З’явився список популяризаторів української мови, на честь яких можна перейменовувати вулиці

29.06.2022

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Уповноважений з державної мови Тарас Кремінь оприлюднив розширений рекомендований список імен видатних творців, дослідників і популяризаторів української мови, пропонованих для увічнення в географічних назвах та об’єктах топоніміки. Його опублікували на сайті уповноваженого з державної мови.

Список упорядкував Тарас Кремінь у співпраці з Інститутом літератури імені Т.Шевченка, Інститутом мовознавства імені О.Потебні, Інститутом української мови за участі Національної академії педагогічних наук України. До складання переліку могли долучатися всі охочі.

«З початком повномасштабної війни росії проти України громадськість підтримує ідею дерусифікації на всіх рівнях. Саме тому актуалізувалась тема перейменування . Сьогодні ми зобов’язані остаточно розірвати пута колонізаторського минулого. Український простір повинен належати українцям. Вулиці, проспекти, сквери, парки повинні носити імена визначних українських діячів, а залишки радянської епохи мають піти в минуле», — зазначив Кремінь.

Повний оновлений список імен видатних творців, дослідників і популяризаторів української мови, пропонованих для увічнення в географічних назвах та об’єктах топоніміки:

Варвара Адріанова-Перетцц — літературознавиця, фольклористка, мовознавиця, текстологиня, бібліографка; досліджувала українську літературу 16-18 ст., українсько-російській літературні, мовні, культурні взаємини, українську паломницьку літературу, український театр 16-18 ст. та шкільні драми 17-18 ст. тощо;
Борис Антоненко-Давидович— письменник, перекладач, активний дослідник та захисник української мови, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка; у 1969 році став на захист «репресованої» літери «Ґ», яку раніше було вилучено зі словників, як шкідливий націоналістичний матеріал; найвідоміша мовознавча праця «Як ми говоримо» стала знаковою для всієї мовознавчої спільноти;
Микола Аркас — письменник, композитор, історик, український культурно-освітній діяч, засновник і незмінний голова «Просвіти» в Миколаєві, автор опери «Катерина», «Історії України-Руси»;
Василь Барка — поет, прозаїк, перекладач, один з провідних українських літераторів XX ст.;
Степан Бевзенко — мовознавець, педагог, дослідник історії та діалектології української мови, доктор філологічних наук, професор;
Любомир Белей — автор наукових праць, присвячених питанням мови, укладач старослов’янсько-українського словника, досліджував українську ономастику, історію української літературної мови, мову та культуру української діаспори та лексикографію;
Білецький Олександр — літературознавець, професор, академік, збагатив українську літературознавчу науку низкою визначних праць, найважливіші з яких «До побудови теорії літературних стилів», «Поетика драми», «Проблема періодизації літературного процесу»;
Петро Бунганич — український мовознавець у Словаччині, доктор філології; був завідувачем кафедри української мови й літератури Кошицького університету, працював у різних україністичних комісіях Словацької Академії Наук та Кошицького університету; уклав «Slovensko-ukrajinsky slovnik», автор кількох діалектологічних розвідок, переклав українською мовою ряд творів словацької літератури;
Ірина Вільде — письменниця, редакторка, літературна критикиня, громадська діячка, лауреатка Державної премії України імені Тараса Шевченка;
Микола Вінграновський — поет, прозаїк, кінорежисер, актор, сценарист, перший президент Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка;
Теодозій Возний — мовознавець, вчений-славіст, доктор філологічних наук, професор, вивчав словотвір дієслів, один з перших фахівців дослідження дитячого мовлення в Україні;
Василь Вишиваний — військовий діяч, політик, дипломат, поет, австрійський архікнязь династії Габсбурґів, полковник Легіону Українських січових стрільців;
Богдан Гаврилишин — український, канадський, швейцарський економіст, громадський діяч, меценат, колишній член Римського клубу, іноземний член НАН України, співзасновник Всесвітнього економічного форуму в Давосі;
Всеволод Ганцов — мовознавець, лексикограф, член Харківської правописної комісії та автор розділу «Фонетика» у проєкті українського правопису (1926);
Ісмаїл Гаспринський — великий кримськотатарський та тюркський просвітитель, письменник, педагог, культурний та громадсько-політичний діяч, засновник пантюркізму; був відомий як пропагандист сучасних ідей серед кримських татар та загалом тюрко-мусульманського світу, модернізатор традиційної ісламської культури;
Павло Глазовий — поет-гуморист, сатирик, автор поеми «Слався, Вітчизно моя!», книжок сатири та гумору, видань для дітей;
