Стратегія читання, бібліотеки й сумна статистика: про що говорили на форумі «Україна 30»

У межах Всеукраїнського Форуму «Україна 30» відбулася сесія «Книга і читання: інструменти підвищення особистої конкурентоспроможності та розвитку культурного потенціалу». У фокусі розмови — роль книжки та читання як важливих факторів зростання у соціальній та професійній сферах, а також Стратегія розвитку читання 2021—2025 і шляхи її втілення. Експертки проаналізували, що не так із читанням в Україні, окреслили шляхи підтримки та популяризації читання, запропоновані у Стратегії. Читомо занотувало найважливіше зі сказаного.

Торік на Всесвітньому економічному форумі (ВЕФ) у Давосі були визначені певні навички майбутнього 2020—2025: аналітичне мислення та інноваційність, активне навчання та освітні стратегії, розв’язання складних проблем, критичне мислення та аналіз, креативність, оригінальність та ініціативність. І ми зрозуміємо, що здобуття жодної з них не можливе без читання, зокрема, великих масивів текстів.

Обсяг нашого книжкового ринку, тобто те, скільки люди витрачають в Україні на книжки, дуже маленький. За експертними оцінками – це всього лише 122 млн доларів. Між тим у Польщі цей показник уп’ятеро більший. У 2020 році через коронавірус й закриття книгарень відбулося скорочення й так невеликих накладів на 50%, закрилося 48 книгарень із 300 активних, і видано не більше ніж чверть книжки на душу українського населення. Також втрати галузі через електронне піратство та контрафакт за експертними оцінками сягають до 30 млн доларів щороку. 

Звісно, держава не лишається осторонь цих проблем і певні кроки були зроблені, насамперед — створення Українського інституту книги у 2016 році. На поповнення бібліотечних фондів упродовж трьох останніх років виділяють приблизно 80 млн грн на рік, але в різні роки по-різному. За ці кошти закуповують близько 700 тис. примірників на рік, таким чином бібліотеки отримують коефіцієнт оновлення фондів 0,6% при встановленому нормативі 5% на рік.

Якщо ми й далі такими темпами оновлюватимемо фонди, то для повного оновлення нам знадобиться 150 років.

Міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко дуже переймається проблемами читання і книговидання, тож виступив з ініціативою створення Стратегії розвитку читання на 2021—2025 роки. Кілька місяців ми працювали з групою із понад 80 експертів і вже сформували концепцію. Презентація стратегії відбудеться 26 березня, а поки триває її публічне обговорення на сайті міністерства культури та інформаційної політики. Мета Стратегії — сформувати навичку та потребу в читанні як життєві стратегії громадян задля розвитку людського потенціалу України. Маємо дві стратегічні цілі: soft — читання як тренд, формування навички й потреби в читанні, а також hard — доступ до книжки, підтримка та розвиток книжкової екосистеми.

Серед тих 60% українців, які не читають, причини такі: не потрібно, не цікаво, не бачать у цьому жодного сенсу. Є й наслідки цього нечитання серед молоді: дослідження PISA у 2018 році показали, що результати 15-річних українських учнів на 21 бал гірші за середній по країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Через те, що школярі не опанували навички читання й розуміння тексту, вони відстають від своїх однолітків з інших країн на цілий рік навчання. Це дуже поганий показник і сигнал для українського уряду та українських працедавців, бо це якість робочої сили, яка згодом вийде на ринок праці.

Читайте також: Звіт PISA-2018: українські учні не дотягнули до середнього рівня країн ОЕСР

Абсолютно кожен фактор впливає на сьогоднішню проблему, яка вже рухається до стану гуманітарної катастрофи. І, напевно, вперше за історію незалежної України, ця проблема є видимою й озвученою. Бо не тільки 60% дорослого населення не відвідували бібліотек, але й щороку читають від 0 до 1 книжки на рік. Це реальний стан речей на сьогодні. Нам потрібно було усвідомлення, що проблема надзвичайно комплексна і стосується не лише культури, але й сфери освіти. 

