«Світ втомився стримувати свою незгасну любов до росії» — що говорять про Україну у світі

До річниці повномасштабного вторгнення росії у світових ЗМІ зʼявилось більше матеріалів про російську війну та українську культуру, а також інтервʼю з українськими авторами. Як світова преса пише про українських митців та їхні думки про геополітичну ситуацію у світі, читайте в огляді. 

Читомо продовжує огляд статей про Україну в іноземних виданнях.

Французьке видання Le Monde пише про знищення української культури та спецпроєкт Читомо «Стирання слова» — «Перед російським культурним імперіалізмом – відмова від стирання української літератури».

«Українська література, якою б живою вона не була, перш за все позначена цими втратами. Цими “порожнечами”, які відчутні не лише в минулому, але й у майбутньому, яке розгортатиметься без них» — головна редакторка «Читомо» Оксана Хмельовська для Le Monde.

Автор статті, літературний критик Флоран Жоржеско, пише про утиски української мови та про репресії щодо культурних діячів, які писали українською.

«Проєкт “Стирання слова” розширює сприйняття української літератури, обʼєднуючи на сьогодні 8 матеріалів журналістів, письменників та науковців, які досліджують російський культурний імперіалізм та його постійні спроби, починаючи з царської імперії, знищити українську літературу — підпорядкування літературних інституцій, друкарень, бібліотек, нав’язування російської мови та симетричне знецінення української мови й утиски письменників, які нею послуговуються, кульмінацією яких стали систематичні вбивства за радянських часів і сьогодні».

The Guardian опублікувало авторську колонку українського письменника та культуролога Олександра Михеда — «Світ знову прислухається до росії. З руїн України мені хочеться кричати» (The world is listening to Russia again. From the ruins of Ukraine, it makes me want to scream).

Михед пише про своє сприйняття повномасштабного вторгнення, злочини окупаційних військ в Україні та думки щодо толерування росії у світі — нещодавні висловлювання Трампа про «диктатуру».

«Іноземний журналіст запитав мене, чи відчував я коли-небудь справжню ненависть до росіян і чи мріяв вбивати їх одного за одним. Я відповів, що це недоречне запитання. Я розумію, що ви робите свою роботу, але, будь ласка, не вичавлюйте з нас емоції тільки для того, щоб отримати заголовок для свого репортажу. Журналіст сказав, що цього хочеться, коли ворог робить це з твоїм народом… Я сказав, що ненависть деструктивна. Злість — це більш конструктивне почуття, яке дає тобі сили та можливість хоч якось діяти…

Днями я отримав бадьоре повідомлення з редакції, мовляв: «Ми запустились!» Я відкрив презентацію і в мене почалася паніка. Урок був побудований навколо восьми спікерів, кожен з яких розповідав про свій воєнний досвід: четверо українців (зі мною) і четверо росіян. Російський журналіст і «дезертир» зі збройних сил. Російська вчителька. Російський медичний директор. Ще один російський журналіст. Урок закінчувався слайдом. Вгорі був російський прапор. Внизу — український прапор. Питання, запропоноване для обговорення: “Які подібності та відмінності ви помітили, слухаючи про досвід людей з Росії та України?”».

New York Times пише про війну очима українських військових та про можливість перемовин в есеї від Артема Чеха «Це наша країна, й іншої у нас немає» (This Is Our Country, and We Have No Other).

«Більшість людей не хотіли б іти на війну. Таке бажання часто пов’язане з певним юнацьким романтизмом або, в деяких випадках, з певним психічним розладом. В Україні захист нашої країни був тією фатальною необхідністю, яка спонукала більшість із нас взяти до рук зброю. І ми тримаємо оборону вже три роки (або, якщо бути точним, майже 11 років). Ми тримаємо цю лінію попри те, що вона зробила з нашими тілами та нашими життями. Десятки тисяч були вбиті, і ще більше були поранені — як солдати на цих фотографіях. Чому ми воюємо? Тому що це наша країна, і у нас немає іншої».

