Сергій Майдуков про шлях до ілюстрації, поради для початківців і свій новий артбук про Київ

Сергій Майдуков малює для The New Yorker, The Guardian, The Wall Street Journal та інших міжнародних та українських видань. Він працював над ілюстраціями для книжок «Розстріляне відродження» (Основи) та «2001: A Space Odyssey» (Moppet Books), а деякі з його робіт можна відшукати в Бібліотеці Конгресу (США). Сергій також регулярно влаштовує майстеркласи для ілюстраторів.

У межах воркшопу для ілюстраторів від IST Publishing The Kyivite, який відбувається за підтримки мистецької грантової програми Harald Binder Cultural Enterprises, Майдуков розповів про свій творчий процес, шлях до ілюстрації, поділився порадами для початківців, а також познайомив із деталями свого нового артбуку «KYIV by Sergiy Maidukov». 

Шлях в ілюстрації

Я дуже довго переглядав роботи ілюстраторів з усього світу на Live Journal і побачив, що ілюстрація може бути справжньою професією. Це велика індустрія з купою законів, маленьких і великих п’єдесталів та змагань.

У 2011 році, коли закривалася компанія, де я працював дизайнером, я спробував себе в одному проєкті як ілюстратор. Це була книжка для IPad — ірландська народна казка про пастуха-дударика. Після вдалого першого комерційного замовлення, мені таланило, і я не залишався на довгий час без роботи. Далі малював для рубрики в журналі Esquire. 

Ілюстрація — це розповідь та поезія. Тут історії із запитаннями та відповідями,

Тож це велика відповідальність – не поспішати з висновками й правильно тлумачити подію. Наприклад, з картинкою про Covid-19 я поквапився на початку пандемії. А проте, цікаво зараз бачити, як змінилося моє бачення цієї проблеми зі скепсису та іронії через страх до прийняття і втоми. 

Останнім часом мені подобається працювати з літерами. Раніше вони здавалися складними неповороткими конструкціями, але зараз скидаються радше на глину.

Творчий процес, ідея та композиція в ілюстрації

Робота над ілюстрацією виглядає приблизно так: я виписую собі на одній частині аркуша локації, героїв та поняття. Виникають асоціації першого порядку, наприклад, для позначення вірусу — це була кулька із меншими кульками. Далі асоціації другого порядку, штибу страх або невідомість, ще глибше — вірус, який руйнує сімейні взаємини. Подумки я завжди намагаюся уявити, яку асоціацію обрав би той чи той відомий ілюстратор. Я намагаюся зрозуміти, чи не було б це для нього занадто складно або занадто просто.

Плакатна або журнальна ілюстрація мають бути прості за формою та зрозумілими. У картинці «It`s Still Democracy» ідея загубилася серед багатьох деталей та настроїв героїв. Ідею втрачено для журналу, однак не для книжки, де художні деталі важливі в промальованих тінях та пластиці. Наприклад, в ілюстрації до швейцарського журналу Republik не мало бути гри з символами, тому що це було інтерв’ю з біженцем із Сирії. Це особиста емоційна історія, і доречною була саме художня картинка. Сталих рішень немає.

Ілюстрація Сергія Майдукова до журналу “Republik”, 24 березня 2021. Надана автором.

Ілюстрація Адама Майда до статті “Times Change: In the Trump years, the New York Times became less dispassionate and more crusading, sparking a raw debate over the paper’s future” для журналу The New York Times, 9 листопада 2020.

Композиція грає важливу роль. Ілюстрація Адама Майда до статті “Times Change: In the Trump years, The New York Times became less dispassionate and more crusading, sparking a raw debate over the paper’s future” з витягнутою рукою про протест може перетворитися на прохання про допомогу чи термінатора, який тоне, якщо встановити неправильний зв’язок активної деталі зі тлом.

Ілюстрація Hokyoung Kim “From Here to Home” The New York Times.

Змінити повідомлення можна, якщо обрізати картинку. Наприклад, у роботі Hokyoung Kim про новоприбулу родину емігрантів до Америки. Тут багато повітря, немає прихистку, невідоме місто, а якщо обрізати  — історія відкриття зникає.