Стратегія виявилася вдалим ходом, адже вона розглядає абсолютно всі сфери життя людини від її народження (в Стратегії є пункт «перший пакунок малюка», до становлення дошкільної, шкільної освіти і далі – впродовж життя).

У центрі Стратегії – людина, яка навчається в школі, працює, читає Facebook, дивиться телевізор, і скрізь її оточують книжки. І не лише книжки, але й заклик до читання. Але у неї також має бути розуміння, як книжка може вплинути на її особисте життя і до яких змін це приведе.

Навіть у Києві я не можу назвати й 5 книгарень, а не книжкових мереж, у центрі міста. Це катастрофічна статистика, яку ми бачимо і в регіонах. Тому є обов’язковим фактор відкриття книгарень, а також переформатування бібліотек. Далеко не всі усвідомлюють значущість бібліотек у малих містах і селах. Усі кажуть, що в бібліотеках у селах немає людей. Але причина не в тому, що людина не відвідує бібліотеку, а те, з чим вона зустрічається на місцях, якої якості сам простір. Тому тут мова йде і про місцеві бюджети, бо це також відповідальність місцевої влади — створювати умови як для розвитку бібліотеки, так і для можливості читання.

Стів Джобс казав, що він прочитує 14 книжок за одну відпустку і розвинув своє вміння читати 150 сторінок за годину. Свій успіх він пов’язує виключно з тим, що його життя завжди було насичене книжками. Фран Лебовіц говорить про те, як змінився Нью-Йорк, і обов’язково пов’язує зниження розвитку міста з тим, що зникли книгарні. Це все до того, що в Стратегії велику роль відіграють лідери думок, які покривають абсолютно різні аудиторії. Є Сергій Жадан або Оксана Забужко, які говорять про книжки, але їхні аудиторії вже більш-менш сталі. А є аудиторії, з якими в плані читання ніхто ще не працював. Тобто це також системна робота з лідерами думок, яка передбачена в Стратегії.

Не треба думати, що держава має зробити щось із гори без залучення місцевої влади, депутатів і місцевої громади. Дуже важлива в цьому плані синергія. Нам треба долучити до обговорення цієї Стратегії й людей, які чомусь із певних причин наразі не мають такої навички. Куди б я не їхала, у мене завжди є із собою книжка, тож це має бути така безумовна навичка, — у вільну хвилину читаєш щось нове і збагачувати себе.

Закони наздоганяють тренди й з’являються із запізненням. Відтоді, як з’являється ідея і закон входить у дію, проходить дуже багато часу. Тому до певної міри в Стратегії ми деякі речі зробили заздалегідь. Уже зареєстрований законопроєкт про бібліотеки та бібліотечну справу та ще один, який фактично створює нові структури, — законопроєкт про Центри надання культурних послуг. Загалом це ідея створення поліфункціональних закладів культури, які будуть відкритими та доступними.

У пропагуванні читання є два важливих аспекти: доступ до книжок (тут і розвиток ринку, видавничої справи, книгарень, бібліотек) і навичка читання (можна сказати, частина персонального бренду людини).

Тож ідея центрів культурних послуг у тому, щоб в одному приміщені мати ще й курси, наприклад, вебдизайну. Щоб люди приходили туди й це постійно було у них на очах. Ми вже заклали голосування на субвенцію громадам на створення цих центрів, у які можуть увійти й бібліотеки з оновленими фондами.

Також упроваджується поняття електронної бібліотеки, щоб українці мали можливість прочитати ті книжки, які не можна просто так узяти в бібліотечному фонді, але щоб і вони були доступними. Дуже важливою є й мобільність, щоб з’явилося таке поняття, як пересувна бібліотека, і щоб у будь-якому селі люди мали змогу отримати доступ до сучасної книжки. Зараз я працюю з громадою, де з’явилося поняття «бібліотечний агент», коли люди будуть працювати не лише в бібліотеці, але й виїжджати на місця, які є популярними в громаді. Це можуть бути і пункти на заправках, де є великий доступ. Коли ми обговорювали досвід інших держав у цьому плані, то виявилось, що в Естонії бібліотеки часто є у розважальних центрах, де присутній великий потік людей.

