Розвінчання міфів про Еверест: Реальність і вигадка в романі «Пік» Роланда Сміта

Пік. Роланд Сміт / Переклад Олена Оксенич. — Київ : Каламар, 20189. — 232 с.

Художня література любить перебільшення. Чи може 15-річний підліток піднятися на Еверест? Що взагалі треба знати про сходження на цю найбажанішу вершину світу? І що чекає на тих, хто вирішить зайнятися альпінізмом? Про це розповідає підліткова книжка «Пік» Роланда Сміта, яку цього року переклали у видавництві «Каламар».

Ми вирішили потестити роман на тому, хто розбирається в альпінізмі та хто є потенційною аудиторією цієї повісті. Андрій Степура допоміг нам розібратися, що у цій книзі факт, а що – художня умовність.

Чи може підліток піднятись на Еверест?

У книзі: За сюжетом книжки руфер Пік несподівано для себе на якийсь час переїжджає з Америки до свого батька, альпініста й професійного гіда, який мешкає далеко в Азії. І куди б ви думали батько вирішив затягнути сина? Майже одразу з літака той споряджає Піка на підкорення Евересту, адже хоче, щоб його син став наймолодшою людиною, яка здійснить таке сходження. Тож герой вирушає в далеку й небезпечну дорогу, що типово як на сюжет підліткової книжки, але звучить не дуже реалістично.

У житті: Ця історія з тим, що Пік пішов на Еверест без підготовки, може здатися дещо дивною, але, насправді, з огляду на попередній досвід героя, це цілком реально. У книзі поясненно, що з малого віку мама відправляла Піка на різні скелелазні заходи. Також він був на сходженнях на досить серйозних горах – згадується, як герой побував на Алясці, здійснював сходження на вершини Мак-Кінлі й Рейнер у США, а це досить стандартна програма для альпіністів. Звичайно, я не думаю, що після стількох років перерви можна мати достатню фізичну форму для сходження на Еверест. Але в межах роману цим можна знехтувати. І якщо людина мала досвід з горами, який мав Пік, то підкорити цю вершину цілком реально. До того ніхто б просто так не пустив непідготовлену людину. Всі компанії, які організовують сходження, мають знати, на що розраховувати, з чим людина знайома, який є її досвід.

Похід в Карпати на Говерлу – це просто похід вихідного дня, який не має нічого спільного з описаним у книзі. До таких сходжень готуються багато років. Сходять на всі інші рекомендовані вершини, набувають досвіду. Усе починається з елементарних гір, тоді йдуть сходження гімалайського стилю – з розбиттям таборів, акліматизацією. Також потрібен набір відповідних фізичних якостей – регулярне тренування всіх м’язів тіла, пробіжки, сходження на інші гори, тренування витривалості.

Все буде добре… чи ні?

У книзі: Якщо у всіх пригодницьких фільмах померти може будь-хто, тільки не головні герої, так у романі Роланда Сміта невдача й хвороби можуть спіткати будь-кого, тільки не головних героїв. Хоча в книзі не бракує другорядних постатей, яким Еверест відморожує пальці чи відпускає їх у критичному стані. До того ж сходження не минає для Піка та його нових друзів без антибіотиків та страшенного фізичного виснаження.  

У житті: У Гімалаях будь-яка травма – це негайно спуск вниз. Там всі обов’язково підписують документи, що вони припиняють рух, якщо гід їх розвертає. У книзі є моменти, коли людей спускають у зв’язку з розрідженням кисню, адже в них з’являється рідина в легенях. Вона – основна причина розворотів. Люди схоплюють гірську хворобу, і їм треба відновитися внизу, в базовому таборі.

У разі раптової хвороби, якщо немає нічого серйозного й якщо час дозволяє, то альпініста відправляють у базовий табір на обстеження. Якщо немає нічого серйозного, то вони оговтуються й потім разом з іншими виходять на штурм вершини. Але, звичайно, якщо хвороба стається на висоті, зростає ризик, що тебе повністю розвернуть назад.

На висоті немає відповідної медичної допомоги, там набагато важче розбиратися із серйозними травмами та хворобами.

Також є нюанс, який неможливо передбачити, – це те, як людина почуватиметься на висоті й переживатиме низький рівень кисню в повітрі. Насправді, це одна з найбільших проблем. Якщо людині стає гірше на першому етапі сходження, її спускають вниз.  І неможливо заздалегідь передбачити, як людина поведеться за таких обставин.

До того ж вершина – це ще не кінець сходження. Насправді складним і часто фатальним стає саме спуск.

Примарна магія Евересту. Розмір має значення

У книзі: Пік не просто йде складним маршрутом, який зазвичай не долають підлітки його віку. Він має подолати не лише складний шлях, він має підкорити найвищу вершину світу. Магія розміру й популярність Евересту в романі працюють. Однак, у житті розмір не має значення.

У житті: В Юконі є вершина Лоґан (Mount Logan), куди дуже важко дістатися через її віддаленість. Вона не є популярною вершиною, тож туди ходять люди, які знають свою справу, які шукають саме ту вершину, на яку не ходять каравани людей, де є незаймана природа, завдяки якій можна отримати чистий експіріенс. Недалеко від неї в Алясці є гора Мак-Кінлі – найвища вершина Північної Америки. Ці дві гори досить близько, але Лоґан на якихось кількасот метрів нижча, і ходить туди в рази менше людей. Тож багато хто керується розміром і вирушає на підкорення найвищої точки. Хоча, так само в людей, які в темі, мета піднятися на К2 – найскладнішу вершину, а не на найвищий Еверест.

Ініціація vs трофей для соцмереж

У книзі: Для Піка з роману похід на Еверест стає ініціацією. Це та символічна мандрівка, з якої хлопець має повернутися дорослим і досвідченим, цілковито пізнавши життя й смерть. Ми мало що знаємо про те, чи підкорював він інші вершини, й про значення для Піка інших гірських випробувань, хоча під час читання роману стає очевидно, що він робить це не заради приголомшливих селфі чи не для того, щоб стати популярним хлопцем, – таким чином герой намагається достукатися до свого далекого батька, стати йому гідним сином.

У житті: У час соцмереж виїхати кудись і сфотографуватися на тлі відомого краєвиду стає головною метою поїздки багатьох туристів. Для них важливо зробити це для галочки. І весь подоланий шлях, як і те, що на ньому стається, не настільки важливі, як сам факт, що вони побували в тому чи іншому місці. Так само багато людей, які прагнуть потрапити на Еверест, не є прихильниками гір. Вони просто знають про Еверест і в них є бажання побувати на цій вершині, перед тим як померти, й розказувати про своє досягнення всім.

Хоча сходження – це передовсім фізичний виклик, перемога над собою, відчуття тріумфу від того, що ти подолав цей шлях і переборов себе. І звісно, божественні краєвиди та всі пригоди на шляху. Адже сходження – це взаємодія з іншими членами експедиції, своєрідний досвід, який більше ніде не отримаєш. Перебороти свій страх і довести, що ти це можеш. І, звісно, адреналін і велика кількість небезпечних й екстремальних перешкод. А якщо людина дійсно пройшла весь цей шлях до кінця – то це відчуття тріумфу.

Читайте також уривок з книжки