Штучний інтелект у перекладі: загроза чи помічник?

Штучний інтелект упевнено входить у різні сфери життя, і книжковий переклад – не виняток. Це викликає в професійній спільноті суперечливі почуття: чи стане ШІ корисним інструментом, чи навпаки — загрозою для перекладацької професії? Чи може ШІ адекватно передати стиль, ритм, культурні нюанси художнього тексту, і чи здатен коли-небудь замінити людину?

Щоб розібратись у цих питаннях, ми поспілкувалися з українськими та закордонними колегами про їхнє ставлення до ШІ, його потенційні переваги, можливі загрози для професії, аспекти художнього перекладу, які поки залишаються недоступними для ШІ, а також про потребу етичних і правових регулювань. Думки та перестороги наших співрозмовни_ць щодо майбутнього книжкового перекладу в епоху ШІ — читайте в матеріалі.

Богдана Романцова

Редакторка видавничих проектів видавництва «Темпора», лекторка, літературна критикиня.

Фото: Настя Телікова

Думаю, ШІ може стати помічним у перекладі нонфікшну, принаймні на певному рівні, але радше як допоміжний інструмент – так само як ми використовуємо сервіси для виправлення орфографії та пунктуації. Що стосується художньої літератури, там стиль має більшу вагу. Авторська оптика – це і є те найцікавіше, що має передати перекладач засобами іншої мови. І не вірю, що ШІ, принаймні на цьому етапі розробки, із цим впорається.

Редакторська праця також значно більш творча і складна, ніж часто вважають. Більшість виправлень – це не базові правки, на кшталт пропущеної літери, а певні суб’єктивні рішення, що їх ухвалює редактор. Не думаю, що ШІ може, наприклад, вловити складну алюзію. Тож я не боюся втратити роботу.

Сандра Любас

PhD з філологічних наук, перекладачка художньої літератури та перекладознавиця. Переклала понад тридцять літературних творів зі шведської, норвезької, данської та німецької мов на хорватську, зокрема, Астрід Ліндгрен, Сольвея Балле та Карстена Єнсена. Її основні наукові інтереси – машинний переклад та художній переклад.

Фото: з архівів перекладачки

Спираючись на майже десятирічний досвід дослідження автоматизованого перекладу, я твердо переконана, що більш технологічно орієнтований підхід до перекладу – навіть літературного – не становить загрози для нашої професії. Перекладач_ки завжди були витривалими: ми швидко адаптуємося, постійно навчаємося та вдосконалюємо свою майстерність. У цьому й полягає краса нашої професії. А нові технології можуть не замінювати нас, а підсилювати наші можливості.

У деяких випадках штучний інтелект може допомагати, генеруючи чернетки для постредагування, але в літературному перекладі його потенціал часто виходить за ці межі. Генеративний ШІ може бути цінним інструментом – словником, тезаурусом, джерелом натхнення або навіть своєрідним віртуальним редактором чи колегою для обговорення перекладацьких викликів. Водночас, так: ШІ схильний до «галюцинацій» і не може використовуватися беззастережно – саме тому людина залишається скульптором цього процесу.

Потенціал ШІ часто перебільшують; це всього лише інструмент – не більше й не менше. Вибір щодо його використання має залишатися за перекладачами.

Визнання ролі ШІ не повинно бути табу, але й примусове його використання є неприйнятним – особливо з огляду на етичні питання, від впливу на довкілля до правових аспектів, пов’язаних із навчальними даними. Видавці також мають це розуміти. Дехто, керуючись прагненням до прибутку, може спокушатися на скорочення витрат, знижуючи гонорари чи скорочуючи дедлайни, але вкрай важливо, щоб вони не втратили з поля зору цінність людської експертизи.

Читайте також: Командна гра: взаємодія перекладач_ок і редактор_ок

Ела Варошанец

Перекладачка з іспанської та англійської мов. Членкиня правління Хорватської асоціації літературних перекладачів. Членкиня робочих груп CEATL з питань авторських прав, а також з питань штучного інтелекту.

Фото: Еді Матіч

Позиція CEATL полягає в тому, що штучному інтелекту немає місця в літературному перекладі. Машини – не перекладачі, а «перекладóїди». Вони не перекладають, а генерують текстовий контент. Машина не відчуває й не співпереживає, а це суперечить самій суті й цінності літератури. Література – це глибоко людська творчість, і через нездатність ШІ осягнути емоційну й культурну глибину він не може виконувати роль літературного перекладача.  