У есеї також представлені короткі інтервʼю українських військових.

«Вадим Ілюшко (ліворуч), сержант 108-ї бригади територіальної оборони ЗСУ, розповів, що в липні 2023 року його влучили осколками під Запоріжжям. “Коли я прокинувся, біля мого ліжка стояли мої побратими. Я не міг підняти голову. Після операції я запитав: “Моя нога все ще там?” Вони мовчали. Я зрозумів”».

«“Був один хлопець — я подивився на нього і зрозумів, що йому просто не місце на цій війні. Я поспілкувався з ним. Він був ветеринаром. Дуже любив цуценят, кошенят, усіх тварин. Коли почався обстріл, він притиснувся до мене, і я відчував, як він тремтить. І я знав, що він завжди буде тремтіти. Він ніколи до цього не звикне. Ніколи».

Окрім того, Чех висловив свої думки щодо перемовин про закінчення війни.

«Ми не готові закінчити війну на російських умовах і дозволити нашому суспільству впасти в колективну депресію в постійному очікуванні нового нападу з боку краще підготовленої Росії. Ми також не хочемо залишатися буфером між тоталітарною Росією та ситою, безпечною Європою. Для України бути розмінною монетою у складних переговорах з варварською диктатурою, яка шантажує решту цивілізованого світу ядерними істериками, неприйнятно. Мене часто запитують, як довго Україна вистоїть. Відповідаю: Стільки, скільки зможуть протриматися зігнуті від надзвичайного тиску українські солдати».

Французьке видання Le Monde опублікувало інтервʼю з українським письменником Андрієм Курковим «Українці перестали вірити у щасливий кінець цієї війни» (Les Ukrainiens ont cessé de croire en un happy end dans cette guerre).

У інтервʼю Курков зосереджується на повномасштабному вторгненні росії — та розповідає про нові реалії життя українців під час війни. Письменник зазначив, що змінив своє ставлення до насильства у книжках — «раніше в мене були межі, певна самоцензура. Я уникав використання насильства у своїх текстах, бо не знаходив у ньому ні приємного, ні прийнятного. Тепер воно стало прийнятним у літературі».

Окрім того, Курков розповів французькій аудиторії про настрої українців щодо перебігу війни. За його словами, люди все ще мають дух опору, але все ж не такі стійкі як раніше, адже росія продовжує просуватись уперед — «дехто починає думати, що виграти війну не вдасться».

Курков також згадав про українську культуру під час війни та злочини росії щодо українських митців та діячів культури.

«Більше сотні письменників, поетів і перекладачів вбили. Фактично, багато книжок, які мали б бути написані, так і не з’явилися. Цього року майже не було нових українських романів. І дедалі більше українців читають перекладені іноземні романи. Думаю, вони також втомилися читати українську нехудожню літературу про війну. У книгарнях я помічаю, що люди навіть не підходять до таких книжок. Війни і так занадто багато в реальному житті».

Читайте також: Волонтерський проєкт «Недописані»: у ході війни росія вбила 224 людей літератури

На сайті загальнонаціонального державного чеського радіо «Český rozhlas» вийшла радіокнига з 7 текстами сучасних українських письменників, письменниць і журналістів про війну в Україні — «Україна у війні. Сім неопублікованих текстів про три роки протистояння Росії».

«Кого катують у російському таборі? Куди спрямовані російські удари? Як звучить війна і як земля наших предків? Куди і як втекти? Як допомогти один одному? А як сумувати, вижити чи жити далі? На радіокнизі ви почуєте ексклюзивно сім оповідань, репортажів та есе найвидатніших українських авторів, які писали їх безпосередньо для чеських читачів і слухачів».

Один з епізодів — розповідь української письменниці, режисерки та сценаристки Ірини Цілик про жінок, їхню стійкість та сестринство у воєнний час.

