Про архітектуру, вишивку і повернення до джерел: 6 нових арткнижок

Мистецькі видання-новинки, які ввійшли в цю добірку так чи інакше торкаються теми повернення до джерел: через мистецтво осмислюємо наше минуле, ідентичність, і відтак намагаємося намацати ґрунт під ногами або ж плечі велетнів, аби спертися ще більше на них у важкі часи. Саме мистецтвознавчі дослідження дають якнайбільше поживи для такої практики.

Представляємо шість мистецтвознавчих видань, більшість з яких двомовні, присвячених різним видам мистецтва: від вишивки до архітектури. 

Ця стаття є частиною спецпроєкту «Вітрина новинок 2024» до Книжкового Арсеналу, створеного за підтримки Фундації ЗМІН у партнерстві з Міжнародним фестивалем «Книжковий Арсенал».

Алла Горська

Київ: Родовід, 2024. — 340 с.

Безперечно, однією зі знакових виставок останнього часу став проєкт «Алла Горська. Боривітер» в Українському Домі (15 березня – 28 квітня 2024), який співзвучний нашому сьогоденню, сповненому драматичній боротьбі із непокараним колись злом. 

Подією має стати й це двомовне видання, яке містить понад сто оригінальних праць Алли Горської, що були представлені на виставці, а також статті історика Радомира Мокрика, арткритикині Єлизавети Герман, театрознавиці Ганни Веселовської, мистецтвознавиці та есеїстки Діани Клочко, мистецтвознавиці та журналістки Оксани Семенік, мистецтвознавиці та співкураторки виставки Олени Грозовської. Біографію мисткині написала Олена Зарецька, онука художниці й засновниця фонду Алли Горської та Віктора Зарецького. 

Початковий задум створення виставкового каталогу в процесі перетворився на солідне видання в 340 сторінок з репродукціями та численними архівними матеріалами, в якому втілені деякі концепти експозиції.

В монографії автори розкривають і контекст доби, в якому творили шістдесятники зокрема Алла Горська, як одна з чільних постатей покоління, показують грані особистості мисткині, яка окрім мистецького таланту, уособлює незламність та сила духу, та розповідають про її оточення. 

«Саме шістдесятники — це одні із взірців для молоді, як можна розвиватися. Попри весь трагізм покоління, вони залишили дуже сильний слід в історії, який надихає інших», — говорила в інтерв’ю Олена Зарецька, і потужність та актуальність цього покоління справді вражає. 

Книжка створена завдяки спільним зусиллям артфундації «Дукат», колекціонерів, видавництва «Родовід», і акцентує саме на мистецькій діяльності Алли Горської, яка, на думку співкураторки виставки Олени Грозовської, була недооціненою, принаймні до успіху проєкту «Боривітер». Раніше Аллу Горську знали більше як дисидентку. 

Купити книжку

Єврейські фотографи та фотостудії Львова (1860-1939)

Ірина Котлобулатова. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2023. — 672 с.

Здавалося б вузькопрофільне дослідження, але завдяки зібраному багатющому ілюстративному матеріалу воно дає панораму життя суспільства, яке зафіксоване у світлинах як професійних фотографів, так і аматорів. Ці світлини показують тогочасні будні й свята з різних ракурсів. Це і вибори, і маніфестації, будівництва, поява технічних новинок, перших спортклубів, ковзанки, різноманітні культурні та мистецькі події, а також катастрофи та руйнації будинків, пожежі й повені, кримінальну хроніку та гучні судові процеси. 

Завдяки цьому виданню ми можемо побачити, який шлях пройшла фотографія (львівська зокрема, але цілком вписана в європейський рух): від фотообразності натхненної імпресіоністами та ательє, як звичних локацій для фотографів, до геть інакшої стилістики та показу людини в урбаністичному оточенні. 