Сергій Головащук — мовознавець, словникар; автор праць з української лексикографії, правопису, культури мови;
Григорій Голоскевич — мовознавець, громадський діяч, член Української Центральної Ради, автор праць з діалектології Поділля та Правописного словника;
Олесь Гончар — письменник, літературний критик, перший лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, поборник української мови, який активно виступав проти її витіснення зі сфери освіти;
Анна-Галя Горбач — літературознавиця, видавчиня, докторка філософії, перекладачка, громадська і політична діячка, членкиня спілки письменників України, членкиня-кореспондентка НТШ в Європі; одна з найвідоміших і найактивніших особистостей в українському культурно-інтелектуальному світі діаспори;
Олекса Горбач — славіст, україніст, педагог, видавець, професор університету Франкфурта над Майном, УВУ, УКУ в Римі, дійсний член НТШ;
Петро Гулак-Артемовський — письменник, науковець, перекладач, поет, байкар, другий після І.Котляревського основоположник літературної мови;
Докія Гуменна — письменниця, член ОУП «Слово», літературна спадщина становить понад 30 томів;
Лукія Гумецька — мовознавиця-славістка, докторка філологічних наук, професорка; авторка понад 100 наукових праць з лексикології, лексикографії та історії української мови; редакторка багатотомного видання «Дослідження і матеріали з української мови»; започаткувала перший в Україні осередок істориків-лексикографів львівської ономастичної школи; під керівництвом Л. Гумецької було видано перший фундаментальний «Словник староукраїнської мови XIV-XV століть»;
Іван Дзюба — літературознавець, літературний критик, громадський діяч, дисидент, Герой України, академік, інтелектуал, другий Міністр культури України, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, один з ключових представників покоління шістдесятників, знакова постать в українській літературі в питаннях утвердження національної ідеї;
Йосип Дзендзелівський — мовознавець, доктор філологічних наук, професор, яскрава постать в українському і слов’янському мовознавстві;
Мар’ян Демський — мовознавець, професор, доктор філологічних наук; досліджував проблеми сучасної української мови, зокрема фразеології, історії українського мовознавства, діалектології; у співпраці з А. Бурачком та Б. Якимовичем автор першого українсько-російського «Словника для військовиків»;
Віталій Дончик — літературознавець, літературний критик, публіцист, історик української літератури, громадський і політичний діяч, академік НАН України, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, знакова постать в українському літературознавстві, спрямованому на утвердження націоцентричних засад філологічної науки;
Дмитро Дорошенко — літературознавець, історик, публіцист, бібліограф, політичний діяч, дипломат; засновник «Просвіти» на Катеринославщині, член Київського товариства старожитностей і мистецтв;
Іван Драч — поет, кіносценарист, перекладач, драматург, публіцист, державний та громадський діяч, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, Герой України; в період «хрущовської відлиги» був голосом духовного відродження України; завжди стояв на сторожі збереження й утвердження української мови;
Володимир Дрозд — український письменник, журналіст, редактор, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка;
Сергій Єфремов — український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, публіцист, історик літератури, академік Української академії наук, один із творців української журналістики;
Жиленко Ірина — поетеса, дитяча письменниця, журналістка, мемуаристка, лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка;
Федот Жилко — український мовознавець, діалектолог, лінгвогеограф, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу діалектології Інституту мовознавства НАН України; розробив концепцію і керував підготовкою, редактор «Атласу української мови»;
Юрій Жлуктенко — мовознавець, перекладознавець, педагог, перекладач, доктор філологічних наук, професор, іноземний член Фризької академії (Нідерланди); автор близько 190 друкованих праць, що справили визначальний вплив на формування в Україні цілих лінгвістичних напрямків, зокрема контрастивної лінгвістики, соціолінгвістики, лінгвістичної теорії перекладу. Жлуктенко першим з українських мовознавців системно досліджував мовне життя українців північноамериканської діаспори. Особливо вагомим є внесок Жлуктенка в становлення українського перекладознавства як окремої філологічної дисципліни;
Михайло Жовтобрюх — мовознавець, доктор філологічних наук, професор, визначна постать в історії філологічної науки, автор монографій «Мова української преси», «Мова української періодичної преси», «Українська граматика» тощо;
