев’яти років я викладав свій основний фах – художню сценографію. На базі Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури створили театр – Мистецький центр імені Данила Лідера, який працював з акторами, перформансами, виставами, брав участь у фестивалях, якісь речі звідти сприяли створенню Дикого театру. Адже викладання сценографії без театру, без роботи студента зі сценою, відчуття свого тіла, праці актора на сцені неможливе. Перформанс – це театр, але театр, де не актор грає когось, уявного персонажа, а художник сам себе.

Але в академії відбулася реакція, до влади прийшли люди, які сформувалися у радянські часи. Вони закрили театр і далі рухаються до сталінської варіації того, що потрібно робити правильні речі, схожі на російське академічне мистецтво, лише з козаками. Чомусь вони намагаються повернути радянський час в модерну епоху.

Коли ще я викладав, відбулася критика академії як інституції, тому що там не викладається сучасне мистецтво. Тоді я запропонував запрошувати відомих художників, і це викликало обурення в іншої частини академії.

Академія сама стала перформансом – дивною інсталяцією з радянських часів.

Анастасія: Попередні три роки я курувала поетично-перформативний напрям Книжкового Арсеналу. А прийшла я сюди через Гогольфест. Там колись я побачила, на скільки Олександр Михед – тоді куратор літературної програми – був відкритим до того, щоб письменники на Гогольфесті, просторі свободи різного мистецтва: форматного і неформатного, шукали свої нові прояви і намагалися показати свої твори інакше. Тоді я потрапила в команду Гогольфесту і розпочала власні пошуки.

А як зараз шукають? Гуглять! Ти маєш можливість подивитися, що таке слем в Іспанії і як він має виглядати, можеш почитати про теорію кураторства, його роль та місію. Ти розумієш, що куратор – це пошук, ідеї, форма.

Я прийшла до перформансу, тому що шукала форму, яка допомагає доповнити зміст. У мене постійно змінювалася думка про те, що відбувається на європейському ринку літературних фестивалів. Першого року я зрозуміла, що всі мистецтва мають взаємодіяти. За рік – що тенденція в Європі змінилася і ми більше не займаємося перформансом: тепер поет на сцені, глядач у залі і повна тиша. Ці тенденції постійно змінюються, як і запити митця, глядача і ринку.

Навіщо та для кого існує перформанс?

Олена: Зазвичай це питання виникає у старшої аудиторії, яка уявляє будь-які озвучення літератури як академічне декламування. Для студентства і тих, хто нині приходить в аудиторії, і навіть на Книжковий Арсенал, зрозуміло, що література живе не лише в книзі, а у дуже широких просторах. Знайти її й зустрітися з неї можна в різних просторах: відеопоезія, перформанс, кіносюжет, спонтанне читання.

Навіщо це робити? На наших очах змінюється тип читання у світі, формат існування літератури і художнього слова. Якщо ще у 80-90-х роках ми спостерігали за цим процесом ззовні – що там в інших країнах, то зараз завдяки сучасним технологіям і нашій зацікавленості у тому, що відбувається у світі, ми опинилися всередині цього процесу. Ми думаємо, і як на цьому тлі виглядаємо ми й що ми можемо сказати. Хоча в нас ця справа відбувається повільніше.

Новий тип читання дуже специфічний, адже ми зчитуємо візуальні образи, аудіальну, інтелектуальну та емоційну інформацію кількома рівнями. Перформанс – це про те, як одне й те ж написане слово можна  представити в різних форматах.

Якщо звертатися до історії, то в 90-ті роки кидали інтелектуальний виклик академічному зашореному канону. Потрібно ошелешити публіку – ми це робили у 80-х – на початку 90-х років. Нині ми хочемо не лише ошелешити публіку, а й підірвати у публіки віру до наративів, які пропонують нам медіа, академічні інституції, які закладені у нас школою.

Перформанс – це вихід за межі свого простору або розрив шаблону. Це один зі способів примусити людину, яка сприймає твір шаблонно, подивитися на нього зовсім з іншого боку.

Поле представлення літератури в сучасному літературному процесі буде динамічно розвиватися і змінюватися. У читача існує потреба у класичній книзі, з якою він буде наодинці, але у нього є й велика потреба читати цю книжку інакше. Заради цього він ходить на поетичні та мистецькі перформанси та, можливо, навіть влаштовує їх зі своїми друзями, не усвідомлюючи, що щойно відбувся перформанс.

Намагаючись коротко сформулювати для себе, що таке перформанс, я знайшла одне єдине слово – ритуал. Перформанс – це ритуал, але він виконується для когось, навіть, якщо це буде одна людина. З іншого боку, перформанс – це руйнування будь-якого ритуалу своєю провокативністю.

Федір: Якщо аналізувати творчість, то все починається з перформансу. Якщо ми говоримо про початок людської цивілізації, то бачимо шамана, який приходить до печери, одягає на себе ведмежу шкіру, починає танцювати навколо вогнища і казати, що це допоможе у полюванні.

Творча сила, яка є у кожній людині, починається з перформансу, а з нього виникають усі інші інституції.

Перформанс скерований до мертвих – це молитви, поховання, обряди. Сакральність, початок усіх релігій та мистецтв, лежить у перформансі, тому за допомогою перформансу можна руйнувати сталі інституції та змінювати щось. Перформанс – це створення чогось нового. Що складеться із тих перформансів – це інша річ. Уже в ролі вчених ми будемо аналізувати відмінність між гепенінгом, перформансом, акціонізмом, адже це різні речі, хоча чітких кордонів між ними немає. Перформанс – спроба зробити так, щоб тебе запам’ятали за щось дивне, щоб мить врізалася в уяву. Життя – це теж творча дія, перформанс.

Анастасія: Припустимо є книжка, письменник знає, що він вмер, коли поставив останню крапку. По книжці потоптались злобні видавці, які зробили з цього друкований продукт, ще й запакували його в пачку і привезли на Арсенал. Усе, що відбувається з цими текстами і з цією книжкою далі, лише додає їй більше сторін. Кожен перформер, актор, виконавець чує і відчуває її по-різному. З’являється музика, візуал, тінь – і це впливає на кожного окремого глядача і читача. Я мрію не думати про читача і глядача, але потрібно на них зважати, йти на якісь поступки і дбати, піклуватися про їх психіку.

Фото: Перформанс за книгою Дарини Гладун «Зникомі»

Чи є попит на перформанс?

Федір: Головне, щоб тебе запам’ятали. Коли тебе запам’ятали – це вже певний соціальний капітал. Проблема завжди в конвертації соціального капіталу в економічний та політичний.

Чи відбувається капіталізація – це завжди залежить від дуже різних чинників. Але люди перестали боятися купувати. Раніше було таке ставлення до мистецтва: люди думали, що, якщо дати митцю грошей, то тебе вважатимуть за дурня.

Читайте також: 9 поетичних книжок, які можна прочитати замість стрічки новин

Зображення: Anastasiia Mantach Photography, Лесик Панасюк