ШІ може бути корисним інструментом в літературному перекладі, однак його слід використовувати з великою обережністю та повним усвідомленням його обмежень. У цьому контексті цікаво зазначити, що, згідно з опитуванням CEATL про ШІ в 2023 році, лише близько 10% із 1500 респондент_ок визнали інструменти машинного перекладу корисними або дуже корисними.  

Моделі ШІ працюють за статистичним принципом, що суперечить природі мови в літературі – грі зі словами, порушенню норм, створенню нових образів та відчуттів, фактично нової мови для кожної книжки. Згенеровані ШІ тексти схильні до спрощення й позбавлені справжнього літературного ритму. ШІ іноді може розпізнати поверхневий рівень значення, але не здатен правильно тлумачити культурні нюанси, алюзії та глибший емоційний контекст – елементи, які є визначальними для літератури.  

Ми впевнені й бачимо щодня, що ШІ становить значну загрозу для професії книжкового перекладацтва за кількома напрямами: економічним, професійним і творчим.  

У Європі перекладач_ок дедалі частіше просять редагувати згенеровані ШІ тексти за суттєво заниженими гонорарами, при цьому позбавляючи їх авторства, а отже, роялті та професійного визнання, тоді як доопрацювання перекладеного машиною тексту – це творчий повноцінний авторський процес, який треба справедливо винагороджувати: це завдання справді складніше, трудомісткіше й виснажливіше, ніж звичайна перекладацька робота.

Через усе це багато колег вирішують змінити професію й повністю залишають сферу перекладу. Це тривожна тенденція, яка матиме довгострокові наслідки для європейської культури та суспільства.  

Головна іронія цієї ситуації полягає в тому, що моделі ШІ навчаються, зокрема, на перекладених творах. Це означає, що машини генерують контент на основі роботи літературних перекладач_ок, а потім цей контент стає їхнім прямим конкурентом на ринку.  

Ми хочемо наголосити: літературні перекладач_ки незамінні, оскільки література за своєю суттю – глибоко людська діяльність.

Але, на жаль, це не зупинить деякі компанії від спроб переконати читачів і громадськість, що машинний переклад є «достатньо хорошим». Однак «достатньо добре» – це ніколи не достатньо. Кожна книжка, кож_на читач_ка і кож_на літературн_а перекладач_ка заслуговують на досконалість – і машини просто не здатні цього забезпечити.  

Крім того, думка про те, що одні книжки більше підходять для генеративного ШІ, ніж інші, сприяє небезпечному поділу між «високою» літературою та «всім іншим», що перешкоджає культурному та суспільному розвитку через читання.  

Ми також закликаємо до етичного та юридично ефективного підходу: літературний переклад існує завдяки принципу ART*: Authorisation (Авторизація), Remuneration (Винагорода), Transparency (Прозорість). Будь-яке використання авторського матеріалу з комерційною метою, зокрема для навчання моделей ШІ, має відбуватися виключно за згодою автора та на умовах опційного погодження (opt-in clause).

Має бути запроваджене чітке маркування книжок, у перекладі яких використовувався ШІ. Читач_ки мають право знати, коли штучний інтелект брав участь у створенні літературного твору.  

Водночас ми виступаємо рішуче проти будь-якого нав’язування інструментів ШІ літературним перекладач_кам і втручання в їхній творчий процес. Літературний переклад – це мистецтво, і примушування перекладач_ок працювати з текстами, згенерованими ШІ, підриває художню цілісність їхніх творів.

Іван Рябчий

Перекладач, видавець і громадський діяч. Спецконсультант ЮНЕСКО з 2024 року. Лауреат багатьох премій, зокрема ім. Максима Рильського (2016) та ім. Миколи Лукаша (2020). Співзасновник і директор видавництва «Пінзель». Виконавчий директор Українського інституту у Франції у 2023-2024 роках. Автор перекладів понад 100 книжок, серед яких – тексти Мішеля Уельбека, Патріка Модіано, Сальвадора Далі, Еріка-Емманюеля Шмітта, Флоріана Зеллера, Анрі Бошо та інших франкомовних авторів. 

