Світова філософія українською: чому без неї ніяк

Які філософські переклади важливі для нас? Чи маємо ми достатню кількість канонічних філософських текстів, доступних українською мовою? Чи є у нас лексичний апарат для здійснення таких перекладів? Та й взагалі, чи потрібно українцям усе це перекладати, якщо всі філософські тексти доступні нам через російську та англійську мови? Читомо відвідало дискусію «Світова філософія українською: формуючи канон», організовану спільно Книгарнею «Є» та видавництвом «Темпора», щоби дізнатися, що про все це думають філософи Віталій Терлецький та Тарас Лютий.

Навіщо сьогодні перекладати філософію

Відповідь на питання «чим нам може допомогти філософія у повсякденному житті» свого часу дуже влучно дав Арістотель: «нічим». Тож не варто шукати іншої відгадки, якщо вона вже існує. Але оскільки ми досі перекладаємо філософські тексти, то це має означати, що філософія все ж для чогось потрібна.

Деякі українські видавці вважають, що перекладати філософську літературу взагалі не варто, адже спеціалісти в галузі мають вивчати мови й читати все це в оригіналі. З одного боку це доволі слушна думка, адже будь-який філософ, коли працює з джерелами чи наводить якесь цитування, має звертатися саме до оригіналу.

Навіть більше, у теперішніх обставинах, коли російська мова в Україні досі почуває себе дуже комфортно, і ми маємо через неї доступ до величезного корпусу того, що досі не перекладено українською, нас, здавалось би, нічого не має підштовхувати до створення своїх власних перекладів. Також це і чималі фінансові витрати, і питання наявності компетентних перекладачів та видавців, які зможуть потягнути подібні інтелектуальні проекти.

З іншого ж боку — ми робимо переклади не лише для того, щоби засвоювати тексти, але й для створення інтелектуального дискурсу довкола них вже в межах нашої культури.

Через бажання перекладати філософію виникають і лабораторії наукового перекладу, адже щоразу ми стикаємося з купою філософських термінів, які кожен воліє інтерпретувати по-своєму, і ті, хто бодай раз відвідував подібні засідання, знають, якими страшними суперечками ці дискусії часом закінчуються.

Треба розуміти, що ми не зможемо створювати повноцінні філософські тексти, які відсилатимуть до праць іноземних попередників, якщо не домовимось про терміни й не виробимо свій власний філософський тезаурус у межах своєї власної мови.

Тож переклади важливі не лише тому, що вони дозволяють отримати доступ до розуміння текстів та слугують певним каналом трансляції знань. Це також і спосіб залучити світову класику в поле української мови.

Будь-яка повноцінна культура має ознайомитись зі світовим каноном. Без цього ми ніколи не матимемо вітчизняної філософії та гуманітаристики. Україна має виробити свій власний погляд на світ — відмінний від російського чи французького.

Читайте також: Філософи про культуру й пропаганду: конспект найважливіших цитат

Чи дійсно точний переклад неможливий 

У будь-якій науці чи царині є свій набір основних термінів, що закорінені в ту чи іншу мову, в якій вони виникли. Інколи дуже не просто підібрати їхні відповідники в процесі перекладу. Таке у філософії трапляється надзвичайно часто, тому часом доводиться шукати інші шляхи, наприклад, описові, щоби якимось чином передати сенс, закладений в термінології.

Загалом потенціал української мови, попри деякі об’єктивні обмеження (наприклад, брак активних дієприкметників, що критично важливо для філософії), все ж таки достатній для того, щоби відтворити тексти принаймні західної філософської традиції.

Що робити з недосконалими перекладами

На жаль в Україні є чимала кількість неякісних або просто непрофесійних філософських перекладів. Можна навіть сказати, що було б краще, якби деяких із цих перекладів взагалі не існувало, але ми не може просто так їх відкинути, адже це вже певний досвід — як перекладацький, так і культурний. Багато хто вже написав свої власні праці в Україні, користуючись цими недосконалими перекладами, тому ми ніяк не можемо собі дозволити повністю їх викреслити. Але ключові, найважливіші тексти, які стали жертвами некомпетентних перекладачів, мають бути перекладені по-новому.

Мабуть, нам пощастило, що більшість основних філософських праць досі не перекладені українською, тож ми маємо багато шансів таки отримати корпус дійсно якісних текстів. Роботи непочатий край, головне, щоби за неї взялися компетентні люди, яких, на жаль, в нашій країні не так багато.

В радянські часи філософських перекладів українською мовою не було. На такі речі існувала неофіційна заборона, яка поширювалася також і на філософські підручники. Тому, знову ж таки, нам доводилося знайомитися з цими текстами за посередництвом російської, і це за умови, якщо вдавалося отримати перепустку до спецхрану. Українською можна було прочитати хіба що класиків марксизму-ленінізму, хоча й вони були перекладені вже з російського перекладу.

Російська традиція філософського перекладу має за своєю спиною вже близько 170 років безперервної практики. Вони мають цілком репрезентативний доробок найважливішої класики. У нас було менше 30-ти років.

