Сюрреалістка, захисниця упосліджених і чайлдфрі: Емма Андієвська в 10-ти фактах

Вона – інтелектуалка, візіонерка, містикиня, поціновувачка Кастанеди та майстриня у відтворюванні несказаного й небаченого. Вона написала понад 40 поетичних і прозових книжок, 38 років працювала дикторкою й редакторкою в українській службі. Радіо Свобода, а підрахувати точну кількість своїх картин не може, здається, й сама – в кожному разі, їх більше за 10 тисяч. Вона – Емма Андієвська, українська письменниця та художниця в еміграції, і сьогодні вона відзначає ювілей: 90 років. Ми зібрали найяскравіші факти про її бурхливе життя та фантасмагоричну творчість, які допоможуть краще зрозуміти цю неординарну особистість.

1. Українська ідентичність Емми Андієвської була не спадком, а свідомим вибором

Емма Андієвська народилась у Донецьку (тоді – Сталіно) 1931 року. Відповідно, зростала дівчинка у зросійщеному середовищі й вперше почула українську мову в шість років, коли сім’я переїхала до Вишгорода через проблеми Емми зі здоров’ям. Письменниця згадує, що її мама засмучувалась і злилась на дочку за захоплення «мужицькою мовою», і цей упосліджений статус іще більше зміцнив тверду постанову Емми, якої вона дотримується й нині: писати лише українською.

2. Емма Андієвська мала самотнє, хворобливе дитинство, проведене серед книжок

Через різноманітні недуги їй часто доводилося навчатися вдома та складати іспити екстерном, а її товариство в основному формувалося зі світової класики в російських перекладах. У шість років Емма намалювала ілюстрації до «Декамерону» Боккаччо, і вже тоді, за її словами, в них проглядала її впізнавана сюрреалістична манера. Мисткиня змалку не бажала наслідувати мистецькі канони, натомість черпала натхнення у власних фантазіях і візіях.

3. 1943 року дванадцятирічній Еммі довелося за непростих обставин тікати з сім’єю на Захід

Коли почалася Друга світова війна, сім’я Андієвських мешкала в Києві. Відступаючи, радянська влада розстріляла батька майбутньої письменниці, хіміка-винахідника, щоб його вміннями не скористались німці. Тож напередодні захоплення Києва радянськими військами мати, побоюючись за безпеку сім’ї, вблагала німецького солдата пустити їх із дітьми до німецького ешелону, де їм довелося їхати поруч із кіньми.

4. Андієвська – космополітка, громадянка Сполучених Штатів, яка мешкає в Німеччині, і водночас – патріотка України

Виїхавши з України, мати з дітьми кілька років жили в Берліні, перш ніж перебратись до Мюнхена. 1957 року сім’я виїхала до Америки, та вже 1959 року Емма, тепер заміжня за літературознавцем і перекладачем Іваном Кошелівцем, повернулася до Німеччини. Зважаючи на тісні зв’язки з Америкою, Андієвську часто пов’язують із Нью-Йоркською групою (неформальним об’єднанням українських поетів в еміграції), хоча сама вона заперечує свою приналежність до неї, адже почала публікуватися раніше, ще з 1949 року. Україна ж для письменниці – це такий собі самостійно обраний, а потім утрачений рай, і все життя вона працює заради розвитку української культури.

5. Емма Андієвська – феміністка та чайлдфрі

У Берліні Емма навідріз відмовилася ходити до дівчачої гімназії, де навчали лише рукоділлю та гарним манерам, і як виняток її прийняли до хлопчачої. Там вона швидко відзначилася завдяки меткому розуму й чіпкій пам’яті, а також наполегливості та небажанню розмінюватися на дрібниці. Дівчину не цікавило заміжжя, адже в ті часи це потребувало б відмовитися від амбіцій і присвятити весь час родині. Саме через прагнення самореалізації в мистецтві жінка відмовилася від ідеї мати дітей: «Або ліжко, або мольберт». Разом із тим, Андієвська стверджує: покликання жінки – давати життя і творити, просто дітонародження – не єдиний спосіб це робити.

