Створити нову літературну спільноту: як пройшов фестиваль-воркшоп «Прописи» 

Конкурси для авторів\ок без книжок популярні серед моїх знайомих поетів і поеток. Чимало з них по 8-10 років бере участь у подібних, організовує свої вечори, перформанси, а все ж не поспішають (читайте — не можуть) видавати друковані книжки. Тому серед учасників\иць фестивалю «Прописи» — першої події від Українського ПЕН для авторів\ок-дебютантів\ок — було чимало знайомих облич.

І не менше їх буде наступні роки — якщо, схрестімо пальці, фестиваль відбуватиметься системно. Адже молодим авторам і авторкам важливо бути почутими, хоч кимось, окрім себе подібних.

Письменницький табір

Номінально фестиваль «Прописи» розпочався у потязі «Київ-Ворохта». 5 авторів зі станції «Київ», 5 зі станції «Львів». Знайомства, суперечки про літпроцес, зачитування нових віршів — відбувалося у кількох купейних вагонах і логічно продовжилось під час 4-денного фестивалю (що відбувся з 9 по 12 вересня в Івано-Франківську).

Програма «Прописів» складалась з двох частин — публічної (присвяченої широкому загалу глядачів як Франківська, так і онлайн) і закритої (для відібраних  письменників-початківців). Разом ці події складали марафон тривалістю 4 дні, що передбачало залучення з 9-ї й, подекуди, до 23-ї, при тому, що окремі воркшопи передбачали домашні завдання, які учасники й учасниці, як старанні студенти, писали вночі. Фактично подія об’єднувала риси фестивалю (адже була низка публічних івентів), письменницької школи (адже були лекції, воркшопи й менторські заняття для групи учасників) і резиденції (бо ж перебування на «Прописах» передбачало створення нових творів, які планують опублікувати в антології). 

«Я ставилася до усього, що відбувалося впродовж фестивалю, як до практики йоги, коли потрібно бути розслабленою та зосередженою водночас.  У такій атмосфері хотілось вбирати якнайбільше інформації та аналізувати її, тому втома відступала на другий план», — ділиться враженнями учасниця фестивалю, письменниця Софія Ленартович.

«Коли я подавала заявку на фестиваль-воркшоп, то уявляла його своєрідною резиденцією: ввечері будуть публічні події, а вдень ми писатимемо свої тексти під керівництвом когось із менторів/менторок. Утім, зазирнувши в програму, я зрозуміла, що в нас чимало цікавезних лекторів та лекторок, але для письма часу небагато», — розповідає учасниця фестивалю, письменниця і критикиня Ганна Гнедкова. Остап Сливинський, куратор проєкту, письменник, віцепрезидент Українського ПЕН на це усміхається — кількість подій у програмі поділили на 2 категорії, аби не надто лякали учасників. Остап додає: «Цей фестиваль — це страва з багатьма інгредієнтами. Я сподіваюся, вона всім нам посмакує і буде корисною».

Найсильнішим із компонентів був навчальний. Серед іншого Ірен Роздобудько вчила будувати сюжети через мовні ігри, Іларіон Павлюк тренував, як можна створити й модифікувати героя залежно від жанру, Роман Малиновський показував як працюють діалоги у фільмах французької нової хвилі, Богдана Неборак — як читати авторський договір, а Вікторія Амеліна розповіла про побудову стратегії та візії у письменництві.  Повторюся — автори-дебютанти були досвідченими дебютантами. Олеся Богдан уже написала кілька повістей і здобула відзнаки на конкурсі «Смолоскип», Ростислав Кузик видає аудіоальбоми своїх віршів, а Ганна Гнедкова й Орися Грудка успішно пишуть критику. Зрештою одна з вимог відбору на «Прописи» — наявність публікацій в періодиці. Тому не дивно, що теми воркшопів можуть бути корисними й авторам-з-книжками, а комунікація на воркшопах була горизонтальною. 

Так само довірливою комунікація була під час менторських занять. За кожним з учасників закріплювався фахівець з літературної спільноти, хто працював над доробком дебютанта\тки. «Ці розмови завжди в обидва боки — чогось вчиш, чогось вчишся», — коментує письменниця та менторка Галина Крук. «Після наших менторських занять я почав по-новому дивитись на літературні твори, на їхню механіку, — розповідає про свій досвід Ростислав Кузик. — Мені залишається лише розвивати той спосіб споглядання, якого мене навчила Галина Крук».