Наталя Забіла — письменниця, поетеса, перекладачка; авторка понад 200 книг, які вийшли накладом понад 5 мільйонів примірників; перша лауреатка літературної премії імені Лесі Українки;
Павло Загребельний — письменник, автор майже 20 романів (саме історичні романи принесли йому справжнє визнання і любов читачів), Герой України, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка; був головним редактором «Літературної газети», з 1979 до 1986 р. очолював Спілку письменників України;
Микола Зарицький — учений-мовознавець, педагог, спеціаліст у галузі загального мовознавства, словотвору, лексикології, історії української та інших слов’янських мов, психолінгвістики, лінгводидактики, теорії перекладу;
Василь Захарченко — письменник, журналіст, діяч українського руху опору 1960-1970-х років, безкомпромісний у відстоюванні української мови як державної;
Ніла Зборовська — літературознавиця, письменниця, критикиня, одна із перших в українському літературознавстві досліджувала проблеми фемінізму, психоаналізу, постколоніалізму;
Іван Зілинський — мовознавець, фольклорист, дослідник лемківських говірок, дійсний член НТШ; 1933 року опублікував «Карту українських говорів», що стала вагомим внеском в українську діалектологію;
Осип Зінкевич — літературознавець, видавець, інтелектуал, подвижник, голова правління українського незалежного видавництва «Смолоскип», член Вашинґтонського Комітету Гельсінкських Ґарантій для України, організатор і перший голова Музею-архіву українського самвидаву в Україні, упорядник «Енциклопедії дисидентського руху»;
Роман Іваничук — письменник, громадський діяч, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, один з організаторів Товариства української мови імені Тараса Шевченка; провідними ідеями його творів є відродження історичної пам’яті, утвердження свободи, національної й культурної самобутності українського народу;
Володимир Івасюк — композитор-виконавець, мультиінструменталіст, поет, Герой України, один з основоположників української естрадної музики;
Світлана Йовенко — поетеса, прозаїк, публіцист, перекладач, редактор видавничих проєктів, завідувач відділу поезії та критики журналу «Вітчизна»;
Святослав Караванський — мовознавець, перекладач, журналіст; автор книжок «Практичний словник синонімів української мови», «Російсько-український словник складної лексики», «Практичний словник синонімів української мови», «Словник рим української мови», «Секрети української мови»;
Ніна Клименко — мовознавиця, членкиня-кореспондентка Національної академії наук України, докторка філологічних наук, професор; авторка понад 300 наукових праць; коло наукових інтересів: загальне мовознавство, україністика (словотвір, морфеміка), лексикологія, семасіологія, комп’ютерна лінгвістика, неоелліністика;
Броніслав Кобилянський — мовознавець, педагог, кандидат філологічних наук; проводив ряд наукових досліджень у галузі історії української мови, етимології, діалектології;
Іван Ковалик — мовознавець, педагог, доктор філологічних наук, професор; займався питаннями загального мовознавства, історії мовознавства, історії фонології, лексикології і семасіології, термінології, лексикографії; досліджував мову Т. Шевченка, І. Франка, В. Стефаника; автор створення на ґрунтовних наукових засадах монументального словника мови художніх творів Франка в умовах відсутності повного академічного видання усієї спадщини письменника;
Теофіль Комаринець — літературознавець, фольклорист, доктор філологічних наук, професор; займався дослідженням теорії та історії української літератури 18-20 століть, зокрема історія напрямів, методів, стилів і жанрів, українське бароко, творчість Т.Шевченка, І.Франка, С.Руданського, Лесі Українки, а також український фольклор;
Роман Корогодський — кінокритик, літературо- та кінознавець, активний учасник руху шістдесятників, автор понад 400 статей, один із засновників серії «Українська модерна література»;
Ігор Костецький — письменник, аванґардний драматург, перекладач, організатор високоякісного видавництва «На горі», один з провідних українських літераторів та інтелектуалів XX ст;
Петро Коструба — вчений-мовознавець, педагог, дійсний член НТШ; автор наукових статей, курсу лекцій «Фонетика сучасної української літературної мови»;
Григорій Кочур — поет, літературознавець, громадський діяч, перекладач, автор статей з теорії перекладу, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка;
Михайлина Коцюбинська — літературознавиця, перекладачка, шістдесятниця, дисидентка, активна культурна і громадська діячка, інтелектуалка, моральна авторитетка всієї епохи; відстоювала принципи свободи, справедливості, духовності та шляхетності; лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка;
Дмитро Кремінь — поет, публіцист, есеїст, перекладач, редактор; співзасновник Народного Руху, Товариства української мови імені Т.Шевченка, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка;