Читайте також: Українські науковці про те, чи потрібні філософії літературні форми

Чи існує українська філософська традиція

Це питання, довкола якого постійно відбувається дискусія, адже концептуалізувати й узагальнювати філософію, причетну до якоїсь країни чи території, можна дуже по-різному. Наприклад, «українська філософія» та «філософія в Україні» – це дуже різні речі. Якщо у першому означенні буде йтися про «питомо українських» філософів, то у другому ми можемо говорити про прецеденти появи різних мислителів, різної національної ідентичності й походження, які географічно пов’язані з Україною.

І варто зазначити, що не лише наша країна зіштовхується з такою проблемою. Можна згадати Швейцарію, де також існує концепт «філософія Швейцарії», що зорієнтований на географічний принцип. Зокрема туди зараховують Фрідріха Ніцше (який робив свою наукову кар’єру у Швейцарії) та французького філософа Жан-Жака Руссо.

Географічний принцип не завжди є найкращим варіантом для концептуалізації національної філософії. Якщо його застосовувати, то виникають питання вже щодо статусу філософів на еміграції, які могли жити в іншій країні, але писати свої праці українською мовою.

Тож у будь-якому разі це питання залишається складним та дискутовним, хоча ми й розуміємо, що завжди маємо все вибудовувати з певних базових умов.

Ще одна проблема полягає в тому, що в певних наукових колах існує така думка, що у бездержавних країнах не може бути філософії. Це, безумовно, дуже суперечливе твердження, але якесь раціональне зерно в ньому також присутнє. Якщо ви відкриєте російський підручник, то можете побачити, що засновником російської філософії там зазначений Григорій Сковорода. Висновок з цього можна зробити лише один — якщо наша держава не створює свою філософію, то обов’язково знайдеться якась інша, яка створить її за нас, а ми вже потім прочитаємо у їхніх підручниках про те, кому вона належить.

Чи важлива мова для творення традиції

Важливим залишається і питання мовної ідентичності. Коли німці стверджують, що Іммануїл Кант — німецький філософ, а французи називають своїм Рене Декарта, то потрібно розуміти, що це відбувається в першу чергу через мову їхніх творів. Сьогодні, у XXI столітті, коли вже існує незалежна українська держава, ми можемо сказати, що український філософ має артикулювати свої думки саме українською мовою. Але й тут не все так просто, бо ми чудово пам’ятаємо, як українська мова впродовж тривалого часу зазнавала шалених утисків. Цілком могли існувати люди, які хотіли практикувати філософію українською, наприклад, на початку XX століття, але не могли цього робити у публічний спосіб.

Можливо було б правильним залишити усі ці дискусії на потім і творити українську філософію зараз у просторі української мови, але ця сфера все ж надто залежна від традиції, яка існувала до того, і відкривається вона для нас лише через переклади. Враховуючи ці нюанси, можна поставити собі риторичне запитання: якщо до теперішнього часу в Україні не існувало хоч якоїсь вагомої частини перекладеного канону, то звідки у нас могла з’явитися філософська традиція?

Читайте також: 5 сучасних філософських праць в українському перекладі

Хто допомагає перекладати філософію

Більш як десять років тому у Фонду Відродження з’явилася програма «Соціальний капітал і академічні публікації». Фінансував її, звичайно ж, головний донор фонду Джордж Сорос. Він уклав спеціальний список книжок, які, як він вважав, мають бути обов’язково перекладені в країнах так званої «молодої демократії». Це і книжки про верховенство права, і соціогуманітарні праці, і філософські тексти, які разом формують таку собі «високу полицю» світової інтелектуальної думки. Саме перекладами цих книжок і займався фонд. Пізніше туди додалася й художня література, література для дітей та багато чого іншого, але соціально-гуманітарний «кістяк» все ж проіснував аж до закриття програми у 2011-му році.

За цей час, завдяки фінансовій підтримці американського мецената, українською мовою з’явилося більш ніж 600 назв, серед яких переважала філософія та гуманітаристика. Разом з тим українська держава не виявила ніякого бажання хоч якось підтримати подібні перекладацькі проекти.

На сьогодні ситуація з фінансуванням філософських праць досі залишається незадовільною. Очевидно, що цей прапор мали б підхопити українські видавництва, у тому числі й академічні. Зараз у цій царині відбувається певний поступ. Одним зі свідчень цьому, зокрема, стала поява філософської серії у видавництві «Темпора». Але роботи все ще надзвичайно багато.

В українському бізнесовому середовищі вже є люди, які готові фінансувати перекладацькі проекти у царині філософії. Також не можна не відзначити, що за останні 5 років в країні з’явилися хоч якісь обриси того, що ми можемо назвати культурною політикою, запрацювали певні інституції (Культурний фонд, Інститут книги тощо). Усі ці процеси свідчать про те, що за умов постійної й наполегливої праці наша культура має шанси надолужити відставання й у перспективі отримати свій канонічний корпус обов’язкових філософських перекладів.

Читайте також: Переклад як психоаналіз, комунікація та територія постійного сумніву