Читайте також про інноваційні послуги, які впроваджуються в українських бібліотеках

Якщо ми не можемо змусити тих дорослих, які не читають, читати далі, то в нас є шанс якимось чином вплинути на читання через дітей та підлітків. Однак у нас є велике, запущене бур’яном дезорієнтації поле шкільної літературної освіти та шкільної програми з літератури. Те, на чому зосереджена увага наших дітей у шкільному полі літературної освіти, абсолютно психологічно не відповідне до запитів цих дітей.

Кожен із нас пам’ятає, що шкільна література — це про страждання, про щось сумне і складне, що було понад сто років тому. Хоча є й деяка актуальніша інформація. Тож коли ми говоримо про читання як життєву стратегію, то розуміємо, що ті сотні тисяч дітей та підлітків, які читають таку літературу і зосередженні на стражданнях, потім формують свою життєву стратегію, засновану на застарілих сенсах, формах і моделях життєвої комунікації та виходу з життєвих ситуацій. Тому однією з найважливіших проблем, чому діти не хочуть читати, є цей причинно-наслідковий зв’язок — читати те, що нав’язують, не цікаво. Немає позитивних прикладів, які би формували позитивну навичку до зацікавленості читанням, навичку до осмислення.

Діти не встигають читати з насолодою, вдумливо й повільно, бо дорослі ставлять перед ними завдання читати так, щоб потім правильно поставити галочку на ЗНО і цим досягти якоїсь іншої мети, але не насолоди від читання, не порівняння, як ми тут зараз і як вони колись, і не засвоєнням літературного досвіду.

Деякі життєві ситуації дітям важливо проходити віртуально, умовно, прочитавши сучасну книжку, де є їхні однолітки й актуальні для них проблеми. І засвоїти цей життєвий досвід краще літературним чином, а не потрапивши в таку ситуацію в житті. А якщо й потрапити, то знати, якими можуть бути шляхи розв’язання цієї проблеми. 

Хто зараз їздить на старих запорожцях, якщо це не прихильники антикваріату? То чому ми досі в контексті літератури нав’язуємо нашим дітям ці старі запорожці, де немає ергономічності? Тож однією з найважливіших наших задач є взаємодія з Міністерством освіти, щоб таки запропонувати дітям не «старі запорожці літератури», а тесли, хонди й фольцфаґени. У нас вистачає добрих письменників і тем важливих теж дуже багато. Що робиться зі шкільними бібліотеками — теж дуже актуальне питання.

Стратегія читання пропонує дуже важливу новинку — цільове використання учнями сертифікатів на купівлю книжок. Діти зможуть піти не лише в одне видавництво, а куди захочуть, і таким чином ми витягнемо їхню увагу з-за ржавих ґрат сучасної шкільної літературної освіти. Батьки, журналісти, всі розуміють важливість читання і часто запитують, то як же привчити дитину читати? Найперша відповідь психологів — дайте дитині вільну можливість вибору. Це стосується не тільки книжок, а й вибору їжі, — ви ж не будете тричі в день годувати дитину корисною вівсянкою. А сертифікат дає можливість навіть найменшого приємного вибору, і за допомогою нього, ми зробимо перші важливі кроки щодо розв’язання ситуації з читанням.

