Романістка Люсі Еллманн написала 1000-сторінковий роман одним реченням

Письменниця Люсі Еллманн написала роман «Качки, порт Ньюбері» одним довгим реченням, яке містить 426.110 слів – або два мільйони знаків, не рахуючи відступів, розділене лише комами. Про це повідомляє The Times.

Речення, яке заповнило 1000 сторінок, починається з виразу, що повториться ще чимало разів: «the fact that» («річ у тім, що»). Слід зазначити, що Люсі – дочка Річарда Еллманна, дослідника Джеймса Джойса, і багато в чому наслідує оповідні техніки модерністського роману, підштовхуючи потік свідомості до його безпосередніх меж.

«…я сіла йому на коліна я навмисне посадила його в шезлонг і сама скинула тільки спідницю та блузку в сусідній кімнаті він був такий заклопотаний тим чим йому не годилося б що й не відчував моєї ваги сподіваюсь у мене був приємний віддих після тих пастилок легше Боже я пам’ятаю могла колись пускати майже прямий струмінь із посвистом майже як чоловік легше Господи з яким шумом сподіваюся там угорі бульбашки вони віщують грошики від якогось хлопа а зрання не забути надухмянитись закладаюся він у житті не бачив кращої пари стегон яка білина любо та мило а ось тут найбільш гладенька місцинка саме в куточку й ніжні мов персик легше Боже я б зовсім не проти бути мужчиною та вилізти на гарненьку жіночку О Господи як роздзюрчалася мов джерсейська лілія О як ллються води в Лахорі хтозна може у мене там щось коїться всередині…» (із монологу Моллі Блум із «Улісса» Джеймса Джойса, переклад О. Тереха та О. Мокровольського для Видавництва Жупанського).

У книзі «Качки, порт Ньюбері» розповідається про життя звичайної американки середнього віку зі штату Огайо, дружини академіка та інженера Лео і матері чотирьох дітей (найстарша дитина – з попереднього, менш вдалого шлюбу). Колись вона викладала у коледжі, тепер, переборовши рак, зробилася домогосподаркою. Жінка розповідає про свою денну рутину: про приготування пирогів на продаж для місцевих кав’ярень та ресторанів, про своє ставлення до різних фільмів, музики, тварин, зрештою, до будь-якої теми. Її асоціації вільно перескакують з одного на інше, часто-густо породжуючи гру слів:

«…річ у тім, що, може, всім батькам подобається бачити, що їхні діти сплять, частково тому, що батьки можуть дозволити собі брейк, кава-брейк, перерву, перепочинок, брейк-данс, біт-боксер, каскадер, річ у тім, що собака на Youtube грає на фортепіано і виє, і справді здається, ніби їй це подобається…» (переклад Ганни Гнедкової).

Жінка вибачається за свою балакучість перед читачем, зазначаючи: «річ у тім, що хворим на рак завжди радять записувати спогади, ну, то ось мої спогади».

Роман стає своєрідним каталогом, списком її миттєвих вражень. Поступово внутрішній монолог безіменної оповідачки стає чимось ширшим – історією про любов, втрату і долю рідної нації.

З огляду на наративну техніку, історія ця виховує новий тип читача, який читає роман задля «насолоди від тексту», унаочнює хаотичність людської свідомості й штучність «традиційної» оповіді: «річ у тім, – пояснює оповідачка, – що мозку доводиться нехтувати багатьма думками, щоб давати собі раду з життям». Наш мозок постійно працює зі спогадами, снами, мріями, страхами, образами, сценами з фільмів і книжок, які виринають, перериваючи наші думки. Саме цей процес і препарує роман Люсі Еллманн, авжеж, не без алюзій на знамените печиво з 7-томника Марселя Пруста.

«…річ у тім, що мадленки схожі на маленькі зачіпки пам’яті, але, відкусивши від однієї, ви замикаєтесь у спогаді, річ у тім, що все своє життя пума була самотня, вільна й безіменна, а тепер у неї є ім’я і більше немає волі, і це трохи лякає, а може, мене лякає саме думка про те, як вона жила дотепер, така самотня й схована від решти світу, річ у тім, що я переважно доволі самотня й захована від решти світу, але не так, як ця пума…» (переклад Ганни Гнедкової)

Нагадаємо, що досі найдовшим подібним романом був «Зона» Матіаса Енарда: написаний одним безперервним реченням, він закінчувався крапкою на 512 сторінці. Майк МакКормак, використавши ту саму техніку, розтягнув «Сонячні кістки» на 216 сторінок і не поставив наприкінці ані крапки, ані коми. Тепер, за попередніми даними, Люсі Еллманн може потрапити до «Книги рекордів Ґіннеса» зі своїм досягненням: її заявку прийняли на розгляд.

Люсі Еллманн – авторка пів дюжини романів, серед них – «Солодкі десерти» (1988), відзначені літературною премією Ґардіан, «Цятка у Всесвіті» (2003) та «Мімі» (2013). Роман «Качки, порт Ньюбері» («Ducks, Newburyport») вийшов друком у видавництві «Ґеллей Беґґар»: постійний видавець Еллманн, «Блумсбері», відмовився друкувати книжку. «Ґеллей Беґґар» не вперше «ризикує» видавати тих експериментаторів, від кого відвертається решта видавців: те саме трапилося і з нині успішною письменницею Еймір МакБрайд.

Читайте також: Bloomsday: як читати «Улісса»

Переклала Ганна Гнедкова за матеріалами The Times.