Ревізія геральдики: навіщо Україні великий герб

Звідки походить ідея великого герба

Історія про великий герб сягає корінням 1917-го року, коли Михайло Грушевський висував ідею, зокрема, щоб гербом України став золотий плуг у синьому полі, а тримачами щита з тим плугом були б робітник і селянка. Георгій Нарбут втілив його ідею на 100 гривневій банкноті – мабуть, найкрасивішій банкноті, яку він створив. Тоді ця пропозиція Грушевського про створення цілком нового герба, на щастя, підтримки не отримала. Зрештою вирішили, що гербом модерної української державності має стати, як писав Грушевський, «гарно промальований геральдичний знак неясного значіння», який карбували на монетах Володимира Великого. 

Це був «постріл у яблучко». На початку 1918-го року, доки Тризуб ще не почали зображати на перших українських банкнотах, про нього знало доволі вузьке коло людей – головно фахівців – істориків, археологів, нумізматів. А через рік, коли він з’явився на грошах, на поштових і акцизних марках, на документах і печатках державних установ, – вже ніхто в Україні просто не уявляв собі іншого герба, ніж Тризуб. Це феномен – що він отак одразу й міцно прижився. З іншого боку, вибір саме цього красивого та лаконічного знака гербом України був дуже влучним і з ідейних міркувань: він засвідчував історично-культурну тяглість модерної Української державності від часів Київської Русі. Так, ми досі не знаємо достеменно, що насправді означає Тризуб, але державний герб не конче мусить щось означати. Досить того, що він «свідок нашої сивої давнини». Саме так про нього писав Грушевський, коли знак Володимира Великого узаконили як державний герб УНР у лютому 1918-го. 

Питання про великий герб виринуло на початку 1919-го року, коли 22 січня відбувся Акт злуки УНР і ЗУНР. Треба було якось показати поєднання цих двох держав у новому геральдичному знакові. Та вже за декілька тижнів українські війська покинули Київ, який знову окупували більшовики. Тому це питання залишилося не вирішеним. Тризуб далі функціонував як єдиний герб України, і так тривало упродовж десятиліть, доки наша країна не мала своєї державності. Він став загальновизнаним національним символом. 

Незалежність і повернення великого герба

Україна проголосила незалежність 24 серпня 1991-го року, але конкурс на новий герб оголосили ще два-три місяці до того – бо ж уже було зрозуміло, що від герба УРСР треба відмовлятися. Подаючи свої проєкти на конкурс, деякі автори вже й тоді пропонували варіанти великого герба, де на роль тримачів щита з тризубом пропонувалися галицький лев (як символ Західної України) та архистратиг Михаїл, рідше – козака з мушкетом як символ Наддніпрянщини. 

Архистратиг Михаїл – це стародавній символ Київської землі, який потім дещо девальвувався, коли за Російської імперії став гербом Київської губернії. Його тоді зробили ще й гербом Києва, хоча місто мало свій стародавній символ, що існував з часів середньовіччя – це була куша (самостріл або арбалет). Вперше цей герб, до речі, зафіксований ще в західноєвропейських гербовниках XV століття. 

Козак із мушкетом – символ Війська Запорозького у XV-XVIII століттях. У XVIII столітті його в Гетьманщині вже сприймали як «національний герб», цитуючи тогочасні джерела.

Переміг у тому конкурсі 1991-го року (який закінчився восени, вже за незалежності) проєкт Івана Турецького й Андрія Гречила зі Львова. Друге місце присудили проєктові Олексія Кохана з Києва. Усі вони передбачали й великий, і малий державні герби. Тим часом комуністична більшість у Верховній Раді встигла оговтатися після поразки ГКЧП і всіляко саботувала справу з узаконенням нового державного герба. Тож перші пів року незалежності Україна жила з гербом УРСР. 

Справа до обговорення і затвердження державного герба дійшла аж у лютому 1992-го. Розуміючи, що комуністична більшість у парламенті чинитиме спротив, переможцям конкурсу доручили створити проєкт державного герба України, обмежившись лише Тризубом. Таке рішення, зрештою, виглядало логічним, адже впродовж історії, коли виникало питання та ідея про великі герби, вона завжди дуже швидко згасала, «помираючи ще в немовлячому віці». Дивна річ: коли б та скільки ця справа не виринала, вона ніколи не доходила до якоїсь завершальної стадії.

Можна згадати, наприклад, іще проєкти Миколи Битинського кінця 1930-х, який розробив і ескізи великого й середнього гербів України, взоруючись на чехословацькому (він жив тоді у Празі). Цей проєкт цікавий з мистецької точки зору, але з геральдичної – це мішанина всього і відразу.