Агатангел Кримський — всесвітньо відомий науковець, сходознавець, перекладач, історик, відомий поліглот (понад 60 мов), один з засновників Української академії наук, чиє ім’я в 1970-му році занесено до переліку видатних діячів світу ЮНЕСКО; дослідник розвитку української літературної мови, упорядник першого видання «Головних правил українського правопису»;
Зенон Кузеля — мовознавець, бібліограф, фольклорист, історик, журналіст, етнограф, редактор, видавець, громадський діяч; автор праці «Історичний розвиток і сучасний стан українського словникарства», редактор часописів «Українське Слово» та видань видавництв «Українська Накладня», Ukrainische Kulturberichte;
Курбас Лесь — режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач, реформатор театрального мистецтва, режисер театру «Березіль»;
Пантелеймон Куліш — письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець, філософ історії; активно сприяв розвиткові української літературної мови, науки, філософії, історії;
Олена Курило — мовознавиця, авторка популярних підручників з української мови, творець української наукової термінології; у 1918 році написала найпопулярніший на той час підручник – «Початкова граматика української мови» (ч. 1 – 2), що перевидавався 10 разів (до 1926 р.); працювала в Термінологічній комісії при Українському науковому товаристві, уклала «Російсько-український словничок медичної термінології», «Словник української фізичної термінології (Проєкт)», «Словник хемичної термінології (Проєкт)» та «Словник ботанічної номенклятури»;
Олекса Левитський — учений, педагог, перекладач, громадський діяч, директор Полтавського учительського інституту, організатор Полтавського історико-філологічного факультету;
Богдан Лепкий — педагог, прозаїк, поет, мистецтвознавець, літературознавець, критик, педагог, перекладач, історик літератури, видавець, публіцист, громадсько-культурний діяч, художник;
Василь Лісовий — філософ, культуролог, політолог, громадський діяч, дисидент, політв’язень, організатор самвидаву в 1960-х роках;
Олег Лишега — поет, драматург, перекладач; був першим українським поетом, якого було нагороджено премією ПЕН-клубу за поетичний переклад;
Роман Лубківський — письменник, поет, перекладач, державний і громадський діяч, дипломат; дійсний член Острозького академічного братства, НТШ, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка; автор численних поетичних збірок і прозових творів, літературознавчих та публіцистичних книжок;
Микола Лукаш — перекладач, мовознавець, літературознавець, поліглот;
Левко Лук’яненко — політичний та громадський діяч, письменник, юрист, дисидент, співзасновник Української Гельсінської Групи, Герой України, автор Акту проголошення незалежності України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, розробник стратегії виведення України з-під влади Москви та зі складу СРСР шляхом референдуму на основі конституцій СРСР і УРСР та норм міжнародного права, відстоював національні права українців;
Юрій Луцький — літературознавець, літературний критик, славіст, видавець, перекладач, один із найплідніших дослідників творчості Пантелеймона Куліша на еміграції;
Євген Маланюк — поет, публіцист, мистецтвознавець, літературний критик; живучи в еміграції своєю творчістю сприяв відродженню української держави; вперше окреслив феномен малоросійства у своїй однойменній праці;
Нестор Махно — політичний і військовий діяч, командувач Революційної повстанської армії України, керівник селянського повстанського руху, символ визвольного руху українських селян;
Андрій Мельник — державний, військовий, політичний діяч, голова Проводу Українських Націоналістів, другий голова ОУН;
Олександр Мельничук — мовознавець, академік НАН України; керував підготовкою фундаментального семитомного «Етимологічного словника української мови», створив школу українських етимологів;
Амвросій Метлинський — поет, етнограф, фольклорист, перекладач, видавець, професор Харківського та Київського університетів;
Микола Міхновський — громадсько-політичний діяч, публіцист, адвокат, перший ідеолог самостійності України;
Володимир Міяковський — літературознавець, вчений-архівіст, дійсний член УВАН, професор, завідував будинком-музеєм Шевченка у Києві;
Кость Михальчук — мовознавець, етнограф, основоположник наукової української діалектології; утверджував право української мови і культури на безперешкодний розвиток; вперше здійснив систематичний опис українських діалектів на основі порівняльних матеріалів, одержаних після обстеження українських говірок за єдиною програмою, визначив діалектичне членування української мови, окреслив межі поширення трьох наріч – північного, південно-західного та південно-східного. Разом з етнографом П. Чубинським склав першу карту українських говорів;