Потрібно загалом розуміти, які наразі є процеси не лише в Україні, а й у світі. Телевізор утрачає свою важливу роль, а соцмережі вже на другому місці. Люди черпають інформацію з інтернет-ЗМІ та з порад друзів і колег. На п’ятому місці йдуть Viber і всілякі месенджери. Знаючи цю інформацію, можемо нею оперувати, зокрема в тому, як достукатися до читача. Разом із тим дослідження, які провів Український інститут книги минулоріч показують, що люди, які дивляться телевізор, не є щоденними читачами, а більше читають ті, хто дивиться соціальні мережі та інтернет-видання, слухає поради друзів. Ця інформація потрібна нам задля розуміння ситуації та імплементації в дію Стратегії читання.

Також люди, які постили пости про книжки, посилалися не на загальні суспільні медіа, а на маленькі медіа — Bооk Forum, Facebооk, Yakaboo і Читомо. Там є й Укрінформ, Суспільне та інші масові медіа, але зовсім мало, тому що в них рубрика «Культура» традиційно на останній сторінці. Якщо там і є інформація про книжки, то це трапляється значно рідше. В Україні та світі зменшився обсяг реклами на 12%, а реклама — те, з чого живе медіа. Кого ж будуть першими скорочувати? Звісно, журналістів чи редакторів рубрики «Культура», а ці люди нам дуже важливі для промоції книжок і читання. У нас склалася не дуже добра ситуація з такими книжковими медіа, як «ЛітАкцент» чи «Букмоль», тому гранти на культурні рубрики та книжкові ЗМІ також мають бути в стратегії Українського інституту книги та держави. 

Щодо українських видавництв, то лише 30% із них є активними й постійно беруть участь у найважливіших книжкових фестивалях країни і світу.

У видавництв є піар-відділи, і це часто одна людина, яка і технічний редактор, і на стенді стоїть, і пост у соцмережах робить. Зрозуміло, що така людина не зможе сама організувати повноцінну промокампаію, а якщо й зможе, то це буде популяризація однієї книжки. Кейс із книжкою Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» показав, що таке можливо, але це фактично негативний кейс, оскільки він пов’язаний із цензурою і політикою. Якби вона не була з цим пов’язана, хтозна, чи стала би ця книжка в Україні минулого року бестселером.

Важлива робота Українського інституту книги й на об’єднання зусиль з іншими установами та інституціями щодо організації масштабних кампаній промоції книжок. Нам потрібно довести широкому колу читачів оцю зв’язку — якщо людина читає, то вона досягає успіху в житті. Чого хочуть середньостатистичні українці, якщо подивитися інші опитування? Добре заробляти. Але немає розуміння, що коли ми будемо читати багато книжок, тоді й будемо класними професіоналами, станемо багатшою нацією та добре зароблятимемо. Це треба популяризувати, як і родинне читання.

Так само потрібно зважати й певні кроссекторальні моменти, адже тільки виходить фільм чи комп’ютерна гра — відразу збільшується увага до книжки. Тут треба дуже вміло працювати й це теж може бути інформаційним приводом для журналістів. Потрібно врахувати й процеси деталізації, бо завдяки цьому змінюється і медіаринок. Районки зникають, натомість постають якісь новітні медіа і важливо промотувати книжки через них, розповідати про книжки громаді, на місцях популяризувати письменників, які народилися саме там. 

Ми постійно працюємо з тими компаніями, де вагомість читання для розвитку й успіху в житті абсолютно всім очевидна. У якому стані зараз компанії в Україні? Говоритиму насамперед про 200 компаній, у яких усе добре, які могли постраждати від кризи в 2020 році, та все ж не зупиняються і шукають нові інструменти для розвитку та розваг своїх команд. Йдеться про офісні бенефіти, які можуть бути різними: доступ до печива на кухні, стіл для настільного тенісу, тренінги чи корпоративи.