Тут присутнє все, що притаманне професійному мистецтвознавчому дослідженню: розкриття соціально-культурних чинників доби, які неодмінно мають вплив на мистецтво, широкий науковий апарат (бібліографія, примітки, іменний покажчик). Що цікаво, попри те, що дослідження сфокусоване на суто єврейських фотографах, воно показує значно ширший портрет суспільства, а не лише одну національну спільноту. Адже саме цей часовий відтинок, про який йдеться, охоплює період після реформи Габсбургів 1867 р. — однієї з головних реформ стосовно євреїв ХІХ століття. 

Культурні, соціальні, географічні та релігійні стіни, що століттями відокремлювали єврейську громаду перестали існувати в цей час.

Водночас сам медіум фотографії стирає ці кордони: в об’єктив єврейських фотографів потрапляли політики, фабриканти, архітектори, торговельний пасаж, та ж заможна єврейська родина, а також губернатори, гільдія юристів чи лікарів, фінансисти або військові високопосадовці.

Під однією обкладинкою знайдуть матеріал і ті, хто цікавиться біографіями львівських жінок-фотографок (їх постаті неординарні та непересічні, до якої б не придивилися), історією львівської архітектури, медицини, костюму, культурного життя.

Завдяки ретельній реконструкції та дослідницьким розвідкам ми можемо віртуально пройтися адресами ательє фотографів та зазирнути всередину, дізнаємося про порядок отримання дозволу на фотографування та про співпрацю фотографів з періодичними виданнями.

Хто знає, можливо так віднайдемо свого львівського Ежена Атже або Шарля Марвіля?

Цілком можливо, що таким персонажем для нас міг би бути Марек Мюнц, якому присвячений великий розділ у виданні: на його світлинах бачимо львівські вулиці, зали кав’ярень та бібліотек, будівлі музеїв та театрів, пасаж, луна-парк, промислові об’єкти та жанрові сцени. 

Купити книжку

Крихка спадщина. Архітектурний модернізм Українського Півдня та Сходу: кінець 1950–1980-ті 

Кравчук Павло (упоряд., ред.) — Дніпро: Герда, 2024 — 304 с.

Це видання цікаве тим, що окрім фотографій 145 об’єктів архітектури, містить також креслення та проєктні плани, ілюстрації про найвидатніші споруди 50–80-х років на території Півдня та Сходу, що збудовано в стилі модернізму. Всі ці матеріали зібрані з оригінальних матеріалів бібліотечних, архівних та приватних зібрань, і є дуже цінною документацією архітектурної спадщини саме в первинному архітектурному задумі у світлі подальшого відновлення цих обʼєктів, які зараз переважно розташовані на тимчасово окупованих територіях. Автори також наголошують на важливості говорити про цей унікальний стиль, який має історичну та мистецьку цінність, адже є ризик втратити й доступне через обмежений світогляд тих, хто знищує весь радянський спадок тільки тому, що він створений в радянську добу. 

Видання створене в партнерстві з Державною науковою архітектурно-будівельною бібліотекою ім. В. Заболотного (м. Київ) та Баугауз-Інститутом історії та теорії архітектури і планування Університету Баугауз (м. Веймар).

Замовити книжку на сайті видавництва

Історія української вишивки

Тетяна Кара-Васильєва. — Київ: Мистецтво, 2024 — 464 с.

Мистецтвознавиця та дослідниця української вишивки, професорка Тетяна Кара-Васильєва є авторкою десятків праць про українську вишивку, і це — нове перевидання її монографії 2008 року, доповнене та перероблене.

Авторка відтворює історію вишивки від давньої точки відліку — від часів скіфів, спираючись зокрема на літописні свідчення або археологічні знахідки.  

Орнаменти аналізують та зіставляють з археологічними знахідками та виявляють цікаві факти. Наприклад, такий мотив у вишивках скіфів як світове дерево з парним зображенням птахів свідчить про еллінізацію скіфів та тісні контакти з Босфорським царством. 

Окремо подані цілі пласти вишивки: багатство літургійного шитва, символіка рушників та хусточки (в побуті хусточка була символом вірності, пам’яттю про кохану, наречені вишивали такі своїм судженим).  Розповідає авторка і про дослідників вишивки, зокрема про одну з найвідоміших — Олену Пчілку. 