Питання, відкладене на потім

Коли було обговорення в парламенті 19-го лютого 1992-го року, то комуністична більшість кілька разів провалювала закон про державний герб. Фахівців із геральдики серед тодішніх депутатів не було, проте вони не минали нагоди сказати своє «авторитетне» слово у цій справі. І тоді Леонід Кравчук, який вже був на той час президентом України, запропонував формулювання: Тризуб затвердити як малий державний герб, а створення великого відкласти на потім. Мовляв, це необхідно навіть з суто практичних міркувань, бо у нас вже пів року існує держава, нам потрібно робити нові паспорти, друкувати свої гроші, поштові марки тощо, а герб – це ж не лише символ репрезентації держави, але також свого роду і її «підпис».

Наступний раз питання герба підняли 1996-го року, коли справа дійшла до ухвалення Конституції. Стаття 20, яка стосується державних символів України, була одним з найбільших каменів спотикання.

І тоді сталася та ж сама історія – до конституції потрапило компромісне формулювання. Малим гербом став золотий тризуб на блакитному щиті з золотою облямівкою, а великий державний герб України мали створити з урахування малого герба України та герба Війська Запорозького. Також передбачалося, що майбутній геральдичний знак мають затвердити не менше ніж двома третинами голосів в Раді. Таким чином ярлик «малий», який прив’язали до тризуба, потрапив і до основного закону нашої держави.

Невдовзі після того оголосили конкурс на великий герб. Він тривав упродовж 1996-1997 років і був сповнений всіляких скандалів, а з боку політиків цю справу курували люди, які зеленого поняття не мали про геральдику. Натомість деякі історики й мистці так норовили ввійти в історію герботворцями, «продавлюючи» свої проєкти, що зуміли в неї лише вляпатися. Зрештою справа заглухла на більш ніж 10 років – аж доки питання про великий герб не виринуло знову за прем’єрства Юлії Тимошенко.

Підозрюю, що після початку жорсткої економічної кризи 2008-го року влада просто намагалися втягнути суспільство в суперечки, щоби перемкнути його увагу від нагальних проблем у державі. Той другий конкурс на великий державний герб України тривав упродовж 2008-2009 років і знову закінчився великим пшиком, бо виявилось, що ані наші політичні, ані культурні й наукові еліти неспроможні гідно та чесно таку справу вирішити. Верховна Рада так і не узаконила жодного з тодішніх проєктів великого герба, і ці всі проєкти конкурсів (і 1996-1997, і 2008-2009 років) спочивають десь у безоднях архівів Міністерства культури України.

Чому зараз постало питання великого герба

Я думаю, що про великий герб почали говорити знову з тієї ж самої причини, що й у 2008-2009 роках. Коли влада за півтора року не може похвалитися якимось якісними, видимими здобутками у сфері державного управління, то вона береться за найпростіший спосіб з усіх можливих – зімітувати роботу над чимсь, що справді може бути видимим: перемалювати державний герб, наприклад. Це просто створення інформаційного шуму, намагання цієї влади в таких спосіб прикрити свою некомпетентність у державному управлінні, бо ж таки за майже півтора року її владарювання похвалитися якимись значними здобутками вона не може.

Що насправді теперішня влада може зробити корисного для остаточного залагодження справи про Державний герб України, так це просто прибрати зі статті 20 Конституції ярлик «малий» щодо теперішнього герба.

Можна залишити формулювання на кшталт: «Державним гербом України є золотий Тризуб Володимира Великого у синьому п’ятикутному щиті із золотою облямівкою». Для цього є усі можливості, особливо якщо врахувати, що теперішня влада має абсолютну більшість у парламенті. Україна вже майже 30 років живе з цим гербом, єдиним. Він уже прижився. І зі своєю функцією «справляється» більш ніж гідно.

Великий герб у світі сьогодні

Великі герби мають ті держави, в яких вони були історично. Зазвичай це ті, які були королівствами чи імперіями, де державними гербами ставали герби панівних династій. Наприклад, Велика Британія, Нідерланди, Данія. Грузія також має такий герб, бо в її історії є потужна царська традиція. Так, великі герби мають і ще деякі малі держави з республіканським устроєм, але радше просто з великих амбіцій. Водночас Литва, Польща, Німеччина, Австрія, Словаччина та переважна більшість держав мають звичайні й лаконічні герби. Їх їм достатньо, і вони впізнавані.

У теперішню епоху немає сенсу бавитися в створення великих гербів і клепати їх в архаїчному стилі (а наші мистці все-таки головно свою школу ведуть із радянських «учелень»).

Геральдика – таки наука, вона має дуже чіткі правила. Маючи майстерність мистецьку, потрібно мати ще й фахові знання з цієї  дисципліни.

Ухвалення нового герба (великого, навіть якщо таки не мистецьки куцо-недолугого)  породить чимало і суто практичних, і фінансових клопотів та витрат, адже доведеться замінити всі державні печатки, бланки, вивіски тощо. Але чи теперішня влада спроможна прораховувати такі речі? Сумніваюся. 

Читайте також: Як і чому Тризуб став гербом України: 7 фактів, яких ви можете не знати