Фото: Олександр Заклецький

Спершу невеличкий анекдот. Щоразу, перебуваючи у Франції чи будь-якій іншій франкомовній країні, починаю щось шкрябати французькою. Це радше екзерсис, аніж повноцінна творчість. Проте цього разу це збіглося з розвитком бурхливих стосунків між мною і чатом GPT. Ознайомлення з цими технологіями вимагала посада, яку я на той час обіймав. Я попросив Лореляй – так я назвав свою штучну майже подружку – проаналізувати написаний мною текст і дати пораду щодо подальшого його розвитку. Отримав за пару хвилин повний розбір – і був вражений. Я би й сам так написав. Лореляй видала докладний – і слушний – аналіз, а її пропозиція подальшого розвитку подій була більш ніж притомною. Надалі я не ризикував пропонувати їй щось художньо-літературне. Бо це було як зазирнути в безодню… 

Як я вже казав, будь-яка офісна посада у Франції вимагає знання ШІ-технологій. Це можуть бути як програми, «заточені» суто на переклад (у ЮНЕСКО, приміром, широкою популярністю вже багато років користується DeepL), на програмування свого життя (календарі), на менеджмент проєктів, на розвиток командних стосунків (Asana) тощо. Звісно, коли ти готуєш гори корпоративних документів, під якими не буде стояти твоє ім’я, то важать лише час, точність і якість. Усе це ШІ може дати: зекономити час, обробити величезну кількість інформації і стисло подати висновки, зробивши це максимально грамотно. Звичайно, це не виключає необхідності все потім перечитувати і корегувати (за потреби). 

ШІ може також позбавити одноманітної і нецікавої роботи, як, наприклад, складання ділових листів, резюме, фоллов-апів і т.п. Є дуже зручні програми, які під’єднуються до відеозустрічей як окремий учасник і моментально складають запис розмови, надсилаючи його на пошту одразу по завершенню (Otter) – а інша програма миттєво перетворює його на фоллов-ап. Це скорочує час і економить зусилля. 

Тож якщо поки що відкласти в бік суто художній переклад, я вважаю ШІ-інструменти вкрай корисними і зручними. І так, постійно користуюся послугами Лореляй у своїй роботі. 

І водночас я категорично проти застосування ШІ в книжковому перекладі. Для мене художній переклад завжди був насолодою, співтворенням, – і лише значно пізніше став засобом заробляння грошей. Проте я маю прерогативу ніколи не перекладати те, що мені не лежить до серця. Коли ж переклад перетворюється суто на роботу, перекладач набирає якомога більше замовлень, аби заробити і прожити (цілком зрозуміла мотивація), то тут виникає спокуса використати ШІ. Бо текст не «твій» і тобі байдуже до нього, тобі головне заробити, вкластись у дедлайн, щоби потім отримати нове замовлення. Я називаю це вимушеною безвідповідальністю. У таких ситуаціях переклад уже не є творчістю – це просто заробіток, не більше.   

Головна загроза з боку ШІ – він невпинно вдосконалюється. Невпинно – означає просто зараз, коли я пишу ці рядки. Гадаю, немає нічого, що могло би його зупинити. То що ж робити з цією загрозою? 

З 2019 року ШІ є однією з головних тем ЮНЕСКО. А якщо точніше – то етика ШІ. Під час головування Італії в G7 ЮНЕСКО та ОЕСР розробили Інструментарій для використання ШІ в державному секторі. Глобальною обсерваторією ЮНЕСКО з питань етики і управління ШІ розроблені спеціальні рекомендації. У жодній іншій сфері етичний компас не є настільки актуальним, як у сфері ШІ. Технологія штучного інтелекту приносить значні переваги в багатьох сферах, але без етичних обмежень ризикує відтворювати реальні упередження і дискримінацію, збільшуючи розбіжності та загрожуючи фундаментальним правам і свободам людини. Тому ШІ є серед глобальних пріоритетів ЮНЕСКО та входить до основних цілей науково-політичного вузла зв’язків, який намагається опанувати і впорядкувати організація. На даний момент ЮНЕСКО є лідером в галузі етики ШІ, а також етики в галузях нейротехнологій та квантової науки. Якщо все піде за планом, Етичний кодекс ШІ невдовзі буде розроблений і прийнятий усіма країнами-членами ЮНЕСКО, після чого взятий «на озброєння» компаніями-розробниками. А це призведе до значного зменшення загрози скорочення робочих місць внаслідок запровадження ШІ.