«У 2022 році росіяни захопили відому українську парамедикиню Юлію Паєвську “Тайру”. Її ув’язнили на три місяці, намагаючись знищити її гідність засобами, характерними для російських таборів: камера 3х6, 10 ліжок, 22 жінки; неможливість помитися місяцями, відсутність контакту із зовнішнім світом та медичної допомоги, мінімум їжі, але найголовніше — різного роду тортури, найстрашнішими з яких, за свідченнями колишніх в’язнів, є психологічні методи».

В інших епізодах також розповідається про реалії життя українців під час повномасштабного вторгнення — окупація, волонтерство, обстріли та злочини росіян.

В Посольстві України в Австрії відбулась презентація книжки військового медика та письменника Олександра Гоменюка «Уламки з-під Авдіївки. Замість казок сину».

За словами представників посольства, захід приурочили до річниці війни росії проти України. Автор книжки долучився до презентації онлайн, адже перебуває на фронті.

«Захід зібрав українців та австрійців, які прагнуть глибше зрозуміти, що відчувають і переживають ті, хто боронить Україну. Обговорення після презентації перетворилося на важливий діалог про документування подій війни, роль літератури у формуванні національної пам’яті та про те, як кожен може підтримати наших захисників».

Попередні частини огляду:

• • «Голос з України: українська література у матеріалах іноземних медіа» — 27 лютого 2022 року;
  • «Ще більше голосів з України про літературу й культуру в іноземних ЗМІ» — 12 березня 2022 року;
  • «Молоде покоління українців працює з вільним віршем» — міжнародні ЗМІ про літературу під час війни» — 25 березня 2022 року;
  • «Метою світу має стати перемога України» — про війну з рф в міжнародних ЗМІ» — 7 квітня 2022 року;
  • «Пасивна риторика сприяє не миру, а воєнним злочинам» — що писали в іноземних ЗМІ про війну в Україні — 20 квітня 2022 року;
  • «Багато в чому саме російська література сплела маскувальні сітки для танків рф» — що писали про Україну іноземні ЗМІ — 28 квітня 2022 року;
  • Як українці звикають до пронизливого звуку нової реальності — що писали про Україну іноземні ЗМІ — 5 травня 2022 року;
  • Українську поезію «змітають із прилавків» — що писали про Україну в іноземних ЗМІ  — 12 травня 2022 року;
  • «Кримські татари говорять між собою мріями про вільну Україну» — що пишуть про нашу країну у світових ЗМІ — 19 травня 2022 року;
  • «Пушкін може мало чого нас зараз навчити, а Шевченко знову актуальний» — що писали про Україну іноземні ЗМІ — 26 травня 2022 року;
  • «Захід має завершити проєкт із деколонізації росії» — що пишуть іноземні ЗМІ про війну в Україні — 2 червня 2022 року;
  • «Українська мова готова до того, що ми зараз переживаємо» — що пишуть світові ЗМІ про нашу країну — 9 червня 2022 року;
  • «Війна, яка знаменує вихід України з колоніального стану» — що пишуть про нашу країну світові ЗМІ — 7 липня 2022 року;
  • Війна, яка переросла в тероризм — що пишуть про Україну у світових ЗМІ — 21 липня 2022 року;
  • Українці потребують більшого, ніж естетизації війни — що пишуть про нашу країну в світових ЗМІ — 1 вересня 2022 року;
  • Хочемо ми цього чи ні, але путін атакує і нас — що пишуть про Україну у світових ЗМІ — 23 вересня 2022 року;
  • Єдине, чому вчить війна, — довіра до світу: що пишуть про Україну у світових ЗМІ — 17 листопада 2022 року;
  • Філософія Сковороди як ніколи актуальна — світові ЗМІ про Україну — 1 лютого 2023 року;
  • Ключове слово для Європи й України — воля: що пишуть про нашу країну іноземі ЗМІ — 10 березня 2023 року.