Олекса Мишанич — літературознавець, критик, фольклорист, науковець, член-кореспондент НАН України, керівник відділу давньої української літератури Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України, фундатор української школи медієвістики; лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка;
Михайло Мольнар — чеський і словацький літературознавець, україніст; пропагував українську літературу в Чехословаччині, кілька цінних праць присвятив українському фольклору – уклав і видав пісенник «Ukrajina v písních» / «Україна в піснях» та антологію народної і літературної творчості українців Чехословаччини «Ластівка з Пряшівщини»;
Володимир Науменко — педагог, філолог, громадський діяч, журналіст, відстоював право українського народу на власну мову, учасник дискусії про самостійність української мови та літератури й про їхнє місце серед інших слов’янських мов;
Василь Німчук — вчений-мовознавець, директор Інституту української мови, член-кореспондент НАН України; дослідив та видав низку визначних пам’яток української мови та літератури: «Пересопницьке Євангеліє», «Євсевієве Євангеліє», «Слово о полку Ігоревім», «Київські глаголичні листки». Під його керівництвом розроблено проєкт правопису 1999 року;
Андрій Ніковський — літературознавець, мовознавець, журналіст, громадський і політичний діяч, міністр закордонних справ в уряді УНР; активно співпрацював з ВУАН як член комісії для складання словника живої української мови;
Іван Низовий — письменник, поет, прозаїк, публіцист, журналіст, редактор, перекладач, громадський діяч; автор понад 100 збірок поезій, прози, публіцистики, перекладів, творів для дітей;
Дмитро Нитченко — український літературознавець, письменник, мемуарист, редактор, літературний дослідник, педагог, громадський діяч, що жив і працював у Австралії, засновник видавництва «Ластівка»;
Іван Огієнко — митрополит Іларіон, вчений-енциклопедист, мовознавець світового рівня, богослов, просвітитель та культурний діяч, палкий захисник української мови, автор «Десяти мовних заповідей свідомого громадянина»;
Михайло Осадчий — журналіст, письменник, дисидент, політичний в’язень СРСР, один із засновників Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ);
Валер’ян Підмогильний — письменник, перекладач, засновник українського урбаністичного роману, один із найвизначніших прозаїків українського «Розстріляного відродження»; разом з Є. Плужником уклав російсько-український словник «Фразеологія ділової мови»;
Анатолій Погрібний — літературознавець, письменник, критик і публіцист, політичний, культурний і громадський діяч, академік, доктор філологічних наук, професор; лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка;
Олександр Пономарів — вчений-мовознавець, професор кафедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка, академік, заступник голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка; автор понад 250 наукових, науково-популярних та науково-публіцистичних праць з історії, стилістики й культури української мови, її відродження та утвердження як державної; укладач і редактор навчальних посібників і словників різних типів;
Олександр Потебня — мовознавець, літературознавець, філософ, фольклорист, етнограф, педагог, публіцист, громадський діяч, автор багатьох фундаментальних праць, засновник новітньої лінгвістики – харківської лінгвістичної школи, його ім’я носить Інститут мовознавства НАН України в Києві;
Омелян Пріцак — американський науковець українського походження, філолог, сходознавець, історик; співзасновник Міжнародної асоціації україністів, президент Міжнародного товариства з вивчення мов, культури й історії угро-фінських та алтайських народів; редактор багатьох наукових часописів;
Євген Плужник — поет, драматург, перекладач, громадський діяч, політичний в’язень радянської влади, упорядник словника «Фразеологія ділової мови»;
Софія-Євгенія Рабій-Карпінська — мовознавиця, дослідниця бойківських говірок;
Юліан Редько — мовознавець, письменник, перекладач, доктор філологічних наук, почесний член НТШ, фахівець з української антропонімії, дослідник проблеми української ономастики;
Віра Річ — перекладач української літератури англійською мовою, за власним заповітом похована в Україні, натхненниця багатьох міжнародних літературних проєктів у Великій Британії, серед найбільш вагомих перекладів – твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, неокласиків;
Степан Руданський — поет, перекладач античної літератури, автор класичних сатир на міжнаціональну та антиімперську тематику;
Микола Руденко — письменник, автор науково-фантастичних, філософських та поетичних творів, філософ, громадський діяч, засновник Української Гельсінської Групи, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, Герой України;