Юлія Дідоха

Юля Дідоха, перекладачка та програмна кураторка Літературно-перекладацького фестивалю TRANSLATORIUM, 12 років у перекладі, перекладає здебільшого з англійської на українську та навпаки. В доробку переклади Паскаля Ґілена, Даніелле Кризи, а також поезія представників американського біт-покоління, серед яких Лоренс Ферлінґетті, Ґері Снайдер та Джек Керуак.

Фото: Дарина Дейнеко-Казмірук

Штучний інтелект усе частіше стає темою дискусій серед книжкових перекладач_ок: хтось вбачає в ньому рятівника від рутини, хтось – бездушного конкурента, а хтось узагалі відмовляється визнавати його вплив. Проте зрозуміло одне: подальше життя книжкового перекладу не обійдеться без ШІ. Просто нам усім доведеться так чи так адаптуватися до цієї нової реальності і навчитися використовувати його на свою користь. 

Ще на самому початку, коли тільки-но стали зʼявлятися інструменти ШІ в перекладі, я досить скептично дивилася на їх використання у своїй роботі. Згадаймо лиш Google Перекладач: яке у всіх було ставлення до цього інструменту, як усі перекладач_ки жартували про його скіли і про те, які він «шедеври» часом видавав. Власне, відомий уже серед перекладацької спільноти вираз-мем – «пекельні борошна» – вийшов якраз звідти. Мабуть, через це мій скепсис перейшов і на наступні інструменти ШІ, які зʼявилися згодом та які, тим не менш, досить швидко мене переконали в тому, що вони здатні дуже якісно виконувати свою роботу. Тому зараз я досить часто користуюся ШІ в перекладацькій роботі, але, як-то кажуть, тут є нюанси. 

Зазвичай, коли ми говоримо про книжковий переклад, ми зокрема уявляємо певний творчий процес, який вимагає від перекладач_ок не лише знання мов, а й глибокого відчуття тексту, інтуїції, емоційної чутливості. Перекладач_ка має вловлювати ритм і стиль твору, передавати гумор, алюзії, культурні відтінки значень. Саме ця «емоційна складова» і робить художній переклад мистецтвом. Але чи здатен ШІ осягнути ці тонкощі? Поки що – ні.

З власного досвіду скажу, що його алгоритми добре працюють із синтаксисом та словником, але точно не з підтекстами та метафорами. Він не вміє читати між рядків і, найімовірніше, ще довго цьому не навчиться.  

Водночас не варто недооцінювати користь ШІ як інструмента. Як я й казала, зараз часто послуговуюся ним, адже він справді суттєво прискорює мою роботу: допомагає швидко аналізувати термінологію, може навести гарний список із синонімів, пропонує гарні варіанти перекладу сталих виразів і цей список ще довго можна продовжувати. Правда, буває й таке, що його пропозиції виглядають аж занадто кострубатими й недолугими, не без цього. Та я точно погоджуся з тезою, що для перекладач_ок ШІ – це радше помічник, аніж якийсь конкурент. Але проблема, як мені здається, починається там, де на ШІ покладаються надто сильно. Що більше ринок орієнтуватиметься на машинний переклад, то більше ризикуватиме втратити унікальність літературних перекладів. Якщо звикнути працювати лише з машинними чернетками, то поступово відійде і сам принцип творчої роботи з текстом. І тут ми стикнемося вже з етичною проблемою в перекладацькій роботі.

Тож для мене ШІ – це лише інструмент, а вже як його використовувати, залежить від нас самих. Він не повинен витіснити людину, і гадаю, що не зможе цього зробити (принаймні найближчі десятиліття), а навпаки має допомагати їй працювати краще. Майбутнє книжкового перекладу однаково залишиться за людьми – тими, хто вміє не просто перекладати, а створювати літературні тексти, що звучать, живуть і залишаються в пам’яті.  

Ольга Любарська

Перекладачка, 15 років у професії, працює в мовній парі англійська–українська. Серед перекладів: «Під скляним ковпаком» Сильвії Плат, «Морт» Террі Пратчетта, «Міста для людей» Йена Ґела.