Важко встояти між гармонійністю та концептуальністю. Я зараз навчаюся знаходити баланс, це дуже цікавий і повільний процес. Інше складне місце в ілюстрації  — це вибір кольору, іноді є обмежений вибір, і потрібна рішучість для яскравих або лагідних поєднань. Раніше здавалося, що десь є довідник про це, але зараз я зрозумів, що довідника немає, або він постійно змінний. 

У  комерційних замовленнях є обмежений час на реалізацію картинки, і саме це дає змогу зупинитися і завершити зображення. Якщо це персональна робота, то, напевно, у момент, коли вже нічого не можна змінити, треба усе фіналізувати.

Про майбутній артбук «KYIV» та ілюстрації в The New Yorker

У травні цього року разом з IST Publishing ми видаємо мій перший артбук «KYIV». Обкладинку ми робили у колаборації з харківською студією «GRAFPROM». Головним чином, це книжка про любов до міста та людей. Тут більше ніж 50 картинок улюблених київських локацій, які я малюю вже три роки. Я відчув, що вони складаються в серію, і це було приводом зібрати їх в одну книжку. Перші роботи більш казкові, народницькі, я малював їх краєм пензля. Останні виконані олівцем, і ближче до моєї естетики — один інструмент, один ластик і більше подряпин. Картинки різняться, проте читач цих відмінностей не помітить, там емоційне порядкування. Мені було важливо сформувати правильне сприйняття, і порядок тут так само важливий, як і композиція. Була важлива візуальна гармонія, чергування дня і ночі. Картинки змінюються іноді скетчами. Усі роботи було створено у Procreate. 

Я малюю місця, коли я відчуваю щастя дорослості та свободи, пов’язане з одним чітким візуальним образом з минулого.

Колись я та мій двоюрідний брат йшли розпеченою сонцем дорогою від села Ульянівка до Колони 8 чи 10 кілометрів.  Це було влітку 1994 року. Транспорту не було, ми були втомлені й випадково знайшли пачку цигарок та запальничку. Це було відчуття щастя — перед нами ще цілий день подорожі й літні канікули без батьків,  ми йдемо просторою дорогою вгору, по краях тополі, тиша і більше нікого. Це працює і досі в Києві, коли я виходжу знизу догори, штибу на бульварі Тараса Шевченка, або на вулицях біля Софіївської площі.

Деякі графічні картинки з артбуку також опублікують в The New-Yorker. Вони «стрибатимуть» через усі сторінки й, відповідно, через сам текст. Це непогана експансія Києва до Нью-Йорка. Тому що на початку я надсилав їх лише у якості прикладу до редакторки журналу, але вона одразу взяла їх до випуску. 

Поради початківцям та улюблені ілюстратори Сергія Майдукова

Мої улюблені інструменти — це чорнила та пензель, чорний олівець та планшет з Photoshop. Важливо якомога більше малювати власноруч. Щоранку я малюю чорнилами пів години. Наприклад, у берлінському виші студентам не вітається малювання на digital-пристроях перші два роки. Щодо Photoshop, його варто використовувати для постпродакшену, а не в процесі. Якщо питаєте, як шукати власний стиль, то малювання руками — це є пошук

Я б рекомендував отримувати освіту майбутнім ілюстраторам у Польщі. Вони дотичні до українського контексту за світоглядом та культурою.

Професія ілюстратора не залежить від віку, і у вісімдесят малюють для The New York Times.

Ілюстрація Сола Штейнберга “Але це напівкінь та напівлюдина”, “Нью-Йоркер”, 25 жовтня 1940 року.

Ілюстрація Сола Штейнберга “Ні, сер. Це інша частина, яку ви мали зробити” “Busti” Bertoldo, 27 квітня 1937.

Я майже не читаю фахової літератури, важливіше багато малювати. Серед моїх улюблених ілюстраторів американець Сол Штейнберг та польська ілюстраторка 1970-х років Тамара де Лемпіцька. Щодо сучасників, мені подобаються роботи ілюстраторів із китайської діаспори в США — Lisk Feng, JooHee Yoon та багато інших. 

Читайте також: Анна Сарвіра про сучасну українську ілюстрацію, довіру замовника та улюблені проєкти