Михайло Рудницький — літературний критик, літературознавець, письменник, поет, перекладач, член поетичного угрупування «Молода Муза», дійсний член НТШ, доктор філософії, професор Львівського університету, випускник Сорбонни (Франція) і Львівського університету;
Ярослав Рудницький — український канадський славіст, мовознавець, науковий і громадський діяч, літературознавець, фольклорист; заснував відділ україністики в Манітобському університеті, дійсний член Наукового товариства імені Т.Шевченка, член-засновник Української вільної академія наук у Канаді та її президент (1955–1969), голова Української наукової ради, президент Української Могилянсько-Мазепинської Академії з 1978, голова Уряду Української Народної Республіки в екзилі (1980–1989), ініціатор створення кафедри українознавчих студій в Австралії, започаткував українознавчі курси в різних університетах Австралії; заступник голови Міжнародного комітету спеціальної ономастики при ООН (1972). Як член Канадської федеральної королівської комісії для справ двомовності й двокультурності у Канаді (1968–1971) відстоював конституційне визнання мов української та інших національних меншостей у Канаді на території з 10 % або більше даного населення;
Микола Садовський — актор, режисер, громадський діяч, корифей українського побутового театру;
Панас Саксаганський — актор, режисер, драматург, педагог школи Марка Кропивницького, один з корифеїв українського побутового театру;
Володимир Самійленко — поет-лірик, сатирик, драматург, перекладач;
УласСамчук — український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лауреат УММАН, член уряду УНР у вигнанні, член ОУП «Слово». Входив до складу ОУН;
Євген Сверстюк — публіцист, філософ, правозахисник, один з фундаторів ініціативи «Першого грудня», лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, президент українського ПЕН-клубу, автор одного з найважливіших текстів українського самвидаву 1960-х років «З приводу процесу над Погружальським»;
Надія Світлична — правозахисниця, публіцистка, журналістка; членкиня Закордонного представництва Української Гельсінської групи, редакторка-укладачка «Вісника репресій в Україні» (США), лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка;
Ірина Сеник — поетеса, активна громадська діячка, дисидентка, стояла біля витоків визвольного руху, була зв’язковою Р. Шухевича, член Української Гельсінської групи;
Василь Сімович — мовознавець, філолог, культурний діяч, дійсний член НТШ; поєднував ідеї структуралізму з потебнянським підходом до мови як вияву духовності нації;
Микола Сиваченко — літературознавець, фольклорист, директор Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені Максима Рильського АН УРСР (з 1964). Залишив помітний слід в українській гуманітаристиці, один із фундаторів української текстології, як фундаментальної галузі літературознавства. У радянський час за свою наукову діяльність, заґрунтовану на національних літературних взірцях, зазнавав цькувань і дискримінації;
Григорій Сивокінь — літературознавець, член-кореспондент НАН України;
Василь Симоненко — поет, журналіст, один із найяскравіших представників шістдесятництва; його твори були голосом покоління, що пробуджували від рабської сплячки й будили національну свідомість;
Олекса Синявський — мовознавець, педагог, фактичний редактор остаточного тексту «Українського правопису» (1927); автор численних праць з фонетики, граматики, діалектології, культури й історії української мови; ініціатор укладання словника мови Т. Шевченка;
Віталій Скляренко — мовознавець, славіст, доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент, академік НАН України; був директор Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України в 1996–2017 рр.; автор понад 170 наукових праць з історичної акцентології, етимології, історії української мови; співавтор і співредактор семитомного «Етимологічного словника української мови»;
Петро Скунць — поет, фольклорист, краєзнавець, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, яскравий представник покоління шістдесятників, один із організаторів Закарпатського обласного осередку Всеукраїнського товариства української мови, редактор першої на Закарпатті незалежної газети «Карпатська Україна»;
Михайло Слабошпицький — літературознавець, публіцист, популяризатор знань з українського літературознавства, засновник міжнародного конкурсу з української мови імені П. Яцика, ініціатор всеукраїнського радіодиктанту національної єдності, один із найкращих письменників і літературних критиків сучасності; лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка;