Далі, через століття, дослідниця  хронологічно розкриває історію вишивки, і кожна епоха має свої риси. Наприклад, в ХІХ столітті, вишиванням захоплювалися не тільки жінки, а й чоловіки. Образ губернатора, який вишиває, — то не лише творча фантазія Гоголя, відзначає авторка. Авангард 20-х років та XX століття також мали свої характерні ознаки у вишивці та творчі пошуки, що їх провадили відомі митці — Олександра Естер, Казимир Малевич, народна майстриня Ганна Собачко-Шостак — вони втілювали свої ідеї чи не вперше в майстерні Наталі Давидової в селі Вербівка Полтавської губернії. В цій майстерні зустрілися професійні художники й селянки-вишивальниці, вони створювали вбрання з авангардними малюнками вишитими старовинною технікою.  

Авторка показує різні грані народної вишивки як мистецького відтворення оригінального бачення світу, сповненого поетичності, яке можна помітити вже у назвах орнаментальних мотивів: «барвінок», «хмелик», «курячий брід», «гарбузове листя», «зозулька».

Купити книжку

Звір війни. Наївне мистецтво з України

Київ: Родовід, 2023 — 152 с.

Однойменний твір Марії Приймаченко дав назву виставковому проєкту в Сен-Ґаллені (Швейцарія) в музейному просторі open art museum. Це була перша виставка українського наївного мистецтва у Швейцарії, на якій представили найцікавіші імена українського «класичного» наїву XX століття — Марія Примаченко, Григорій Ксьонз, Панас і Якилина Ярмоленки, Олександра Шабатура, Ганна Шабатура, Катерина Білокур (її портрет Олі Білокур), Яків Ющенко, Іван Лисенко, Тетяна Пата, інші. Загалом експозиція «Звір війни» зібрала близько 50 творів 23 авторів.

Каталог створений видавництвом РОДОВІД та командою open art museum трьома мовами — німецькою, українською, англійською з трьома різними обкладинками (на вибір). Передмову написав Петро Гончар, директор НЦНК «Музей Івана Гончара.

Моніка Ягфельд, директорка Open Art Museum, співкураторка виставки, говорить про народне мистецтво, як осердя для культурної пам’яті й потужну силу, що визначає історію культури країни. І це дійсно так, нам варто повернутися до вже згадуваної Алли Горської, на формування мистецької мови якої вплинули, до прикладу й  Ганна Собачко-Шостак, Марія Примаченко. 

Купити книжку

Марина Макущенко «Таємне життя дивозвірів Марії Примаченко»

Худ. Дарія Філліпова. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2024. — 34 с. 

На перший погляд здається ця книжка випадає із загальної добірки, бо орієнтована на дитячу аудиторію. Однак, на мій погляд, вона може бути цікавою і дорослим. Багато хто переймався долею творів Марії Примаченко, коли дізнався про пожежу в Іванківському історико-краєзнавчому музеї в перші дні повномасштабного вторгнення. І тепер ми розповідаємо про видатну художницю молодшому поколінню, щоб не забувати про цю втрату. 

Отже, книжка — це сучасна інтерпретація мистецтва Марії Примаченко, де казкові звірі живуть у нашому сьогоденні, а їх співіснування в музейному просторі руйнує війна. Але навіть ця темна реальність не здатна затьмарити вітальних кольорів Примаченко. В мистецтві є конфлікт, динаміка і це дає органічний ґрунт для цікавої історії, яку обігрують дизайн та ілюстрації… Дітям доступно характеризують мистецтво Марії Примаченко, певні його особливості. Наприклад, воно потенційно прикладне та декоративне — недарма в книжці розповідають про звірів, які живуть на мерчі.

Купити книжку

У просторі фестивалю Книжковий Арсенал Вітрину новинок формуватимуть видання про війну будь-якого жанру, теми чи вікової категорії представлені видавцями й книгарнями на ярмарку Фестивалю-2024.

Читайте також: Минуле, що сформувало сьогодення: 6 новинок історичного нон-фікшну