«Вже не вперше згадую слова Тараса Прохаська про чесність і віру у те, що пишеш. Це звучить дуже звично. Але «спокус» заховатися у власному тексті — безліч, як і способів це зробити», — коментує Леся Богдан менторство з Тарасом Прохаськом.

Читайте також: Не давати риби, а дати вудку: Тарас Прохасько про написання есеїв

Феномен Франківська

Діалог поколінь втілився не лише через навчальну та менторську частину, а й через спільні виступи. «Прописанти та прописантки» (як нарік учасників Юрій Андрухович) читали вірші у тандемах з Остапом Сливинським, Галиною Крук та Міреком Боднарем, а також модерували подіумні розмови з письменниками. 

Публічні події фестивалю відбулись при добрій погоді та достатній увазі місцевої преси. Хоча власне відвідувачів було небагато, PEN Ukraine забезпечили онлайн-трансляції більшості подій відкритої програми. Записи виступів і досі доступні до перегляду. Події відбулися у стінах креативної платформи «Промприлад. Реновація» та галереї «Підземний перехід «Ваґабундо». 

«Ми дуже тішимося, що приїхали саме у Франківськ, місто, яке має величезну роль в історії сучасної української літератури. І я сподіваюсь, що учасники наповняться енергетикою цього міста — тут скрізь живе література», — поділилась керівниця фестивалю «Прописи», виконавча директорка Українського ПЕНу, Тетяна Терен.

«Для письменника дуже важливо вивчати довколишнє життя, слухати все — слухати розмови у транспорті, кроки на вулиці, крики птахів. Й у вас буде можливість вивчити це місто», — ствердив Андрій Курков письменник, президент Українського ПЕНу, член журі «Прописів» на відкритті фестивалю і це майже збулось. Хоч часу на самостійні прогулянки містом в учасників майже не було, проте була екскурсія від Тараса Прохаська — від рідного до найвищого будинку, від кам’яниць до меморіального парку-цвинтаря, де письменник вигулює пса.

«Ми свідомо це зробили у Франківську, бо тут нема «Книжкового арсеналу», BookForum, чи інших великих літературних книжкових подій. Ми хочемо принести щось, наповнити цим місто», — розповідає Остап Сливинський про вибір міста.

Надалі фестиваль планують робити мандрівним, таким чином продовживши місію ПЕН — створювати нові літературні контексти у регіонах — що вже вдавалось, наприклад, у рамках проєкту «Мереживо».

Що далі?

До слова було б сказати, що фестиваль завершився, де й розпочався — у купейних вагонах, але ж ні, він триває. Адже наразі команда працює над антологією «Прописів».

Матеріали прописантів і прописанток планують видати окремим виданням уже цього місяця. Вихід цієї антології — добре доповнення до портфоліо молодих авторів, особливо з врахуванням того, що подібних можливостей дуже мало. 

«PEN Ukraine надав нам, десятьом «прописантам та прописанткам», можливість бути почутими ширшою аудиторією — на публічних заходах в Івано-Франківську та онлайн, — відчути себе долученими до великої літературної спільноти професійних і молодих авторок та авторів, до спільноти тих, хто поділяє цінності ПЕН. Ми пишемо не в пустку, а з думкою принаймні про тих імовірних читачів та читачок, від яких відчули потужну підтримку впродовж фестивалю-воркшопу», —  підсумовує Ганна Гнедкова. 

Залишається сподіватися, що це видання, як і проведення фестивалю, стане регулярною подією, і більше авторів отримають платформу для фіксації своїх доробків, а читачі отримають доступ до нових сюжетів. Саме на активну роботу з дебютантами налаштована і Тетяна Терен. «Ми віримо, що з цьогорічних «Прописів» народиться щось значно більше, що це тільки початок нашої співпраці з молодими авторами. Адже ті, хто приходять в ПЕН в якійсь ролі тут лишаються», — розповідає Тетяна. 

Організатори припускають, що наступні «Прописи» точно налічуватимуть більше учасників – близько 20-30 і залучатимуть попередніх. Таким чином це буде підсилювати спільноту початківців, і відповідно, оновлюватиме літературний процес. Про важливість дебютів наголошувала і Ганна Улюра на одній із лекцій у межах «Прописів»: «Дебютні романи — це гомункули літератури. Вони містять усі тенденції».

«Після «Прописів» хочеться створити книжку, яка не розчарує критиків», — підсумовує учасниця фестивалю, письменниця Аріна Кравченко. «Але очікування можна й не виправдовувати», — додає інша учасниця, письменниця Дар’я Суздалова. 

Читайте також: Кілька тисяч аристократів – досвід Mariupol Open Book

Фото: Антон Сорочак