Степан Смаль-Стоцький — мовознавець, педагог, літературознавець; уклав першу шкільну граматику української мови (4 видання: 1893, 1907, 1922 і 1928); завдяки його заходам введено (1893 р.) фонетичний правопис у середніх школах Буковини;
Сергій Смеречинський — мовознавець, філолог, поет, перекладач, архівіст, бібліограф; досліджував синтаксис української мови, пропагував вживання народно-мовних синтаксичних конструкцій в усіх стилях, зокрема й публіцистично-наукових;
Мелетій Смотрицький — письменник, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, український мовознавець, праці якого вплинули на розвиток східнослов’янських мов, автор «Граматики слов’янської»;
Іван Сокульський — поет, публіцист, правозахисник, громадсько-політичний діяч, дисидент, багаторічний політв’язень радянського режиму, член Української Гельсінської групи;
Орест Субтельний — канадський історик українського походження, професор кафедри історії та політичних наук Йоркського університету (Торонто), доктор філософії; першим показав західному читачеві нерадянський підхід на історію Української держави;
Василь Стефаник — письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик, посол (депутат) Австрійського парламенту від Королівства Галичини та Володимирії;
Ярослава Стецько — політична діячка, журналістка, співорганізатор Червоного Хреста УПА, жіночої мережі та юнацтва ОУН, Антибільшовицького блоку народів;
Ярослав Стецько — політичний та військовий діяч, активний діяч ОУН, третій голова ОУНР, один із найвідоміших провідників українського націоналізму ХХ століття;
Василь Стус — поет, перекладач, публіцист, мислитель, літературознавець, правозахисник, борець за незалежність України у XX столітті. Один із найактивніших представників українського дисидентського руху, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, Герой України (посмертно);
Лесь Танюк — режисер театру і кіно, театральний критик, перекладач, сценарист, публіцист, перекладач українською творів світового значення з німецької, англійської, французької мов, політичний та громадський діяч, член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, голова Всеукраїнського комітету з підготовки суду над КПРС-КПУ за злочини тоталітаризму «Нюрнберґ-2»; завжди говорив про необхідності захищати українську мову);
Євген Тимченко — мовознавець, перекладач, поліглот, академік, автор численних праць з історії української мови, граматики, фонетики, діалектології, а також шкільних підручників, склав прототип «Історичного словника української мови»;
Олекса Тихий — публіцист, мовознавець, педагог, правозахисник, палкий поборник української мови, послідовний й безкомпромісний борець з насильницькою русифікацією, співзасновник Української Гельсінської групи;
Орест Ткаченко — мовознавець, член-кореспондент НАН України, фахівець із українського, слов’янського, фінно-угорського і загального мовознавства та соціолінгвістики; творець зіставно-історичного методу, завданням якого є з’ясування історичного підґрунтя подібностей між спорідненими та неспорідненими мовами; автор статей з української етимології, лексикології та словотвору;
Родина Тобілевичів — український старовинний шляхетський рід литовсько-білоруського та польського походження; представники родини Тобілевичів зробили значний особистий внесок у відродження національної ідентичності нашого народу і культурно-мистецького розвитку національного українського реалістичного професійного театру;
Григір Тютюнник — письменник-прозаїк, перекладач, педагог; лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (посмертно);
Мойсей Фішбейн — поет, перекладач єврейського походження, лауреат премії імені Василя Стуса, член Українського ПЕН та Національної спілки письменників України;
Ніл Хасевич — художник, графік, активний громадський і політичний діяч, член ОУН і УГВР;
Лонгин Цегельський — громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець;
Іван Чендей — блискучий прозаїк, кіносценарист, журналіст, фольклорист, перекладач, співзасновник Народного Руху та PEN Ukraine, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, автор сценарію всесвітньовідомого фільму С.Параджанова «Тіні забутих предків»;
Дмитро Чижевський — культуролог-славіст, філософ, літературознавець, релігієзнавець, лінгвіст, дослідник української і слов’янської літератур, історії культури, філософії, релігійної думки й слов’янської духовност;
Євген Чикаленко — громадський діяч, благодійник, меценат української культури, агроном, землевласник, видавець, публіцист, один з ініціаторів скликання Центральної Ради;
В’ячеслав Чорновіл — політичний й державний діяч, публіцист, дисидент, один з лідерів українського правозахисного руху; людина, яка назавжди увійшла до новітньої історії як незламний борець за Незалежність України; завжди стояв на сторожі України, нашої рідної мови, культури, духовності, державного суверенітету; лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка;