Для нас важливі три критерії: щоб офісний бенефіт розвивав, дбав та об’єднував команду. І був універсальним, щоб і чоловіки, й жінки в команді однаково могли ним користуватися. Він не має залежати від віку: щоб і стажистка, яка прийшла на першу свою роботу, і фінансовий директор, якому 60 років, могли так само користуватися цим бенефітом. Щоб він не залежав від професії, бо нам постійно треба думати, як об’єднати дуже різних людей довкола однієї цілі — зростання компанії. Якщо ми беремо той же тенісний стіл, його будуть використовувати лише п’ять людей із величезної компанії. Але це не те, що може виконувати об’єднувальну функцію. Тож ми розуміємо, що саме читання може бути цим інструментом. Sоft-ціль Стратегії — промоція тренду на читання. Починаючи з 2000 років багато компаній на Заході, зокрема в США, на робочих місцях розвивають програми читання і показують хороші результати. 

Один із найпопулярніший способів дізнатися про нову книжку — рекомендації друзів. Колеги і робоче місце також потрапляють у цю категорію, бо ми зазнаємо дуже великого впливу від робочого середовища. Компанію в цьому випадку не треба переконувати, що добре мати працівників, які читають, адже вони краще дають раду стресу, краще комунікують і можуть застосувати знання, отримані з книжок.

Та й за наявності таких програм промоції читання працівник відчуває повагу до роботодавця, виявляє більшу лояльність і готовність його рекомендувати. Компанія може організувати клуб читання, доступ працівників до книжок, закуповуючи їх, або ж наймати як аутсорс офісну бібліотеку.

Одним із поширених способів, як компанія може промотувати читання не лише в себе, це проводити кампанії на локальному чи національному рівні. Це можна класно пов’язати з розвитком бренду роботодавця. Є багато досліджень, що, наприклад, Netflix чи Zappоs із сильною культурою читання, сприймаються як роботодавці, які дають більше можливостей для професійного розвитку своїм працівникам і, відповідно, мають сильніший бренд.

Можлива й поява нових меценатів та амбасадорів читання від бізнесу. Зазвичай це одне з перших питань, яке ставлять на різних бізнес конференціях: порадьте, яку ще книжку з цієї теми прочитати, а яка ваша улюблена книжка? Це запитання ставлять і медійним підприємцям під постами в Instagram. Нам потрібно врахувати це і працювати з бізнесом, як із союзником держави у промоції читання.

Зараз у Парижі все закрито, тож книжка, з якою можна посидіти в парку на сонці, є чи не єдиною розкішшю, яку можна собі дозволити. І щоразу, коли тут раз на тиждень у якому-небудь «Le Figaro» чи «Le Monde» виходить книжковий огляд, а це цілий номер, який присвячений книжковим новинкам, мене душить величезна українська жаба. Бо в нас такого немає, у нас усе це на задвірках. Це маленькі медіа, яким не вистачає фінансування.

Люди часто починають читати, коли вони бачать автора чи авторку наживо. Досвід письменників Андрія Куркова та Сергія Жадана, який об’їздив із презентаціями чи не всі українські села, — приклади дуже показові.

Що ж до Франції, то не можу сказати, що тут є якась масова програма донесення літератури в найвіддаленіші куточки, але в Каталонії я стала свідком того, коли збирається певна програма і маленькі містечка й села запрошують до себе таку письменницьку делегацію. Її замовляє відділ культури, який співпрацює з Інститутом писемності Каталонії. Подавшись на грант, можна організувати тур авторів туди, де це буде величезним культурним дефіцитом. Бо великі міста в Україні балувані книжковими подіями, але є дуже багато міст і сіл, куди не доїде жоден письменник. А якщо вже доїде, то це буде аншлаг, люди куплять книжку, почнуть читати і для них це буде величезним проривом, що вони бачили живу зірку.

Думаю, тут потрібна допомога держави, щоб платити авторам гонорари, адже письменники й письменниці не живуть із того, що нюхають кульбабки. Вони мають отримувати гонорар за свою роботу. Бо видавці роблять промотури тільки під вихід нової книжки. Але це лиш один автор, а нам ідеться про турне літературного десанту. Це буде дуже ефективно, адже читання саме прийде до вас додому.

Читайте також: дослідження Читомо читацьких звичок Українців