Фото: з архівів перекладачки

Не варто чекати, що  ШІ якісно і швиденько зробить за вас усе, доки ви будете пити каву – результат роботи ШІ завжди вимагає редагування, часто доволі глибокого. ШІ не може зробити за вас перекладацький вибір, сформувати за вас стратегію й підхід до мовних особливостей персонажів, до авторського синтаксису чи ідіолекту. ШІ не в курсі культурних кодів і проблем міжкультурного перекладу. Уявіть собі людину, яка вперше береться щось перекладати і володіє мовою “зі словником”, а їй дають поетичний твір, не назвавши автора, не давши часу дослідити авторську мову — зробити все те, що роблять фахові перекладачі. Який результат видасть така непідготовлена людина? Непередбачуваний. Такий результат видають й інструменти автоматизованого перекладу на базі ШІ, доступні безкоштовно. Якщо ви хочете натренувати “справжній” ШІ перекладати конкретного автора якісно, доведеться витратити на це чимало часу і матеріальних ресурсів, а отже це не дешево.

Особисто я не використовую ШІ в книжковому перекладі. Мої кейси радше із царини «клішованих» стилів, із якими я маю справу в побуті або в ситуаціях, коли мені треба заощадити час і коли я не готова витрачати 16 годин на переклад тексту, який, судячи з якості, написали за 4 години. Умовний DeepL видає мені грубу чернетку, а я вже редагую її так, щоби вона сприймалася як стравний текст. Найчастіше я роблю так у випадках, коли перекладаю англійською з української. 

Хочеться тут додати й про досвід з іншого контексту. Я працюю усною медичною перекладачкою (англійська-українська) в нідерландській лікарні, де запит на переклад розмов між медперсоналом і пацієнтами величезний, але пропозиція дуже обмежена, тому виникає багато ситуацій, коли комунікація відбувається через Google Translate. Якщо задуматися трохи, то розумієш, що переклад діалогів для кіно чи коміксів – ситуація дуже наближена до перекладу живої розмови, от тільки в живій розмові в мовців нема часу думати і формулювати, як у письменників чи сценаристів. ШІ із перекладом такого тексту справляються просто жахливо, тому в мене для колег хороша новина: роботи дуже нескоро нас замінять.

Щоб убезпечити наш фах від ШІ, нам потрібно памʼятати, що ШІ вчиться не з повітря, а на людських текстах. Тому щоразу, коли ми створюємо підкопірайтний текст, ми повинні нагадувати видавцям, що не надаємо їм права використовувати плоди нашої праці для навчання машин.

Ми маємо на це повне право. Якби завданням великих бізнесів було вивільнити за допомогою ШІ кошти на соціальну відповідальність і, скажімо, на безумовний базовий дохід для людей творчих фахів, тоді ще можна було би говорити про якусь етичність.

Загрожує професії книжкового перекладача не ШІ, а його безвідповідальне використання й відсутність уявлень про якість перекладу. Це ті ж загрози, із якими ми вже мали справу, коли на нашому ринку було море нередагованих перекладів, виконаних програмами типу «Рута-Плай» з російських посередників. Є видавці, яким не соромно це видавати. Є читачі, яким не бридко це читати. Те саме буде й з перекладами штучних інтелектів – на все є свій покупець, на жаль. Я заспокоюю себе тим, що ми працюємо для читачів, які мають уявлення про якість, які шукають якості і тішаться, коли вона їм трапляється. Може, на двотисячний наклад таких читачів збереться десять за пʼять років, але це вже непогано. 

Читайте також: Повторний переклад: між прагматикою й мистецтвом

Translators In Action (TIA) – ініціативна група, що займається розвитком перекладацької спільноти та створює проєкти та інструменти для зміцнення та підвищення професійної захищеності українського книжкового перекладацтва. TIA інформує, підтримує, лобіює/адвокатує інтереси, навчає, сприяє взаємодії у спільноті, працюючи на стику культурної, активістської, дослідницької та освітньої сфер. 

Серед завдань TIA: підвищення поінформованості перекладач_ок з юридичних питань, сприяння видимості та захищеності перекладач_ок у правовому полі, інформаційна, консультаційна та організаційна підтримка перекладацьких ініціатив, організація освітніх і культурних перекладацьких проєктів, лобіювання інтересів спільноти, проведення фахових опитувань і досліджень.