Грицько Чубай — поет, перекладач, художник, мистецтвознавець, один із лідерів українського літературно-мистецького андеґраунду 1960-1980-хх років, видавець самвидавного літературно-мистецького часопису «Скриня» (1971);
Павло Чучка — мовознавець, доктор філологічних наук, професор; автор праць «Вступ до слов’янської філології», «Антропонімія Закарпаття», монографії «Прізвища закарпатських українців. Історико – етимологічнийсловник», один з укладачів і редакторів «Угорсько-українського словника»);
Михайло Шалата — літературознавець, письменник, громадський діяч, педагог, поет, критик, кандидат філологічних наук, професор Дрогобицького педагогічного університету, засновник Дрогобицької «Просвіти»;
Микита Шаповал — політичний і громадський діяч, публіцист, соціолог, поет, член Центральної Ради, секретар Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині; співтворець українських вищих шкіл у Празі, Української Господарської Академії в Подєбрадах, Українського Високого Педагогічного Інституту ім. М. Драгоманова, організатор Всеукраїнського Робітничого Союзу в Чехословаччині, голова Українського Соціологічного Інституту в Празі);
Юрій Шевельов — українсько-американський славіст-мовознавець німецького походження, літературознавець, культуролог, публіцист, історик української літератури, літературний і театральний критик, активний учасник наукового та культурного життя української еміграції; лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка;
Гаврило Шило — мовознавець, діалектолог, лексикограф, доктор філологічних наук, професор Дрогобицького педагогічного інституту ім. І. Франка; підготував «Лінгвістичний атлас говорів Наддністрянщини» і «Наддністрянський регіональний словник»);
Олександр Шульгин — громадсько-політичний діяч, історик, публіцист, дипломат, один з провідних діячів Української революції 1917-1921 років, перший міністр закордонних справ УНР, професор Українського вільного університету в Празі; боронив українські інтереси на міжнародній арені, виступав проти сталінського терору в радянській Україні; «Україна, коли стане вільною, мусить увійти до складу Європейського Союзу, оскільки він буде існувати», — сказав він ще у 1930 році, задовго до початку створення Євросоюзу);
Микола Штець — український мовознавець зі Східної Словаччини, дослідний діалектів тa літературної мoву руcинів-укрaїнців Пряшівщини і їx кoнтaктів з cуcідніми мoвaми тa діaлeктaми;
Іван Ющук — мовознавець, літературознавець, перекладач, активний громадський діяч, професор; автор 20 новаторських підручників з української мови для середніх та вищих шкіл, за якими вчитиметься ще не одне покоління українців; боровся за чистоту мови, утвердження українського слова, популяризацію державної мови серед молоді);
Володимир Яворівський — письменник, громадсько-політичний діяч, журналіст, співзасновник Народного Руху України, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, голова Шевченківського комітету, безпосередній учасник конституційного процесу, поборник всього українського: захищав мову, літературу, культуру);
Ян Янів — польський філолог, доктор філологічних, член Польської академії наук; наукові зацікавлення полягали здебільшого в дослідженні українських текстів 16-17 століть та порівнянні їх з польськими, і в українській діалектології Галичини; автор багатьох праць з польського, чеського та українського мовознавства;
Порфирій Яременко — історик української літератури, педагог, професор Дрогобицького університету ім. І. Франка, автор низки монографій та статей; сфера зацікавлення – українська полемічна література;
Петро Яцик — канадський підприємець українського походження, відомий меценат, філантроп, який ще до незалежности України підтримував численні українознавчі наукові проєкти, засновник Міжнародного благодійного фонду «Ліга українських меценатів, справжній поборник національної української ідеї, ініціатор проведення в Україні першого мовного конкурсу серед молоді).

Нагадаємо, українські письменники, видавці, перекладачі, художники та культурні менеджери закликали не перейменовувати проспекти, названі на честь українських митців радянського періоду.

Читайте також: Куліша, Самчука та Гемінґвея: які вулиці на честь письменників будуть у Києві

Чільне фото: Прочерк.інфо

Новини деколонізація декомунізація дерусифікація мовознавство перейменування Тарас Кремінь українська мова

Цей матеріал підготовлено завдяки вам

This publication is sponsored by the Chytomo’s Patreon community

«Читомо» — це професійне медіа про книжки і книговидання в Україні та світі. Ми залишаємось незалежними лише завдяки коштам наших донаторів. Допоможіть нам розвиватися і ставати ще кращими!

Підтримати проєкт