6. Картини Емми Андієвської зберігаються в колекціях музеїв і галерей не лише по всій Україні, а й у Нью-Йорку, Празі та Мюнхені

Зокрема, малярка дарувала свої роботи художнім музеям Донецька, Макіївки та Горлівки, і наразі важко встановити, що сталося з ними з початком російсько-української війни: Донецький обласний художній музей, переїхавши до Дружківки, мусив залишити переважну частину своїх чималих фондів на підконтрольних терористам території; невідома й доля колекції Горлівського художнього музею.

 7. На Мюнхенському кінофестивалі 2001 року картину Емми Андієвської «Золотий Христос» подарували італійському режисеру Франческо Розі на честь його 80-річчя

Головний організатор кінофестивалю Ебергард Гауфф захоплювався картинами Андієвської, і вона кілька років була почесною гостею на цьому заході. Мисткиня зі сміхом пригадує вечерю, на якій її посадили поруч із Джеральдіною Чаплін: на запитання акторки про те, чи велика в неї вілла, Емма відповіла, мовляв, так, я маю дуже велику віллу в п’ятдесят квадратних метрів, і вся вона заставлена моїми картинами, між якими я ходжу, як лелека.

8. Емма Андієвська створила безліч сонетів і переосмислила цей поетичний жанр

Від класичного сонету в її віршах залишилася хіба його визначальна риса – наявність чотирнадцяти рядків, та й то в окремих текстах, буває, губиться один рядок чи закрадається зайвий. В усьому іншому це – абсолютно авангардне письмо, яке ламає звичайні рамки мовних норм, виходячи за межі стандартного мислення. Часто дієслова тут заміняють тире, ніби запрошуючи читача долучитися до співтворення й «заповнити» прогалини самостійно, а завдяки авторській пунктуації текст набуває леткості й глибини. Додає враження ірреальності, зміненого світосприйняття не надто поширена в українській поезії консонансна рима, тобто така, що ґрунтується на приголосних замість голосних.

9. Попри те, що Емма Андієвська не відносить себе до жодного мистецького напряму, багато що єднає її творчість із сюрреалізмом

Поезія Андієвської нагадує «автоматичне письмо» французьких сюрреалістів, своєрідний метод вільних асоціацій, покликаний створити нові смисли в точці перетину непоєднуваних образів. Таким чином на поверхню виходить підсвідоме, сновидне. Недарма сама письменниця розповідає, що історії з її книжок приходять до неї уві сні – так само як і майбутні картини спершу виникають в уяві в готовому вигляді. До речі, спить мисткиня по дві години на добу.

10. Емма Андієвська сама дає «інструкцію» до сприймання власної поезії: перечитувати по кілька разів

Свідома ексцентричності та загадковості власних творів, поетка стверджує, що для того, аби зрозуміти її вірші, їх просто слід перечитувати. Адже ці тексти – наче містичне вчення: не одразу відкривають читачу свої таємниці. Щойно ж звикаєш до їхньої незвичності, то починаєш занурюватись у цей світ і розуміти його внутрішні закони, відмінні від загальноприйнятої логіки. Закликаємо спробувати й вас!

Де – й вічність, як – малопридатний – хлам? –

Світ – і тоненьким – голоском, – і басом,

Коли – малеча – по калюжах – боса.

Часом – з заплав – народженого – й бусол. –

Надто – нормоване – спливає – в безум.

На пунктах – спостереження – й розвори.

Нова доба – на контрабасі – в сквері.

Удосвіта – й химери – пащі – з виру. –

Скака – струмок – в прозорих – шароварах,

Мугикаючи – кочові – мотиви.

Які, – давно, – комасі – і котові –

Вряди=годи – на боці – крапле – й масло,

Де – титаніди – всесвіт – інший – місять,

Міняючи – розгін буття – і тло,

Де – й вічність, як – малопридатний – хлам? –

Цитовано за виданням: Емма Андієвська. Фарос. Поезії. – Київ, Друкарський двір Олега Федорова, 2019. – 297 с.

Читайте також: «О панно Еммо, панно Еммо»: нова лауреатка Шевченківської премії